Соціал-демократична концепція держави та влади

Міністерство освіти України Львівський національний університет ім. І. Франка Економічний факультет Контрольна робота з курсу “Подітології”

Міністерство освіти України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Економічний факультет

Контрольна робота

з курсу “Подітології”

на тему: “Соціал-демократична концепція держави та демократії”

Роботу виконав:

Студент групи Екі-21з

Дмитрів Тарас Степанович

Львів – 2000

План:

1. Соціальна демократія

2. Концепція економічної демократії

3. Соціал-демократична держава – якою вона повина бути

Висновки

Список використаної літератури

Соціальна демократія

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Берштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив Е. Бернштейн, якого інко­ли називають батьком сучасної соціал-демократії. Перу цього німецького теоретика належать праці «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899), «Чи можливий науковий соціалізм?» (1901), «Класи і класова боротьба» (1904) та багато інших. Теоретична позиція Бернштейна тісно пов'язана з його політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади проле­таріатом. Сучасний пролетаріат, на думку Бернштейна, не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. За Бернштейном, диктатура пролетаріату означатиме диктатуру клубних ораторів і пар­тійних демагогів. Він гостро критикував абстрактні марксистські положення про пролетаріат як однорідну цілісність, фіксуючи різнорідність чисельно зростаючих соціальних груп, об'єднаних під цією назвою. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн слушно називав «полі­тичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціа­лізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху є, на його думку, боротьба пролетаріату за економічні й політичні права. Проблеми економічних прав він пов'язував із питанням про приватну власність для кожного громадянина, акцентуючи на його праві реалізувати свій соціальний інтерес.

Важливим елементом економічної концепції Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Економічні перетворення ка­піталістичного суспільства на соціалістичних засадах, на дум­ку Бернштейна, мають відбутися завдяки розвиткові виробни­чих і споживчих товариств, які демократизують економіку, формують механізми самоврядування трудящих. Він віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, ос­новою організації якої є споживча і виробнича кооперація, здат­на вдосконалюватися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню демократію, тобто демократію, за якою жоден клас не користується привілеями порівняно з рештою суспільства. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян. Правосвідомість Бернштейн розгля­дав як уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий сту­пінь не лише свободи, а й відповідальності для всіх. За Бернштейном, чим довше у будь-якій сучасній державі діють де­мократичні інститути, то більше уваги приділяється правам меншості. Партійна боротьба втрачає характер взаємної нена­висті, а тому й життя таких партій позбавляється політичних катастроф.

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету осо­бистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробни­чих відносин характерним є гуманістичне ставлення до люди­ни праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм». Сутність ідеї соціалізму в тлума­ченні Бернштейна полягає в тому. що соціалізм не означає якогось реального суспільного ладу (чи навіть принципової можливості досягнення десь і колись такого ладу). Водночас ідея соціалізму є такою ідеєю, вірячи в яку та орієнтуючись на яку, трудящі класи об'єднують свої сили, консолідуються, бо­рються за свої права (за покращання матеріальних умов існу­вання, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу і т. ін.) і справді, реально виборюють кращі умови існування, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу тощо в рамках певного суспільного устрою. Сама ж ідея соціалізму — це мо­рально-етичний ідеал. Саме в цьому сенс знаменитої формули Бернштейна «Кінцева мета — ніщо, рух — усе».

З плином часу західна соціал-демократія дедалі активні­ше простує до лібералізму, відходячи від ідеології марксизму. Найхарактернішими рисами післявоєнної соціал-демократії ста­ли відкритість і плюралізм.

У 70—80-х рр. XX ст. соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії сформулювали у своїх програмних документах концепцію самоврядного соціалізму. Такий соціалізм пере­дбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опра­цювання й винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Він активізує маси громадян, членів професійних спілок, громадських організацій, місцевого самоврядування. Ці організації виступають як політичні партії. Розширюється автономія різних спілок, товариств як у вироб­ничій, так і в невиробничій сферах. На всіх рівнях здійснюєть­ся виборність в органи самоврядування, їхня діяльність зна­ходиться під постійним Філософія соціал-демократії закорінена в ідеях теорети­ка-ліберала Карла Поппера, в його концепції критичного раці­оналізму. Саме цією концепцією демократичні соціалісти об­ґрунтовують відкритість своєї доктрини, їхнім головним за­вданням, за словами німецького соціал-демократа У. Ломара, стало відмежування від наукового комунізму. Вони вже визнають головну роль моралі, свободи, справедливості в ро­звитку історії. Втілення в життя цих цінностей потребує вольо­вої та моральної енергії людей, незалежно від економічного базису.

Вдавшись до складної ідейно-світоглядної переорієнтації, соціал-демократія спромоглася розпочати ідейні пошуки. Щоб розширити уявлення про розгалуження її сучасних ідей, на­ведемо декілька найхарактерніших і вельми промовистих ви­словлювань, постулатів, авторами яких є відомі теоретики, вчені, публіцисти.

Німецький соціал-демократ Фред Брандт у статті з досить красномовною назвою «Демократичний соціалізм — це не сві­тогляд» писав, що демократичний соціалізм не намагається стати ідеологією. Хоча б тому, що претензійні світогляди і вчення виявилися малоефективними у практичній площині. Демокра­тичний соціалізм переймає елементи інших вчень не для того, щоб перетворити їх на нову ідеологію, а щоби збагатити влас­ний зміст.

Австралійський соціаліст Біл Хайділ у брошурі «Перипетії демократичного соціалізму» писав, що соціалізм не може пе­ретворитися на закінчену теорію, оскільки йдеться про життя людини й суспільства, які швидко змінюються. Схожі думки висловлює також і німецький політолог, економіст Т. Ортлайб. Він підкреслює, що демократичний рух поставив під сумнів уявлення про капіталістичну структуру суспільства. Соціал-демократи вважають, що питання про структуру суспільства ставитиметься перед суспільством знову і знову, і ніколи не буде вирішене.

Отже. соціал-демократи не уявляють соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети. Оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досягти одним стрибком. Вона неперервна. Протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюватиметься новим змістом, позаяк у цьому виникатиме потреба. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робіт­ничого руху. Він може вважатися дискусією, діалогом, пошу­ком цілей і засобів цього руху.

Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювали­ся новими концепціями, уточнювалися новими реаліями жит­тя. Серед них — концепції якості життя, самоврядного соціа­лізму, економічної демократії. Концепція якості життя е скла­довою, знову ж таки, не лише демократичного соціалізму, а й лібералізму. Суть її полягає у спробі встановити тісний зв'язок між традиційними матеріальними інтересами і новими потре­бами трудящих (економічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення і громадського тран­спорту, охорона здоров'я, професійна підготовка, комунальна служба). Якість життя трудящих, на думку соціал-демократів, найвища в соціальній державі, діяльність якої передусім тор­кається соціальної контролем громадськості. Держава, за концепцією соціал-демократів, як така не ліквідується, але практично всі її внутрішні функції передаються органам са­моврядування.

Концепція самоврядного соціалізму передбачає підпоряд­кування органів місцевого самоврядування органам представ­ницької демократії (парламенту). Самоврядний соціалізм пе­редбачає політичну демократію: багатопартійність, свободу ді­яльності опозиції, можливість перебування при владі кількох партій і под. Соціал-демократи не визнають ніяких форм дик­татури. Диктатура несумісна з політичною демократією. Скла­довими останньої є права людини, свобода друку, свобода й са­мостійність профспілкового руху, існування правової держави.

Прагматична частина соціал-демократії вважає дієвим спо­собом лікування хвороб «держави благоденства» значні ін'єкції в економіку з боку приватного сектора. Водночас необхідно посилити механізми ринкової економіки, знизивши для цього надміру високі прямі податки, причому не тільки на підприєм­ців, а й на значну частину населення, аби дати людям можли­вість витрачати свої кошти на власний розсуд. Передбачені заходи здатні уповільнити зростання інфляції, яку за дефіци­ту робочої сили ніяк не можна стримати традиційним методом національних тарифних угод. Отже, життя, мінлива соціаль­но-економічна ситуація спонукає соціал-демократію до кон­структивної, творчої діяльності.

Світова соціал-демократія — організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціа­лістичний Інтернаціонал. За статутом Соцінтерну, прийнятим 1986 р.. ця міжнародна організація є об'єднанням політичних організацій і партій, мета діяльності яких — демократичний соціалізм. Серед цілей Соцінтерну: 1) зміцнення зв'язків між партіями, що об'єдналися; 2) координація їх політичної лінії методом згоди; 3) розширення зв'язків з іншими партіями со­ціалістичної орієнтації, які не є членами Соцінтерну, але ба­жають співробітничати з ним.

У програмних документах Соцінтерну підкреслюється, що цілей демократичного соціалізму можна досягти лише в окре­мих країнах. У Декларації принципів (один із головних доку­ментів) висловлюється сподівання, що «сила принципів соціал-демократів, переконливість Їхніх аргументів та ідеалізм їхніх прихильників сприятимуть формуванню в XXI ст майбутнього відповідного демократичного соціалізму». Наприкінці нашого століття, як зазначено там же, демократія стає найважливі­шим засобом народного контролю тих безконтрольних сил, які змінюють нашу планету, не турбуючись про її збереження. Демократія повинна охопити всі сфери життя суспільства: полі­тику, економіку, соціальні відносини, культуру.

Соцінтерн не обминає увагою і нинішній етап існуючих між­народних економічних відносин. У доповіді «Глобальний ви­клик», яку підготував комітет Соцінтерну, висловлено критичні зауваження правлячим колам, адміністрації Сполучених Шта­тів Америки, які не бажають формування справді рівноправ­них економічних відносин. У деяких документах Соцінтерну негативно оцінюється діяльність Міжнародного валютного фон­ду, кредити якого країнам, що розвиваються, підштовхують їх до прірви. Засуджується діяльність транснаціональних корпо­рацій, які порушують правила міжнародної торгівлі, експлуа­тують трудящих країн, що розвиваються. У різноманітних до­кументах Соцінтерну пропонуються заходи нового світового економічного порядку на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами. Соціал-демократія наголошує, що тран­снаціональні корпорації необхідно взяти під міжнародний кон­троль, аби вони працювали «в межах затвердженого 00Н ко­дексу поведінки».

Від кінця 80-х рр. Соцінтерн приділяє серйозну увагу охо­роні навколишнього середовища. Соціал-демократія ставить завдання всіляко сприяти об'єднанню прогресивних сил люд­ства проти загрози ядерної війни, яка може викликати такі наслідки, що життя на нашій планеті стане неможливим. Соці­ал-демократи звертають увагу на те, яку небезпеку несе люд­ству хімічна та біологічна зброя. Соцінтерн різко виступає проти «економічного колоніалізму» — використання територій країн, що розвиваються, для скидання небезпечних відходів хімічно­го та ядерного палива. Соціалістичний Інтернаціонал як між­народна політична організація пропонує інші конкретні захо­ди, реалізація яких може зменшити гостроту екологічних про­блем.

Соціал-демократи виступають як організована політична сила в Європарламенті, утворюючи соціалістичну групу (СГЄП). Від кінця 70-х рр. за результатами виборів до Європарламенту в країнах Європейського співтовариства (нині — Європейський Союз) ця група є найчисленнішою. Вона виробила спільну по­зицію з багатьох політичних і економічних проблем, а тому може реально впливати на розвиток Європи і світу.

Якщо до 60-х років соціал-демократія надавала пере­вагу державному регулюванню економіки, державній формі власності, як найбільш ефективних засобів соціального за­хисту найбідніших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за ра­хунок збільшення бюджетних видатків на соціальну ескеру. Сучасна соціал-демократія не є орієнтована тільки на робіт­ничий клас, а на широкі категорії представників найманої праці.

Крім типів держави, уже відомих істо­рії людства, є підстави для прогнозування виникнення в майбутньому держави соціально-демократичного типу —держави трудящих-власників. Така держава буде організацією політичної влади трудящих-власників, що становлять більшість суспільства, яка забезпечить реальне здійснення і захист основних прав люди­ни, прав нації і народу на засадах свободи, справедливості і солідарності.

Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвит­ку людства, його переходу до громадянського право­вого суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах роз­почався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства «вільного», монополі­стичного капіталізму) до громпдянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству і має відповідати правова держава, яка не може бути державою соціальної демократії.

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це ніслябуржуазне (постбуржуазне) сус­пільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників.

У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:

держави промнслово-розвннутих країн соціальноорієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;

держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізьу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію , влади більшості населення (зокрема, колишні ра­дянські республіки та історично аналогічні їм держави).

Концепція економічної демократії

У повоєнний період соціал-демократичні партії Скандинавії та Німеччини активно розробляють концепцію економічної (промислової) демократії. Економічна демократія розвивається як на мікрорівні — через безпосередню участь трудящих в управлінні підприємствами (приватними й державними), так і на макрорівні в межах суспільної економіки загалом. Останнє передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).

Економічна демократія, на думку соціал-демократів, полягає в гарантованому розподілі національного продукту в інтересах усього суспільства. Це припускає активне державне регулювання економіки, різноманіття форм власності, широкий розвиток соціальних інститутів.

Політична демократія спирається на розвите цивільне суспільство, що забезпечує права і волі громадян, що гарантує існування парламентаризму, багатопартійності, права на опозицію, верховенства закону й ін. В області державного устрою соціал-демократична доктрина відстоює парламентську форму правління.

Основним методом проведення соціал-демократичної полі­тики є реформа. Соціал-демократи вважають, що реформи — це певне коригування соціально-економічної сфери, яка має забезпечити чітке та ефективне функціонування суспільства. Кількість здійснених реформ у соціальній сфері в напрямі де­мократизації суспільного життя, на думку соціал-демократів, рано чи пізно приведе до демократичного соціалізму. Рефор­мування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства — найефективнішої форми боротьби трудящих за свої права, яка відбувається не у формі страйків і демон­страцій, а за столом переговорів між представниками підпри­ємств і профспілок, у процесі укладання контракту, який поля­гає у взаємних зобов'язаннях цих сторін.

Останніми роками можна спостерігати нові тенденції в ро­звитку теорії та практики соціал-демократії — зрушення пра­воруч. Нині у своїх економічних гаслах соціал-демократи близькі до лібералів. Девізом економічної політики соціал-демократів є не перерозподіл доходів, а збільшення та ефективність виробництва.

Прикладом успіхів і здобутків ідейно-політичної платфор­ми соціал-демократії може служити діяльність Соціал-демок­ратичної робітничої партії Швеції. Шведський демократичний соціалізм одержав назву «функціонального». Його суть поля­гає в тому, щоб замість «одномоментного» перетворення при­ватногосподарських одиниць на державну власність (насиль­ницькою експропріацією чи поетапною націоналізацією) пере­дбачити тривалий термін поступового обмеження прав повно­важень власника. Теоретичною основою такого підходу стала теза, вперше висунута шведським соціал-демократом О. Унденом, згідно з якою власність не є неподільною, навпаки— сутність власності розкривається через різноманітні функції діяльності багатьох її суб'єктів. Тобто реформування відносин власності може відбуватися без передачі її цілком, а з допомо­гою перерозподілу функцій з утримання, володіння, викорис­тання власності. Такий перерозподіл зберігає власника номі­нальне, фактично ж він своїми правами й доходами ділиться з державою та суспільством. Цей процес відбувається в такий спосіб, що остаточне рішення у сфері виробництва й розподілу виносить на мікрорівні трудовий колектив, на макрорівні — суспільство в цілому. Робітники одержують право участі в уп­равлінні виробництвом як співвласники підприємств. У 1975 р. шведський економіст Р. Мейднер запропонував створення фон­дів трудящих, згодом було прийнято відповідний закон. Метою діяльності таких фондів є поступовий, розрахований на трива­лий період, процес викупу трудящими у приватних власників їхніх підприємств. Для цього утворюються соціальні фонди на підприємствах (де зайнято не менш як 500 осіб). Фонди фор­муються з відрахувань 1% від заробітної плати кожного робіт­ника, а також із надприбутків самого підприємства. Накоп­ичені кошти перетворюються в акції, що поступово концен­труються в руках трудящих. Використовувати фонди трудя­щих можуть спеціальні комісії, в яких є представники проф­есійних спілок і держави.

Переваги таких відносин прихильники цієї концепції вба­чають передусім у тому, що вони дають змогу без ускладнень здійснити процес поступового й раціонального усуспільнення. Для реалізації цієї ідеї не потрібно створювати громіздких і незграбних структур, зберігається ринкова основа економіки, яка дозволяє їй своєчасно реагувати на запити споживачів. Концепція «функціонального соціалізму» вплинула на своєрідне розуміння шведськими соціал-демократами «змішаної» еконо­міки, оскільки воно істотно відрізняється від уявлень, яких дотримуються соціал-демократи інших країн Заходу. Згідно з цими уявленнями, «змішана» економіка — це суто механічне об'єднання приватної та державної власності, причому що біль­шим стає державний сектор, то нібито більше соціалізму. На думку ж ідеологів шведської соціал-демократії, поєднання при­ватного й суспільного, державного в економіці має відбуватися на принципово новій основі. Вони стверджують: співвідношен­ня різних економічних секторів може змінюватись і з часом перетворити власника на суто номінального господаря подібно до того, як повновласного англійського монарха заступила ан­глійська королева, яка не має реальної влади.

Демократія є визначальною в цій доктрині. Вона виступає як надкласове явище і включає гарантоване право на приватне життя захищає від свавільного втручання держави. Маються на увазі свобода думки, організації, віросповідання, загальні вибори, право на культурну авто­номію для національних меншостей, незалежність суддів, право на опозицію. Мета соціал-демократів — поступове просування до суспільства, де демократія поширюється на економічну, політичну і соціальну сфери життя. Загалом соціалізм розглядається як ціль, до якої людство постійно просуватиметься, наповнюючи новим політичним і соці­альним змістом такі неминущі моральні цінності, як свобода, справедливість, солідарність, рівність.

Основні положення викладені в декларації Соціа­лістичного Інтернаціоналу (конгрес якого відбувся 1951 р. у Франкфурті-на-Майні): Декларація відзначає чотири основні аспекти "демокра­тичного соціалізму". Це — "політична, економічна, соці­альна і міжнародна демократія". Щодо "політичної демок­ратії", то соціал-демократи намагаються побудувати нове суспільство за допомогою реформ, демократичних засобів. Саме в цьому полягає суть "третього шляху", запропоно­ваного людству соціал-демократією. У цілому не можна не дооцінювати значного внеску соціал-демократії в здійснення соціальних реформ, які спри­яли зростанню добробуту і соціальної захищеності бідних верств у багатьох країнах Заходу.

Соціал-демократична держава – якою вона має бути

Внутрішніми завданнями, або функціями, соціал-демократичної держави повинні стати у гуманітарній сфері — забез­печення кожній людині належних умов життя на заса­дах свободи, справедливості і солідарності; в економі­чній сфері — сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері — створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громад­ських об'єднань. Відповідно до сфер діяльності функ­ціями держави є:

гуманістична (забезпечення, охорона і захист основ­них прав людини);

екологічна (охорона природного середовища);

соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка і культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);

господарсько-стимулююча (створення умов для роз­витку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва);

господарсько-організаторська (програмування й організація виробництва на державних підпрпємствах, розпорядження об'єктами державної влас­ності);

науково-організаторська (організація і стимулю- . вання наукових досліджень);

створення демократичних умов, інститутів для віль­ного виявлення і врахування інтересів різних соціаль­них груп суспільства, зокрема для діяльності різноманіт­них політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція);

забезпечення умов для збереження і розвитку наці­ональної самобутності народів, що проживають на території держави (національно-забезпечувальна функ­ція);

охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку (охоронна функція).

Серед зовнішніх функцій держав соціально-демократичної орієнтації виділяються такі:

участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини;

допомога населенню інших країн (у випадку сти­хійного лиха, кризових ситуацій тощо);

участь у захисті природного середовища;

участь у міжнародному культурному співробіт­ництві;

участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції вироб­ництва і праці;

участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового океану, досліджень і освоєння космосу тощо);

організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних прин­ципів міжнародного права;

оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;

участь у забезпеченні миру в усіх регіонах планети;

участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі використання військових засобів).

Схожість, аналогічність або збіг основних функцій багатьох (проте не всіх) існуючих нині держав свід­чать про зближення їхньої соціальної сутності і про втілення у сучасні міжнародні відносини нового політико-правового мислення, про посилення взаємозалеж­ності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зумов­лену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні серйозних глобальних проблем. Так людство поступово здійснює поворот до цивілізації нового типу.

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утво­рення, має бути певним чином організована, побудо­вана, сформована, так само і здійснювати владу попа повинна певними способами, методами. До них перш за все належить форма держави як спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Її елемен­тами є: державне правління (спосіб організації вищої державної влади); державний устрій (спосіб поділу держави па певні складові частини та розподіл влади між нею та цими частинами; державний режим (спо­сіб здійснення державної влади певними методами і способами).

Висновки

Про те, що це таке — соціал-демократія, — середньому українському громадянину відомо зовсім небагато. Соціалізм, але, щоправда, без людського обличчя ми колись бачили, “демократію” з нелюдською пикою теж бачили, а от такого кентавра, як соціал-демократи, бачити поки Бог милував. Але автор прагне нас переконати, що соціал-демократія це зовсім не страшно, оскільки від усіх політичних сил вона запозичає лише кращі ідеї, плідно синтезуючи їх на основі власної ідеї. Однієї з примітних рис сучасного соціал-демократичного руху є те, що соціал-демократи не відкрещуються від ідеології, а, навпроти, прикладають чималі зусилля для вироблення власної соціал-політичної доктрини, спираючи на досягнення філософії і наукової політології.

Сучасному Українському суспільству не вистачає саме такої зваженої і тверезої ідеології. Але чи не дивно, що за невелику кількість років Україна перетворилася з надто заідеологізованого в цілком безідейне суспільство? За цілком резонними висловленнями про необхідність вироблення суспільної ідеології криється якась подвійність. При цьому автор робить вид, що не розуміє цього. Якщо мається на увазі ідеологія в старому “ідеологічному” змісті цього слова (що сам автор активно заперечує), то її головним питанням є питання про тім, хто винуватий у злидарському існуванні народу і як його виловити і покарати. Якщо, навпаки, мова йде про ідеологію в цивілізованому змісті цього слова, то виникає інше питання — чи може така ідеологія, тобто суспільна теорія БУТИ ДІЙСНО МАСОВОЇ? Тобто чи здатний полтавський селянин відірватися від своєї худоби і приділити якусь частину свого часу вивченню спадщини Бернштейна і декларації Шредера-Блера. А чому б і ні, якщо він, цей селянин, захоче бути свідомим соціал-демократом? Таким чином, неважко зробити висновок: соціал-демократія — це такий суспільний лад, коли при владі коштують саме соціал-демократи, про що середній виборець зрештою міг догадатися із самого початку і проти чого, швидше за все, не буде заперечувати.

Список використаної літератури:

1. Політологія: курс лекцій навч. посібник / І. С. Дзюбко, В. Ф. Панібудьласка, Ю. С. Шемщученко. – К.: Вища шк., 1993

2. Політологія / за ред. акад. Української академії політичних наук, проф., д-ра іст. Наук О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1994

3. С. Релей, С. Рутар Основи Політології: лекції для студентів негуманітарних вузів. – Львів: інст. Українознавства НАН України, 1997