Структура персонального комп ютера

Структура персонального комп'ютера Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру. Вони включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.

Структура персонального комп'ютера

Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру. Вони включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.

Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури IBM PC.

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувані на магнітних та оптичних дисках.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких ком­п'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші при­строї. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем).

Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.

На перших персональних комп'ютерах фірми IBM використовувались 8-розрядні системні шини, які працювали з частотою 4,77 МГц.

Потім з'явились 16- і 32-розрядні системні шини. Тактова частота сучасних комп'ютерів досягла 200 МГц.


Архіватори

Один з недоліків магнітних носіїв полягає у тому, що вони не забезпечують абсолютну збереженість інформації. Ця інформація може бути зруйнована частково або повністю внаслідок фізичного псування носія, внаслідок дії зовнішніх магнітних полів, старіння магнітного покриття та ін. Бувають випадки, коли потрібна інформація знищується випадково.

Ці обставини вимагають від користувача мати на дискетах архівні копії документів. При цьому їх необхідно перевіряти та поновлювати не менше ніж один раз на півроку.

Якщо увесь обсяг інформації, яким Ви користуєтесь, уміщується на кількох дискетах, то архівні копії можна зберігати в тому самому вигляді, в якому ви з ними працюєте, тобто в початковому. Для створення копій таких документів використовують стандартні засоби операційних систем.

Але зберігання архівів у початковому вигляді дуже не вигідно за великих обсягів інформації. Річ у тому, що при зберіганні інформації в початковому вигляді не ефективно використовується поверхня носія. Доцільно вихідну інформацію попередньо стиснути (упакувати), а потім уже створювати її копії. Такий процес створення архівних копій називають архівацією. При архівації досягається економія дискового простору від 20 до 90 %, що дозволяє на одному й тому самому носії зберігати значно більший обсяг інформації.

Для архівації файлів використовують спеціальні програми, які називають архіваторами. Перші архіватори з'явилися в 1985 р. Вони можуть об'єднувати в один архівний файл цілі групи файлів, включаючи і каталоги.

Можливості сучасних архіваторів широкі і різноманітні. Але можна виділити функції, які є загальними. До них відносяться: можливість додавання файлів в архів, поновлення архіву, перегляд файлів в архіві, знищення файлів в архіві, захист файлів від несанкціонованого доступу, вилучення файлів з архіву, перевірка цілісності архіву та ін.

Архівний файл може використовуватися тільки після того, як він буде відновлений у початковому вигляді, тобто розархівований. Розархівацію виконують або ті самі архіватори, або окремі програми, які називають розархіваторами.

До числа найвідоміших та широко використовуваних архіваторів (розархіваторів) слід віднести: PKZIP.EXE, PKUNZIP.EXE, ARJ.EXE, PKPAK.EXE, PKUNPAK.EXE, LHA.EXE.

Усі ці програми запускаються з командного рядка DOS. Як приклад розглянемо роботу з універсальною програмою ARJ. Команди виклику ARJ у загальному вигляді мають вигляд: L,

ARJ<napaметр>[-(sw)[-(sw)...]]<archive-name>[(file-names)...], де:

• параметр визначає дію програми. Наприклад, а — архівація (Add), е —. розархівація (Exstract), х — розархівувати файл з повним іменем (вклю­чаючи підкаталог) і т.д.;

• sw — ключ, який задає додаткову дію. Ключів може бути кілька або не бути зовсім;

• archive-name — ім'я архівного файла;

• file-names — список файлів, які архівуються або розархівуються. Коли цей параметр відсутній, при розархівуванні з архіву відновлюються всі файли, а при архівуванні в архів включаються всі файли поточного каталога. Якщо при архівуванні потрібно включити і підкаталог, то необхідно застосувати ключ -г (перед ключем завжди ставиться знак " -").

Приклади:

1. ARJ a d:\DOC\txtnov*.txt

Всі файли поточного каталогу з розширенням txt архівуються і створюється архівний файл з іменем txtnov.arj, який розташований у каталозі DOC диска d. Якщо в імені архіву не указують шлях D:\DOC, то архів розташовується в поточному каталозі.

При архівації імена файлів у списку також можуть бути повними, тобто у них може бути показано шлях.

2. ARJ е prog.arj

Архів prog.arj розархівується в поточному каталозі, де він сам і знаходиться.

Докладна інформація про роботу з архіваторами (розархіваторами) є у технічній документації на них. Досить детальну довідкову інформацію про кожну програму можна отримати з екрана монітора, якщо запустити її з командного рядка DOS без зазначення параметрів.

Широке поширення отримали програми-оболонки архіваторів, які дозволяють у зручному інтерактивному режимі працювати з архівами. Приклади таких програм: RAR, NARC, SHEZ, ARCVIEW, WINZIP та ін. Як правило, ці програми дозволяють: переглядати вміст архівних файлів (різних типів), розархівовувати файл або групу файлів, знищити файли з архіву, виводити вміст файла на екран монітора та ін.

Програми WINZIP працюють у Windows. Після запуску на екрані монітора з'являється головне вікно програми, у якому можна працювати з архівами ZIP, ARJ, LZH та ін. Використовуючи меню і піктограми, які дублюють основні команди меню, можна не тільки розархівувати файл, але й створити нові архіви у різних форматах.

При виборі конкретного типу архіватора (розархіватора) керуються двома критеріями: швидкістю його роботи та коефіцієнтом упаковки (стиснення). При цьому для одних типів файлів кращим може бути один архіватор, а для інших типів файлів — інший. Так, для файлів, які містять текстову інформа­цію, з ряду перерахованих архіваторів кращими є ARJ і PKZIP, але розархівовує скоріше PKZIP.

Треба відмітити, що для архівації та розархівації файлів потрібно з клавіатури вручну вводити до десятка і більше команд, що вкрай неефективно. Ці команди можна оформити у вигляді окремої програми (такі програми називають командними файлами). У цьому випадку вся сукупність команд авто­матично виконується при запуску відповідної програми.


Тестовий редактор WORD для WINDOWS

Загальні відомості про текстовий редактор WORD

Текстовий редактор Word є одним з найпоширеніших текстових редакторів. Це обумовлюється в першу чергу його численними перевагами, до яких у першу чергу належать широкі функціональні можливості. Важко знайти таку задачу при роботі з текстами, яку не можна було б розв'язати засобами Word.

Текстовий редактор Word для Windows (далі просто Word) входить до групи програм Microsoft Office. Крім текстового редактора, ця група включає елек­тронну таблицю Excel і систему управління базою даних Access, тобто основні програми, які можуть використовуватися для формування документообігу в установах. Широкому використанню Word сприяють також вбудовані в нього засоби перетворення файлів, створених іншими текстовими редакторами, в файли формату Word і навпаки.

Існує декілька версій Word для Windows, кожна наступна версія сумісна, як правило, з попередніми версіями і має додаткові можливості. Подальший виклад буде ґрунтуватися на русифікованій версії 7.0. + Для встановлення Word в Windows-95 слід виконати команду Пуск/Настройка/Панель управ­лення. Потім на панелі управління слід вибрати елемент Установка и удаление програми, поставити першу дискету або компакт-диск в накопичувач і натиснути кнопку Установить. В процесі встановлення на екрані появляються інструкції (варіант встановлення, змінити дискету і т.д.), які слід виконувати. Варіанти встановлення відрізняються додатковими можливостями, а значить, і програмами, які ці можливості реалізують.

Для запуску Word слід виконати команду Пуск /Программы/ Microsoft Word Windows-95, після чого на екрані появляється вікно редактора.

Вікно редактора Word .

Вікно редактора Word має декілька стандартних елементів. Одні з них постійно присутні на екрані, інші можна викликати за бажанням користувача. Розглянемо призначення цих елементів.

Рядок заголовка. Верхній рядок екрана є рядком заголовка, стандартного для Windows. В ньому виведено ім'я програми (в даному випадку Microsoft Word). Крім цього, в рядку заголовка є чотири кнопки: одна з лівого краю і три — з правого. Ліва кнопка — це кнопка виклику управляючого меню. Управляюче меню є типовим для будь-якого вікна Windows. Перша з правих кнопок згортає вікно до піктограми, друга — відновлює нормальний розмір вікна, третя — закриває вікно.

Рядок меню. Під рядком заголовка у вікні розміщується рядок меню, який містить такі пункти:

Файл — робота з файлами документів;

Правка— редагування документів;

Вид— перегляд документів;

Вставка — вставка в документ малюнків, діаграм, поточної дати і часу, формул та інших об'єктів;

Формат — форматування документів (встановлення шрифтів, параметрів абзацу);

Сервис — сервісні функції (перевірка орфографії, встановлення параметрів настроювання Word);

Таблица — робота з таблицями;

Окно — робота з вікнами документів;

? — довідкова інформація про Word.

Кожний пункт меню має відповідне підменю. Для відкриття меню слід натиснути клавішу [Alt] або [F10]. Після цього один з пунктів меню виділиться інверсним кольором. Для виділення потрібного пункту меню слід користу­ватись клавішами горизонтального переміщення курсора. Для відкриття ви­діленого пункту меню слід натиснути клавішу [Enter]. Відкрити меню зручніше за допомогою миші, встановивши курсор на потрібному пункті меню і натис­нувши ліву кнопку.

В підменю потрібний пункт може бути вибрано або за допомогою миші (встановити курсор миші на потрібний пункт і натиснути ліву кнопку), або за допомогою клавіатури (клавішами вертикального переміщення курсора виб­рати потрібний пункт і натиснути клавішу [Enter]).

В назві пунктів меню і підменю є підкреслена літера. Це дає можливість одразу вибрати пункт меню або підменю, натиснувши комбінацію клавіш [Alt — підкреслена літера меню — підкреслена літера підменю].

Деякі пункти підменю праворуч від назви пункту містять у собі позначення комбінації клавіш, за допомогою яких можна вибрати відповідний пункт підменю.

При виборі пункту підменю в нижньому рядку екрана роз'яснюється його призначення.

Слід зазначити, що назви деяких пунктів підменю мають сірий колір. Це означає, що такі пункти в даний момент недоступні (наприклад, не можна редагувати таблицю, якщо вона не існує).

В Word існує ще один спосіб виклику команд. Клацання правою кнопкою миші на виділеному тексті, слові призводить до виведення на екран контекстного меню. Це меню містить команди, які можна застосувати до виділеного об'єкту.

Користувач має змогу відмітити останню введену команду, виконавши команду Правка/Отменить.

Панелі інструментів. Під рядком меню розміщуються звичайно панелі інструментів. Панелі інструментів — це рядок кнопок, при натискуванні на які виконується певна дія. Для натискування кнопки слід клацнути мишою по кнопці. При фіксації курсора миші на кнопці під нею з'являється її назва, а в рядку стану — коротка довідка про призначення кнопки. Ряд кнопок дублюють відповідні команди меню. Однак користуватись кнопками панелі значно швидше і зручніше. Word забезпечує користувача декількома панелями інструментів.

Для вибору потрібної панелі слід скористатися командою Вид/Панели инструментов. При цьому на екрані з'явиться вікно діалогу Панели инструментов, у списку якого можна вибрати необхідні панелі. По замовчуванню Word виводить на екран панелі інструментів Стандартная і Форматирование. Деякі панелі інструментів виводяться на екран автоматично при виконанні певних дій (так, наприклад, панель інструментів Рисование виводиться при побудові малюнків). Виведені на екран панелі можна перемістити типовим для середовища Windows-95 способом.