Стереотипи та забобони

Розгляд схожості та відмінності у визначенні та прояві забобон (сполучення почуттів, схильність до певних дій), стереотипів, дискримінації, расизму (етнічна ворожість) та сексизму. Дослідження переконань щодо соціальної поведінки чоловіків та жінок.

Стереотипи й забобони. Причини виникнення

Упередження можуть виникати з різних приводів: проти "північно-східних лібералів" або проти "арабських терористів" або "християнських фундаменталістів", проти низькорослих, проти товстих, проти домосідів. Звернемося до наочних прикладів:

В 1961 році афро-американці ЧарлейнХантер, у наш час радіокоментаторові на PBS, треба був дозвіл федеральної влади, що зобов'язала університет штату прийняти її на навчання. Через тиждень після її надходження адміністрація університету звернулася в суд для дозволу питання про те, чи може вона бути допущена в університетську їдальню (Menand, 1991).

Забобони відносно дівчат і жінок бувають завуальованими, але іноді їхня сила руйнівна. Звичайно, ніде в сучасному світі дитину жіночої статі не прирікають на вірну смерть, залишаючи їх на схилі гори, як це іноді практикувалося в Древній Греції. Однак у багатьох країнах, що розвиваються, дотепер смертність дівчинок вище смертності хлопчиків.

Коли чоловіки прагнуть виконувати ролі, що традиційно вважалися жіночими, вони також зіштовхуютьсяз дискримінацією. ЕлізабетТернер і ЕнтоніПреткенис (Elisabeth Turner & Anthony Pratkanis, 1994) розіслали ідентичні листи із запитами про вакансії від імені студентів коледжу дошкільного виховання в 56 дошкільних установсеми міст. На листи за підписом "Мери Джонсон" майже з половини центрів були отримані відповіді, що виражали зацікавленість надалі обговоренніпропозиції. На ті листи, де стояв підпис "Джонсон, Девід І", тільки один з десяти відповідей був підбадьорюючим.

Група студентів-гомосексуалістів з американського університету оголосила, що девізом одного весняного дня буде: "Якщо ти гей, надягни сьогодні блакитні джинси". Коли зазначений день наступив, багато студентів, до того "не вилазили із джинсів", прокинулися ранком із твердим наміром надягти шорти або слакси. Група геїв дійшла висновку: установки стосовно гомосексуалістів на даний момент такі, що багато хто скоріше відмовляться від свого звичного одягу, чим дозволять запідозрити себе в гомосексуальності (RCAgenda, 1979).

Забобони, стереотипи, дискримінація, расизм, сексизм — ці терміни часто перетинаються. Перш ніж розбиратися, що ж таке забобони, давайте визначимося в термінах. Кожний з наведених термінів припускає негативну оцінку якої-небудь групи. Це й становить суть забобону — невиправдано негативна установка стосовно групи і її окремих членів. Забобон - це відомий осуд; він вселяє нам упередження проти людини винятково на підставі його ідентифікації з якоюсь групою.

Забобон — це установка, а установка, у свою чергу,— це певне сполучення почуттів, переконань і схильності діяти так чи інакше. Людям із забобонами не подобаються ті, хто не схожий на них самих; вони поводяться в дискримінаційній манері, переконані в тім, що ті, інші, неосвічені й небезпечні й т.п.

Негативні оцінки, що відрізняють забобон, можуть виникати з емоційних асоціацій, з потреби виправдати поводження або з негативних переконань, називаних стереотипами. Додержуватися стереотипу - значить узагальнювати: англійці потайливі; американці товариські; професори - диваки. (Dion, 1987; Dion & Cota, 1991; Dion & Schuller, 1991). У подібних узагальненнях може втримуватися зерно правди: люди насправді різні.

Проблеми зі стереотипами виникають тоді, коли вони занадто узагальнені або явно невірні. Говорити, що більшість клієнтів служби благодійного соціального забезпечення становлять афро-американці, - значить узагальнювати, тому що це не так. Інша проблема виникає в тих випадках, коли люди приписують негативно оцінювані розходження властивостям раси, ігноруючи при цьому несприятливі соціальні впливи. Люди можуть відзначати, що расова приналежність корелює зі злочинністю, але не бачити, що в основі цього лежить такий руйнівний фактор, як бідність. Варто виключити вплив бідності (наприклад, зрівняти темношкірих і білих американців, що належать до середнього соціального класу), і, як правило, расові розходження зникають (Coontz, 1992; Schaller & O'Brien, 1992). Насильство порівнянне з туберкульозом, що трапляється частіше серед афро-американців, але сам по собі не має ніякого відношення до раси (Eron & others, 1997). Скоріше й злочинність і туберкульоз походять від бідності й асоціюються з ветхим житлом і поганим здоров'ям. Багаті чорношкірі не входять у групу ризику потенційних туберкульозників, а бідні білі входять.

Забобон — це негативна установка; дискримінація — це негативне поводження. В основі поводження, що дискримінує, часто, але незавжди, лежать установкиупередженості (Dovidio &others,1996). Як підкреслювалося в попередніх главах, установки й поводження часто переплетені й взаємообумовлені. Почасти внаслідок цього наше поводженняговорить про більшому, ніж наші внутрішні переконання. Установки, обумовлені забобонами, не обов'язково приводять до ворожих дій, і не всі прояви гноблення виникають із забобонів. Расизм і сексизм являють собою застосування дискримінації, включаючи й ті випадки, коли немає ніяких забобонів.

Якби практика співбесіди при прийманні на роботу у всіх сферах бізнесу, де зайняті представники білої раси, мала як результат відсівання темношкірих претендентів, ця практика могла б бути названий расистської, навіть якби наймач виходив із зовсім інших міркувань. У цій главі ми досліджуємо причини й наслідкиустановок упередженості. Наскільки поширені забобони?

Чи є забобони неминучими? Давайте звернемося до найбільш вивчених прикладів - расовим і гонористим забобонам.

Расові забобони

У контексті цілого миру будь-яка раса є меншостями. Наприклад, люди з білою шкірою не латиноамериканського походження становлять від сили одних п'ятувсіх людей на земній кулі, а в першій половині наступного сторіччя вони будуть становити тільки одну восьму частину всього світового населення. Завдяки мобільності й міграції населення протягом двох минулих сторіч сучасні раси перемішалися. Іноді відносини між ними складаються ворожі, а іноді дружні.

Чи зникають расові забобони?

В 1942 році більшість американців сходилися в думці: "В автобусах повинні бути відведені спеціальні місця для негрів" (Hyman & Sheatsley, 1956). Сьогодні таказаява могла б здатисядивним. В 1942 році менше однієї третини всіх білих американців (і тільки 1 з 50 у південних штатах) підтримували скасування сегрегації в школах; до 1980 року прихильники спільного навчання склали 90 %. Беручи до уваги, який незначний історичний строкпройшовз 1942 року або навіть із часів рабства, треба визнати, що зміни відбулися вражаючі.

Установки самих афро-американців також змінилися з 40-х років, коли КеннетКларк і МеймиКларк (Kenneth Clark & Mamie Clark, 1947) з усією очевидністю продемонстрували, як багато з людей мають забобони стосовно темношкірого. В 1954 році Верховний суд США, виносячи своє історичне рішення про неконституційність сегрегації в шкільномуутворенні, порахувавзнаменним наступну обставину: коли К. Кларк і М. Кларк пропонували чорношкірим дітям вибирати між "чорношкірими" і "білими" ляльками, більшість зупиняли свій вибір на "білих"; у дослідженнях же періоду 50- 70-х років всі частіше воліли "чорношкірих" ляльок. А дорослі чорношкірі всі частіше вбачали подібність між собою й білими відносно таких рис, як інтелект, схильність до ліні й залежність (Jackman & Senter, 1981; Smedley & Bayton, 1978).

Отже, чи можемо ми зробити висновок, що в США й Канаді расових забобонів більше не існує? Ні, не можемо. Расові забобони хоча вже й не в моді, але усе ще існують. І вони звичайно спливають на поверхню, коли люди думають, що виражати їх безпечно.

У США забобони проявляються серед відносно невеликої частини білих, які, як показано на мал. 19-1, відкрито виражають ворожість стосовно чорношкірого. Приклади відкритої етнічної ворожості можна відшукати всюди: добре відома ворожнеча між сербами й мусульманами в колишній Югославії, між тутсі й хуту - у Руанді.

Забобони усе ще виявляються у відповідях на питання, щостосуютьсяінтимних контактів між представниками різних рас. Висловлення "Імовірно, я буду почувати себе ніяково, якщо прийде танцювати із чорношкірим" відбиваєбільше сильне расове почуття, чим слова "Імовірно, я буду почувати себе ніяково, якщо прийде їхати в одному автобусі із чорношкірим". Це допомагає пояснити, чому при опитуванні студентів з 390 коледжів і університетів 53 % чорношкірих студентів почували себе виключеними зі сфери суспільної діяльності (Hurtado & others, 1994). (Про подібні почуття повідомили 24 % американців азіатського походження, 16 % — мексиканського й 6 % — європейського.) Такі відносини більшості з меншостями виходять за межі поняття раси. У баскетбольних командах NBA меншість гравців (у цьому випадку білих) почувають схожу ізольованість від групової соціалізації (Schoenfeld, 1995).

Це явище - стійкість забобонів у більше інтимних сферах спілкування - представляється загальнопоширеним. В Індії ті, хто дотримується системи каст, дозволяють представникам більше нижчої касти заходити у свій будинок, але не допускаютьшлюбівз ними (Sharma, 1981). У національному огляді, проведеному серед американців, 75 % опитаних повідомили, що вони "могли б робити покупки в магазині, що належить гомосексуалістові", але тільки 39 % погодилися б "відвідувати лікаря-гомосексуаліста" (Henry, 1994).

Сховані форми забобонів

Багато забобонів залишаютьсясхованими, поки не виявляються при певних обставинах. Коли студенти, думаючи, що перебувають під контролем детектора неправди, виявляли упереджене відношення до інших рас, вони допускали, що це - забобони. В одному з експериментів студентам пропонувалося оцінити ідентичне поводження білої й чорношкірої людини. В експерименті БиртаДункана (Birt Duncan, 1976) білі студенти з Каліфорнійського університету переглядали відеозапис епізоду, у якому один чоловік у ході нетривалої суперечки злегка штовхав іншого. Коли білий штовхав чорношкірого, тільки 13 % глядачів оцінили цядія як "насильницьке поводження". Вони оцінювали поштовх як щось несерйозне. Але зовсім інше відношенняпроявлялося, коли чорношкірий штовхав білого: 73 % учасників експерименту впевнено говорили, що це "насильство".

Поводження людей стосовно чорношкірого і білим досліджувалося неодноразово. У результаті було з'ясовано, що представники білої раси рівною мірою допомагають кожному, хто в цьому бідує, крім тих випадків, що коли бідує в допомозі перебуває на дуже далекій відстані. Аналогічним образом у випадку, коли експериментатори пропонували випробуванимвикористовувати удари електроструму в процесі "навчання" правильному виконанню завдання, білі випробувані не наносили ударів більшої силичорношкірим (скоріше навпаки, більше інтенсивні електричні розряди діставалися білим). Виключення склали лише ті випадки, коли білі випробувані були сильно розсерджені, коли "жертва" не могла відплатити їм тим же або коли "жертва" не знала, хто завдає удару (Crosby & others, 1980; Rogers & Prentice-Dunn, 1981)/

Отже, що дискримінує поводженняпроявляється відкрито не тільки в тих випадках, коли виглядає як обумовлене забобоном, але й тоді, коли забобон ховається за яким-небудь іншим мотивом.

Коли явний забобон зникає, усе ще зберігаються автоматичні емоційні реакції. За даними Патриції Девайн і її колег (Patricia Devine & others, 1989, 1995), учасники обстеження, що одержали низькі й високі бали по ступені виразності в них того або іншого забобону, мали однакові стереотипи й часто демонстрували подібні автоматичні реакції. Розходження між ними полягало в тому, що людина з низьким ступенем виразності забобону, як правило, намагається придушити думки й почуття, обумовлені цим забобоном. "Це схоже на свідому боротьбу зі шкідливою звичкою,- говоритьДевайн. - Намагаючись придушити небажані думки - про їжу, про роман із дружиною друга або осудливі думки про людей, несхожих на нас самих, можна помітити, що іноді такі думки просто відмовляються йти" (Macrae & others, 1994; Wegner & Erber, 1992). Непрошені думки й почуття мають тенденцію завзято зберігатися.

Гендерні забобони

Наскільки поширені забобони стосовно жінок? У главі 10 ми розглядали гендерно-рольові норми — подання людей про те, як повинні поводитися жінки й чоловіки. Тут ми розглянемо гендерні стереотипи — подання людей про те, як дійсно поводяться чоловіки й жінки.

Гендерні стереотипи

Дослідження вказують на два безперечних факти: існують сильні гендерні стереотипи, і, як часто буває, ці стереотипи приймаються й членами тієї групи, у відношенні якої вони діють. Чоловіки й жінки погоджуються з тим, що можна судити про книгу вже по тому, яке прізвище надруковане на обкладинці — чоловіча або жіноча. Проаналізувавши результати опитування, проведеного ними в університеті, МериДжекман і МериСентер (Mary Jackman & Mary Senter, 1981) прийшли до висновку, що гендерні стереотипи набагато сильніше расових. Наприклад, тільки 22 % чоловіків думали, що обидві статі рівною мірою емоційні. Із що залишилися 78 % співвідношення тих, хто вважав жінок більше емоційними, і тих, хто вважавбільше емоційними чоловіків, становило 15:1. А що думають із цього приводу жінки? Їхні відповіді виявилися практично ідентичними, з різницею всього лише в один відсоток.

Звернемося також до дослідження Наталі Портер, ФлоренсГейс і ДжойсДженнингсУолстедт (Natalie Porter, Florence Geis & Joyce Walstedt, 1983). Вони показували студентам фотографії "групи випускників університету, що працюють над дослідницьким проектом в одній команді", а потім пропонували їм висловити свої перші враження. Студенти повинні були відповістити на запитання, хто із цієї команди, на їхню думку, міг внести найбільший інтелектуальний внесок у даний проект. Коли група на фотографії складалася тільки із чоловіків, студенти переважно вибирали того, хто сидів на чолі стола. Коли група була різнорідної по підлозі, знову ж вибирали чоловіка, що сидів на чолі стола. А от якщо там сиділа жінка, її звичайно просто ігнорували. Кожний із чоловіків на мал. 19-3 вибирався на роль лідера в три рази частіше, ніж всітри жінки разом узяті! Це стереотипне подання про чоловіка як про лідера було рівною мірою характерним не тільки для чоловіків і жінок у цілому, але й для феміністок і не феміністок, зокрема. Так наскільки ж поширені гендерні стереотипи? Дуже сильно.

Згадаємо, що стереотипи - це узагальнені подання про групу людей, і вони можуть бути вірними, помилковому або вибудуваними на надмірному узагальненні крупиці правди, у них закладеної. Як ми відзначали раніше, середньостатистичний чоловік і середньостатистична жінка дійсно до деякої міри відрізняються друг від друга по товариськості, емпатії, соціальному впливу, агресивності й сексуальній ініціативі (але не по розуму). Чи можна на цій підставізатверджувати, що гендерні стереотипи точні? За спостереженнями ДженетСвим (Janet Swim, 1994), у певних випадках можна. Вона виявила, що виявленів студентів університету стереотипи, що стосуються жіночої й чоловічої нетерплячості, невербального сприйняття, агресивності й т.д., помітно наближалися до дійсних гендерних розходжень. Можна додати, що подібні стереотипи мають тенденцію зберігатися протягом досить тривалого часу, і окремі психологи-еволюціоністи починають вірити, що вони відбивають реальні вроджені якості (Lueptow & others, 1995).

Але іноді гендерні стереотипи явно перебільшують наявні незначні розходження - до такого висновку прийшов КеролЛинн Мартін (Carol Lynn Martin, 1987), опитавши велику кількість відвідувачів університету Британської Колумбії. Вона просила їх вибрати зі списку психологічних характеристик ті, які відповідають їхньому поданню про самих себе, а також оцінити, який відсоток чоловіків і жінок у Північній Америці має ті ж характеристики. Чоловікаледве частіше, ніж жінки, характеризували себе як упевнених і домінуючих, і ледве рідше як ніжних і жалісливих. Однак у відповідних стереотипах ці розходження сильно перебільшені. Люди вважають, що північноамериканські чоловіки майже вдвічі більшевпевнені в собі й схильні придушувати, чим жінки, і наполовину менш ніжні й жалісливі.

Стереотипи (переконання) - це не забобони (установки). Стереотипи можуть підтримувати забобони. Але тоді можна не мати ніяких забобонів і вірити, що чоловіки й жінки "різні, але проте вони рівні". Давайте подивимося, як дослідники вивчають гендерні забобони.

Гендерні установки

Судячи з тому, що люди повідомляють дослідників, установки стосовно жінок змінюються з такою ж швидкістю, що й расові установки. В 1937 році третина американців виразила готовність проголосувати "за", якби їхня партія висунула як кандидатура на пост президента жінку. В 1988 році про це повідомили 9 з 10 виборців (мал. 19-4). В 1967 році 56 % студентів-першокурсників погодилися з тим, що діяльність замужніх жінок найкраще обмежити будинком і родиною; в 1993 році тільки 24 % студентів погодилися із цим (Astin & others, 1987; Sax & others, 1997).

На думку Еліс Їгли і її колег (Alice Eagly & others, 1991), ДжефріХаддока й Марка Занни (Geoffrey Haddock & Mark Zanna, 1994), у людей не виникає негативної, "інстинктивної" реакції на жінок, як це трапляється в них стосовно деяких інших груп. Більшості людей жінки подобаються навіть більше, ніж чоловіка. Вони сприймають жінок як більшерозуміючих, добрих і чуйних. Таким чином, сприятливий стереотип — який Їгли (Eagly, 1994) іменує ефектом прекрасних жінок — сприяє створенню доброзичливої обстановки.

Отже, чи слабшають гендерні установки в західних країнах? Чи можна вважати, що жіночий рух майже завершив свою справу? Як і у випадку расових забобонів, що активні гендерні забобони вмирають, але завуальована упередженість жива. Коли чоловіки вірять, що експериментатор за допомогою детектора неправди може довідатися їхні щиріустановки, вони виражають менше захватів із приводу прав жінок. Навіть прибігаючи тільки до опитування ДженетСвім (Janet Swim, 1995) виявила схований ("сучасний") сексизм, що існує паралельно із завуальованим ("сучасним") расизмом. Люди, його що дотримуються, з одного боку, заперечують дискримінацію, а з іншого боку - не бажають приймати ідею рівності.

Упередження проявляються й у поводженні. Це було продемонстровано групою дослідників на чолі із ДжейнАйрис (Jan Ayres, 1991), які відвідали 90 дилерів по продажах автомобілів у Чикаго. Дослідники використовували стандартну стратегію: вони намагалися вторгувати найбільш низьку ціну за нову машину, що обійшлася самому дилерові приблизно в 11 000 доларів. У підсумку середня ціна для білих чоловіків склала 11 362 долара; для білих жінок - 11 504 долара; для чорношкірих чоловіків - 11 783 долара, а для чорношкірих жінок - 12 237 доларів.

Більшості жінок відомо про існування гонористих забобонів. Вони переконані в тім, що дискримінація по підлозі торкається більшої частини працюючих жінок, що виражається в більше низькій заробітній платі, а також у більше низькій оплаті традиційно жіночої праці — такого, як догляд за дітьми. Прибиральники сміття одержують більше, ніж вихователі дошкільних установ (по перевазі жінки). Однак Фей Кросби і її колеги (Faaye Crosby & others, 1989) виявили в повторному дослідженні цікавий факт: більшість жінок заперечують, що почувають, начебто особисто вони є об'єктами дискримінації, і вважають, що дискримінації піддаються інші жінки. Їхній роботодавець не є нечесним. Справи в них ідуть краще, ніж у жінок у середньому. Оскільки вони не скаржаться, керівники установ — навіть тих, де дискримінація очевидна,— можуть увірувати в торжество справедливості. Подібне заперечення особистого ущемлення при визнанні дискримінації стосовно своєї групи виявленовбезробітних, що відкрито заявляють про себе лесбіянок, афро-американських і канадських меншостей (Dion & Kawakami, 1996; Taylor & others, 1990).

У цілому за межами країн західної демократії гендерна дискримінація виражена різкіше в країнах, де батьки більше надій покладають на хлопчиків. У Південній Кореї хлопчиків народжується на 14 % більше, ніж дівчинок, у Китаї - на 18 %. Результат продиктованих вибором статі абортів і вмертвіння дитини - це 76 мільйонів, м'яко говорячи, "загублених жінок" (Klasen, 1994; Kristof, 1993).

На закінчення можна сказати, що забобони проти людей з іншим кольором шкіри й проти жінок у наші дні поширені набагато в меншому ступені, чимчотири десятиліття назад. Проте методи, чутливі до завуальованих забобонів, усе ще виявляють широке поширення подібних відносин, викликаних упередженням. У деяких регіонах миру гендерні забобони викликають серйозну стурбованість. Тому необхідно дуже уважно поставитися до проблеми існування забобонів і зухвалих їхніх причин.

Пояснюючи поводження інших, ми часто припускаємося фундаментальної помилки атрибуції. Ми настільки приписуємо їхнє поводженняпрояву їхньої особистої позиції, що не візьмемо до уваги важливі ситуаційні фактори. Помилка виникає почасти через те, що наша увага сфальцьована на людях, а не на ситуації. Раса або підлога людини - яскраві ознаки, що залучаютьувагу. Для спостерігача вплив ситуації на іншу людину звичайно малопомітно. На рабство часто дивилися крізь пальці, пояснюючи його поводженням самих рабів; поводження рабів часто приписувалося їхнім природним якостям. Донедавна все це вважалосясправедливим і в тих випадках, коли ми говорили про розходження між жінками й чоловіками. Оскільки рамки гендерних ролей важко побачити, ми пояснювали поводження чоловіків і жінок винятково їхньою природною схильністю.

У серіях експериментів, проведених в університетах Уотерлу й Кентуккі, МелвинЛернер і його колеги (Lerner & Miller, 1978; Lerner, 1980) виявили, що простого спостереження за тим, як когось безвинно ображають, виявляєтьсядостатнім для того, щоб жертва сприймалася як менш гідна людина. Уявіть собі, що ви, у числі багатьох інших, берете участь в одному з досліджень Лернера, спрямованому на вивчення емоційних реакцій (Lerner & Simmous, 1966). По жеребі вибирається учасник, що буде виконувати завдання на запам'ятовування. Він одержує удари електричного струму щораз, коли дає неправильну відповідь. Після спостереження за тим, як наносилися досить хворобливі удари струмом, експериментатор просить вас оцінити ваше відношення до жертви. Що б ви сказали? Що випробовуєте до неї жаль і симпатію? Що ж, таке можна було б припустити. Як писав РалфУолдо Емерсон: "Мученика не можна ображати".

Однак експерименти показали зворотне: мучеників можна ображати. Будучи неспроможні змінити долю жертви, спостерігачі частенько відмежовувалися й принижували її. Римський сатирик Ювенал передбачав подібне: "Римська юрба покладається на Фортуну й ненавидить засуджених".

Лінда Карлі і її колеги (Linda Carli & others, 1989, 1990) установили, що феномен справедливого миру спотворює враження про жертв насильства. Вони пропонували людям прочитати схожі історії відносин між чоловіком і жінкою, але з різним фіналом. Одним давали сценарій із щасливим кінцем: "Потім він захопив мене до дивана, взяв за руку й попросив вийти за нього заміж". Заднім числом люди говорять, що знаходять такий фінал зовсім не дивним і захоплюються рисами характеру чоловіка й жінки. Іншим же давали схожий сценарій, але із зовсім іншим кінцем: "Зненацька він жбурнув мене на кушетку, накинувся й зґвалтував". І цей фінал, у свою чергу, також був оцінений як неминучий, жінку всі засудили за її провокаційне поводження. У першому ж випадку поводження жінки оцінювалося як бездоганне.

Лернер (Lerner, 1980) уважає, що подібне принизливе відношення до нещасних жертв виникає з нашої потреби вірити в те, що "я живу в справедливому світі - у світі, де люди одержують те, що заслуговують". З раннього дитинства, пояснює він, нас учать, що добро винагороджується, а зло карається. Стараннапраця й чесноту приносять свої плоди, а лінь і аморальність ведуть до сумного підсумку. Звідси зовсім недалеко від припущення, що той, хто процвітає, заслуговує цього. Класичною ілюстрацією такого припущення є історія зі Старого Завіту про Іова - добрій людині, що переносила жахливі нещастя. Його друзі, що вважалимирсправедливим, підозрювали, що Іов, очевидно, зробив якийсь аморальний учинок, що й спричинило жахливі страждання.

Це показує, що люди індиферентні до соціальної несправедливості не тому, що їх взагалі не турбує питання справедливості, а просто тому, що несправедливості вони не бачать. Вони припускають, що жертви насильства поводилися провокаційно (Borhida & Brekke, 1985); що якщо хтось із подружжя побив іншого, те той, видимо, сам дав привід до бійці (Summers & Brekke, 1985); що бідняки не заслуговують кращої долі (Furnham & Gunter, 1984) і що хворі відповідають за свої хвороби (Gruman & Sloan, 1983). Подібні думки допомагають процвітаючим людям переконувати себе в тім, що вони заслужили те, що мають. Богатый і здоровий може розглядати свою удачу й невдачі інших як платню по заслугах. Зв'язування щастя із чеснотою, а нещасть із недостатньо моральним поводженням дозволяє щасливій людині випробовувати гордість і відмовляти в співчутті тому, кого осягла невдача.

Соціальні психологи домоглися помітних успіхів у поясненні забобонів, але ми не почули від них ради, як від цих забобонів позбутися. Проти забобонів не існує простого засобу, оскільки вони єнаслідком впливу численних факторів. Однак ми можемо передбачати, які можуть бути методи боротьби з ними. Якщо нерівний статус є живильним для середовищем забобону, тоді варто прагнути формувати відносини взаємного співробітництва людей з рівним статусом. Якщо забобони логічно обґрунтовують поводження, що дискримінує, виходить, ми повинні примусово скасувати дискримінацію. Якщо соціальні інститути підтримують дискримінацію, виходить, ми повинні відмовитися від такої підтримки. Якщо "вони", чужі, здаються нам більше несхожими на нашу групу, чим це є насправді, ми повинні постаратися персоналізувати членів цієї іншої групи. Ось тільки кілька можливих протиотрут від забобонів.

Після закінчення Другої світової війни в 1945 році багато цих протиотрут були використані, і це дійсно привело до ослаблення расових і гендерних забобонів. Нам залишається тільки уважно стежити за тим, чи буде й надалі спостерігатися подібний прогрес або ж, як це легко може трапитися в період економічного спаду, антагонізм знову переросте у відкриту ворожість.


Література

1. Агєєв В.С. Груповий вплив: соціально-психологічні проблеми. - К., 2003

2.Барулин В.С. Социальная жизнь общества. – М., 1987

3. Гозман Л., Еткинд А., Финкелькраут А. - Ідентичність, культурна самосвідомість. - К., 1989

4. Шилз З. Суспільство й громади. - К., 2004