Знайомство учнів з життєвим і творчим шляхом І.Я. Франка

Відомості про життя і творчість видатного письменника, ученого, перекладача І. Франка. Теми та особливості лірики Франка. Багатогранність діяльності Великого Каменяра, його роль у розвитку української літератури. Головні питання теорії віршування.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 10

франко лірика віршування

Група: 19, 13, 14
Спеціальність ЗВ, ВБДК
Тема заняття: Іван Франко. Життя і творчість видатного діяча, письменника, ученого, перекладача. Поетична творчість І.Франка — найвище досягнення української поезії II половини XIX ст.
Мета заняття:
Навчальна - Розкрити багатогранність діяльності Великого Каменяра; знати основні його твори та його роль у розвитку української літератури
Виховна - Виховувати патріотичні почуття
Розвиваюча - Розвивати уміння логічно мислити
Вид заняття: лекція
Вид лекції: вступна лекція
Форма проведення заняття: Лекція з елементами бесіди
Міжпредметні зв’язки:
Забезпечуючі Українська література
Забезпечувані Теорія літератури, історія України
Методичне забезпечення: опорні конспекти, реферати
Література:
Обов’язкова:

1. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – Т. 16. – С. 7.

2. Франко З. Передмова// Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. – Львів, 2001. – С. 4.

3. Франко І. Твори в 20-ти т. – Т. 1. – С. 17.

4. Франко І. Статті і матеріали. – Зб. 5. – Львів, 1956. – С. 126.

5. Іван Франко. Документи і матеріали 1856 – 1965. – К., 1966. – С. 149.

6. Іван Франко у спогадах сучасників. – Львів. – 1956. – С. 394.

7. Франко І. Публіцистика. – К., 1963. – С. 112.

8. Панченко В. Боротьба і любов адвоката Рафаловича // Франко І. Перехресні стежки. – Кіровоград, 2000. – С. 216.

9. Ільницький М. “Все, що мав у житті…” (Повість Івана Франка “Перехресні стежки в світлі авторської особистості) // Ільницький М. У вимірах часу. – К., 1988. – С. 270.

Додаткова:

1. Іван Франко. Документи і матеріали. – С. 190.

2. Басс. І., Каспрук А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – С. 318 – 319.

3. Франко І. Поет зради // Франко І. Мозаїка. – С. 213.

Технічні засоби навчання комп’ютер

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент

1.1 Привітання студентів

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття

(план заняття)

І.Я. Франко. Життєвий і творчий шлях (1856-1916). Теорія літератури – основи віршування

3. Мотивація навчання. Вказується значущість теми у майбутньому житті

4. Актуалізація опорних знань

фронтальне опитування, зачитування доповідей, рефератів

5. Коментар відповідей та робіт студентів

6. Викладення та вивчення нового матеріалу (лекція)

ІВАН ФРАНКО

27 серпня 1856 р . – народився у с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (тепер Львівська обл.). Про дитячі роки писав в оповіданнях У кузні, Малий Мирон, Під оборогом.

1862-1864 – навчання у школі села Ясениця Сільна.

1864-1867 – навчання у нормальній школі при василіянському монастирі у Дрогобичі.

1867-1875 – навчання у Дрогобицькій гімназії. Про шкільні роки писав в оповіданнях Грицева шкільна наука, Shonshcreiben, Олівець. У столярні.

1875 р. – вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу Друг.

1876 р . у літературному альманасі Дністрянка опубліковано оповідання Лесишина челядь, Два приятелі. Вийшла перша поетична збірка Баляди і розкази.

1877 р . почав друкувати оповідання з циклу Борислав.

Червень 1877 р. перше ув'язнення.

Січень 1878 р. – суд над Франком та його однодумцями, їх звинувачували у належності до таємної соціалістичної організації, якої насправді не було. У тюремній камері Франко написав сатиру Сморгонська академія

1878 р. Франко разом з М. Павликом заснував журнал Громадський друг. 1878 р. вийшло тільки два номери. Журнал було заборонено. Видавці випустили у світ два збірники журнального типу Дзвін, Молот.

1878 - 1880 р. видає серію книжок Дрібна бібліотека.

Березень 1880 р. другий арешт і тримісячне ув'язнення в коломийській тюрмі . Письменника звинуватили у підбуренні місцевих селян проти “законного порядку”. Враження від коломийського ув'язнення описані у творі На дні.

1881 р. почав виходити журнал Світ за активної участи Франка. За 1881-1882 рр. у Світі Франко написав 52 відсотки усього матеріалу, що містив журнал, не враховуючи непідписаних редакційних статей. У цьому журналі був надрукований роман Борислав сміється.

1881-1882 р . живе у Нагуєвичах. Тут пише повість Захар Беркут , перекладає трагедію Фауст Й..В. Гете, поему Німеччина Г. Гайне, пише низку статей про Т.Шевченка, рецензує збірку Хуторна поезія П. Куліша тощо.

1883 р . працює у журналі Зоря. Увійшов до складу редакції газети Діло.

1885 1886 р. відвідує Київ. Знайомиться з М. Лисенком, І.Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Житецьким, О. Кониським, В.Антоновичем.

Травень 1886 р. у Києві одружується з Ольгою Хорунжинською.

1887 р . перше видання збірки З вершин і низин. Збірка присвячена О. Хорунжинській.

1887 1997 рр. працює у редакції Kurjera Lwowskiego.

1888 р. написав поему Смерть Каїна.

1889 р. третій арешт, двомісячне ув”язнення за зв”язок з групою київських студентів, що прибули до Галичини.

1890 Вийшла збірка оповідань У поті чола . У Львові почав виходити двотижневик Народ відповідальним за випуск якого був І. Франко. За ініціативою І. Франка та М. Павлика засновано Русько-українську радикальну партію.

1892 р . у Чернівецькому університеті виконав навчальні завдання останнього семестру.

1 липня 1893 р. захистив докторську дисертацію Варлаам і Йоасаф у Віденському університеті, старохрстиянський духовний роман і його літературна історія у професора Ягича.

1893 р . вийшла п”єса Украдене щастя. Вперше була поставлена у театрі Руська бесіда.

1894 1897 видає журнал Житє і слово.

1896 вийшла збірка Зів”яле листя.

1896 1897 рр. -- участь у виборах до Віденського Сейму.

1897 р. вийшла збірка Мій Ізмарагд, друге видання збірки З вершин і низин.

1898 р. вийшла поема Похорон.

1898 р. святкування 25-річного ювілею творчої праці письменника.

1899 р . вийшла збірка Поеми, до якої були включені твори , написані на основі обробки східного епосу поема Істар, Сатні і Табубу, поема Бідний Генріх, Поема про білу сорочку.

1900 р. вийшла збірка Із днів журби, поема Іван Вишинський.

1904 р. відвідав Рим .

1905 р . написав поему Мойсей.

1906 р. Харківський університет присвоїв науковий ступінь доктора російської словесності . О.Шахматов, Ф.Корш висунули кандидатуру Франка кандидатом у члени Російської академії наук, однак імперські реакційні сили перешкодили здійсненню цього.

1906 р. вийшла збірка Semper tiro.

1913 р . святкування 40-річчя. Творчої діяльності письменника.

1914 р . вийшов ювілейний збірник Привіт Іванові Франкові.

1914 р. вийшла збірка Із літ моєї молодості.

28 травня 1916 р. помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.

Відень, 18 травня 1893 р. Іван Франко

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Батькова кузня – одне із найяскравіших дитячих вражень майбутнього письменника.

Зрештою, до образу батькової кузні письменник повертався не раз – і в поезії, і в новелістиці, й у наукових, етнографічних студіях. І. Франко дуже рано втратив батька, але вогонь його кузні надихав письменника все життя, став одним із ключових образів Франкової творчості, символом його ненастанної, всепоглинаючої духовної праці. 1902 року в оповіданні “У кузні (із моїх споминів)” Якщо батькова кузня була для майбутнього письменника школою життя і праці, то школою краси й духовності, як це споконвіків прийнято в Україні, стала мамина пісня.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

“Мамо, голубко! – було налягаю. –

Ще про Ганнусю, шумильця вінки!”

“Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки”

Мати Івана Франка Марія Миколаївна з роду Кульчицьких, що походила із сусіднього з Нагуєвичами села Ясениця-Сільна, “ще в часи дівування навчилася багатьох пісень від односельців і чужосільних жінок”, і любов до народної творчості на все життя прищепила малому Івасеві.

Хлопець виявляв неабияку кмітливість і допитливість, відзначався бурхливою уявою і схильністю до фантазування, особливо любив природу й переймався “містикою” батькової кузні. В шестилітньому віці, в 1862-го року, він пішов до школи, але не в рідних Нагуєвичах, а в Ясениці-Сільній, де мешкав у свого дядька по матері Павла Кульчицького.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах, з 1864 по 1867 р.–у Дрогобицькій школі василіан, а далі у гімназії, яку закінчив 1875 року. Його батько, Яків Іванович, помер, коли І.Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка. Дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла щиро ним люблена мати (1872р.). За підтримки вітчима Іван Франко в 1875р. закінчує Дрогобицьку гімназію. Вже з дитячих років “Кобзар” Т.Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками. Восени 1875р. вступає на філософський факультет Львівського університету.

Зрештою, й там наука не була особливо пильною, тож допитливий хлопець мусив багато осягати самотужки. Так, читати він навчився за десять днів з допомогою дядька. Шкільний приятель Івана Франка Михайло Кобилецький у своїх спогадах так про це розповідав: “Вуйко його, Павло Кульчицький, був напівграмотною людиною та й показував Ясеві по букварю “аз”, “буки”, “віди”, “глагол”. Я прибігав часто до Яся і тих “буків”, “землів”, “животів” трохи покуштував, бо від нашого дяковчителя Андрусевича мало ми користали, тому що він не мав часу нас вчити з тої причини, що бував майже щоденно на комашнях, хрестинах, весіллях, яких ніколи не пропускав, – а ми, школярі, звичайно пустували. Ясьо розумів дуже скоро, писав часто пальцем по шибках і допитувався вуйка, чому треба два “буки” і два “ази”, щоби написати “баба” і т. д.”.

Тим не менше, за два роки, проведені в ясеницькій школі, хлопець навчився читати й писати українською, польською та німецькою мовами, а також арифметики й церковного співу. Умови для селянських – “мужицьких” – дітей тут були далеко не ідеальними. В дрогобицькій школі, де навчання велося німецькою мовою, майбутній письменник уперше зустрівся з проявами національної й соціальної несправедливості, які дуже гостро переживав. Він чимало натерпівся від деяких учителів-нелюдів, надзвичайно переконливі образи яких відтак вивів у своїх відомих оповіданнях “Schönschreiben” і “Отець-гуморист”.

Незабаром, аби якось давати лад чималому господарству і поставити на ноги дітей, Франкова мати змушена була вдруге вийти заміж. Вітчимом майбутнього письменника став молодий парубок із Ясениці-Сільної Гринь Гаврилик, який виявився чоловіком вольовим, серйозним і практичним; він робив усе, щоби Франко й далі міг продовжувати навчання. Із осені 1867-го року Іван Франко – вже учень Дрогобицької гімназії.

1 червня 1872року померла Франкова мати, яка тривалий час хворіла на задуху. “Було се… саме пополудні перед зеленими святами, – писав І. Франко. – Моя мама… лежала в передсмертних муках, конаюча. Рано в суботу я сидів у школі і на мене напала страшна, ненатуральна, шалена веселість. Я сміявся без упину від 8 до 12 години. Прийшовши на станцію (в Дрогобичі), я почув, – ну, що я почув, не знаю. Знаю тільки то, що був дощ, я був голоден, не їв обіду, не обзирався, тілько почувши, що мама вмирає, як стій побіг піхотою до Нагуєвич. Я прибіг пополудні, мокрий до нитки і застав маму конаючу. Вітчим сидів під вікном і чесав вовну. Я став коло постелі, не говорячи й слова, – я тільки дрожав, – ані сльозинки не капнуло з моїх очей. Мама не могла говорити, але дивилася пильно на мене. Як виглядало тоді моє лице, – не знаю. На другий день рано мама вмерли. Вночі вони ще говорили з другою жінкою (я спав), і тота жінка передала мені ось які слова: “Боже, Боже, – казала небіжка, – мій Іванцьо прибіг з Дрогобича, став коло мене і так сі чогось гнівно на мене дивив, так гнівно, що Господи!”.

Йдучи до шостого класу гімназії, Іван Франко, як і його брати Захар і Онуфрій та маленька сестричка Юлія, був круглим сиротою. Проте вітчим Гринь Гаврилик і далі дбав про них, та й мачуха – колишня наймичка ксьондза з Ясениці-Сільної, з якою Г. Гаврилик відтак одружився, – була доброї вдачі, й перегодом Франко називав її мамою.

В кінці 1878 року І.Франко став редактором органу друкарів “Praca” і перетворює його на орган всіх робітників Львова. У березні 1880 року І.Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв’язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І.Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів. І ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І.Франко в оповіданні “На дні”. У газеті “Praca” латинськими буквами опублікував І.Франко вірш “Гімн” (“Вічний революціонер”). У 1881р. І.Франко видає статтю “Причинки до оцінення поезії Тараса Шевченка”. Виходить друком історична повість “Захар Беркут”.

В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) “у позиченому сурдуті” І.Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. Він шукає для себе будь-якої роботи, перебуваючи в скрутному матеріальному становищі. Боротьбу І.Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі політичну поезію Т.Г.Шевченка.

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О.Огоновський, не взяв написану І.Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф.. Ягича і пише свою докторську дисертацію “Варлаам і Йоасаф” – старохристиянський духовний роман і його літературна історія”. В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1894 року, коли помер проф. О.Огоновський, І.Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.В цей же період галичани тричі висували сина пересічного українця до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 рр.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було. Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І.Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді.

На революцію 1905 року в Росії І.Франко відгукується поемою “Мойсей”, віршами із збірки “Semper tiro” (згадаймо хоч би вірш “Конкістадори”), закликаючи “на все підле й гидке бистрії стріли пускать” (“Стріли”, 1903р.).В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейної збірки. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник “Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874 – 1916 рр. вийшов у Львові 1916 р.) За весь час своєї діяльності І.Франко видав сім збірок поезії та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах .У 1915 році здоров’я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г.Шевченка.

28 травня 1916 р. Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. З1 травня 1916 р. труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 р., останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам’ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра. 1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам’ятник.

* * *

Напрочуд цікавий момент: іще з 1875 року Франко як здібний учень і сирота отримував стипендію – 157 золотих і 50 центів австрійської валюти щорічно; а коли він став студентом, йому підвищили розмір стипендії до 210 золотих. Матеріальне становище хлопця було, м’яко кажучи, незадовільним, нерідко доводилося перебиватися, як то кажуть, із хліба на воду, але ось як він вирішив розпорядитися неочікуваними грішми. “Мені підвищили стипендіум на річних 210 золотих, – писав Іван Франко у листі до Ольги Рошкевич 29 лютого 1876 року. – На тоту інтенцію зібралось нас трьох таких лапсардаків, щоби видати твори прозові, а іменно повісті Устияновича… Паралельно з тим думаємо видавати книжечками твори, переводжені з інших словесностей. Початок має зробити Гетого “Фауст”, мого перекладу”.

Звісно ж, перейнятий такими ідеями студент не міг задовольнитися одними лише університетськими студіями, а одразу ж із головою поринув у наукове, літературне і культурологічне життя тодішнього Львова.

Зрештою, Франко стає бібліотекарем, а відтак і входить до редакції журналу “Друг”, який друкував його твори ще тоді, коли молодий письменник був гімназистом. Франко, Павлик та їхні послідовники зав’язують контакти з польськими та російськими соціалістами, налагоджують канали отримання забороненої літератури, листуються і навіть кілька разів зустрічаються з відомим ученим, провідником національних і соціал-демократичних ідей в Україні Михайлом Драгомановим.

1876 року І. Франко видає свою першу поетичну збірку “Баляди і розкази” з присвятою Ользі Рошкевич, але ця, ще зовсім юнацька, книжка пройшла майже непоміченою. На молодого письменника, що виявляв неабияку громадську активність, чекали серйозні випробування, і вони грянули вже наступного, 1877 року. Що воно таке, той соціалізм, у тодішній Галичині ніхто достеменно не знав, але політична поліція “інакомисліє” відстежувала ревно.

У січні 1878 року відбувся судовий процес над студентами, Франка визнано винним у нібито приналежності до таємної соціалістичної організації й засуджено до шести тижнів ув’язнення. Як бачимо, про надуманість обвинувачень свідчить уже сам термін покари. Але наслідки для молодого письменника це мало доволі серйозні, і не тільки в особистому житті (втрата коханої), – його виключено з “Просвіти”, наукових організацій, позбавлено заробітку, та й ще довго для галицького загалу він залишався “проскрибованим”. Тим не менше, Франко і його друзі не впадали у відчай – замість “Друга” вони взялися видавати нові часописи – “Громадський друг”, відтак “Дзвін”; друкували “Дрібну бібліотеку” – невеликі дешеві книжечки масовими накладами, насамперед переклади світової реалістичної класики і науково-популярну, просвітницьку літературу. Франко чимало перекладає, пише низку поезій, які відтак стали хрестоматійними (“Каменярі”, “Картка любові” та ін.), повість “Boa constrictor”, оповідання, статті.

Тяжкі матеріальні обставини змушують І. Франка 1880 року залишити Львів. Письменник приймає пропозицію вчителя з гуцульського села Нижнього Березова (нині Косівського району Івано-Франківської області) Кирила Ґеника підготувати його до іспиту на атестат зрілості.

В коломийській тюрмі Франко пише знаменитого “Вічного революцйонера”, а також низку інших шедевральних віршів, що увійшли відтак до циклів “Веснянки”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи”, “Думи пролетарія” збірки “З вершин і низин”.

Вітчим прийняв “проскрибованого” Франка непривітно, і той, заледве оклигавши, знову виїхав до Коломиї з наміром таки добратися до Кирила Ґеника. Але коломийський староста не пускав його до Березова, доки в нього не буде паспорта. Франко написав до Дрогобича, аби йому видали паспорт, а сам, хворий на пропасницю, без грошей і знайомих, сидів у готелі й писав. Тут він “написав повістку “На дні” і на останні гроші вислав її до Львова, опісля жив три дні трьома центами, найденими над Прутом на піску, а коли й тих не стало…, заперся в своїй кімнаті в готелю і лежав півтора дні в горячці й голоді, ждучи смерті, безсильний і знеохочений до життя”.

1883 року поміщик Владислав Федорович запропонував Франкові приїхати до нього в село Вікно на Тернопіллі, щоб упорядкувати архів і написати біографію його батька, відомого ліберального громадського діяча, публіциста й довголітнього депутата віденського парламенту Івана Федоровича (1811 – 1870). Письменник береться за цю працю, що обіцяла вигідний гонорар, а також дозволяла докладно ознайомитися з матеріалами про економічне і соціальне життя краю в багатому архіві І. Федоровича.

Того ж року письменник часто буває в Станиславові, де знайомиться з дочкою польського еміґранта з Росії Юзефою Дзвонковською, і це знайомство переростає в яскраве, хоча й нещасливе кохання. Юзя, також захоплена Франком, відмовляє йому, і лише згодом письменник довідався про справжні причини цієї відмови: дівчина була хвора на сухоти – на той час невиліковну хворобу, і саме через це ні з ким не хотіла зв’язувати своє життя. Відтак шляхтянка Юзефа стала народною вчителькою, а через кілька років померла. Її поховали на старому цвинтарі в центрі Станіславова.

* * *

у 1885 – 86 роках Іван Франко двічі відвідує Київ. Він сподівався на Великій Україні знайти матеріальну і культурницьку підтримку своїй ідеї видання всеукраїнського літературно-наукового і суспільно-політичного журналу, а натомість знайшов… свою долю. 16 травня 1886 року в Павлівській церкві колеґії Павла Галагана він узяв шлюб з Ольгою Федорівною Хоружинською, освіченою курсисткою, сучасною й розумною жінкою, якій іще до одруження писав у листі: “Мені здається, що з нашої тихої й скромної хати повинна виходити струя нового, могучого руху, котрого елементи вже тепер проявляються на всіх кутках нашої Галичини і котрий при нашій помочі повинен міцніти і ширшати, – руху реального і розумного народолюбства. Знаєте, Олічка, що життя тільки тоді життя, коли його движучою силою єсть ідея; а моє дотеперішнє життя, хоч і як не раз тяжке, було тим хіба щасливе і гарне, що ніколи ніяка невзгодина не могла мене зовсім втиснути в грязь, ані збити на хвилю з ідейної дороги”.

Повернувшись із молодою дружиною до Львова, Франко з головою поринає у працю. “Живу тепер зовсім ізольований, між людей ніяких не виходжу… часу немає й хвилини, бо всякої роботи бездна на голову злізлася”, – писав він у цей час в листі до одного зі своїх друзів.

Задля заробітку співпрацює з низкою польських на українських часописів; витримує часом украй непрості дискусії з їхніми консервативними редакціями задля можливості пропагувати власні погляди на суспільне та літературне життя. Захоплюється науковою роботою, досліджує твори Тараса Шевченка і давньоукраїнські рукописи, а головне – пише власні твори: низку оповідань, повісті “Захар Беркут” і “Лель і Полель”, драму “Украдене щастя”; 1887-го року друкує перше, а 1893-го – друге видання поетичної збірки “З вершин і низин”, яка ознаменувала собою новий етап у розвитку української поезії. 1896-го року виходить друком його лірична драма “Зів’яле листя”.

У серпні 1889 року, якраз перед виборами до сейму (парламенту), Івана Франка за надуманими звинуваченнями втретє заарештовують, і випускають із тюрми “через відсутність доказів” лише по закінченні виборів (такі “фокуси”, дорогий читачу, влада вміла витворяти, як бачимо, іще в ті часи). У 1890-му році І. Франко разом із М. Драгомановим засновують Русько-українську радикальну партію – першу українську політичну організацію, що мала власну соціальну й економічну програму, на відміну від “народовців” і “москвофілів”, діяльність яких зводилася всуціль до просвітницької роботи. Але відтак невдалими виявилися всі три спроби Франка стати послом (депутатом) австрійського парламенту (1895, 1897, 1898), – влада робила все, щоби провалити “хлопського кандидата”. 1899-го року, розійшовшись у поглядах із провідниками радикалів, Іван Франко разом із Михайлом Грушевським засновують Національно-демократичну партію.

Поступово змінюються політичні погляди Франка. В передмові до збірки поезії “Мій Ізмарагд” (1897) він пише: “Жорстокі наші часи! Так багато недовір’я, ненависти, антагонізмів намножилося серед людей, що недовго ждати, а будемо мати (а властиво вже маємо!) формальну релігію, основану на догматах ненависти та класової боротьби.

Теми лірики Франка

- лихе становище рідного народу

- національне оновлення

- минуле та сучасне українського народу

- щасливе та нещасне кохання поета

- пейзажна лірика

- інтернаціональні мотиви

- поетизує працю

- активна турбота про майбутнє своєї батьківщини

особливості лірики

1. Вираження почуттів і роздумів героя, викликаних зовнішніми обставинами (тобто зображення людини через відтворення її переживань).

2. Наявність елементів сюжету, описи

3. Висока емоційність, схвильований тон розповіді

4. Інтенсивне використання образотворчих засобів

5. Стислість викладу художнього матеріалу

6. Віршова форма

7. Малий обсяг

Опорний конспект

Теорія літератури (основи віршування)

Ліричні твори — твори, у яких віддзеркалені думки, настрої та почуття людини, душевний стан автора, його ставлення до оточення.

Строфа — кілька віршових рядків, поєднаних за змістом і певним порядком римування. Залежно від кількості рядків у строфі розрізняють такі строфи: дистих, тривірш, терцина, катрен, сонет тощо. Вони різняться ще й системою римування.

Рима — це однакове звучання або співзвуччя закінчень віршових рядків.

Три основні форми римування:

парне (суміжне або паралельне) (АА ББ ВВ):

оповите (кільцеве чи опоясуюче) (А Б Б А):

перехресне (А Б А Б):

Ритм — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових особливостей.

Віршовий розмір

Двоскладова стопа

1,3,5,7,9 – хорей _/ _ / _/ _ / _/ _ / _/ _ / _/ _ /

2,4,6,8,10 – ямб _ _/ / _ _/ / _ _/ / _ _/ / _ _/ /

Трискладова стопа

1,4,7,10 – дактиль _/ _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/

2,5,8,11 – амфібрахій _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/ _/

3,6,9,12 – анапест _ _ _ // _ _ _ // _ _ _ // _ _ _ //

Примітка: цифра позначає номер наголошеного складу.

7. Запис плану лекції

8. Закріплення знань студентів: фронтальне опитування за записаним

9. Коментар роботи студентів

10. Підсумок заняття

11. Домашнє завдання