Методи превентивної педагогіки

Поняття та завдання превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки. Методи превентивної педагогіки. Методи ранньої превенції. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою.

Реферат на тему:

„Методи превентивної педагогіки”


Вступ

1. Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки

2. Методи превентивної педагогіки

3. Методи ранньої превенції

4. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою

5. Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Кардинальні зміни, пережиті нашим суспільством у всіх сферах політичного й соціально-економічного життя, не можуть не поширюватися на превентивну й пенітенціарну практику в області попередження й корекції відхиленої поведінки дітей і підлітків.

Зростання агресивних тенденцій у підлітковому середовищі відбиває одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому тривожить факт збільшення числа злочинів проти особистості, що тягнуть за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Зміст перебудови виховно-профілактичної системи насамперед визначається тим, що існуюча раніше "каральна" профілактика, заснована на мірах соціального контролю, суспільно-адміністративного й карного покарання, повинна бути замінена на охоронно-захисну профілактику, представлену комплексом мір адекватної соціально-правової, медико-психологічної й соціально-педагогічної підтримки й допомоги родині, дітям, підліткам, юнацтву.

Всі ці негативні прояви стали поштовхом до розвитку превентивної педагогіки, яка використовує найрізноманітніші педагогічні, психологічні методи для подолання соціальних відхилень серед підлітків і молоді.
1. Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки

Превенція – дії з метою профілактики, пом’якшення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізичним або емоційним порушенням, виникненню соціологічних проблем.

Превентивна педагогіка – (від лат. prеventus – попереджувальний) - педагогіка, яка вивчає причини формування і розвитку відхилень у поведінці людини і методи їх попередження, подолання, виправлення.

Превентивна педагогіка виникає на межі наук, але її найбільше значення полягає в тому, що вона виступає їх координаційним центром. Профілактикою займаються психологи, юристи, соціологи, медики. Але саме педагогічний аспект попередження асоціальних явищ у поведінці індивіда є визначаючим. Педагогізація профілактичної діяльності проявляється в тому, що адміністративно-правові заходи превентивного впливу все більше наповнюються виховним змістом і акцент роботи з молоддю переноситься на особистість, а не відчуження від неї.

Превентивна педагогіка ставить за мету виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості, а також зміна й вдосконалення особистих якостей правопорушників та створення умов для розвитку потенційних можливостей таких осіб, активне залучення їх до участі в суспільному житті.

Призначення превентивної педагогіки - вчасно виявляти фактори й умови, що викликають утруднення в житті учнів, негативні прояви у взаємодії з навколишнім світом, попереджати розвиток у вихованців негативних звичок, асоціального поводження.


2. Методи превентивної педагогіки

До „відхиляючого” індивіда, можуть застосовуватися різні форми й методи впливу. Соціальний контроль може здійснюватися правовими органами, які використають примусові міри; різноманітними соціальними інститутами й організаціями, де за відхилену від норм поведінку передбачені економічні або організаційні санкції; виражатися у формі суспільної думки й остракізму.

Методи дослідження, які використовуються превентивною педагогікою:

- педагогічні (вивчення педагогічної документації, створення педагогічних ситуацій);

- соціологічні (тестування, спостереження);

- кримінологічні (кримінальна статистика);

- математичні (моделювання, математичне опрацювання статистичних даних);

- медичні (методи діагностики).

Як методичний інструментарій проведеної превентивної педагогічної діяльності залежно від напрямку й бажаних результатів можуть використаються інструктажі, групові й індивідуальні бесіди, спостереження, опитування, анкетування, біографічний метод, хронометраж, соціометрія, самооцінка, психолого-медичне обстеження й ін.

Методом педагогічної профілактики відхиляючої поведінки можуть бути і способи спільної превентивної діяльності вихователів і вихованців по викорінюванню негативних проявів,формуваннюпозитивних норм поведінки.

Одним з основних методом реалізації діагностичної й відбудовної функцій процесу профілактики й перевиховання є перепереконання , що застосовується в тісному зв'язку з методами переконання й самопереконання. Метод перепереконання припускає цілеспрямований вплив на внутрішній мир і поводження важкого підлітка з метою відновлення, розвитку й закріплення позитивних і подолання його негативних особистісних властивостей й якостей. Він доповнює інші методи педагогічної профілактики й перевиховання, поєднує їхньої можливості в рішенні завдань по викорінюванню негативних і формуванню позитивних особистісних властивостей й якостей у важких дітей і підлітків.

У практиці превентивної діяльності перепереконання доповнюється методом переучування. Переучування призначається для зміни негативного життєвого досвіду, відновлення здорових соціальних потреб і звичок.

При реалізації виправної й компенсаторної функцій превентивної діяльності застосовується метод розриву небажаних контактів важких вихованців.

Метод критики й самокритики застосовується вихователями ри усуненні негативних особистісних якостей, розвитку в дітей і підлітків високого почуття відповідальності за свою поведінку. У превентивній виховній діяльності критика й самокритика не обмежуються тільки перерахуванням і визнанням недоліків у важких вихованців. Основну увагу педагоги приділяють розкриттю причин негативних якостей, пошуку педагогічних шляхів для їхнього усунення й оперативному вживанню профілактичних заходів для їхнього запобігання. Він може реалізовуватися за допомогою прийомів гумору, тактичного осуду, самоосуду, переорієнтації свідомості й самоусвідомлення й ін.

У превентивній діяльності застосовується метод опосередкованого педагогічного впливу та багато інших.

Не менш важливим аспектом превентивної діяльності педагога-вихователя виступає відбір моделей, спостереження за якими буде сприяти зміні негативних форм поводження учнів. Дуже важливо, щоб модель була одного віку з вихованцями, мала знаки престижу (повага з боку педагогів, авторитет в однолітків), а демонструємі нею форми поведінки були доступні. Коли учні будуть виконувати самостійно складну моделюєму поведінку, їм буде потрібна допомога з боку педагога.

3. Методи ранньої превенції

Методи формування суспільної свідомості.

1. Фронтальна бесіда застосовується при розгляді поведінки окремого учня в колективі й поза навчальним закладом, щодо морально-етичних й правових норм поведінки. Наприклад, ставлення до окремих учнів неформальної групи всього колективу або про необхідність нормалізації поведінки когось з учнів.

2. Лекція як метод виховання має епізодичний характер, може належати до певної навчальної дисципліни та проводитись як масовий захід. Наприклад, проведення лекції на профілактичну тематику, а саме: попередження тютюнокуріння, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин чи про стан правопорушень і злочинів, здійснюваними неповнолітніми.

3. Дискусія в групі як метод формування свідомості особистості – це вільний, живий обмін думками, колективне обговорення теми. Наприклад, при оцінці якого-небудь явища чи події, або ж конкретної поведінки учня.

4. Позитивний приклад ґрунтується на природній схильності підлітка, юнака до наслідування і дає позитивні результати. Наприклад, зустрічі з цікавими людьми, ветеранами Великої Вітчизняної війни, зірками спорту, естради.

Методи формування досвіду поведінки.

1. Вимога – педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків вихованців, якщо вони мають негативний характер. Наприклад, звернення керівника групи чи майстра виробничого навчання припинити негативну поведінку окремими учнями, виконати поставлене завдання.

2. Громадська думка як вимога до колективу полягає в оцінці громадою дій і вчинків з метою спонукання учнів до зміни на краще в його поглядах, навиках і звичках поведінки; може бути виражена самою учнівською спільнотою, органами самоврядування, педагогами. Наприклад, формування ставлення до колективу, неформальних об’єднань у межах групи й поза ним, до моральних норм та проявів поведінки учнів.

3. Доручення – учням дають завдання, виконання якого вимагає відповідних позитивних дій і вчинків. Наприклад, здійснювати навчальну опіку над учнями, яким важко дається виконання пізнавальних і практичних задач.

Методи стимулювання діяльності і поведінки.

1. Творче суперництво – виникає як бажання підлітків до самоутвердження. Наприклад, поділивши групу учнів на підгрупи згідно їх неформального поділу, зорієнтувати їх навчальну й поза навчальну діяльність на досягнення позитивних, суспільно значущих цілей.

2. Заохочення – діяльність колективу оцінюється позитивно і це стає стимулом до її самоорганізації й вдосконалення діяльності. Наприклад, відмічення позитивних досягнень колективу в ставленні до інших учнівських груп, до окремих учнів.3. Покарання як педагогічний метод має місце з метою припинити або попередити негативну діяльність колективу. Наприклад, за негативну поведінку щодо окремих учнів, позитивне сприйняття колективом негативних дій підлітків чи неформальних об’єднань у межах колективу чи поза ним.

4. Превентивне прогнозування й планування.

Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).

Мета превентивного прогнозування – вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.

В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи:

а) екстраполяція – проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних дій в минулому і теперішньому;

б) експертна оцінка – врахування думки наукових і практичних працівників;

в) моделювання – розроблення математичних моделей функціонування яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об’єктами.

Превентивне планування (програмування) – розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).

Існують такі види планування:

- за масштабом – регіональні, місцеві, на окремому об’єкті;

- за складом і роллю учасників – комплексне, територіальне, відомче, міжвідомче;

- за направленістю – територіальне, галузеве;

- за термінами – довго-, середньо- і короткострокові.

4. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою

Методи соціальної роботи:

- методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);

- методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія, група підтримки);

- методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).

Психологічні методи:

- психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);

- психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);

- методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);

- методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія, сімейна психотерапія).

Соціально-педагогічні методи:

- методи як елемент соціального виховання (метод мотивації, репродукування);

- методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);

- методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).

Педагогічні методи:

- організаційні (педагогічний експеримент);

- педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний експеримент);

- навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація, демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна ситуація);

- виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).


Висновки

Професійний інтерес педагогів і психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх досить високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі відхиляючої поведінки. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції й профілактиці девиантної поводінки. За останні роки було виконано психологами й педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці й попередженню педагогічної занедбаності й правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамовой Г.С., Алемаскина М.А., Антонян Ю.М., Беличевой С.А., Бехтерева В.М. Глоточкина А.Д., Дубровиной И.В., Знакова В.В., Іванова Е.Я., Игошева К.Е., Ісаєва Д.Д., Ісаєва Д.Н., Ковальова А.Г., Кону И.С., Кондрашенко В.Т., Личко А.Е., Миньковского Г.М., Невського И.А., Пирожкова В.Ф., Платонова К.К., Потанина Г.М., Фельдштейна Д.И. й ін.

Однак існуюча практика профілактики не повною мірою вирішує завдання по попередженню девиантної поведінки підлітків.

Слід зазначити, що в нас є свої традиції превентивної теорії й практики. Так, в 30-і роки особливо успішно розвивався соціально-педагогічний напрямок соціальної й корекційно-реабілітаційної роботи, представлене такими талановитими педагогами, як А. С. Макаренко й С. Т. Шацкий. У своїй блискучій дослідно-експериментальній роботі вони, по суті справи, заклали й розвили основні принципи, методи й зміст соціальної педагогіки, соціальної роботи з дітьми й підлітками, у тому числі й важковиховуваними, де найважливішим фактором виховної й корекційно-реабілітаційної роботи виступає створена й організована педагогом середовище, що виховує. При цьому С. Т. Шацкий створював таке середовище у відкритому соціумі за місцем проживання, а А. С. Макаренко - у дитячої колонії.


Список використаних джерел

1. Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудними подростками.- Педагогическое общество России, 2003

2. Превентивная педагогика: Учебное пособие КондрашоваЛ.В.. – К.: Вища школа, 2005.

3. Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/Навчально-методичний посібник.-К.,1996.

4. История социальной педагогики: Хрестоматия – учеб.: Учеб.пособие/ Под ред.М.А.Галагузовой.- М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 2000

5. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.-Тернопіль, 1999.