Система інтегрованих уроків, як засіб розумового розвитку молодших школярів

Роль навчальної діяльності в соціальному і психічному розвитку особистості. Аналіз проблеми інтеграції знань в сучасній освіті. Розвивальний характер розумового розвитку навчальної діяльності молодших школярів. Принципи конструювання інтегрованих уроків.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ

СИСТЕМА ІНТЕГРОВАНИХ УРОКІВ, ЯК ЗАСІБ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Магістерська робота студентки 601 групи

факультету ПВПК Рожкової Світлани Борисівни

Науковий керівник: доцент кафедри педагогіки,

кандидат педагогічних наук

БЕРДЯНСЬК - 2007


ПЛАН

Вступ

РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади інтеграції змісту освіти в початковій школі

1.1 Аналіз проблеми інтеграції знань в сучасній освіті

1.2 Характеристика інтегрованих уроків як форми організації навчання молодших школярів

РОЗДІЛ 2. Розвивальний характер розумового розвитку навчальної діяльності молодших школярів

2.1 Рівні розумового розвитку учнів в умовах традиційного навчання

2.2 Принципи конструювання інтегрованих уроків з розумового розвитку учнів І класу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


ВСТУП

АКТУАЛНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Утвердження в Україні демократичних засад суверенності й ціннісно-правових орієнтирів при виборі суспільних цілей стимулює оптимальний розвиток людського потенціалу, актуалізує складні соціально-економічні та ідейно-політичні чинники розвитку національної системи освіти, вимагає переходу від директивної до особистісно орієнтованої її моделі. Першочергового значення у цьому зв’язку набуває проблема формування особистості, якій властиві високі морально-духовні цінності, достатня теоретична і практична підготовка, творча активність та конкурентноспроможність.

Суттєвою ланкою у розв’язанні зазначеної проблеми є початкова школа. Саме в ній розвиваються до певної міри необхідні якості особистості, формуються базові вміння навчальної роботи. Опанування основами суспільно значущих діяльностей є однією з провідних потреб молодших школярів. Це вимагає від них набуття вмінь діяти на психологічному оптимумі, реалізовувати свій потенціал, досягати гармонійнихвзаємин з довкіллям.

Сучасна психолого-педагогічна наука має значний доробок у вихованні особистості в різних видах діяльності. Згідно з теоретичними положеннями К.О. Абульханової-Славської, Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, В.В.Давидова, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, С.Л. Рубінштейна, О.В. Скрипченка діяльність розглядається основою психічного розвитку та становлення людини як особистості в цілому. При цьому особливою формою діяльності вчені виділяють організоване навчання.

Роль навчальної діяльності в соціальному і психічному розвитку особистості актуалізують наступні методологічні положення:

· на психічний (розумовий і моральний) розвиток школяра впливає не будь-яка навчальна діяльність, а тільки цілеспрямовано сформована і здійснювана при постійній активній участі в ній самого учня як її суб’єкта (Г.О.Балл, Л.І.Божович, В.В.Давидов, А.К.Маркова, С.Д.Максименко, Ю.І.Машбиць, В.В.Рибалка, М.Л.Смульсон, Ю.М.Швалб, І.С.Якиманська);

· характер діяльності і розвиток особистості визначає організація педагогічного спілкування (І.Д.Бех, О.Ф.Бондаренко, О.О.Бодальов, І.С. Булах, І.А. Джидар’ян, В.А. Кан-Калик, О.М. Леонтьєв, Х.Й. Лійметс, Б.Ф. Ломов, О.В. Мудрик, І.Д. Пасічник);

· особистість є суб’єктом власного розвитку, оскільки в активній творчій діяльності найповніше може проявитися і розвинутися унікальний потенціал конкретного індивіда (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, М.Й.Боришевський, П.В. Лушин, Я.Л. Коломінський, Н.А. Побірченко, Ю.О. Приходько, С.Л. Рубінштейн).

Зміна цілей і функцій шкільної освіти, особистісно орієнтований підхід до навчання і виховання учнів значною мірою вимагають потребу переосмислення ідеї навчання в контексті виховання та розвитку особистості зокрема, для вирішення проблем гуманізації освіти, яка має ґрунтуватися на принципах гуманітаризації, диференціації та інтеграції.

Проблема інтеграції у психолого-педагогічній теорії стосовно початкової і середньої ланки освіти досліджувалася науковцями в різні періоди і з різних позицій.

Ідея інтегрованого підходу до навчання, енциклопедичності та взаємозв’язку знань була започаткована у роботах основоположників педагогіки Й.Гербарта, А.Дістервега, Я.Коменського, Дж.Локка, Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо.

У розв’язання проблеми становлення особистості молодшого школяра значний внесок зробили представники вітчизняної педагогічної науки і практики К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський.

Психологічні основи процесу інтеграції в системі шкільного навчання розкриті в дослідженнях Л.С. Виготського, В.В. Давидова, В.П. Зінченка, Е.Л. Носенко, Ю.А. Самаріна. Питанням розкриття особистісно-розвивальних можливостей інтеграції змісту навчально-виховного процесу присвячені роботи психологів О.В.Запорожця, І.Ю.Кулагіна, М.С.Лейтеса, О.М.Леонтьєва, І.Я.Лернера, С.Л.Рубінштейна.

Сутність інтеграції як цілісного впливу на становлення особистості, її форми і види розкриті в працях О.Л.Алєксєєнко, С.У.Гончаренка, М.С.Вашуленка, С.В.Загв’язінського, В.П.Тименка, С.І.Якименка.

Проблеми формування особистості на засадах інтегративності школи і позашкільних закладів, урочних і позаурочних видів діяльності досліджувалися Є.В.Суботським, ЄМ.Помиткіним, В.Г. Смирновим. Важливість інтеграції школи і сім’ї, як первинних інституцій соціалізації, що спрямовують ціннісно-орієнтаційний особистісний розвиток виокремлено в роботах О.М.Докукіної, В.М.Соколова, Г.Я.Юзефовича.

Аналіз науково-методичного забезпечення щодо формування інтегрованих знань про людину і світ учнів молодшого шкільного віку висвітлено у дослідженнях дидактів та інноваційній діяльності практиків Г.М.Андрєєвої, Н.М.Бібік, К.Ж.Гузя, В.Р.Ільченко, Н.С.Коваль, Н.М.Свєтловської, О.Я.Савченко та інших.

На розвиток теорії і практики інтегрованого підходу до організації навчання вплинули й новітні нормативні документи, зокрема, національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті, Закон України “Про загальну середню освіту”, Державний стандарт початкової загальної освіти.

З 90-х років ХХ ст. в Україні активно розвивається дидактичний аспект теорії інтеграції за такими напрямами: методологічні проблеми інтеграції (С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.В.Сергєєв); особливості інтеграційних процесів у професійно-технічній школі (Р.С.Гуревич, І.А.Зязюн, Б.Г.Камінський, І.М.Козловська, Н.Г.Ничкало,Б.О.Федоришин); взаємозв’язки інтеграції та диференціації (В.Ф.Моргун); психологічні аспекти інтеграції (В.А.Семиченко, Т.С.Яценко); структурування інтегрованих знань та цілісність змісту природничо-наукової освіти (Б.Є.Будний, В.Р.Ільченко, А.В.Степанюк); проблеми розробки інтегрованих курсів (К.Ж.Гуз, Л.Б.Лук’янова, В.К.Сидоренко, Я.М.Собко, Н.О.Талалуєва); інтеграція у ступеневій освіті (Ю.Ц.Жидецький); формування системи знань інтегративними методами (О.І.Джулай); інтегративне навчання з використанням комп’ютерної техніки у початковій професійній підготовці (Р.М.Собко); використання інтегративно-диференційованого підходу до структурування змісту знань (Л.В.Дольнікова).

В нинішніх умовах на засадах інтеграції побудовано особистісно-розвивальний зміст таких підручників для початкової школи, як: “Горішок” (авт. Н.М.Бібік, М.С.Вашуленко, Л.П.Кочина); “Довкілля” (авт. К.Ж.Гуз, В.Р.Ільченко, С.І.Собакар) “Я і Україна” (авт. Н.М.Бібік, Н.С.Коваль); “Художня праця” ( авт. В.П.Тименко). З позицій інтегрованого підходу (з метою використання різних груп методів та урахування традицій і досвіду окремих країн) розроблена освітня галузь “Мистецтво” (авт. О.Костюк, Л.Левчук, Л.М.Масол, О.П.Рудницька), що спрямована на підвищення фізичного, інтелектуального, морального та творчого розвитку учнів у процесі організації їхньої активної діяльності.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє стверджувати, що втілення в освітню практику інтегрованого підходу створює сприятливі умови для формування цілісного образу світу, прояву творчості дитини й учителя. Інтегроване навчання дає свободу вибору теми, змісту, засобів, які використовуються в організації навчання молодших школярів. Цей вибір зумовлений перспективними й поточними дидактичними, виховними та розвивальними завданнями навчально-виховного процесу початкової школи.

Водночас зазначимо, що на сьогодні недостатньо науково обґрунтовано формування особистісних якостей дітей молодшого шкільного віку в процесі інтегрованого навчання, не розв’язано численні проблеми, пов’язані зі створенням оптимальних умов для їхнього гармонійного розвитку в освітньо-виховному процесі.

Отже, соціальна значущість проблеми інтегрування знань, протиріччя між потребами практики початкового навчання в реалізації інтегрованого підходу та відсутність дидактико-методичних засобів його використання в початковій школі в контексті виховання особистості молодшого школяра й обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Система інтегрованих уроків, як засіб розумового розвитку молодших школярів».

Об’єкт дослідження – процес розумового розвитку молодших школярів.

Предмет дослідження – засоби розумового розвитку молодших школярів.

Мета дослідження – підвищити рівень розумового розвитку молодших школярів шляхом інтеграції змісту освіти в початковій школі.

У дослідженні була перевірена гіпотеза: розумовий розвиток учнів першого класу буде ефективним через інтеграцію змісту початкового навчання в умовах традиційного навчання.

Завдання дослідження:

1. Виявити рівні розумового розвитку учнів першого класу в умовах діючого педагогічного досвіду.

2. Визначити психолого-педагогічні умови інтеграції змісту навчання першокласників.

3. Експериментально перевірити ефективність запропонованих умов інтегративного навчання.

Для перевірки висунутої гіпотези і вирішення поставлених завдань була опрацьована програма дослідження, яка включає теоретичні та емпіричні методи.

Теоретичні методи: аналіз, зіставлення, узагальнення даних з проблеми дослідження на основі вивчення педагогічної, психологічної і методичної літератури, навчаючих програм і підручників в початкової ланки загальноосвітньої школи.

Емпіричні методи: спостереження за навчальним процесом, анкетування, бесіди з учителями; вивчення результатів діяльності школярів, педагогічний експеримент у констатуючий та навчальній формі.

Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні теорії розвивального навчання.

Практичне значення дослідження визначається тим, що: дидактичні ігри та вправи можуть буди безпосередньо використані учителями початкових класів на уроках.

Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження, висувається гіпотеза, розкривається теоретичне і практичне значення роботи, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі проаналізовані проблеми інтеграції знань в сучасній освіті; надана характеристика інтегрованих уроків як форма організації навчання молодших школярів, виявлені особливості оволодіння шестирічними учнями досліджуваними уміннями.

У другому розділі визначені теоретичні підходи рівнів розумового розвитку учнів початкових класів в умовах традиційного навчання; принципи конструювання інтегрованих уроків.

У висновках підведені підсумки роботи і визначені аспекти подальшого вивчення проблеми.

Додатки містять: порядок роботи за деякими видами інтегрованих уроків; типи прикладів і форм роботи для формування різних видів компетентностей під час проведення інтегрованих уроків; моніторинг розумового розвитку до і після проведення інтегрованих уроків.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗНАНЬ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ

У вирішенні проблем гуманізації освіти на сучасному етапі важливого значення набувають принципи гуманітаризації, диференціації та інтеграції. Мета їх полягає у формуванні творчої особистості як умови і результату повноцінного процесу навчання.

Сьогодні інтеграція – це провідний принцип розвитку сучасних освітніх систем. Вона в основному проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності.

Інтеграція як процес і результат формує цілісність як єдину якість на основі багатьох інших. Інтеграція як принцип здійснення освітнього процесу ґрунтується на взаємному доповненні різних форм і знання дійсності чим і створює умови для становлення багатомірної картини світу та пізнання себе в ньому. В цьому розумінні вона виступає засобом універсальної освіти людини.

Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й завданням освіти, - розвитку і саморозвитку суттєвих, природних властивостей дитини в їхній єдності і цілісності. Цю обставину і можна вважати головною детермінантою необхідності інтеграційних процесів у сучасному освітньому процесі.

Вихідним початком інтегративних процесів, які спостерігаються в світі, є потреба формувати в учнів цілісну картину світу. Цей традиційний підхід до визначення стратегічних цілей освіти досить важливий, однак обмежений у тому розумінні, що сприйняття світу як цілісності в кінцевому результаті замикається на людині і стає лише умовою цілісного становлення та розвитку особистості. Зазначену стратегію освіти, її курс на створення у свідомості дітей цілісного уявлення про світ необхідно враховувати і пам’ятати, адже за цим стоїть людина, яка усвідомлює своє місце в освоюваній нею цілісній картині світу.

В освітньому процесі інтеграція проявляється у перетворенні всіх компонентів освітніх систем завдяки створенню освітніх комплексів інтегративного типу; розробці інтегративних навчальних програм, курсів, навчальних занять, тощо. В діяльності освітньої системи інтеграція як засіб забезпечує цінність картини світу, сприяє розвитку здібностей людини до системного мислення, при розв’язанні теоретичних і практичних завдань. Основна цілісність інтегрованих освітніх систем в тому, що вони забезпечують для учнів, значну свободу вибору подальшого освітнього маршруту, напрямів і рівнів вищої освіти, а також ступенів професійної підготовки.

Інтеграція у широкому розумінні – це процес становлення цілісності, взаємопроникнення елементів одного об’єкта в структуру іншого, наслідком якого є не проста їх сума, не поліпшення якості обох об’єктів, а новий об’єкт з новими властивостями.

На психологічному рівні бачення предмета всі його складові відображаються у свідомості суб’єкта як система певних якостей, властивостей чи характеристик, які зв’язані між собою і породжують нову функціональну якість, тобто інтегративну властивість.

Однак психологічно дитині буває важко встановити зв’язки між науковим поняттям (функцією) і відповідним предметом. У результаті й виникає проблемах зі застосування знань школярами у практичній діяльності. Учень, володіючи знаннями, часто не може розв’язати певної практичної задачі, що ґрунтується на цих знаннях.

Відсутність цілісного розуміння учнями предметів і явищ зумовлена науковим підходом, який традиційно склався у нашій пізнавальній культурі. Наука, яка прагнула пізнати глибинні закони та закономірності навколишнього світу, змушена була диференціюватися, розділивши окреми предмети пізнання. Так фізика розкриває фізичні закони світобудови, хімія – хімічні, естетика – естетичні. Такий методологічний підхід був перенесений у побудову освітнього процесу. Навчальні дисципліни однозначно відповідають певним наукам. При цьому будь – який предмет як цілісне утворення часто був „розірваним” на окремі „шматки” (властивості), які не узгоджувалися й ізольовано вивчалися у різних навчальних курсах. Ці розрізненні знання інтегрувати в самостійну систему учень об’єктивно не може, тому й говорити про цілісний науковий світогляд не доводиться. У кращому випадку в школяра може сформуватися фізичний, хімічний, естетичний світогляд без необхідного внутрішнього зв’язку між ними.

Впровадження інтеграції у навчально–виховний процес сприяє розв’язанню ряду важливих дидактичних проблем: усунення інформаційної перевантаженості процесу навчання, ущільнення, згортання і концентрації знань, націлення на формування самостійності і творчості в учнів, е орієнтацію їх у складних умовах сучасного життя та раціонального використання засвоєних знань.

Знання як вихідний компонент змісту освіти постійно переструктуровуються під час зміни освітніх систем. „В дидактиці знання:

1) характеризують одну з найважливіших цілей навчання;

2) визначають, вказують на засіб педагогічного впливу;

3) розкривають зміст, внутрішню сторону педагогічного процесу”.

Розгляд проблеми інтеграції знань в освіті пов’язаний з особливостями трансформації наукової системи знань у навчальну, визначенням педагогічних принципів, умов і методів організації навчально–пізнавальної діяльності учнів, специфікою передавання і засвоєння знань у процесі навчання.

Останнім часом навчальний предмет кваліфікується як адаптована і ціннісно орієнтована система наукових знань, що певним чином пристосована до умов навчання і можливостей суб’єкта пізнання. Одні й ті ж наукові знання у дидактичному аспекті орієнтуються на різні типи навчання, комплектуються у зміст різних навчальних дисциплін. У навчальний предмет, на відміну від науки, входять лише основні, базові положення, доступні для засвоєння учнями на певній стадії навчання, окрім того, навчальний предмет включає в себе і дидактичні матеріали. „Разом з тим, науки та навчальні предмети мають важливу спільну рису: вони взаємопов’язані через структурні елементи знань, тобто через об’єкти вивчення, теорії, закони, методи” [ 40,146].

Характеризуючи процес навчання, дослідники часто вживають вислови: „передати знання”, „озброїти знаннями”, „сприйняти знання” тощо. Знання не можна передавати, як передають матеріальний предмет. „Аби передати знання, треба уявити його як спосіб упорядкування предметної багатоманітності і організувати активну пізнавальну діяльність суб’єктів навчання” [27, 16; 28, 116].

„Очевидним є факт: педагогіка, окрім того, що займається становленням особистості, не може цікавитись тільки наслідками засвоєння – знаннями як результатом, ігноруючи процес засвоєння, тобто саму діяльність засвоєння знань, - зазначає І.Лернер. – Знання може бути засвоєним внаслідок власної пізнавальної діяльності людини, якій це знання передається” [ 30, 26].

Педагогічно організована навчально–пізнавальна діяльність учнів „... проектує розвиток всієї системи знань в цілому і кожного її елемента окремо”, - вказує В.Давидов [23, 246]. Аби спрямувати навчально – пізнавальну діяльність на створення інтегративно–знаннієвих конструкцій, обрати засоби і визначити умови, що сприятимуть інтеграції знань, необхідно уявити всю сферу майбутнього засвоєння знання як багатоманітність різноякісних елементів, здатних до взаємопроникнення і взаємоперетворення.

Під час інтеграції трансформація елементів знань повинна відбуватись таким чином, щоб характер їх упорядкованості відображав потрібні знання і призводив до формування відповідних узагальнень – інваріантів. Організація навчального матеріалу має бути такою, щоб робота з ним забезпечувала появу в уяві учнів образних, фігуративних компонентів відображення (в цьому випадку рекомендоване доповнення вербальної форми презентації знання невербальними – наочними тощо). Інтегративна знання повинно перебувати в органічному зв’язку з попередньо засвоєним, звичним, і, базуючись на ньому, доповнювати і варіювати його. Під час інтеграції знань необхідно враховувати усі ці обставини.

В сучасний освіті функціонує достатньо велика кількість інтегративно – педагогічних концепцій і систем. Вони охоплюють усі рівні дослідження проблеми інтеграції – від методологічного до практично – прикладного.

Перші практичні спроби створення системної освіти на проблемно–комплексній інтегрованій основі були зроблені Д.Дьюї, С.Шацьким. Комплексний метод передбачав інтеграцію знань з різних предметних галузей навколо певної загальної проблеми.

У другій половині ХХ століття на перший план виходять питання взаємовикористання навчального матеріалу, координації та систематизації знань, встановлення міжпредметних зв’язків (І Звєрєв, В Максимова, В Невєров, І Петрова [ 26,156; 36, 36].

В останні роки водночас з розвитком теорії та практики використання міжпредметних зв’язків як одного з найдоступніших рівнів інтеграції знань, усе більш актуальною стає теорія інтеграції знань з описом педагогічних еквівалентів усіх її видів і рівнів.

У змісті навчання інтеграція знань здійснюється злиттям в одному предметі (курсі, темі) елементів різних навчальних предметів шляхом широкого міждисциплінарного підходу, який передбачає визначення інтегративних принципів загальноосвітнього значення. І. Петрова вважає, що взагалі „методологічною основою усіх видів зв’язків у навчальному процесі виступають: матеріальна єдність світу, розвиток і перетворення в природі та мислення, спільність теорії і практики, всебічність вивчення явищ і процесів” [33,25 – 28]. І. Звєрєв за головний принцип інтеграції вважає цілісність системи навчання.

Інтегрований підхід до навчання згідно з вищевикладеною позицією має забезпечити у школяра в психологічно єдному для нього часовому діапазоні наукове всеохоплююче відображення того чи іншого предмета, явища у суб’єктивному пізнавальну цінність. За допомогою інтегрованого підходу повніше розкриваються умови явища, доцільність якого відображається інтеграцією знань.

Глобальне завдання сучасної школи – створення умов повноцінного цілісного розвитку особистості дитини, її самоорганізації. Це забезпечується в наслідок розв’язання таких проблем:

- створення умов для задоволення базових потреб дитини в активності, інформації, розвитку її індивідуальності тощо;

- формування в кожної дитини почуття психологічної захищеності;

- надання кожній дитині можливості самоутвердитися у найважливіших для неї сферах життєдіяльності, з максимальним розвитком її здібностей та можливостей;

- створення специфічного емоційного поля взаємовідносин „учитель–учень”, „учень–учень”, „учні–учитель”;

- забезпечення умов розвитку високого рівня когнітивної складності й інтеграції в процесі навчання.

Досягнення поставлених цілей і реалізація накреслених завдань неможливе в рамках традиційного навчально–виховного процесу, який передбачає розподіл освітнього і виховного процесів і їх специфічну орієнтацію, дотримування загальних для всіх режимних моментів незалежно від індивідуальних особливостей дітей, системну організації навчального процесу з подробленими навчальними завданнями не на змістові, а на часові відрізки, без врахування індивідуальних особливостей психічних процесів і необхідних інтегративних зв’язків.

Інтеграція як провідна тенденція оновлення змісту освіти досить дає можливість якісно змінити зміст освіти, зокрема, доповнити в той чи інший предмет соціально – філософські, психолого-економічні, історичні знання, знання історії науки, що взаємозв’язані між собою.

Як бачимо, інтеграція – це могутній засіб формування світогляду, який має не нормативний, а особистісний характер. З її успішною методологічною реалізацією передбачається забезпечення якісної освіти – конкурентноздатної, спроможної створити кожній людині умови для самостійного досягнення цієї чи іншої життєвої мети, творчого самоутвердження у різних соціальних сферах.

Однак, в науковій літературі немає сьогодні достатньо однозначного визначення поняття „інтеграція знань”. Це пояснюється тим, що інтеграція виступає складним, широким і багатомірним явищем, а також пов’язана з рядом інших наукових понять. Тому у кожному конкретному випадку науковці виводять означення інтеграції знань, спираючись на сукупність суттєвих ознак, властивостей та характеристик. До споріднених з інтеграцією понять належать: взаємодія, узагальнення, комплекс, синтез тощо. Тісна взаємозалежність між інтеграцією та спорідненими поняттями виявляється при розгляді різних форм інтеграції: множини (сукупності), комплексності, впорядкованості, організації і системи.

Вибудовується досить логічна послідовність, де сукупність виступає як просте об’єднання елементів знань у деяку множину за загальною ознакою, а наявність різнорідних компонентів у такій множині формує комплекс. Комплекс доцільно розглядати як початкову форму синтезу. Якщо в деякому комплексі спостерігається відношення порядку між елементами знань, з’являється ознака для їх об’єднання за допомогою зв’язків, що були відсутні раніше, то це, у свою чергу, веде до їх нарощування і перетворення комплексу в системи.

Базуючись на принципах системного дослідження цілісності складних об’єктів, сучасними вченими було розроблено і теоретичного обґрунтовано загальні закономірності інтеграції наукових знань: логічні основи єдності наук окреслити в своїх працях Б. Кєдров, П. Копнін, М. Овчинников; проблеми синтезу сучасного знання дослідили Н. Абрамова, І. Ачкурін, Н. Вахтомін, Н. Костюк, В. Казютинський; сутність системного підходу визначили І. Блаумерг, Є. Юдін.

Інтеграція – важлива умова сучасної науки і розвитку цивілізації взагалом. Адже для нинішнього наукового мислення характерне прагнення розглядати об’єкти явища не ізольовано, а у єдності.

Відомо, що культура як безмежний світ людських цінностей розподіляється на технічну (сфера матеріального виробництва і природничих наук) і гуманітарну (сфера мистецтва, освіти, гуманітарних наук). І взагалі будь – яка людська творчість відбувається переважно у двох формах: науці та мистецтві. Дослідники цілком слушно зазначають наявність розмежування сфер дії наукового і естетичного способів освоєння світу, бо ефективність його пізнання і ціннісного осмислення визначається межами, в яких воно відбувається.

Узагальнюючи, можна зробити висновки:

- інтеграція знань – це об’єктивно існуючий, історично сформований процес руху знань до єдності, цілісності;

- під час інтеграції знань неодмінно виникає нова універсальна якість, яка дає змогу використовувати ці знання в подальшому у будь – якій предметній сфері;

- при інтеграції знань відносна істина зменшується, це означає, що багатогранність зв’язків розглядається більш повно, а різносторонній науковий підхід до одного й того ж явища дає можливість виявити його більш глибоко.

Таким чином, інтеграцію знань можна визначити як процес спрямованого руху наукової інформації до системної поліструктурної цілісності на базі єдиного універсального підходу до розв’язання науково – практичних проблем, що характеризується можливістю подальшого, на основі нових інтегративних якостей, використання знання в різних предметних сферах.

Інтеграція знань є категорією у загальнонауковому розумінні: такі ж функції вона може виконувати і в дидактичних системах.

Проблема інтеграції знань виникла одночасно із впровадженням предметного підходу до навчання і ускладнювалась з ростом тенденцій до інтеграції в науці, виробництві, суспільних відносинах.

Інтеграція (від лат. integer – повний, цілісний) шкільного змісту може бути повною або частковою. Інтеграція – зовсім не нове явище школі, адже ще К.Д. Ушинському шляхом інтеграції письма і читання вдалося створити синтетичний метод навчання грамоти.

Інтеграція лежала і в основі комплексних програм, які складались у 20 – х роках. Побудовані на основі широкої між предметної інтеграції, вони, на жаль, виявилися непродуктивними для навчання і розвитку учнів, бо не давали їм систематичних, ґрунтовних знань і вмінь [42, 57 – 58].

Блискучим прикладом проведення інтегрованих уроків був досвід В.О. Сухомлинського, його „уроки мислення в природі”, які він проводив у Павлиській школі для 6 – річних учнів. Це, на наш погляд, - інтеграція основних видів пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовлення) з метою навчання, виховання і розвитку дітей 6 – 7 років. У наш час ідея інтеграція змісту і форм навчання приваблює багатьох учених і вчителів – практиків. Методичне проведення інтегрованих уроків потребує дуже високого професіоналізму й ерудиції вчителів.

Можливості для інтеграції навчального змісту, а згодом і проведення інтегрованих уроків, досить широкі. Що ж до їх кількості, то тут однозначної відповіді бути не може. Все залежить від уміння вчителя синтезувати матеріали, справді органічно пов’язані між собою, і провести інтегрований урок без перевантаження дітей враженнями, щоб він підпорядковувався головній меті, а не був безладною мозаїкою окремих картин.

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕГРОВАНИХ УРОКІВ ЯК ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Проблема інтеграції навчання і виховання важлива і сучасна як для теорії, так і для практики. Її актуальність зумовлена змінами у сфері науки і виробництва, новими соціальними запитами.

Одним із напрямків методичного збагачення уроків у початкових класах, як зазначає О.Я.Савченко, є проведення їх на основі інтеграції змісту [41,с.87]. Доцільність інтегрованих уроків випливає із завдань інтеграції знань умінь та навичок учнів з основ наук.

Інтегрований урок об’єднує блоки знань із різних навчальних предметів, тем навколо однієї проблеми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учня, що дає змогу пізнавати певне явище різнобічно, досягати цілісності знань. Такий урок спрямований на розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках і відповідних їм навчальних предметах. Він забезпечує формування в учнів цілісної системи уявлень про діалектико – матеріалістичні закони пізнання навколишнього світу у їх взаємозв’язку та взаємозумовленості і сприяє поглибленню та розширенню знань учнів, діапазону їх практичного застосовування.

Мета інтегрованих уроків – формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ, активізація їх пізнавальної діяльності; підвищення якості засвоєння сприйнятого матеріалу; створення творчої атмосфери в колективі учнів; виявлення здібностей учнів та їх особливостей; формування навичок самостійної роботи школярів з додатковою довідковою літературою, таблицями міжпредметних зв’язків, опорними схемами; підвищення інтересу учнів до матеріалу, що вивчається; ефективна реалізація розвивально – виховної функції навчання.

Відмінність інтегрованого уроку від традиційного саме в тому, що предметом вивчення (аналізу) на такому уроці виступають багатопланові об’єкти, інформація про сутність яких міститься в різних навчальних дисциплінах; широка палітра використання міжпредметних зв’язків при різнобічному розгляді однопланових об’єктів; своєрідна структура, методи, прийоми і засоби, які сприяють його організації і реалізації поставлених цілей.

Елементами змісту інтегрованих уроків є знання, уміння і навички – лінійні та пересічні; досвід творчої діяльності; досвід емоційно – ціннісного ставлення до дійсності – світу, суспільства, людини.

Інтегративна цілісність уроку потребує наявності однакового рівня спільності взаємодіючих елементів, спільної мети для всіх процесів взаємодії, спрямованої на досягнення кінцевого результату.

Інтегрований урок може будуватися в межах одного навчального предмета (внутрішньопредметна інтеграція), внаслідок інтегрованого змісту кількох навчальних дисциплін, залежно від уміння вчителя здійснити це інтегрування науково і методично правильно (міжпредметна інтеграція) або на змістовій основі інтегрованого курсу.

Для уроків з внутрішньопредметною інтеграцією характерна спіральна структура на основі принципу концентричності. Процес пізнання за такої організації може здійснюватися від часткового до загального або від загального до часткового. Зміст поступово збагачується новими відомостями, зв’язками. Особливість інтегрованих уроків і в тому, що учні на таких уроках не гублять з поля зору вихідну проблему, а розширюють і поглиблюють коло пов’язаних з нею знань.

Внутрішньопредметній інтеграції відповідає і концепція укрупнення дидактичних одиниць (УДО), розроблена в середині ХХ ст. вченим П.М.Ерднієвим [45], апробована на практиці вчителями – новаторами В.Ф.Шаталовим і С.М.Лисенковою, досвід яких широко використовується в сучасній початковій школі. Технологія навчання укрупнення дидактичних одиниць розкриває і приводить у дію великі психофізіологічні резерви головного мозку в учнів. Розуміння принципів внутрішньо предметної інтеграції – УДО дасть змогу вчителеві конструювати уроки на базі поєднання знань.

Переваги внутрішньопредметної інтеграції – УДО перед загальною методикою навчання обґрунтовуються з психологічної точки зору – опорою на закономірності продуктивного мислення.

У результаті побудови і проведення уроку на такому підході у свідомості учня виникають якісно нові знання внаслідок одержання особливої інформації. Проте практика свідчить, що вчителі в основному прагнуть до подрібнення матеріалу, до так званого порційного викладання, хоча дітям, насправді, цікавіше живе і складне.

Для уроків міжпредметної інтеграції змісту, як показують наукові дослідження і практика, характерні різні підходи: між предметні зв’язки і по горизонталі і по вертикалі.

У дослідженнях відомих учених (І.Д.Звєрєв, В.М.Максимова, В.М.Коротов, М.М.Скаткін, та ін.) міжпредметні зв’язки (по горизонталі) виступають як умова єдності навчання і виховання, засіб комплексного підходу до предметної системи навчання. Міжпредметні зв’язки мають особливе значення для формування природничо – наукових понять. Наприклад, на уроці ознайомлення з навколишнім світом діти вивчають поняття листяні, хвойні дерева. На уроках образотворчого мистецтва це поняття закріплюється в малюнку гілок листяного і хвойного дерев, на уроках праці – в ліпленні. Таким чином поняття не просто дублюються, а поглиблюються.

Отже, міжпредметні зв’язки дають змогу поглибити вивчення матеріалу без додаткових затрат, реалізувати взаємну систематизовану узгодженість, стимулювати учнів до використання набутих знань у повсякденній практиці. Однак не можна ототожнювати інтегрований урок із міжпредметними зв’язками, оскільки, як зазначає О.Я.Савченко, це різні методичні поняття [41, с.89 ].

Для розвитку у дітей широкого гуманітарно – екологічного мислення, сприйняття ними цілісної картини світу і морально – естетичного виховання школярів учені пропонують використовувати між предметні зв’язки по вертикалі. Шкільні предмети об’єднуються за принципом – діалог на задану тему. Тема містить у собі конкретний зміст, образ, емоційний стан, моральний і естетичний смисл. Наприклад, протягом навчального тижня вчитель кілька разів виходить на вертикальну тему і розкриває її через зміст різних предметів, не змінюючи спільної теми уроків (програмної чи додаткової). Але підхід до розкриття тих чи інших аспектів різний: нові творчі вправи, завдання, проблемний діалог, пояснення, введення девізу, що надає емоційно – поетичний образ теми, її естетичний зміст тощо. Послідовність тем визначається календарем, порами року, святами (державними, народними, православними). Кожна тема містить різні моральні, екологічні, економічні проблеми. Інтеграція тут здійснюється на основі широкого охоплення життєвих явищ. Зміст тем і логіка визначаються віковими особливостями учнів і їх підготовленістю до мислення, судження, вміння виділяти головну думку. Уроки з елементами інтеграції змісту двох чи більше предметів виражають між предметну інтеграцію (читання і письма; читання і природознавства; природознавства і рідної мови (зв’язне мовлення); математики і трудового навчання (конструювання) та ін.). Певні здобутки з цього питання можемо віднайти в передовому досвіді вчителів – практиків як України, так і ближнього зарубіжжя, що становить особливий аспект нашого дослідження.

Внаслідок такого підходу до навчання учні отримують цілісну картину світу в аспекті змісту вертикальної теми. Точка дотику різних навчальних предметів має важливе моральне значення, допомагає формуванню світогляду учня, його ставлення до навколишнього світу, природи, суспільства, самого себе.

Особливий напрямок становлять інтегровані уроки, побудовані на основі змісту інтегрованих курсів, відповідно до інтегрованих програм. Навчальні плани сучасної початкової школи за останні роки поповнюються інтегрованими курсами, які реалізовуються в практиці початкової школи.

Інтегрований курс „Я і Україна” ( 1 – 4 кл.), автори В.Ільченко, К.Гуз, спрямований на розв’язання інтегрованих завдань з природознавства, суспільствознавства, українознавства. Зміст курсу дає змогу учневі набути цілісні знання про людину і її життєвий світ – про природу рідного краю, рід, родину, народні традиції, духовний спадок минулих поколінь українського народу. Основою формування цілісності знань є уявлення учнів про найзагальніші зв’язки у природі, які відображені в закономірностях природи.

Запровадження курсу „Навчання грамоти, математики, навколишній світ”, автори М.Вашуленко, Н.Бібік, Л.Кочина [13], створює об’єктивні передумови для запобігання перевантаженню учнів і вивільнення часу для розвивально – виховної діяльності. Курс спрямований на формування в учнів якісно нових знань, які характеризуються вищим рівнем осмислення, динамічністю застосування в нових ситуаціях, підвищенням їх дієвості й системності.

Інтегрований курс „Навколишній світ” ( 1 – 4 кл. ), автор Т.Пушкарьова [36], відображає поєднання в змісті елементів природознавства, суспільствознавства, екології, етики, естетики, українознавства, літератури та мистецтва; спрямований на особистісний розвиток школяра, формування в учнів цілісного уявлення про природничо – наукову картину навколишнього світу, місце людини в ньому; ознайомлення з соціальними нормами і традиціями українського народу; формування первинних ціннісних орієнтацій у різноманітних галузях життя, культурній спадщині України, рідного краю, сім’ї ; усвідомлення учнями універсальної цінності життя.

„Художня праця”, автор В.Тименко [44]. Курс зорієнтований на формування в учнів цілісної картини культурного простору, виховання особистості, яка інтегрується; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя учнів; розвиток творчої активності школярів у художній праці на основі взаємодоповнюваності думок, почуттів, практичних дій.

Курс „ Основи здоров’я і фізична культура”, автори О.Савченко, Т.Бойченко [41], спрямований на розуміння здоров’я, як інтегрального результату, який залежить від багатьох чинників (соціальне і духовне благополуччя людини, її адаптація до оточення і внутрішній комфорт).

Інтегровані курси в початковій школі поступово зменшують кількість обов’язкових навчальних предметів і таким чином запобігають перевантаженню учнів. Уроки, побудовані за змістом інтегрованих курсів, передбачають включення ігрових форм, методів, проблемних ситуацій, що безумовно сприяє активізації мисленнєвої, пізнавальної діяльності учнів і розширенню їхніх знань, розвитку зорового і слухового сприйняття, естетичному вихованню. Наприклад, у процесі образотворчої діяльності, вивчаючи побудову об’єктів, їх форму, колір, учні пізнають закони краси, які перебувають у пропорціях, кольорах і виражаються у плавності ліній, креслень. Діти вчаться бачити гармонію кольорів, ліній, безпосередньо торкаючись предмета вивчення, у них пробуджується любов та інтерес до краси навколишнього світу. Вчитель на свій розсуд може використовувати на уроці твори живопису, літератури, музики, що сприяє зняттю напруженості, перевантаженості, стомлюваності за рахунок переходу на різні види діяльності.

Для інтегрування окремих навчальних курсів у початковій школі існують об’єктивні причини та передумови. Одна з причин – необхідність усунути перевантаження дітей, скоротити кількість навчальних годин протягом тижня, вилучити їх для предметів розвивально – виховного циклу. Об’єктивна передумова цього процесу та, що інтегрований курс зможе вести сам класовод, оскільки йому доводиться навчати школярів цих предметів у традиційний ізоляції.

Однак реалізація ідеї створення інтегрованих навчальних курсів досить складна.

По – перше, слід визначитися, яким чином методично подавати дитині цю цілісну картину світу. Тут необхідно домовитись перш за все про її межі, рівні, складові компоненти, структуру, оскільки ми маємо справу з фактом вікових психологічних можливостей школярів у засвоєнні тих чи інших наукових знань.

По – друге, відповідно до цієї мети потрібно скоригувати форму подання на системи наукових знань в інтегрованих навчальних курсах. По – іншому цілісну картину світу ми маємо спроектувати у систему понять і фактів, які б утримувалися у дидактично оформленому вигляді у кожному навчальному предметі, і, більше того, у методичних розробках уроків за темою, що вивчається.

Інтегровані навчальні курси згідно з нашою позицією, мають забезпечити у психологічно єдиному для школяра часовому діапазоні наукове всеохоплююче відображення того чи іншого предмета чи явища у суб’єктивну пізнавальну цілісність.

Процес формування цілісного наукового світогляду на основі навчання за інтегрованими навчальними курсами буде методично оптимальним за умови розвитку і доцільного використання можливостей наочно – образного і понятійного мислення школяра в ході розв’язання навчально – пізнавальних завдань. Річ у тім, що первинна емпіричного рівня цілісність певного предмета у свідомості учня виникає в образній формі. Конкретне уявлення про предмет, його образ містять у собі різноманітні його якості. І хоч ці якості ще не приведені у систему, дитина все ж розумно користується даним предметом, тобто відповідно з його функціональною властивістю. Зберігаючи цей образ, який не дає змоги психологічно розпастися конкретному предметові, учень диференційовано пізнає його сутність у системі наукових понять і взаємозв’язків. Це призводить до пізнавального збагачення первинного образу предмета. Таке утворення й презентує сформовану цілісну картину світу й об’єкта.

У цьому зв’язку відомий американський психолог Дж. Брунер наголошує: „У будь – якій дисципліні немає нічого суттєвішого, ніж властивий їй спосіб мислення. У її викладанні найважливіше – дати дитині змогу якомога раніше засвоїти потрібний спосіб мислення: фіксуючи підхід до фактів, форми зв’язку між ними” [11, с. 323].

Введення в педагогічну практику інтегрованих уроків здійснює перебудову процесу навчання. У такий спосіб частково вирішується існуюча у предметній системі суперечність між розрізненими предметними знаннями учнів і необхідністю їх комплексного застосування на практиці, у трудовій діяльності та в житті людини.

Методично правильна побудова і проведення інтегрованих уроків впливають на результативність процесу навчання: знання набувають якості системності, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів, ефективніше формуються їхні переконання і досягається всебічний розвиток особистості.


РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИВАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 РІВНІ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ В УМОВАХ ТРАДИЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Систематизовані знання відіграють значну роль у розумовому розвитку дитини тому, що їх засвоєння сприяє активізації попередньо одержаних знань і їх використанню для більш глибокого розуміння тих, які формуються. Саме систематизовані знання значно розширюють можливості пізнавальної діяльності дітей і дозволяють їм перейти до розуміння складних відносин у навколишній дійсності. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей - від виділення окремого предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, у системі яких він існує. Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі функціональних зв'язків з іншими предметами. И гдОзнайомлення з предметами і явищами оточуючого світу - важливий засіб розумового розвитку. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання дітей відповідно до можливостей розумового розвитку дитини по вікових групах. Всі знання згруповані в окремі розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя.

У процесі навчання дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Коло знань про предмети і явища розширюється завдяки виникненню і розвитку нових видів діяльності та поглибленню змісту тих, які формувались у період раннього віку. Дітям даються поняття про життя і працю дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми. Засвоюються знання про сім'ю, явища суспільного життя, рідне місто чи село, Україну, рідний народ, його звичаї та традиції, народне мистецтво. У середньому шкільному віці знання все частіше поєднуються з розвитком пізнавального ставлення до навколишнього, яке вимагає розвитку певних способів їх освоєння. Діти оволодівають порівнянням, узагальненням, класифікацією, у них формується загальний метод розумової діяльності: здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність у дітей формується в процесі навчання під керівництвом дорослого.

Одним із засобів розумового виховання виступає ознайомлення з навколишньою дійсністю. Все, що оточує дитину: люди, предметний світ, природа, явища суспільного життя, - є джерелом розумового розвитку. Досвід, який формується в повсякденному житті, О.Усова називала природною «дидактикою життя». « Цю природну дидактику життя, - писала вона, - ми повинні розглядати як певний вплив навколишнього середовища, у якому живуть діти».

Особливу роль у процесі ознайомлення відіграють відповіді учителя на численні питання дітей, які є одним із показників їх розумового розвитку. Спочатку питання досить прості, головним чином інформаційного характеру. Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й більш віддалених. О.Сорокіна виділяє такі категорії питань: 1) питання, що висловлюють бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу; 2) питання, що відображають бажання дитини викликати емоційне співпереживання дорослих; 3) питання, викликані прагненням дітей до знань - пізнавальні. Давати відповіді слід таким чином: допомогою ( перша категорія запитань ), співчуттям ( друга категорія ), точною, правильною за змістом і з наукової точки зору відповіддю ( третя категорія ).

Спілкування з дорослими у повсякденному житті, поза спеціально організованим процесом навчання відіграє важливу роль в ознайомленні дітей з навколишнім світом. Цей шлях розумового виховання М.Поддьяков називає стихійним, неорганізованим навчанням.

Розумовий розвиток дитини успішно відбувається у різних видах діяльності, які у педагогічному процесі використовуються у ряді засобів виховання.

Найдієвіший засіб розумового виховання - навчання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні визначається позицією педагога, роль якого в процесі навчання інша, ніж у процесі розумового виховання дітей у повсякденному житті. Вчитель на основі діючих програм відбирає, відповідним чином структурує для повідомлення дітям знання, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей. Важливо аналізує засвоєння знань і вмінь з метою здійснення індивідуального підходу до дітей. У процесі занять формується власне навчальна діяльність: вміння слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів у тій чи іншій діяльності, оцінювати їх результат. Важливо, що навчальна діяльність на заняттях носить колективний характер, а це дає дитині можливість порівнювати правильність і успішність своїх результатів із досягненнями інших дітей, аналізувати власні помилки і об'єктивно оцінювати успіхи.

У світовій педагогічній практиці існує цілий ряд технологій з розвитку творчого мислення дітей. Нинішні високі вимоги до якості навчально-виховного процесу школярів зумовили виникнення та впровадження ТРВЗ (теорія розв'язування винахідницьких задач ). Адже оптимізувати навчальний процес, підвищити ефективність обсягу та форм роботи з учнями вже неможливо, керуючись лише традиційними методами та прийомами виховання та навчання дітей.

В основу навчання покладено головні принципи методики ТРВЗ:

1) розв'язання суперечностей;

2) системний підхід (вміння бачити навколишній світ у взаємозв'язку всіх його елементів );

3) вміння віднайти необхідний у даній ситуації резерв.

Основною ідеєю ТРВЗ є творчість в усьому - в постановці запитань; в прийомах їх розв'язання; в подачі матеріалу. Кожен день роботи з дітьми за цією методикою - це пошук, знахідки.

Головне у розвивальному навчанні - дати змогу висловитись, не перебивати, навіть якщо відповідь неправильна. Найважливіше те, що дитина працює в атмосфері свободи мислення і творчості.

Ми виявили, що робота з ТРВЗ у школярів проходить у п'ять етапів і визначається такими послідовними завданнями: завдання першого етапу:

- навчити дитину знаходити і розв'язувати суперечності, не боятися негативного в об'єкті та явищі;

- навчання системного підходу, тобто бачення світу у взаємозв'язку його компонентів;

- формування вміння бачити і використовувати навколишні ресурси.

На другому етапі необхідно вчити учнів винаходити ( наприклад, на заняттях з конструювання можна запропонувати придумати новий стілець ). На цьому етапі навчання діти за допомогою ТРВЗ «оживляють» предмети та явища, приписують одним якості інших і навпаки, а також відкидають непотрібні і знаходять найкращі варіанти.

Третій етап - вирішення казкових завдань і придумування казок. Треба навчити кожну дитину уникати сумного закінчення казок, не змінюючи при цьому сюжету; складати нові казки на основі добре відомих.

Четвертий етап - використовувати нестандартні оригінальні рішення, спираючись на набуті знання та інтуїцію, дитина вчиться знаходити вихід із будь-якої життєвої ситуації.

П'ятий етап ТРВЗ - це проведення бесід з вихованцями на історичну тему. Дітям варто пропонувати прослідковувати історію виникнення книги, олівця, стола, вчити логічно обґрунтовувати свої вимисли.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів в умовах традиційного навчання є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку має не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її розумовий розвиток та компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Розумовий розвиток дитини - це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню та належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Виявлення рівнів розумового розвитку учнів здійснювалось нами в процесі контролю за навчальними досягненнями молодших школярів. Структурними компонентами якого є виявлення, вимірювання (перевірка) та оцінювання успішності учнів.

Об’єктами контролю у процесі навчання були: знання про предмети і явища навколишнього світу, взаємозв’язки і відношення між ними, про способи розумової і практичної навчально-пізнавальної діяльності; вміння та навички застосовувати засвоєні знання; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе.

Основними функціями перевірки й оцінювання рівнів розумового розвитку учнів ми вважаємо діагностичну, коригуючу, прогностичну, навчальну, розвивальну, виховну, стимулююче-мотиваційну. Ці функції пов’язані з визначенням видів знань і вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння ними відповідно до поставлених цілей. Це дало нам змогу виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях, з’ясувати причини їх виникнення і відповідно коригувати навчально-пізнавальну діяльність школярів та способи управління ними.

Навчальна функція полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь молодших школярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності - з одного боку, та вимога повноти й обґрунтування відповідей - з іншого, забезпечують систематизацію й узагальнення засвоєного змісту. Спонукання дітей до використання результатів спостережень, прикладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Усне або письмове виконання завдань на перевірку зумовлює його осмислення, усвідомлення та закріплення, практичне і теоретичне застосування за зразком у подібних та нових ситуаціях.

Контроль сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам’яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності. Тільки у процесі контролю можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самокоригування, що є одним із його найважливіших завдань у процесі традиційного навчання молодших школярів. А також розвивати розумову рефлексію, тобто вміння обміркувати свої дії, критично оцінювати їх і свідомо ставитися до учнів.

Контроль має виховне значення. Правильно організований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності. Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання.

Оцінка у процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально-пізнавальної діяльності. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами учіння оцінка виконує, якщо розкриває перспективи успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Під час здійснення контролю рівнів розумового розвитку в початкових класах ми керувалися певними дидактичними принципами, найважливішими серед яких були:

а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною доцільністю здійснення контролю на всіх етапах процесу навчання; по-друге, необхідністю контролю за кожним учнем на кожному уроці, у зв’язку з психологічними особливостями розвитку пізнавальних процесів у молодших школярів і оволодіння ними учінням як провідним видом діяльності у молодшому віці;

б) всебічність, яка передбачає визначення рівня оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілій, поставлених у процесі навчання;

в) індивідуалізація, зумовлена різним рівнем розумового розвитку дітей.

Психологами доведено, що сам факт контролю як особливого виду діяльності, яка вимагає самостійності та оцінювання, порушує "психологічну рівновагу" учнів, збуджуючи або пригнічуючи їх. За таких обставин виявити справжній рівень розумового розвитку досить важко. Тільки індивідуальний підхід та конструювання інтегрованих уроків дає змогу зняти психологічне напруження в дітей, створити умови в процесі перевірки для повної реалізації їх суб’єктивних можливостей і об’єктивного оцінювання вчителем. Важливо, щоб індивідуалізація та інтеграція ґрунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливостей кожного.

Реалізація об’єктивності контролю рівнів розумового розвитку полягала у запобіганні суб’єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображали реальних досягнень учнів у навчанні. Об’єктивність контролю залежить від багатьох факторів, найсуттєвішими серед яких є: а) чітке визначення конкретних і загальних цілей оволодіння учнями змістом навчального предмета; б) наявність вимог до досягнень учнів з окремих навчальних предметів; в) обґрунтоване виділення об’єктів контролю; г) адекватність цілей навчання змістові і способам перевірки; г) застосування науково обґрунтованих критеріїв оцінювання навчальних досягнень.

Умовами експерименту були передбачені різні види контролю рівнів розумового розвитку: поточний, періодичний, тематичний, підсумковий, самоконтроль тощо.

Вибір видів контролю, їх поєднання, взаємозалежність між ними визначалися специфікою змісту навчальних предметів.

Поточний контроль здійснювався на всіх макроетапах процесу поурочного вивчення теми. Особливістю цього виду контролю полягає в тому, що він є компонентом процесу оволодіння темою уроку. Це визначило його основні цілі: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння окремих елементів змісту теми, встановлення зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем уроків, закріплення знань, умінь і навичок, їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу.

Періодичний контроль був спрямований на визначення й оцінювання сформованості загальнопредметних умінь і навичок (аудіювання, читання, усне мовлення тощо), якими оволодівають учні у процесі вивчення окремих інтегрованих предметів. Цей вид контролю передбачає перевірку, що здійснюється протягом певного періоду, шляхом організації фронтальної та індивідуальної діяльності школярів. Періодичність перевірки та вимоги до оцінювання й обліку оцінок конкретизуються в рекомендаціях з окремих предметів.

Тематичний контроль, як правило, здійснювався після опанування програмової теми. У разі, коли вона розрахована на велику кількість годин, її розподіляють на логічно завершені частини - підтеми. Якщо ж програмова тема невелика за обсягом, то об’єднують з однією або кількома наступними темами. Отже, одиницями тематичного контролю з різних предметів були: програмова підтема, тема, кілька тем. Тематичний контроль якісно відрізняється від поточного контролю тим, що спрямований на виявлення та оцінювання рівнів оволодіння системою основних елементів знань і способів діяльності, вміннями застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлювати оцінні судження.

Тематична перевірка здійснювалась шляхом виконання тематичної роботи, яка організовувалась з допомогою різних методів. Їх вибір зумовлю вся насамперед особливостями змісту навчальних предметів, їх обсягом, півнем узагальнення, віковими можливостями школярів.

Підсумкове оцінювання з окремих предметів здійснювалось на основі результатів усіх видів оцінювання за цей період.

Оцінювання - це процес встановлення рівня розумового розвитку учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами чинних програм.

Об’єктивність і точність оцінок забезпечувалась критеріями оцінювання. Критерії - це реальні, точно обрані ознаки, величини, які виступають вимірниками об’єктів оцінювання.

Визначаються такі критерії оцінювання навчальних досягнень учнів:

- якість знань: міцність, повнота, глибина, узагальненість, системність, дієвість;

- рівень сформованості вмінь (предметних, розумових, раціональної навчальної діяльності, оцінних): копіювання зразка способу діяльності, виконання способу діяльності за зразком, за аналогією і в нових ситуаціях;

- рівень оволодіння досвідом творчої діяльності: вміннями виконувати процедури творчої діяльності та вирішувати проблему;

- рівень оволодіння досвідом емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе.

На основі зазначених критеріїв доцільно виділіть чотири рівні успішності учнів початкових класів: початковий, середній, достатній, високий. Їх загальнодидактичні характеристики такі:

І рівень - початковий. Учень засвоїв знання у формі окремих фактів, елементарних уявлень, які може відтворити; різними видами умінь володіє на рівні копіювання зразка виконання способу діяльності; самостійну роботу виконує під безпосереднім керівництвом учителя, але допомогу не може сприйняти відразу, а потребує детального кількаразового її пояснення.

ІІ рівень - середній. Учень володіє знаннями у формі понять, відтворює їх зміст, ілюструє прикладами з підручника, може встановлювати засвоєні внутрішньопонятійні зв’язки; відповідь будує у засвоєній послідовності; вміннями володіє на рівні виконання способів діяльності за зразком в подібній ситуації; самостійну роботу виконує зі значною допомогою.

ІІІ рівень - достатній. Учень володіє поняттями, відтворює їх зміст, ілюструє не тільки вже відомими, а й новими прикладами, встановлює відомі внутрішньопонятійні і міжпонятійні зв’язки; вміє розпізнавати об’єкти, які охоплюються засвоєними поняттями; під час відповіді може відтворити засвоєний зміст в іншій послідовності, не змінюючи логічних зв’язків; вміннями володіє на рівні застосування способу діяльності за аналогією; самостійні роботи виконує з незначною допомогою вчителя; володіє вміннями виконувати окремі етапи вирішення проблеми і застосовує їх у співробітництві з учителем (частково-пошукова діяльність).

ІУ рівень - високий. Учень володіє системою понять в їх ієрархічній підпорядкованості, в межах, визначених навчальними програмами, встановлює як внутрішньопонятійні, так і міжпонятійні зв’язки; вміє розпізнавати об’єкти, які охоплюються засвоєними поняттями різного рівня узагальнення, під час відповіді перебудовує засвоєний зміст у новій логічній послідовності, відповідь аргументує новими прикладами; вміє застосовувати способи діяльності в нових ситуаціях; самостійні роботи виконує під опосередкованим керівництвом; володіє вміннями самостійно вирішувати проблеми за аналогією (пошукова діяльність).

Аналіз успішності учнів

Ф.І. Навчання грамоті Математика Читання Мова Я і Україна
1 В. І Н С Н С Н
2 В. В. Н Н Н С Н
3 Г. С. В С В С В
4 Г. В. С С С В С
5 Д. Д. В В В С В
6 Д.П. В С В Н С
7 З.М С С С В С
8 З.Е. Н Н Н Н Н
9 К.К. С В С С С
10 К.В. С С С С С
11 К.І. В В В В В
12 Л.В. С Н С Н С
13 Л.А. С С С С С
14 М.Л. В В В С В
15 М.І. С Н С Н С
16 М.Н. С Н С Н С
17 М.Д. С С С С С
18 Н.А. С С С С С
19 П.А. С С С С С
20 П.М. С С С С С

Додатково рівні розумового розвитку учнів визначались нами за методикою Е.Ф. Замбицявичине [,с.8].

У даній методиці вивчаються розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення, логічне умовивід. Тест проводиться з кожним учнем індивідуально. За результатами підраховується середній бал кожного субтесту та виводиться відсоток розумового розвитку. Згідно інструкції учень повинен використати чотири субтеста.

В І субтесті необхідно закінчити почате речення одним зі слів, яке міститься в дужках.

1. У сапога всегда есть… (шнурок, пряжка, подошва, ремешки, пуговицы).

2. В теплых краях живет… (медведь, олень, волк, верблюд, пингвин).

3. В году… (24 месяца, 3 месяца, 12 месяцев, 4 месяца, 7 месяцев).

4. Месяц зимы… (сентябрь, октябрь, таблиця, ноябрь, март).

5. В нашей стране не живет… (соловей, аист, синица, страус, скворец).

6. Отец старше табли сына… (часто, всегда, никогда, редко, иногда).

7. Время суток… (год, месяц, неделя, день, понедельник).

8. У дерева всегда есть… (листья, цветы, плоды, корень, тень).

9. Время года… (август, осень, суббота, утро, каникулы).

10. Пассажирский транспорт… (комбайн, самосвал, автобус, экскаватор, тепловоз).

У ІІ субтесті одне з п’яти слів в рядку не підходить к іншим. Викресли його. Наприклад: читання, письмо, ранець, малювання, математика. Не подходить слово «ранець». Чому? Всі останні слова позначають навчальні предмети.

1. Тюльпан, лилия, фасоль, ромашка, фиалка.

2. Река, озеро, море, мост, пруд.

3. Кукла, скалка, песок, мяч, юла.

4. Стол, ковер, кресло, кровать, табурет.

5. Тополь, береза, орешник, липа, осина.

6. Курица, петух, орел, гусь, индюк.

7. Окружность, треугольник, четырехугольник, указка, квадрат.

8. Саша, Витя, Стасик, Петров, Коля.

9. Число, деление, сложение, вычитание, умножение.

10. Веселый, быстрый, грустный, вкусный, осторожный.

У ІІІ субтесті необхідно найти серед п’яти слів, написаних під рисою, одне, яке так же підходило би до слова, написаного над рисою, як підходять одне одному слова сусідньої пари.

Наприклад:

Поезд Самолет

машинисткрылья, пилот, небо, билет, горючее

Какое из слов подходит к слову «самолет» так же, как слову «поезд» подходит слово «машинист»? (Пилот). Обведи его.

1. ОгурецГвоздика

овощсорняк, роса, садик, цветок, земля.

2. ОгородСад

морковьзабор, грибы, яблоня, колодец, скамейка

3. УчительВрач

ученикочки, больница, палата, больной, лекарство.

4.ЦветокПтица

вазаклюв, чайка, гнездо, перья, хвост.

5. ПерчаткаСапог

рукачулки, подошва, кожа, нога, щетка.

6. ТемныйМокрый

светлыйсолнечный, скользкий, сухой, теплый.

7. ЧасыГрадусник

времястекло, больной, кровать, температура, врач.

8.МашинаЛодка

моторрека, маяк, парус, волна, берег.

9.СтолПол

скатертьмебель, ковер, пыль, доски, гвозди.

10. СтулИгла

деревянныйострая, тонкая, блестящая, короткая, стальная.

ІУ субтест. Підбери загальне слово к двом зазначеним в рядку. Наприклад: чашка, ложка, кружка. Як це все назвати разом, одним словом? Посуд. Назви знайдене слово замість крапок.

1. Окунь, карась…

2. Метла, лопата….

3. Лето, зима…

4. Огурец, таблиця…

5. Сирень, орешник…

6. Шкаф, диван…

7. Июнь, июль…

8. День, ночь…

9. Слон, муравей…

10. Дерево, цветок…

Таблиця 1 Показники успішності виконання вербальних завдань

Ф.І. І субтест ІІ субтест ІІІ субтест ІУ субтест Висновки
1 В. І 14,6 1,1 11,1 4,8 31,6 низький
2 В. В. 14,9 2,3 10,8 9,9 37,9 низький
3 Г. С. 26,1 25,6 16,2 19,5 87,4 середній
4 Г. В. 14,2 2,5 8,9 5,6 31,2 низький
5 Д. Д. 23,3 25,6 11,3 17,8 78 середній
6 Д.П. 21 25,9 18,4 26 91,3 високий
7 З.М 20,5 20,4 11,1 19,9 71,6 середній
8 З.Е. 14,6 0 11,1 4,8 30,5 низький
9 К.К. 23,8 12,9 9,3 19,9 65,9 середній
10 К.В. 20,4 25,6 2,4 18,2 69,3 середній
11 К.І. 26,1 25,6 22,8 20,1 94,6 високий
12 Л.В. 15,2 25,8 8,8 21,2 71 середній
13 Л.А. 26,1 15,5 11,3 17,3 70,2 середній
14 М.Л. 23,3 26 15,8 23 88,1 середній
15 М.І. 19,5 25,6 4,4 15,2 64,7 середній
16 М.Н. 10,9 2,1 8,6 5,1 26,7 низький
17 М.Д. 14,2 2,5 10,5 5,6 32,8 низький
18 Н.А. 16,2 13,4 13,4 20,2 63,2 середній
19 П.А. 18,4 17,8 10,0 15,5 61,7 середній
20 П.М. 14,6 1,5 11,1 4,8 32,1 низький

Високий рівень мають 10% учнів

Середній рівень мають 55% учнів

Низький рівень має 35% учнів

Після проведеної методики використовується тест доктора психологічних наук Гильбуха Ю.З., що побудував шкалу тестових завдань для визначення розумового віку школярів від 6 до 14 років.

Використовувався тест на 6,7 років на визначення та випередження розумового віку.

Інструкція. Дитині надається тест свого віку. Якщо дитина справляється з завданням, дається завдання на випередження. Підраховується результат. Паспортний вік досліджуваної дитини ставиться у дробі в знаменнику, а інтелектуальний вік у чисельнику, отриманий результат помножується на 100 та виводиться відсоток розумового віку.

Інтелектуальний вік 6 років:

1. В чем заключается отличие:

а) между птицей и собакой?

б) между ручкой и карандашом?

в) между деревом и стеклом?

Нормой считается правильный ответ на два задания из трех.

2. Аналогия :

а) стол изготавливается из дерева, око из...

б) птица летает, рыба...

в) у палки конец тупой, а у ножа...

г) сантиметр короткий, километр...

Зачет - три правильных ответа из четырех.

Інтелектуальний вік 7 років:

В чем сходство предметов в следующих парах:

а) дерево и уголь

б) яблоко и абрикос

в) корабль и автомобиль

г) железо и серебро

Зачет - три правильных ответа.

2. Аналогия:

а) у кролика уши длинные, а у крысы уши...

б) снег белый, уголь...

в) собака имеет шерсть, птица имеет...

г) волки - дикие животные, собаки...

Зачет - три правильных ответа.

Таблиця 2 Результати виконання завдань для визначення розумового віку школярів від 6 до 14 років

Ф.І. Інтелектуальний вік 6 років Інтелектуальний вік 7 років Висновки
1 В. І +
2 В. В. +
3 Г. С. +
4 Г. В. +
5 Д. Д. +
6 Д.П. +
7 З.М +
8 З.Е. +
9 К.К. +
10 К.В. +
11 К.І. + Випереджає розумовий вік
12 Л.В. +
13 Л.А. +
14 М.Л. +
15 М.І. +
16 М.Н. _ Віковий рівень розумового розвитку недостатній
17 М.Д. +
18 Н.А. +
19 П.А. +
20 П.М. +

Малюнок 1. Рівні успішності учнів з навчання грамоті.

Малюнок 2. Ріні успішності учнів з математики.


Малюнок 3. Рівні успішності учнів з читання.

Малюнок 4. Рівні успішності учнів з рідної мови.

Малюнок 5. Рівні успішності учнів з предмету „Я і Україна”.


В результаті проведеного дослідження виявлені навчальні та психологічні утруднення, що виникають у категорії дітей з низьким рівнем у різних видах діяльності. Для підвищення рівня успішності розроблено серію інтегрованих уроків.

Таким чином, бачимо, що до кожного учня повинен бути індивідуальний підхід, який можна реалізувати на інтегрованих уроках.

2.2 ПРИНЦИПИ КОНСТРУЮВАННЯ ІНТЕГРОВАНИХ УРОКІВ З РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ 1-го КЛАСУ

Гуманізм, формування цілісної картини світу - провідні тенденції розвитку сучасної школи. Особливе значення ці ідеї мають для змісту початкової освіти. Ідея інтеграції змісту й форм навчання, зокрема інтегрованих уроків, є актуальною, привертає значну увагу широкої педагогічної громадськості.

Дидактичні особливості інтеграції змісту навчання, інтегрованих уроків досліджувалися В.Р. Ільченко, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко та ін. Методичне забезпечення інтегрованих уроків потребує обґрунтування та конкретизації.

Розглянемо, у чому полягає розливальна сутність інтегрованих видів діяльності, чому інтегровані курси та інтегровані уроки є важливим напрямом методичного оновлення навчально-виховного процесу саме в початкових класах.

Перспективність цього методичного підходу полягає передусім у тому, що він дає змогу невілювати деякі слабкі сторони предметної системи навчання, подолати розрізненість, фрагментарність у сприйманні довкілля та навчальних предметів. І водночас, синтезуючи сильні сторони предметного викладання, створює сприятливі умови для формування у дитини здатності сприймати предмети та явища різнобічно, системно, емоційно. З нашої точки зору, організація інтегрованого навчання потребує реалізації певних дидактичних принципів.

1. Тематична єдність програмового матеріалу різних навчаючих предметів.

Інтегровані уроки об’єднують блоки знань із різних навчальних предметів навколо однієї теми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учня. Це дає змогу пізнати певне явище з різних сторін, досягти цілісності знань.

Тематична єдність дидактичного матеріалу на уроках різних навчальних предметів - визначальний методичний підхід організації пізнання явищ у контексті діяльності учнів.

ПРИРОДОЗНАВСТВО

2. Поєднання на уроках різних видів навчальної діяльності

Конструюванню системи інтегрованих уроків значною мірою сприяє використання сукупності різних видів емоційно-образної діяльності (гри, спостереження за довкіллям, художньої та літературної діяльності).

Види діяльності добираються з огляду на дидактичні цілі й етапи уроку. Найголовніше - домогтися повного злиття різних видів діяльності, їх гармонії, аби викликати та підтримувати творчу реакцію дитини, активізувати її пізнавальні можливості, досягти органічного поєднання логіко-понятійного та емоційно-образного компонентів на різних етапах пізнання та творення тексту.

Чим слабше підготовлений учень, тим менше розвинені його пізнавальні можливості, тим частіше має звертатися до таких видів діяльності, як ігрова, предметно-практична, малювання, музика.

Ігрова діяльність учнів на уроках орієнтує на чуттєві способи пізнання, оволодіння умінням вичленовувати ознаки, знаходити видові й родові, спільні й відмінні, істотні й неістотні, класифікувати їх на розширення уявлень про значення конкретних слів.

Спостереження за довкіллям уводить у сам процес народження образного вислову; допомагає розширити уявлення про слова, що означають явища природи, риси характеру; розкрити сутність причинно-наслідкових зв’язків.

Використування художньої діяльності на уроках спрямовує на розвиток уяви, орієнтує на образне сприймання світу.

3. Доцільний набір комплексних завдань, що інтегрують різні способи навчання.

Плануючи етап формування знань, можливо використовувати такі комплексні завдання:

1. Виразне читання вірша, пісні; спостереження за живописною функцією мовних засобів у тексті.

2. Виразне читання вірша, складання діалогів з героями твору, доповнення художніх описів, міркувань.

3. Виразне читання вірша, зіставлення його з картиною. Що в них спільне? Що відмінне?

4. Сприймання вірша, музики, картини. Чи співзвучні ці твори? Чому?

5. Сприймання двох картин (контрастних за настроєм), прослуховування музики.

6. Аналіз виставки дитячих малюнків після екскурсії в природу.

7. Складання описів за дидактичними іграми (яка пташка мені зустрілася? Яка квіточка (гілочка, листочок, плід) мені найбільше сподобалася? Чому? Що за гостинці принесла бабусі Червона Шапочка з лісу (городу, поля, лугу).

8. Відгадування загадок, ребусів, кросвордів. Спостереження за виражальними можливостями мовних засобів; зіставлення тексту загадки і малюків, ілюстрацій.

9. Добір виразних мовних засобів у ході евристичної бесіди у процесі спілкування з картиною, поезією, природою.

10. Виготовлення художніх виробів та колективних композицій (аплікацій з природного матеріалу, пластиліну, малюнків).

11. Добір виразних мовних засобів у процесі гри, спостережень за картиною, ілюстрованим текстом.

12. Доповнення, поширення, відновлення казки, вірша.

Наведемо приклад системи завдань під час організації спостереження дітей за довкіллям.

Педагогічно правильно організоване спостереження допомагає дитині вийти за межі лише чуттєвого пізнання. На передній план висувається моральне освоєння дивовижного світу, асоціації розвитку природи й людського життя.

Перш за все, потрібно чітко визначити мету, завдання спостереження й вибрати об’єкт. Далі слід організовувати зустріч дітей з природою, або „подорож до джерел думки”, якими можуть бути сад, гай, діброва, поле, ставок, берег річки. Це так званні „уроки під голубим небом”, або „уроки в зеленому класі”, уроки мислення в природі, які так широко практикував В. Сухомлинський. На обраний об’єкт можна приходити разом з учнями інколи по кілька разів, милуватися картинами природи, спостерігати. Численні ознаки і властивості спостережуваних об’єктів далеко не завжди лежать на поверхні – вони найчастіше приховані від пасивного погляду, і їх виявлення потребує пильної уваги, розумових і моральних зусиль. Таке спостереження пробуджує творчість.

Ось казочки, створені колективно першокласниками на основі спостережень за довкіллям.

Літаючи яблука

Біжу до школи. Раптом: пурх! – перед очима. Що це – зупиняюсь і дивуюся. На клені червоні яблука поспіли. Ще й літати навчилися. - Гм... – розмірковую. – Яблука? Взимку? – Пурх! Ще одне в гору піднялося. Придивляюся: це ж снігурі до нашого парку прилетіли, кленовим насінням поласувати.

Дивна дружба

Жили собі червоногруді снігурі. Пташки, які ні холоду, ні снігу не бояться. Любили вони насіннячком поласувати. Полохливі були. До людських осель рідко прилітали. Та одного разу Мурчик точив кігтики об стовбур клена й побачив червоні грудочки на дереві. Прищулив вушка: зараз яблучко на спинку упаде! – Не бійся! - вмить почулося. – Ми не яблука, а снігурі. Прилетіли, щоб кленовим насінням поласувати. Давай дружити.

Хто привів весну?

Як приходить весна? Хто її приводить? Може, вона прилітає на блакитній хмаринці? А може птахи на крилах несуть? Чи пливе весна річкою? Ні! Її приводить сонечко. Це воно торкнулося промінчикам, посміхнулося:

- Вставай, Веснонько, неси людям радість і красу. Усе ожило, усе зазеленіло. Це Сонце Весну веде.

В результаті проведеного дослідження виявлені навчальні та психологічні утруднення, що виникають у категорії дітей з низьким рівнем у різних видах діяльності. Для підвищення рівня успішності розроблено серію інтегрованих уроків.

Таким чином, бачимо, що до кожного учня повинен бути індивідуальний підхід, який можна реалізувати на інтегрованих уроках.

Інтегрований урок – є способом формування розумового розвитку.


4. Відповідність послідовності технологічних етапів уроку його дидактичній меті.

Ефективний засіб підготовки інтегрованого уроку - „розкладання” його на деталі, щоб були зрозумілі взаємовідносини всіх його частин . Особливого значення набуває визначення найголовнішого, підпорядкування йому усього другорядного.

Так, на інтегрованих уроках нами використовувались такі технологічні етапи роботи:

1. Визначення основних виконавців роботи .

2. Обрання, за бажанням, відповідального виконання.

3. Розподіл обов’язків, за допомогою прямого доручення або „добровольного”, обрання доручень.

4. З’ясовування розуміння кожним учнем мети виконування завдання.

5. Надання учням можливості обмірковувати засоби виконуваня завдання.

6. Створення умов для самоконтролю учнями результатів власної діяльності.


На різних етапах уроку учням пропонувалися:


На інтегрованих уроках, на мою думку, необхідно відокремлювати три періоди: підготовчий, проведення уроку і його аналіз.

1. Підготовчий період.

В ньому активну участь приймають і вчитель, і учні . Якщо при підготовці до традиційного уроку таку діяльність проявляє лише вчитель (написання плану-конспекту, виготовлення наочності і тощо), то в другому випадку задіяні і учні. Вони поділяються на групи (команди, екіпажі), отримують завдання, які необхідно виконати до уроку: підготовка доповідей на потрібну тему, складання кросвордів, вікторин.

2. Власне урок ( виділяються три етапи):

Перший етап. Він являється передумовою формування мотиваційної сфери учнів: ставлю проблеми, виявляю ступінь готовності до їх рішення, до знаходження шляхів досягнення мети уроку. Намічаю ситуації, участь в яких дозволяє вирішувати пізнавальні, розвиваючі і виховні задачі.

Якщо результативно проводиться підготовчий період: якісно виконають учні попередні завдання, то вони впливають на їх зацікавленість до майбутній праці. Під час проведення уроку враховується відношення учнів до оригінальної форми уроку; рівень їх підготовленості; вікові і психологічні особливості.

Другий етап. Вживаю новий матеріал, формую знання учнів у різних нестандартних формах організації їх розумової активності.

Третій етап . Він присвячений формуванню вмінь та навичок. Контроль як правило не виділяю в часі, а розподіляю у кожному з попередніх етапів.

3. Аналіз. У період аналізу цих уроків оцінюю як підсумки навчання, виховання, розвитку учнів, так і картину спілкування - емоціональний тонус уроку : не тільки у спілкуванні мене з учнями, але і в спілкуванні учнів один з одним.

Пропоную порядок роботи з деякими видами інтегрованого уроку. (додаток 1)

При проведенні інтегрованих уроків я використовувала інтерактивні методи навчання. Вони допомагають створити „ситуацію успіху”, формувати навички толерантного спілкування, вміння аргументувати свою точку зору, знаходити альтернативне рішення проблеми. Навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, конструктивно мислити, приймати продумані рішення.

Допомагали мені використання опорних схем, діалогів, мозкових штурмів, постановка проблемних питань і, як наступний етап, переклад їх у проблемні ситуації, інтенсивний досвід, комунікативна атака, ігрові моменти, які пробуджують учнів до активної пізнавальної діяльності. (додаток 2)

5.Збільшення ролі самостійної роботиучнів на уроках. Саме самостійна робота учнів передбачає оволодінням ними інформаційними технологіями, умінням здобувати, критично осмислювати та використовувати різноманітну інформацію.

В залежності від змісту матеріалу ми використовували різні види самостійної роботи учнів.

Види самостійної роботи


Для визначення ефективності запропонованих принципів нами було проведено повторне тестування учнів за методикою Е. Ф. Замбицявичине

Таблиця 3. Результати виконання завдань після експериментального навчання.

Ф.І. І субтест ІІ субтест ІІІ субтест ІУ субтест Висновки
1 В. І 16,5 23,6 10 17,8 67,9 середній
2 В. В. 20 26,2 14 18,2 78,4 високий
3 Г. С. 26,4 25,8 16,5 20,2 88,9 високий
4 Г. В. 21 23,2 7 17,5 68,7 середній
5 Д. Д. 23,5 25,8 11,6 18 78,9 високий
6 Д.П. 21,1 25,9 18,5 26,1 91,6 високий
7 З.М 21,2 24,9 15,6 22,5 84,2 високий
8 З.Е. 14,8 4 11,5 5,2 35,5 низький
9 К.К. 24,8 13,5 12,8 19,5 70,6 середній
10 К.В. 20,9 25,8 4,8 19 70,5 середній
11 К.І. 26,1 25,6 22,8 20,1 94,6 високий
12 Л.В. 15,5 25,9 9 21,5 71,9 високий
13 Л.А. 26,5 16,3 12,2 18 73,0 середній
14 М.Л. 23,3 26 15,8 23 88,1 середній
15 М.І. 19,8 25,9 6,5 17 69,2 середній
16 М.Н. 26,1 25,6 13,5 25,1 90,3 високий
17 М.Д. 26,1 25,6 11,3 19,9 83,1 середній
18 Н.А. 26,1 25,6 9,1 23,4 84,2 середній
19 П.А. 26,1 25,6 18,4 22,1 92,2 високий
20 П.М. 18,2 18 10,5 15,1 61,8 середній

Таким чином, учнів з високим рівнем розумового розвитку – 45%, з середнім рівнем – 50%, та з низьким рівнем – 5%.

Після проведення повторного тестування високий рівень розумового розвитку підвищився.

Моніторинг розумового розвитку до і після проведення інтегрованих уроків


На нашу думку, в початковій школі інтегровані уроки дають можливість збільшити рівень розумового розвитку учнів, домогтися формування міцних, усвідомлених міжпредметних зв’язків, уникнути дублювання у вивченні низки питань, досягти міцності знань. Інтегровані уроки навчають учня мобілізувати в даній ситуації здобуті знання і досвід. Шлях до формування розумового розвитку вибраний вірно:


На інтегрованих уроках дитина приміняє знання, вміння, життєвий досвід для розв’язання життєвих завдань, вчиться оцінювати, захищати свої інтереси, аналізувати ситуації та відносини; спільно діяти, вирішувати конфлікти; розуміти, створювати та використовувати правила. А це і є мета формування розумового розвитку.


Розумовий розвиток


ВИСНОВКИ

У роботі представлено теоретичне узагальнення психолого-педагогічних основ особистості молодшого школяра в процесі навчання та обґрунтування і експериментальне розв’язання даної проблеми з позиції інтегрованого підходу до навчання.

Проведений аналіз вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури дозволив проаналізувати психологічні резерви навчання особистості молодшого школяра в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи.

Навчально-виховний − це багатофакторний процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних чинників і досягає своєї мети, за умови максимальної активізації її особистісної діяльності. До об’єктивних чинників належать соціально-історичні особливості, культурні традиції, в яких розкривається система соціальних впливів. До суб’єктивних – цілісна змістовно-оформлена продуктивна навчально-пізнавальна діяльність, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу, рівень професійної майстерності вчителя. Тож навчання повинно активізувати процес включення дитини у розвивальну діяльність, точніше самодіяльність, яка розгортається під дією тих чи інших впливів.

У молодшому шкільному віці, як найбільш сензитивному для навчання, виховання і розвитку особистості, моральні якості починають складатись у стійку та складну систему, яка визначає формування активної життєвої позиції школяра і починає виконувати в структурі особистості досить важливі функції. Однак, як показали результати дослідження і власний практичний досвід, для їх формування недостатньо використовується особистісно-розвивальний потенціал процесу навчання сучасної початкової школи. Реалізація навчання не виступає як самостійна мета, виховні завдання формулюються в загальному вигляді та недостатньо конкретизуються у відповідності з можливостями навчального матеріалу і особливостями розвитку школярів. За цих умов проблема перетворення учня у активний суб’єкт діяльності не знаходить свого вирішення у традиційній системі навчання, що і зумовлює пошук нових форм, методів і підходів до навчання школяра.

Сучасний етап розвитку освіти характеризує інтеграція різних сторін освітньої системи. При цьому знайшло експериментальне підтвердження наше робоче визначення поняття інтеграції як процесу такого усвідомлення суб’єктом будь-яких предметів чи явищ, за якого він не лише констатує на імперичному рівні їх певні властивості, але й встановлює з одного боку породжувальну ієрархію між ними, з іншого – типи взаємозв’язків, які при цьому виникають, що дозволяє йому універсально предметно-перетворювально діяти на основі такого мислеосягнення.

Актуальність інтеграційних процесів у шкільній освіті для початкової ланки навчання пов’язана з віковими особливостями молодших школярів і специфікою їхнього навчання. Вивчення особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання базується на таких принципах:особистісно-розвивального потенціалу навчання;орієнтації на школяра як суб’єкта навчально-виховного процесу; творчого підходу при конструюванні технології інтегрованого навчання та доборі завдань; цілісності змісту навчально-виховного матеріалу, ігрових форм, позитивних емоційних ситуацій; трансформації морального мотиву у моральні якості; формування вільної, самостійно діючої особистості, як громадянина, здатного робити обґрунтований вибір у різноманітних навчальних і життєвих ситуаціях.

Навчання школяра в умовах інтегрованого підходу передбачає реалізацію полімотивації особистісно-розвивального навчання шляхом спеціального інтегрування навчального змісту предметів базового і шкільного компонентів початкової освіти; включення у навчальний процес особистісно-значущих виховних завдань, які породжують і стимулюють орієнтацію на моральні цінності, сприяють реалізації навчально-виховної мети; застосування комплексу методичних засобів (методів, прийомів, форм роботи), що активізують структурні компоненти виховного аспекту навчання; врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку, їхньої пізнавальної сфери – конкретність дитячого мислення, недостатнє володіння поняттямиі розумовими способами дій, перевага наочно-образної форми мислення, значний вплив практичних дій; організацію ситуацій взаємодій і співпраці у різних видах інтегрованої діяльності, у яких дитина є активним суб’єктом діяльності і самодіяльності.

У процесі дослідження з’ясовано, що спілкування, яке виступає системо-утворюючим видом життєдіяльності молодших школярів у навчально-виховному процесі, побудованому на основі інтегрованого підходу, забезпечує ефективне формування моральних якостей під час розв’язування виховуючих ситуацій за умови, що в його основу покладено виховуючий діалог, який володіє максимально розвивальним та творчим потенціалом. Основною внутрішньою особливістю діалогічного типу спілкування виявляються особистісні взаємини між вчителем і учнем.

Інтегрований підхід до навчання значно підвищує успішність реалізації навчально-виховної функції, актуалізує особистісні якості учнів, забезпечує їх активну діяльність у цілісному пізнанні, оскільки гуманізація школи потребує глибоких перетворень процесу навчання, а саме: удосконалення змісту освіти, створення інтегрованих курсів тощо. У процесі вивчення інтегрованих курсів кожен учень засвоює способи спільної діяльності (що дуже важливо), цінує себе за свої навчальні досягнення, може самостійно визначати цілі свого вдосконалення в навчальних уміннях. Формування особистісних якостей супроводжується появою нової позитивної мотивації, інтересу до діяльності, емоційно-ціннісні ставлення до старших й ровесників, до довкілля.

В умовах інтегрованого підходу до навчання констатовано, що молодший школяр реалізовує себе на рівні “Я” діяльного і виступає як суб’єкт міжособистісних взаємодій, здатний здійснювати внески в інших людей, прагне до самореалізації і самоактуалізації власної особистості.

Для ефективної дії інтегрованого навчання у початковій школі як особистісно-розвивального засобу необхідне дотримання певних психолого-педагогічних умов, а саме:

- врахування розвитку соціально-пізнавального досвіду дітей даного віку, їх прагнення до ігрової діяльності, особливостей мислення (сформованість наочно-образного і знаходження абстрактно-логічного мислення в зоні найближчого розвитку);

- дотримання наступності у формах, методах і прийомах роботи школи та того факту, що особистісно-розвивальний вплив має не будь-яка діяльність, а цілеспрямовано інтегрована з урахуванням індивідуальних показників особистісного розвитку дитини;

· використання різних форм організації навчання (уроку, навчального дня, тижня) в умовах інтегрованому підході, який передбачає цілісну навчально-пізнавальну діяльність;

· цілеспрямованого використання педагогам можливостей навчально-пізнавальної діяльності для реалізації виховної функції навчання.

Розроблені засоби, спрямовані на оптимізацію процесу виховання в умовах інтегрованого підходу до навчання є продуктивною психолого-педагогічною основою, про що свідчать показники сформованості в досліджуваних експериментальних групах моральних якостей таких як: доброзичливість, чуйність, ввічливість, працьовитість, дбайливість, почуття корисності. Результати дослідження показали суттєві відмінності особистісного розвитку учнів контрольної та експериментальної груп.

Результатом теоретичного аналізу та експериментальної роботи виступила розроблена система уроків для молодших школярів, в умовах інтегрованого підходу до навчання, що забезпечує формування в них здібності для розумового розвитку.

У цілому ефективність навчально-виховного процесу особистості школяра залежить від організації інтегрованих уроків, характеризується розвитком розумових здібностей, розвиненою системою мотивації, емоційною насиченістю, що і перетворює процес навчання в активну форму життєдіяльності. На засадах такої життєдіяльності школяр задовольняє своїпотреби в самопізнанні, самореалізації, самовизначенні. Внаслідок цього відбувається зростання його особистісних потреб, збагачення моральних мотивів і способів власної самореалізації й самоактуалізації.

Проведене дослідження не вичерпує всіх психолого-педагогічних аспектів навчання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу. Зокрема, перспективність даної проблеми полягає: в розробці та реалізації психолого-педагогічних засад інтегрованого підходу до організації навчання школярів середньої та старшої ланки школи; вплив інтегрованих знань на учнів з різними особистісними характеристиками; єдність тематичного забезпечення інтегрованого навчання з навчально-виховною метою у різні роки навчання молодших школярів; психолого-дидактичні засади інтегрованого підходу у професійній підготовці фахівців.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ананьєв Б.Г. Психология чувственного познания. – М.:Из-во АПН РСФСР, 1960.-486 с.

2. Артемова Л.Г. Щоб дитина хотіла і вміла вчитися // Дошкільне виховання. - 2000. - № 5. - С. 6-7.

3. Бажанюк В.С., Сак Л.А. Впровадження педагогіки ТРВЗ в роботі з дошкільнятами. - Луцьк. - 1999. - С. 3-41.

4. Берулава М.Н. Гуманизация образования: Направления и проблемы // Педагогіка. –М.,1996. - №4. – С. 23-27.

5. Бескова И.А. Как возможно творческое мышление? - М.1993. – 195с.

6. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. – К., 1998. – 204с.

7. Безлюдна Н. Про методику розвивального навчання // Початкова школа. - 1998. - № 9. - С. 21-22.

8. Богат В. ТРВЗ - наука навчання творчості // Дошкільне виховання. - 1995. - № 1. - С. 29-30.

9. Богуславская З.М., Смирнова Е.О. Розвивающие игры. - М.: Просвещение. - 1991. - С. 3 - 204.

10. Богуш А.М. Вчитися хотіти і вміти // Дошкільне виховання. - 1997. - № 10. - С. 10-11.

11. Брунер Дж. Психология познания / Дж. Брунер. М., 1977. – С.322 – 355.

12. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике.-К.: Наукова думка, 1989.- 197с.

13. Вашуленко М., Бібік Н., Кочина Л., Програма інтегрованого курсу (навчання грамоти, математики, навколишній світ) //Початкова школа. – 2001. - № 8 – с. 24 – 30.

14. Воспитание и обучение детей шестого года жизни // Под ред. Парамоновой Л.А. - М.: Просвещение. - 1987. - С. 58-116.

15. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. - М. - 1956. - С. 431.

16. Винокурова Н.К., Еписеева О.В. Один из подходов к реализации принципа интегротивности в обучении // Дидакт. – 1999. - №4.- С.36-40.

17. Волгов В.В. Технологии обучения в интегрированной обучающей системе: Автореф.дис…канд.пед.наук. 13.00.01/ Исслед. Центра качества подготовки специалистов. – М., 1993. – 46 с.

18. Вульфсон С.И. Уроки профессионального творчества. – М.: Академия, 1999. – 160с.

19. Галак С.Є. Індивідуальна робота з розвитку творчих здібностей дітей шкільного віку // Шкільний світ. - 2000. - № 12. - С. 7.

Гильбух Ю.З. Умственно одареный ребенок. - К. - 1992. - 11с.

20. Гальперин П.Я. Введение в психологию. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 329с.

21. Гончаренко О. Культурологія и проблема інтегрованого навчання учнів // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1999. - №2.-С.66-70

22. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

23. Давидов В.В. Виды общении я в обучении. – М.: Педагогика, 1972. – 422с.

24. Дик Ю.И., Пинский А.А., Усанов В.В. Интеграция учебных предметов // Советская педагогика. – 1987. - № 9. – С. 42-47.

25. Дружинин В.Н. Психодиагностика общих способностей. – М.: Academa, 1996. – 216 с.

26. Зверев И.Д., Максимова В.Н. Межпредметные святи в современной школе. М.: Просвещение, 1986. – 160 с.

27. Кононенко М. Реалізація інтеграції: Функціонування школи-родини на інтегрованій основані // Рідна школа. – 1995. - № 7-8. – С.16-17

28. Костюков М. Інтеграція навчання як проблема професійної медичної освіти // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1999. - № 1. – С.114-121.

29. Коротов В.М. Воспитывающее обучение. М.: Просвещение, 1980. – 190 с.

30. Лернер И.Я. Качество знаний учащихся. Какими они должны быть? – М.: Знание, 1978. – 46с.

31. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., 1998. – 302с.

32. Педагогіка і педагогіка професійної освіти: Зб. Наук.пр. – К., 1999. - № 1 – 13с.

33. Петрова И.И. Педагогические основы межпредметных связей. – М.: Высшая школа, 1985. – 77с.

34. Педагогічний пошук / Упоряд. І.М.Баженова. Пер. з рос. К.: Рад. шк., 1988. – 496 с.

35. Психология познания в процессе обучения: Межвуз. сб. науч. Тр. – Ленинград, 1984. – 122с.

36. Пушкарьова Т. Програма інтегрованого курсу „Навколишній світ” //Початкова школа. – 2001. - № 8. – с. 31 – 36.

37. Розин В.И. Психология: Теория и практика. – М.: Форум, 1997. -293с.

38. Роменец В.А. Психологія творчості. – К.: Либідь, 2001. – 286 с.

39. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т. 1. – 485с.

40. Рудницька О.П. Проблема інтеграції знань у контексті художнього сприймання // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип.. 1, січень-березень. – С.144-152.

41. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. К.: „Магістр – S”, 1997. – 256 с.

42. Светловская Н.Н. Об интеграции как методическом явлении и ее возможностях в начальном обучении // Нач. ш. – 1990. - № 5. – С.57-58

43. Скаткин М.Н. Совершенствование процесса обучения. М.: Педагогіка, 1971. – 208 с.

44. Тименко В.П. Художня праця //Початкова школа. – 2001. - № 8. – с.57 – 66.

45. Эрдниев П.М. Обучение математики в школе: укрупнение дидактических единиц. М.: Столетие, 1996. – 320 с.

Додаток 1

Порядок роботи за деякими видами інтегрованих уроків.

Зайняття у формі змагань і ігор.

1.Дітям завчасно ( за 1-2 тижні) повідомляю про те, в якій формі буде проведено урок за даною темою(КВК, вікторина).

2.Дітей розділяю на дві-три команди.

3.Учні кожної команди обирають капітана, назву команди, вітання.

4.Підбираю матеріал, відповідної теми уроку.

5.Надаю підібраний матеріал в цікавій, незвичайній формі.

6.Заздалегідь обираю журі, готую нагороди.

(На такі уроки можна кликати батьків).

Уроки, основані на нетрадиційній організації

1.Готую необхідний дидактичний матеріал.

2.Діти готують до уроку повідомлення.

3. Використовую різноманіття видів діяльності учнів.

4.Діти готують вірші, загадки, пісні на тему заняття.

5.Якщо необхідно, підбираю музичний супровід.

Урок-мандрівка

1.Ретельно обмірковую маршрут мандрівки.

2.Готую необхідний матеріал, який потім роздам дітям.

3.Акцентую увагу дітей на особливо важливих етапах мандрівки.

4.Хід мандрівки фіксується у зошитах (контурних картах).

5.Бажано щоб кожен учень працював не тільки на своєму робочому місці, але і біля дошки у ролі ведучого.

Урок – казка

1.Ретельно обмірковую сюжет уроку.

2. Добираю завдання під силу дітей (але не повинні бути дуже легкими).

3. Ускладнюю завдання під час заняття.

4. Передбачаю отримання емоційного задоволення від уроку.


Додаток 2

Типи прикладів і форм роботи для формування різних видів компетентностей під час проведення інтегрованих уроків.

”Ми -фантазери.”

Ця вправа на розвиток уяви. Діти об’єднуються в пари, групи, фантазують на запропоновані теми, по черзі презентують свої роботи. Наприклад : уявіть, що всі тварини вміють розмовляти людською мовою, і з’ясуйте позитивні та негативні наслідки.

Асоціативний кущ, (логічне дерево, гірлянда асоціацій).

Мозкова атака .

Діти висловлюють свої думки, поки вони не вичерпуються на задану тему).

Мозаїка.

Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал(кожному різний) і законспектувати його в один із розділів таблиці за певний час. Після цього діти по черзі знайомлять свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним записати в таблицю ті самі нотатки. На кінець спілкування у всіх членів групи повинна бути заповнена таблиця.

Читання з зупинками.

Вчитель, керуючись певними міркуваннями, розподіляє текст на частини. Після прочитаного кожної частини здійснюється рефлексія діяльності учнів із застосуванням прийому прогнозування, тобто від учнів вимагається вміння передбачати деякі висновки або наслідки з опрацьованого вже ними матеріалу.

Аналогії .

Твердження про те, як надана тема схожа на іншу тему, яка, на перший погляд, не має нічого спільного з першою.

Деякі з прикладів:

- Наш клас схожий на вулик тому, що...

- Діти нашого класу схожі на квіти тому, що...

„Божевільні ідеї”.

Вправа допомагає класу вийти з тупикової ситуації. Демонструє учням шляхи виходу з тупикових ситуацій або тих випадків, коли вони надто зациклені на вирішенні проблеми, аби приймати творчі рішення.

„Роби, як я”

Учні заплющують очі, а вчитель робить окремі шумові дії(оплески, тупотіння, стукіт по парті і т.д.)Діти на слух повинні відтворити те саме.

„Друзі про мене”

Пропонуємо їм розказати, що думають про них їхні друзі. Наприклад : „Я думаю, що друзі вважають мене цікавою, щирою людиною”.