Адміністративний процес

Процесуальні строки, їх юридична природа та види в адміністративному процесі. Зупинення провадження в адміністративній справі. Поняття та види судових витрат в адміністративному процесі та їх розподіл між сторонами. Особливості предметної підсудності.

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Кафедра конституційного та адміністративного

права

Контрольна робота з дисципліни

Адміністративний процес

Виконала:

Студентка групи ТП-V-1з

Степаненко В.В.

№ зал. кн. 31215

Перевірив:

Викладач

Ярова Р.В

Київ 2008


План.

1. Юридична природа процесуальних строків та їх види в адміністративному процесі.

2. Поняття та види судових витрат в адміністративному процесі.

3. Особливості предметної підсудності.


1.

Надзвичайно вважливу роль у адміністративному процесі відіграють процесуальні строки, які перешкоджають безпідставному затягуванню розгляду та вирішенню адміністративної справи, здійсненню адміністративного правосуддя, швидкому поновленню порушених прав, свобод та інтересів.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть бути встановлені інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.Наприклад, якщо особа має намір оскаржити рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, то позовні заяви щодо таких рішень, дій чи бездіяльності можна подати до адміністративного суду у п'ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Як визначено ст. 101 КАС України процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Для правильного використання в адміністративному процесі категорії "процесуальний строк" у ст. 103 КАС України запроваджено порядок обчислення процесуального строку. Так, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку.

Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

Крім того, КАС України закріплено такі види процесуальних строків: 1) загальні і 2) спеціальні процесуальні строки для порушення адміністративної справи у суді.

Загальний процесуальний строк порушення адміністративної справи визначено ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак поряд із загальним процесуальним строком порушення адміністративної справи процесуальним законом закріплено спеціальні процесуальні строки порушення такої справи.

Так, для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наприклад, строк подання позовної заяви щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, якими обмежуються чи порушуються виборчі права громадян та юридичних осіб обчислюється навіть не місяцями, а днями і годинами (ст.ст. 172-177 КАС України).

Як закріплено у ст. 179 КАС України, на обчислення строків, встановлених ст.ст. 172-177 зазначеного Кодексу, не поширюються правила частин другої-десятої ст. 103 КАС України. Тому строки, встановлені ст. 172-177 КАС України, обчислюються календарними днями і годинами.

Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду.

У судовій практиці непоодинокими є випадки, коли позивач з об'єктивних чи суб'єктивних причин до суду із адміністративним позовом своєчасно не звертається, однак потреба у судовому захисті порушених чи оспорюваних прав чи інтересів на зникає. У зв'язку із такою ситуацією виникає поняття "пропущення процесуальних строків" та потреба їх поновлення. Пропущення строків звернення до адміністративного сулу обумовлює настання певних правових наслідків.

По-перше, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

По-друге, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Крім того, позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

У разі пропущення з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом — продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.

Як видно із викладеного, процесуальні строки за своїм цільовим призначенням та обставинами адміністративної справи — різноманітні, тому у законодавстві неможливо закріпити вичерпний перелік процесуальних строків.


2.

Розгляд та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору, участь у адміністративному процесі інших осіб (сторони, треті особи, їх представники, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач), вчинення ними окремих процесуальних дій, неминуче обумовлює певні фінансові витрати, які у КАС України отримали назву судових витрат.

По-перше, судові витрати—урегульована чинним законодавством сплата грошових коштів за рахунок сторін або держави, пов'язана із необхідністю розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору.

По-друге, судові витрати — це фінансові правовідносини, які виникають між сторонами, іншими учасниками та адміністративним судом щодо здійснення останнім адміністративного судочинства.

"Судові витрати" — поняття неоднорідне і до його змісту входять:

1) судовий збір;

2) витрати, пов'язані із розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито (судовий збір) в адміністративному процесі справляється із:

1) позовних заяв;

2) апеляційних скарг на рішення судів;

3) касаційних скарг на рішення, що набрали законної сили;

4) за видачу судами копій документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КАС України особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, скаргою за винятковими обставинами, заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами, повинна сплатити судовий збір.

До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать:

1)витрати на правову допомогу;

2)витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3)витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4)витрата, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Кожний вид витрат які так чи інакше пов'язані із розглядом справи, має свої особливості.

Так, витрати на правову допомогу представляють собою витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором; їх несуть сторони крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу урегульований постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року.

Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, означають витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також винайманням житла. Такі витрати несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачує інша сторона а) добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також б) компенсацію за втрачений заробіток чи в) відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Загальний розмір виплати не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, та за винаймання житла — стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам — не можуть перевищувати встановлених законодавством норм відшкодування витрат на відрядження.

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, сплачує сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Так само, як і сторонам, їх представникам та свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам оплачують проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23 квітня 1999 року.

Крім того, експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу. Питання оплати праці експертів, спеціалістів і перекладачів у адміністративному процесі урегульовані постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів" від 01.07.1996 р.

У разі несплати за виконання судової експертизи у строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи.

Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відшкодовує сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати за них сплачують обидві сторони рівномірно. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не можуть перевищувати 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи (постанова Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27.04.2006 року).

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою: зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Однак, згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України, уся сума судових витрат має бути виплачена не пізніше ніж через два місяці з дня відкриття провадження у справі.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Якщо ж судовий збір сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сплачена частина збору повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила. За клопотанням особи, яка сплатила судовий збір, ухвалою суду він може бути повністю повернутий за таких обставин:

1) у разі повернення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги;

2) у разі відмови у відкритті провадження у справі;

3) у разі залишення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги без розгляду (крім випадку, якщо такі заяви залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивача або за його клопотанням).

Важливим питанням при постановленні адміністративним судом остаточного рішення по справі є розподіл судових витрат між сторонами.

Такий розподіл здійснюється із урахуванням:

а) ряду законодавчо закріплених фактичних обставин адміністративної справи;

б) повноти задоволення вимог і заперечень сторін;

в) особливостей змісту прийнятого адміністративним судом рішення.

Крім того, особливості розподілу судових витрат між сторонами в адміністративному процесі залежить від стадії, під час якої відбувається такий розподіл.

Так, розподіл судових витрат може відбуватись:

1) після розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору по суті та постановлення відповідного рішення;

2) під час розгляду та вирішення публічно-правового спору до постановлення відповідного рішення.

По-перше, критерієм присудження судових витрат на рахунок певної сторони є те, на чию користь ухвалено судове рішення по конкретній адміністративній справі. Із урахуванням того, хто саме із сторін вигравав публічно-правовий спір у суді, то, відповідно, судові витрати відносяться на рахунок сторони, яка такий спір програла. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

По-друге, судові витрати виплачуються конкретною стороною по-різному, залежно від того, хто саме є цією стороною в адміністративній справі — фізична, юридична особа чи суб'єкт владних повноважень.

Тобто, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони-суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони не всі судові витрати, а лише документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (ч. 2 ст. 94 КАС України). У разі, коли стороною виступає фізична чи юридична особа, яка, за рішенням суду, має сплатити судовий збір, то вона сплачує не всі наявні по справі судові витрати, а лише ті, які необхідно компенсувати у зв'язку із роботою залучених у справу сторонніх осіб — свідків чи експертів. Крім того, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем — фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

По-третє, законом передбачено порядок виплати сторонами судових витрат за умови, що адміністративний позов задоволено судом частково. У даному випадку судові витрати присуджуються позивачеві та відповідачеві пропорційно до задоволених і відмовлених у задоволенні вимог, відповідно.

По-четверте, якщо має місце відмова у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду, то судові витрати, яких зазнав відповідач, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підставами для розподілу витрат під час розгляду та вирішення публічно-правового спору є:

1) відмова позивача від адміністративного позову;

2) примирення сторін.

Так, у разі відмови позивача від адміністративного позову, понесені ним витрати відповідач не відшкодовує, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від адміністративного позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання адміністративного позову, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати з відповідача.

Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі погашає половину судових витрат.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується постановою або ухвалою суду. Якщо ж такий розподіл стосується інтересів осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, вони можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат.


3.

З метою однозначного визначення конкретного адміністративного суду, який має розглядати той чи інший публічно-правовий спір, враховуючи її особливості, КАС України встановлено види підсудності справ адміністративної юрисдикції, а саме — предметна підсудність адміністративних справ, територіальна підсудність адміністративних справ, інстанційна підсудність адміністративних справ, підсудність кількох пов'язаних між собою вимог.

Відповідно до окремих положень КАС України, адміністративними судами першої інстанції в Україні є місцеві загальні суди, окружні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України.

Предметна підсудність забезпечує відповідний розподіл адміністративних справ між цими трьома ланками судової системи, як між судами виключно першої інстанції, тобто між місцевими загальними судами, окружними адміністративними судами чи Вишим адміністративним судом України.

Необхідність закріплення такого виду підсудності адміністративних справ у КАС України обумовлено тим, що, по-перше, частково адміністративне правосуддя здійснюється також загальними місцевими судами, та, по-друге, до компетенції Вищого адміністративного суду України віднесені адміністративні справи, які мають вирішуватись ним як судом першої інстанції.

Виходячи із положень ч.ч. 1-3 ст. 18 КАС України, можна судити про існування в Україні дворівневої системи місцевих адміністративних судів, яка представлена: 1) місцевими загальними судами, які за своїми функціями віднесені до адміністративних судів та 2) окружними (місцевими) адміністративними судами. Дворівнева система місцевих адміністративних судів дає можливість одночасно забезпечити доступність правосуддя для людини і незалежність суддів від стороннього втручання, особливо від органів виконавчої влади.

Місцеві загальні суди діють як адміністративні суди у двох випадках:

1) розглядаючи та вирішуючи публічно-правові спори, учасником яких є суб'єкт місцевого самоврядування;

2) розглядаючи та вирішуючи публічно-правові спори пов'язані із рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Разом із тим, у ст. 18 КАС України закріплено такий вид предметної підсудності адміністративних справ як альтернативна.

Альтернативна предметна підсудність адміністративних справ забезпечує спрощений доступ фізичних і юридичних осіб до судових органів у разі порушення урядовими особами місцевих органів виконавчої влади їх законних прав, свобод та інтересів. Такий спрощений доступ до судових органів полягає у можливості подання зацікавленою особою адміністративного позову і до місцевого загального суду, і до окружного адміністративного суду.

Так, якщо предметом розгляду і вирішення суду є скарги на дії або бездіяльність посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, то такі справи розглядаються місцевим загальним судом: або адміністративним судом, або окружним адміністративним судом — на вибір позивача.

Можливість вибору зацікавленою особою судових органів, які розглядатимуть її адміністративну справу, забезпечує цій особі або доступність суду (якщо справа розглядатиметься місцевим загальним судом), або додаткові гарантії щодо незалежного розгляду справи (якщо справа розглядатиметься окружним адміністративним судом).

Елемент альтернативної предметної підсудності міститься у ч. 5 ст. 18 КАС України, якою визначено, що у разі невизначеності КАС України предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом на вибір позивача.

Поряд із загальним місцевим судом та окружним адміністративним судам, як судами першої інстанції, повноваженнями суду першої інстанції щодо чітко визначених процесуальним законом адміністративних справ, також наділений Вищий адміністративний суд України.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

1)щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2)щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

Спеціальні правила предметної підсудності адміністративних справ Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції, передбачені також Главою 6 "Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ" Розділу III "Провадження у суді першої інстанції" КАС (ч.ч. 3-5 ст. 172, ч. 2 ст. 173, ч. З ст. 174, ч. З ст. 175, ч. 1 ст. 176, ч. І ст. 180, ч. 1 ст. 182).


Література.

Нормативно-правові акти, судова практика

1.Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 153-154.

2.Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України.— 1993.—№ 13. — Ст. 113;

3.Постанова Кабінету Міністрів України '"Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року // Офіційний вісник України. —2006 — № 18.— Ст. 1336.

4.Постанова Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон"' від 23 квітня 1999 року // Офіційний вісник України. — 1999. — № 17. — Ст. 720.

5.Лист Верховного Суду України "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ" від 25 січня 2006 року № 1-5/45 // Вісник господарського судочинства. —2006. — № 3.

Навчальна та наукова література

1.Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. — X.: ТОВ "Одіссей", 2005.— 552 с.

2.Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу. — К.: Атіка, 2005.—351 с.

3.Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посіб. / За заг. ред. Р. О. Куйбіди, В. І. Шишкіна. — К., 2006.

4. Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С. Адмністративний процес України: Навч. Посібник – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.