Проблеми суб’єкта злочину в сфері господарської діяльності

Особливості злочинів, передбачених статтями 218 "Фіктивне банкрутство" та 219 "Доведення до банкрутства" КК України. Проблеми вітчизняного кримінального законодавства, об'єктивні та суб'єктивні ознаки і категорії злочинів у сфері господарської діяльності.

Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка

Юридичний факультет

РЕФЕРАТ

з курсу: «Актуальні проблеми кримінального права України»

на тему:

«Проблеми суб’єкта злочину в сфері господарської діяльності»

Студента 1 курсу магістратури

(спеціалізація «Господарське та

фінансове право»)

Науковий керівник :

к.ю.н. доцент

ДЗЮБА Володимир Трохимович

Київ 2009

План

Передмова

1. Особливості злочинів, передбачених статтями 218 «Фіктивне банкрутство» та 219 «Доведення до банкрутства» КК України

2. Проблеми вітчизняного кримінального законодавства України

3. Суб’єкти злочинів у сфері господарської діяльності

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Об'єднуючи в самостійний розділ Особливої частини КК (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об'єкта, яким є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг. Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю), є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської діяльності шкода заподіюється крім основного ще і додатковому безпосередньому об'єкту. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом такого злочину, як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть виступати життя та здоров'я споживача.

З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо).¹ Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо). Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій, а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об'єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечне діяння, а й настання шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.


1. Особливості злочинів, передбачених статтями 218 «Фіктивне банкрутство» та 219 «Доведення до банкрутства» України

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов'язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах. Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об'єктивної сторони цих злочинів передбачає звернення до низки законодавчих та інших нормативних актів інших галузей права — наприклад, підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного тощо.

Суб'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети. Так, відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки тоді, коли це діяння вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утворять злочин за наявності спеціальної мети — розголошення чи іншого використання таких відомостей. Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб'єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяльності та інші).

З'ясування зазначених об'єктивних та суб'єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, робіт і послуг. Залежно від безпосереднього об'єкта посягання, злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 230, 231 і 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225, 226 і 227).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233, 234 і 235).¹

Злочини, пов’язані з банкрутством є одними з найпоширеніших злочинів в сфері економіки, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні матеріальної шкоди кредиторам, інвесторам та іншим особам (працівникам підприємств-банкрутів), при цьому позбавляючи державу важливого фінансового джерела – кредитів та інвестицій. Тому, з метою зменшити, а в деяких випадках і уникнути можливих фінансових втрат зацікавлених осіб, український законодавець вводить інститут кримінально-карного банкрутства.

В сучасних умовах причинами банкрутства можуть бути різні об’єктивні чинники (несприятлива економічна кон’юнктура, форс-мажорні обставини, вплив макроекономічної та регуляторної політики держави) та суб’єктивні (умисні неправомірні діяння деяких осіб).

У ККУ року передбачено чотири статті, які регулюють питання банкрутства (ст.218 “Фіктивне банкрутство”, ст.219 “Доведення до банкрутства”, ст.220 “Приховування стійкої фінансової неспроможності” та ст.221 “Незаконні дії у разі банкрутства”. Криміналізація приховування банкрутства і фіктивного банкрутства (ст.ст. 156-2, 156-3 попереднього КК) відбулась у 1994 р., доведення до банкрутства (ст.156-4 попереднього КК) – у 1999р., а ст. 221 КК., присвячена незаконним діям у разі банкрутства, є нововведенням – подібної норми в КК 1960 р. не було. Зазначене пояснюється швидкістю поширення зазначених злочинних діянь на території України.

2. Проблеми вітчизняного кримінального законодавства України

Деякі науковці вважають недоречним використання терміну “банкрутства” для формулювань норм кримінального права через неправильне тлумачення понятійного апарату інституту неспроможності у спеціальному законодавстві України, а пропонують використовувати термін “стійка фінансова неспроможність”. Незважаючи на широке використання в науковому обігу кримінально-правових і кримінологічних термінів "фіктивне банкрутство" та "доведення до банкрутства", відповідних загальноприйнятих понять у світі ще не вироблено. Це обмежує можливості конструктивного діалогу з метою удосконалення, уніфікації та адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, як це визначено Законом України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 р.

Проблемою українського кримінального законодавства про банкрутство є те, що склад злочинів, на відміну від законодавства деяких країн, які мають більший досвід розкриття цих злочинів, побудований так, що вирішальне значення має спричинення “великої матеріальної шкоди кредиторам і державі”. Але завдану шкоду видно не одразу, а лише після проведення певних процедур, під час яких зникають документи та втрачаються докази. Тому, з метою уникнення даної проблеми, необхідно незалежним особам здійснювати розрахунок коефіцієнтів рентабельності, ліквідності, платоспроможності та інших, які дають можливість контролювати фінансовий стан підприємства щомісяця.¹

Визначення термінів "фіктивне банкрутство" та "доведення до банкрутства" міститься у ст. 215 Господарського Кодексу України та статтях 218, 219 ККУ.

У Методичних рекомендаціях працівникам підрозділів організації оперативних заходів по скороченню податкової заборгованості, по виявленню і розкриттю злочину, передбаченого ст.218 КК “Фіктивне банкрутство” офіційність заяви з точки зору застосування аналізованої кримінально-правової норми пов’язується з письмовим зверненням винної особи до господарського суду. На думку російських науковців, що завідомо неправдива заява керівника або власника комерційної організації чи індивідуального підприємця про неспроможність утворює склад злочину “фіктивне банкрутство” (ст. 197 КК РФ) у двох випадках: по-перше, у разі подання боржником до суду заяви про банкрутство, по-друге, у разі добровільного оголошення боржником про своє банкрутство, якому передує звернення до кредиторів для отримання від них згоди на добровільну ліквідацію.

Покарання за злочин “Доведення до банкрутства” в Україні передбачено у вигляді штрафу від п’ятисот до восьмисот нмдг або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, тоді як в Англії, наприклад, до семи років, у Німеччині – до 10.

Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства є одним із засобів кримінального ухилення від сплати податків. Відповідно до слів практиків, кримінальні справи, пов’язані з фіктивним банкрутством, порушуються тоді, коли зачіпають інтереси держави. У той же час практично немає справ, що підпадають під ст. “Фіктивне банкрутство", де мало б місце порушення приватновласницьких інтересів. У цьому разі порушувати кримінальну справу не обов’язок, а право правоохоронних органів. Проблема в тому, що справи про фіктивне банкрутство важко розслідувати, і тому відсутня зацікавленість у їх порушенні. Крім того, діє презумпція чистого банкрутства. Ускладнює введення справи і те, що арбітражні керуючі не зацікавлені у встановленні фактів фіктивного банкрутства, вони опікуються самим банкрутством а, також, відсутність спеціалістів у даній сфері (зокрема суддів). Слід зазначити й ту обставину, що у ст. 219 КК говориться про вчинення дій “умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб". А взагалі можливо виявити цей факт в кримінальному процесі? Чи можна порушити справу до того, як факт неспроможності встановлений господарським судом? При цьому провадження може тривати довго, і винний, швидше за все, уникне відповідальності. В такому випадку доведеться вибирати: притягувати винного до відповідальності або, піклуючись про підприємство та інтереси кредиторів, застосовувати “реанімаційні" процедури. Для вирішення проблеми практично в усіх європейських законодавствах існують процесуальні передумови відповідальності за банкрутство (зазвичай це початок провадження у справі про неспроможність).¹ Деякі вчені вважають, що в ККУ дуже широко визначені підстави кримінальної відповідальності за “умисне банкрутство”, тобто “доведення до банкрутства”. Тому, на їх думку, потрібно скористатись досвідом європейських країн, в яких відповідальність за умисне заподіяння неспроможності закони пов’язують зі здійсненням чітко визначених у законодавчих актах дій.

У практиці банкрутства дуже часто буває і так, що залишки майна підприємства-банкрута за допомогою деяких махінацій “виводяться” із кризового підприємства в нове ще до процедури банкрутства. У результаті виходить така ситуація: підприємство, що має борг, закривають, а його майно успішно працює на новому підприємстві. А кредиторам надають документ про неможливість задоволення вимог у зв’язку з відсутністю майна. В кінцевому підсумку вони можуть лише списати дебіторську заборгованість з балансу за рахунок валових доходів. При цьому керівники боржника, як правило, не несуть жодної відповідальності.

Ще однією проблемою є те, що банкрутство в Україні найчастіше використовується не для отримання кредиторами своїх боргів, а для отримання контролю над підприємством та перерозподілу власності. Банкрутство давно стало одним із методів тіньової приватизації, оскільки відбувається маніпуляція підприємствами з метою власного збагачення.

Незаконні дії у разі банкрутства можуть поєднуватись із вчиненням інших кримінально караних посягань, наприклад, злочинів проти власності, одержання хабару, ухилення від оподаткування, у зв’язку з чим дії винного у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Отже, Українській державі задля досягнення економічної стабільності варто встановити більш чіткі та об’єктивні критерії для визначення ступеня “злочинності” в діяннях осіб пов’язаних з процедурою банкрутства.

3. Суб’єкти злочинів у сфері господарської діяльності

Питання про суб’єкт злочину, за своєю сутністю, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це прямо випливає з назви розділу 4 Загальної частини КК України: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)».

Частина 1 ст. 18 встановлює, що «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочини злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексуможе наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла певного віку.

Перш за все, суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Не можуть бути визнаними суб’єктом злочину юридичні особи ( підприємства, установи, громадські організації тощо).¹

Наприклад це прямо передбачено в КК України у Розділі 7 «Злочини у сфері господарської діяльності» в статті 223 «Розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску», а також у статтях 172, 271 КК України та ін.

Слід звернути увагу, що у ч.1 ст. 22 КК України прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років». Оскільки в данній статті у вичерпному переліку злочинів за які кримінальна відповідальність настає з чотирнадцяти років не зазначено жодної статті з Розділу 7 КК України, то можна прийти до висновку, що до цих видів злочинів застосовується загальний вік кримінальної відповідальності. Потрібно також зазначити, що обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є осудність особи.

Суб'єкт злочину — громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності або громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності.

Як показує практика, в більшості випадків суб’єктами таких злочинів є посадові особи суб’єктів господарської діяльності. Вони виконують різні функції, пов’язані з керівництвом, розпорядженням майном, встановленням порядку його зберігання, переробкою і реалізацією, обліком і контролем над витраченими цінностями тощо. Не виключено, що такі особи можуть зловживати своїми повноваженнями всупереч законним інтересам організації, суспільства або держави. А співучасниками злочину можуть бути будь-які інші особи, які сприяють вчиненню дій, що довели до банкрутства.

Отже, суб’єкти злочинів у сфері господарської діяльності, залежно від обов’язкових і додаткових якостей, властивих особі, її місця в структурі об’єкта можна поділити на три категорії: спеціальні суб’єкти (наприклад, посадова особа); спеціальноконкретні особи (наприклад, продавець, працівник побутового обслуговування.); будь-яка особа, що підлягає кримінальній відповідальності, яка порушує або не виконує певні господарські обов’язки і вимоги поведінки у цій сфері.¹

Висновки

Проблема кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, незважаючи на її значущість і актуальність, є ще недостатньо теоретично розробленою в науці кримінального права. Розгляд цієї проблеми вичерпується коментарями до Кримінального кодексу та підручниками і посібниками. Це стоїть на заваді ефективного використання вказаних кримінальних норм і створює перешкоди для здійснення необхідної кримінальної охорони суб’єктів господарської діяльності від злочинних посягань визначеного виду. Тому ряд основних питань кримінальної відповідальності за вказані злочини не вирішені. Існує велика кількість підприємств, які, ховаючись за процедурою банкрутства, не бажають платити кредиторам і, особливо, державі. Симптомом, що насторожує, тут є виведення активів або незаконне їх заміщення. Ці маніпуляції виявляються шляхом аналізу фінансових документів, що може дати привід для більш поглибленої перевірки. Якщо наявне різке погіршення фінансового стану, а виведення активів відбувається швидкими темпами, це дає підстави припускати наявність ознак навмисного банкрутства. У практиці банкрутства дуже часто буває так, що залишки майна підприємства-банкрута правдою і неправдою "виводяться" із кризового підприємства в нове ще до процедури банкрутства. У результаті виходить така ситуація: підприємство, що заборгувало, просто "хоронять", а його майно працює на новому підприємстві. Кредиторам залишається тільки чекати, коли їм нададуть документ про неможливість задоволення вимог у зв’язку з відсутністю майна. В кінцевому підсумку вони можуть лише списати дебіторську заборгованість з балансу за рахунок валових доходів. При цьому керівники боржника, як правило, не несуть жодної відповідальності. Банкрутство у поєднанні з іншими інструментами може використовуватися в необмеженій кількості махінацій, що передбачають не тільки зовні легальні операції, а й прямі порушення закону – фальсифікацію документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо. Вчинення таких злочинів супроводжується перекручуванням звітності, фальсифікацією і підробкою документів і може заподіяти значну шкоду не тільки кредитору, державі, а й іншим суб’єктам господарювання. Внесена пропозиція доповнити коло суб'єктів досліджуваних злочинів вказівкою на громадянина-підприємця. Характером злочинів, передбачених ст. ст. 218-221 КК України, їх єдиним видовим об’єктом посягання та сприянням глибшому дослідженню ознак цих злочинів обумовлюється необхідність введення терміну „кримінальні банкрутства”. Кримінальні банкрутства – це злочинні діяння, внаслідок яких суб’єкт господарської діяльності потрапляє у стан фінансової неспроможності, спотворюється інформація щодо наявності в суб’єкта господарської діяльності такого стану, а також унаслідок яких порушується законна процедура провадження у справі про банкрутство, якщо такі дії призводять до завдання шкоди у великих розмірах. Пропонується також закріпити в законодавстві термін “фінансова неспроможність” – це фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, при якому він нездатен самостійно відновити свою платоспроможність і задовольнити законні вимоги кредиторів. Викликано це відсутністю законодавчого закріплення значення цього терміну.


Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України. Київ. – 2009. – С. 81-100.

2. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р.

3. Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.

4. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001.

5. Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф. М.І. Бажанова. Київ-Харків. "Юрінком-Інтер". – 2002.

6. Правові основи підприємницької діяльності / Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. – К.: Правові джерела, 1997.

7. Берзін Л. Визначення складу та розміру доходу в злочинах у сфері господарської діяльності// Право України, час і право. – 2003. - №7. – С. 98-104.

8. Васильцева О.О. Етапи господарської діяльності, на яких вчинюються злочини у сфері банкрутства // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч.1. – С. 129-131.

9. Васильцева О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за незаконні банкрутства // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4 – С. 220-228.

10. Васильцева О.О. Суб’єкти кримінальних банкрутств // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 2. 11. Ляпунова Н.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство. Автореф. на здобуття наук. ступ. канд. юр. наук. Харків 2001.

Похожие материалы

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства на прикладі ПАФ Урожай
Інформаційно-аналітична стадія процесу здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності
Організація проектного аналізу господарської діяльності ВАТ "Бердичівський пивоварний завод"
Доведення до банкрутства Приховування стійкої фінансової неспроможності
Необережне знищення або пошкодження майна
Диверсифікована стратегія розвитку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності ТОВ "Центр ділових інвестицій"
Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки
Поняття та ознаки суб'єкта злочину
Актуальні проблеми правового захисту суб’єктів господарювання
Шляхи вдосконалення податкового контролю в сфері оподаткування доходів громадян від підприємницької діяльності