Суб'єкти аграрного права та їх класифікація

Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація. Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств. Порядок утворення, реорганізації і ліквідації підприємств.

Зміст.

Вступ

1. Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація

2. Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів

3. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

4. Порядок утворення, реорганізації і ліквідації підприємств кооперативного і корпоративного типу та державних і комунальних сільськогосподарських підприємств

5. Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств

6. Агробіржа як суб'єкт аграрного права

Висновки

Джерела

Вступ.

Аграрне право України — одна з найважливіших галузей національного права. Вона певною мірою є правонаступником як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарського права. Однак на відміну від останнього (комплексної, інтегрованої галузі) аграрне право України перебуває в стані становлення як самостійної та інтегрованої галузі національного права, котрій притаманні власний предмет, власні й частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким своєрідним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності, по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані правовідносини майнового, земельного, членського, засновницького (учасницького), управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Їм притаманний певний суб'єктний склад, наділений спеціальною правосуб'єктністю, а також об'єктний склад, що є засобами виробництва продуктів харчування, сировини й продовольства рослинного і тваринного походження. Тому особливістю характеру та змісту діяльності суб'єктів аграрного підприємництва, особливістю об'єктів аграрного права визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі національного права.

1. Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація.

Перехід до ринкової економіки в Україні позначений економічними перетвореннями, реформуванням законодавчої та виконавчої влади, необхідністю перебудови аграрного сектора на основі формування приватної та колективної власності, розвитку підприємництва, рівноправністю різних форм ведення сільськогосподарського виробництва. Здійснення цих перетворень, а також у цілому аграрної реформи викликає необхідність формування відповідних виробників сільськогосподарської продукції (продуктів харчування, сировини, рослинного і тваринного продовольства). Такими виробниками є аграрні підприємці, в основному нові їх види і типи, які раніше практиці господарювання в аграрному секторі були невідомі. Це - приватні виробничі формування, селянські (фермерські) господарства, орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські товариства і спільні підприємства, міжгосподарські товариства і об'єднання та ін. Вони виступають носіями суб'єктивних прав та обов'язків і наділені спеціальною правосуб'єктністю. Право-суб'єктність надає правову можливість виробникам аграрного сектора брати участь в агарних правовідносинах, тобто бути їх суб'єктами. Аналіз основних ознак правосуб'єктності підприємців АПК дозволяє дати таке визначення поняття учасників аграрних правовідносин — суб'єктів аграрного права. Суб'єкти аграрного права — це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження. Виробників сільськогосподарської продукції, як правило, законодавство називає «підприємствами» і «підприємцями». В умовах ринкової економіки вони можуть бути засновані на будь-якій формі власності і самостійно вибирати організаційно-правову форму (Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні»). При цьому аграрному підприємству (підприємцю) притаманні такі основі риси і принципи діяльності: - основним предметом їх діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції; усі інші види сільськогосподарської діяльності (в тому числі переробки і реалізації продукції) мають допоміжний характер; — основним засобом виробництва є, передусім, земля, а також інші природні ресурси. Виробництво сільскогосподарської продукції (крім тваринництва) має сезонний характер. З урахуванням цих та інших ознак можна дати таке його визначення.

Аграрне підприємство — це суб'єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджається відособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природне тіло — земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарської продукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволення потреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери обслуговування. Основна ознака суб'єктів аграрного права, як і суб'єктів інших галузей права (господарського, цивільного та ін.) — наявність відособленого майна. Правовою формою такого відособлення є самостійний баланс, наявність якого дає власнику можливість займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю. Оскільки суб'єкти (підприємці) аграрних правовідносин засновуються на різних формах власності, класифікувати їх слід саме за критерієм форм власності, що лягли в основу 'їх створення. Звичайно, це не єдиний критерій класифікації, її можна проводити за іншими ознаками, наприклад, за сферою і предметом, а також залежно від того, як визначається їх правовий статус, на базі якого закону. За формами власності суб'єкти аграрного права поділяються на чотири взаємопов'язані групи. До першої групи слід віднести суб'єктів, заснованих на приватній власності (селянські (фермерські) господарства тощо). Другу становлять суб'єкти, засновані на колективній формі власності, тобто спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо, а також виробники (підприємці) корпоративного типу: акціонерні товариства, асоціації, концерни, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні формування та ін. До третьої групи належать засновані на державній формі власності і такі суб'єкти, як державні підприємства (науково-дослідні організації, сільськогосподарські радгоспи-технікуми і т. ін.). Четверту групу суб'єктів аграрного права становлять формування, засновані на змішаній формі власності, тобто на декількох формах власності в їх поєднанні: приватної і державної, державної і колективної, приватної, державної і колективної, в тому числі з іноземним інвестором тощо. До останніх можна віднести, зокрема, суб'єктів сфери сервісу, які можуть бути засновані на будь-якій формі власності (аграрні підприємства агротехнологічного та іншого сервісу, а також фінансово-кредитного, комерційного і страхового сервісу). Наприклад, сервісні підприємства по технологічному обслуговуванню і виконанню ремонтних робіт можуть засновуватись на приватній, державній або змішаній формах власності.

2. Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів

Залежно від організаційно-правових форм суб'єкти аграрного права розмежовуються на дві групи: підприємства кооперативного та підприємства корпоративного типу. Аграрні підприємства кооперативного і корпоративного типу мають як спільні риси, так і відмінні. Спільними їхніми рисами є те, що це — юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність і Дієздатність, можуть набувати прав та юридичних обов'язків, бути позивачами і відповідачами в суді. Особливість аграрних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що вони, передусім, об'єднують трудову діяльність, тобто кожен член такого підприємства повинен особисто в ньому працювати. Всі члени такого підприємства мають право брати участь в управлінні діяльністю підприємства (за принципом: один член кооперативу - один голос). Від кожного працівника такого підприємства залежить застосування заходів заохочення і стягнення. Це і відрізняє риси підприємства кооперативного типу від підприємств корпоративного типу. Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у діяльності сільськогосподарського товариства, повинні обов'язково зробити особистий майновий внесок у статутний фонд товариства. Внесками учасників можуть бути не тільки грошові кошти, а й будинки, обладнання, цінні папери, право на користування природними ресурсами, а також право на інтелектуальну власність людини. Цим аграрні підприємства корпоративного типу відрізняються від підприємств кооперативного типу. Суттєвою особливістю правосуб'єктності підприємств корпоративного типу є те, що вони насамперед об'єднують капітал, а не свою трудову участь. Господарські товариства створюються на основі укладення установчого договору, який має вирішальне значення для учасників такого підприємства у зв'язку з тим, що установчий договір регламентує відносини між учасниками господарського товариства залежно від їх частки у статутному фонді підприємства. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» вони виступають власниками переданого їм майна, учасниками виробленої продукції, отриманих прибутків.

3. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

Державні сільськогосподарські підприємства - це такі підприємства, які не є власниками закріпленого за ними майна. Воно перебуває в державній власності і надається їм на праві повного господарського відання або оперативного управління не тільки для виробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції, а й спеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумної та інших галузей народного господарства. Основна частина державних підприємств — це підприємства, які в першу чергу забезпечують науково-технічний прогрес у сільському господарстві і обслуговують підприємців — виробників сільськогосподарської продукції. Державними є різноманітної спеціалізації племінні заводи, дослідно-селекційні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, підприємства по відтворенню цінних видів риб та тварин, радгоспи-технікуми та коледжі, різноманітні навчально-дослідні чи навчально-виробничі господарства і т. ін. Держава, як власник майна, зберігає за собою право вирішення таких питань, як: право створення, реорганізації та ліквідації підприємств, визначення їх спеціалізації, здійснення контролю за цільовим використанням майна, одержанням частки прибутку тощо. Водночас, маючи такі повноваження щодо державних підприємств, держава, ЇЇ органи не вправі втручатись у господарську діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, предмету та цілям діяльності цих підприємств. З урахуванням спеціалізації, природно-кліматичних та інших умов вони самостійно визначають і встановлюють внутрішньогосподарську виробничу структуру. За узгодженням з координаційними та регулюючими галузевими органами державні підприємства мають право брати участь у різноманітних науково-виробничих об'єднаннях, акціонерних та інших господарських товариствах, а також різного виду кооперативах. Підприємства, засновані на праві повного господарського відання, мають право самостійно регулювати режим праці і відпочинку, встановлювати їх тривалість у напружені періоди, зверх обсягів, передбачених трудовим законодавством, але відповідно до його конституційних принципів, розробляти і застосовувати форми і системи оплати праці відповідно до конкретних видів та ділянок виробництва. Проте це не виключає необхідності здійснення контролю за правильною витратою коштів на оплату праці та інші Цілі споживчого характеру. Для трудових відносин на цих підприємствах характерні певні особливості. Особи, які працюють у державних сільськогосподарських підприємствах, за соціальним станом є робітниками та службовцями, їх правовий статус визначається такими нормативними актами: Кодексом законів про працю, а також законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про страхування». Юридичні права, обов'язки та законні інтереси працівників становлять основу правового статусу працівників сільськогосподарського підприємства. За обсягом основних прав і обов'язків правовий статус працівників державних сільськогосподарських підприємств не відрізняється від правового статусу працівників і службовців підприємств інших галузей народного господарства. Тобто вони володіють всім обсягом трудових прав і обов'язків, передбачених Конституцією України для громадян нашої країни. Але праця в цій галузі має певну специфіку. Сезонний характер багатьох робіт у рослинництві і тваринництві обґрунтовує в різні періоди господарського року різну потребу в сільськогосподарських кадрах. Саме тому в державних сільськогосподарських підприємствах розрізняють постійних, сезонних і тимчасових працівників. Обсяг їх трудових прав і обов'язків різний. У період напружених польових робіт потреба сільськогосподарських підприємств у трудових ресурсах значно збільшується, в інші періоди — скорочується. Ця закономірність визначає особливості правового регулювання режиму робочого часу і часу відпочинку працівників сільського господарства. Загальні результати роботи трудового колективу сільськогосподарського підприємства визначають підсумки господарського року, коли зібрано врожай і завершено природно-біологічний цикл виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Така закономірність передбачає застосування своєрідних видів, систем і форм оплати сільськогосподарської праці і заохочення трудівників у досягненні кінцевих результатів.

Нині в сільськогосподарських підприємствах застосовується підрядно-преміальна, акордно-преміальна системи оплати праці, додаткова оплата та різні форми преміювання (грошима і натуральною продукцією), які відповідають специфіці сільськогосподарської діяльності. Застосування сільськогосподарських машин та обладнання, мінеральних добрив, пестицидів, використання тварин, інших живих організмів у процесі суспільного виробництва визначає особливі правила охорони здоров'я працівників сільського господарства, правила інструктування щодо безпечних методів праці, встановлення своєрідних правил контролю за дотриманням вимог техніки безпеки та виробничої санітарії. Ураховуючи особливості функціонування сільськогосподарського виробництва, законодавство надає працівникам державних сільськогосподарських підприємств додаткові права і покладає на них обов'язки, що характеризують професійно-галузеві умови їх праці. Тим самим їх правовий статус набуває рис, які відрізняють його від статусу працівників інших галузей народного господарства. Разом з тим обсяг статутних прав і обов'язків працівників сільського господарства досить широкий. Працівники державних господарств мають право ведення особистого підсобного господарства, певні пільги і переваги в переселенні, користуванні громадським житловим фондом, комунально-побутовими установами сільськогосподарського підприємства. Наявність прав і обов'язків, пов'язаних з їх участю у сільськогосподарському виробництві і проживанням у сільській місцевості, визначають ті особливості, які надають правовому статусу працівників державних сільськогосподарських підприємств рис особливої правової категорії.

4. Порядок утворення, реорганізації і ліквідації підприємств кооперативного і корпоративного типу та державних і комунальних сільськогосподарських підприємств

Сільськогосподарські підприємства кооперативного і корпоративного типу утворюються їх засновниками на принципах добровільності членства фізичних і юридичних осіб, безперешкодному виході з них, обов'язковій трудовій участі членів у господарській Діяльності виробничих кооперативів, демократичному характері управління, розподілу прибутків між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності підприємства. Сільськогосподарські підприємства кооперативного типу вважаються створеними і набувають прав юридичної особи з дня державної реєстрації, вони мають самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку з 'їх найменуванням, діють на основі статуту, який приймається на загальних зборах членів підприємства. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» в основі порядку створення та дії підприємств кооперативного типу, крім статуту, лежить установчий договір. Цим вони відрізняються від підприємств корпоративного типу. Державні сільськогосподарські підприємства створюються відповідно до ст. 5 Закону «Про підприємства в Україні» за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу. Всі сільськогосподарські підприємства припиняють свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації. Реорганізація або ліквідація підприємства проводяться за рішенням власника із дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація підприємства відбувається шляхом злиття з іншим підприємством, приєднання одного підприємства до іншого, поділу підприємства, у разі виокремлення з підприємства одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства на інше. При реорганізації підприємства всі його права та обов'язки переходять до його правонаступників. Підприємство ліквідується у разі: 1) закінчення терміну, на який воно створювалось, або досягнення мети, що ставилася при його створенні; 2) за рішенням власника або вищого органу управління підприємства; 3) на підставі рішення суду або господарського суду; 4) на інших підставах, передбачених законодавством України. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією. Ця комісія вміщує в офіційній пресі публікацію про його ліквідацію, оцінює наявне майно, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс. Якщо ліквідується недержавне сільськогосподарське підприємство, то його грошові кошти розподіляються між членами цього підприємства після розрахунків з найманими працівниками, бюджетом, банківськими установами, власниками облігацій.

5. Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств

Селянське (фермерське) господарство є одним із видів підприємницької діяльності громадян України. Створити селянське (фермерське) господарство може кожний дієздатний громадянин по досягненню 18 років, маючи відповідні документи, які підтверджують його здатність займатися сільським господарством. Селянське господарство є сімейним господарством, його членами можуть бути подружжя, 'їхні батьки, діти по досягненні 16 років та інші родичі. Громадяни отримують для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку. Вони вирощують на ній сільськогосподарську продукцію, якою самостійно розпоряджаються, сплачують податки згідно з чинним законодавством України. Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена в разі: 1) рішення членів господарства про припинення його діяльності; 2) визнання господарства банкрутом; 3) якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжувати діяльність господарства; 4) припинення права власності на землю чи права користування земельною ділянкою. У сільському господарстві можуть утворюватися також приватноорендні підприємства. Такі підприємства засновуються і діють на базі як власних, так і орендованих майна та землі з метою отримання прибутку. Установчими документами такого підприємства є засновницький договір між учасниками і схвалений ними статут підприємства.

Це підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка здійснюється за явочним принципом.

6. Агробіржа як суб'єкт аграрного права

До суб'єктів аграрного права належать також агробіржі, які засновуються згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних правовідносин» з метою створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарського виробництва, забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами. Міністерством сільського господарства та продовольства, Міністерством економіки, Міністерством фінансів України затверджені Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Ці правила визначають порядок проведення біржових торгів сільгосппродукцією. До торгів допускається сільгосппродукція відповідної якості. Замовлення на купівлю-продаж продукції подають на біржу брокери. На основі замовлення формується бюлетень купівлі-продажу продукції. Коли покупців буде декілька, то брокери проводять конкурентний торг на збільшення ціни товару.

Після досягнення узгодження між брокерами воно реєструється й оформляється як біржовий контракт. Оплата біржових контрактів проводиться через біржу. У разі невиконання контракту винна сторона сплачує штраф в установленому біржовим комітетом розмірі на користь біржи та потерпілої сторони. Спори, які виникають у процесі виконання Правил біржової торгівлі, вирішуються залежно від компетенції — дирекцією, біржовим комітетом, біржовим арбітражем, загальними зборами членів біржі.