Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

Розвиток законодавства України про інтелектуальну власність. Розрахунок значень максимальних, середніх і мінімальних ставок роялті для ліцензійних угод. Оцінка вартості гудвілу підприємства. Розрахунок вартості бренду і промислового зразка компанії.

Курсова робота

з дисципліни: «Інтелектуальна власність»

на тему: « Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність »


ЗМІСТ

Вступ

1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

2. Практична частина

Задача 1

Задача 2

Задача 3

Задача 4

Висновок

Список використаної літератури


ВСТУП

Тема даної роботи «Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність». Актуальність теми в тому, що будь-яке регламентування інтелектуальної діяльності об’єктивно не припустиме. Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Мета даної роботи – дати повну характеристику розвитку законодавства України про інтелектуальну власність.

В практичній частині розраховуємо числове значення максимальних, середніх і мінімальних ставок роялті, оцінюємо вартість гудвілу підприємства, визначаємо вартість бренду компанії та визначаємо вартість промислового зразка на певний період.


1 Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується одночасно зі становленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, у тому числі й історію держави і права. У цьому контексті нас цікавить історія становлення цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність.

У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато чинників і найголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.

Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського, а й українського та білоруського народів. Багато його норм своїм корінням сягали у «Руську правду» часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVIII і першої половини XIX століть: «Права, по которым судится малороссийский народ» (1743), «Эксперт малороссийских прав» (1767), «Эксперт из указов, инструкций и постановлений» (1786), «Собрание прав Малороссии» (1807), «Свод местных законов западных губерний» (1837).

Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було прийнято рішення про створення окремих збірників, які б систематизували діючі форми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав Малороссии» було підготовлене на основі чинних в Україні Зерцала Законів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебурзького та ін.

Цей збірник діяв в Україні до 1843 р. і в ньому в основному були викладені норми цивільного права. Проте внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XIX ст. став «Свод законов Российской империи» у редакції 1842р., десятий том якого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна.

Не мала повністю сформованого цивільного законодавства й Українська Народна Республіка. У Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: «Усі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917 p., оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки». До таких належали і норми цивільного права «Своду законов Российской империи», що поширювалися на територію України.

Авторське право з'явилося в Росії лише на початку XIX ст. у досить своєрідній формі — у Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 p., в якому за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте вже у законі від 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як «майно благонабуте», а його автору (або перекладачу) довічно надавалося виключне право видання і продажу. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 років; пізніше (1857 р.) цей строк було подовжено до 50 років. Під час чергового перевидання десятого тому Зводу законів Російської імперії авторське право вперше переноситься в цей том як додаток до ст. 420. У цьому додатку авторське право розглядається як право власності. Проте 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини. Цим законом права автора були істотно врізані.

У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, що регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 по 1929 pp. не було прийнято загального закону про авторське право. В Україні у цей час приймалися лише нормативні акти з окремих проблем авторського права, зокрема постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Про авторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів».

Багато положень з «Основ авторського права» були згодом перенесені в українське законодавство про авторське право. Проте термін дії авторського права після смерті автора було скорочено до 25 років, а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право (як союзного, так і республіканського законодавства), і діяли аж до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив повністю. Йому присвячено IV розділ, що складається із 41 статті (ст. 475-516 ЦК РРФСР).

ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і також містить розділ IV «Авторське право», що складається із 44 статей (ст. 472—516 ЦК УРСР). Після прийняття ЦК було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень, але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.

Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» до ЦК УРСР були внесені відповідні зміни.

Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й під впливом Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторського права Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковане у 1929 p., українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права.

Приблизно так само розвивалось і право на винаходи, промислові зразки та інші результати технічної творчості. Першим актом, що встановлював загальні правила про видачу привілеїв на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 p., опублікований під назвою «Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах»

За цим Законом видача привілеїв мала факультативний характер, і держава не зобов'язана була надавати привілей при наявності в пропозиції певних ознак. Строк привілею встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на 10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Проте за обома цими законами привілеї видавались на розсуд керівництва.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від 30 березня 1870 p., що використав досвід Західної Європи, взявши за основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р. Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідок якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 років і міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави. Наступним етапом був Закон про патенти на винаходи (1924 р.) У період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, що став обов'язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та інші результати технічної творчості.

Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 p., яким затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.

Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнано новий об'єкт правової охорони — технічні удосконалення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 p., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винаходи і технічні удосконалення. Це Положення було замінено новим від 24 квітня 1959 р.2, за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р.3 Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР». Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент, а сам винахід — товаром з усіма наслідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 p., але через фактичний розпад СРСР він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце — його основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже деякі риси ринкового характеру.

Отже, Україна ніколи не мала законодавства про промислову власність. Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодавства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення:

1) результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності;

2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затверджене Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Одночасно велась розробка пакета законів про правову охорону об'єктів промислової власності.

Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. Хоча в цілому цей Закон має декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності визначаються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 p.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво». Трохи раніше був прийнятий Закон України «Про охорону прав на сорти рослин». Зазначені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.

Зокрема були прийняті закони України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митного кодексу та ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законів України.

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується. З прийняттям нового ЦК України виникне необхідність розробки ряду інших законодавчих проектів.

Прийняття законів України про інтелектуальну власність — це громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що містяться в VI розділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього СРСР в узагальненому вигляді.

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало результати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо.

По-третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством.

По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України не відокремлене від відповідного законодавства країн СНД.

П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно проголосило результати інтелектуальної діяльності об'єктами права інтелектуальної власності.

Незважаючи на окремі явні вади зазначеного законодавства, його все ж слід оцінити позитивно. Безумовно, воно потребує подальшого удосконалення. У процесі застосування законодавства виявилися і виявляються його вразливі місця, неузгодженості тощо. Про деякі з них варто згадати.

Важливе питання, що виникає у зв'язку з проблемою становлення законодавства про інтелектуальну власність України, — місце цього законодавства у новому ЦК України.

З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловив О.А. Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності — це речове право і воно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується такими самими рисами абсолютності і виключності. І тому, здавалося б, логічно розділ «Право інтелектуальної власності» помістити одразу за розділом «Право власності та інші речові права». Але слід враховувати, що здійснення права інтелектуальної власності пов'язане з виконанням специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх основі таких самих специфічних зобов'язань. Тому цей розділ треба помістити після традиційного розділу «Зобов'язальне право».

Як зазначає Н. М. Мироненко, інститут права приватної власності заслуговує на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут, проте і вона не визначила місце цього інституту в кодексі. Вона також висловила цікаві обґрунтовані думки з приводу визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності. Обґрунтованим є її твердження, що суб'єкту права інтелектуальної власності належать ті самі правомочності — право володіння на користування і розпорядження, що і звичайному власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н.М.Мироненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В.Ф.Чигиря про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. Він вважає, що право інтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов'язальне право». Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяльності не можуть бути об'єктами права власності.

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значення. Одні з них будуть враховані, інші — не будуть, але головне у тому, що процес становлення власного законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.


2 Практична частина

Задача 1

Розрахувати числове значення максимальних, середніх і мінімальних ставок роялті для ліцензійних угод з надання права на використання виробничих технологій в галузі видобування енергетичних металів за умов відомих з літературних відомостей даних про рентабельність даної галузі промисловості – 25%.

Розв’язання

Відомо, що частка ліцензіара Д у прибутку ліцензіата знаходиться, як правило, в діапазоні від 10 до 50 відсотків. Якщо предмет ліцензії ще не готовий до промислового або комерційного використання, а основну цінність складає право використання, що передається за ліцензійною угодою (не виключна ліцензія), то Д = 10 – 20%. А в разі виключної ліцензії (передавання усіх прав) і готовності винаходу до виробництва частка ліцензіара може становити 35 – 50%

В даному завданні розрахунок буде проводитись для трьох випадків:

а) об'єкт ліцензії не готовий до промислового виробництва, передаються лише права на винахід;

б) об'єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються права тільки на використання предмета ліцензії зі збереженням прав на винахід у ліцензіара;

в) об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються виключні права на винахід.

Ставку роялті будемо розраховувати через рентабельність виробництва за формулою:

;(4.1)

Для випадку а) середнє значення Д становить

;(4.2)

Для випадку б) середнє значення Д становить

;(4.3)

Для випадку в) середнє значення Д становить

. (4.4)

Розрахуємо ставки роялті для галузі виробництва деревини та виробів з деревини (Р=25%):

; (4.5)

;(4.6)

.(4.7)

Таким чином, для випадку, коли об’єкт ліцензії не готовий до промислового виробництва, передаються лише права на винахід ставка роялті буде становити 3%; для випадку, коли об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються права тільки на використання предмета ліцензії зі збереженням прав на винахід у ліцензіара, ставка роялті буде становити 5%; для випадку, коли об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються виключні права на винахід, ставка роялті буде становити 8,5%.

Задача 2

Оцінити вартість гудвілу підприємства


Таблиця 4.1 – Вихідні дані для розрахунку вартості гудвілу

Період Чистий операційний дохід, NOIі, грн. Вартість продукції для реалізації, Qfi, грн. Середньогалузе-вий коефіцієнт рентабельності Rq Норма дисконту Е, % Коефіцієнт капіталізації Rg
1 51200 216715 0,14 10 0,16
2 52300 256719
3 49700 287563
4 48650 256899
5 45321 248765

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючого положення на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Тобто існує дещо, що приносить підприємству додатковий прибуток понад той, який приносять матеріальні та нематеріальні активи, що стоять на балансі підприємства. Це дещо становить невіддільні від підприємства і персоналу об’єкти інтелектуальної власності.

Будь-яка компанія володіє не лише матеріальними цінностями, такими, як будівлі, споруди, обладнання, запаси сировини і матеріалів, грошові кошти тощо, але і діловою репутацією, колом клієнтів і перевірених постачальників, що склалося, торговими марками і брендами, популярністю на ринку та іншими факторами, які на перший погляд дуже важко оцінити. Однак у разі необхідності продажу бізнесу при купівлі готової фірми, при злиттях і поглинаннях і просто для грамотного управління вартістю компанії необхідно знати, скільки коштують нематеріальні цінності компанії.

Не існує загальновизнаного терміну «гудвіл» (goodwill). Це визначення трактується як репутація, респектабельність, відомість. Це перш за все громадська думка і ставлення до назв, стиля приміщень, торгових знаків, логотипів, проектів, товарів і будь-яких інших предметів, що знаходяться у володіння або під контролем компанії, а також відносини з клієнтами і замовниками.

Згідно зі стандартом BSV-ІІ, що був прийнятий у 1988 р. і доповнений у 1991 р. Американською громадою Оцінників (American Society of Appraisers, ASA), гудвіл визначається як «добре ім’я» фірми і містить нематеріальні активи компанії, які складаються з престижу підприємства, його ділової репутації, взаємовідносин із клієнтами, місцезнаходження, номенклатури продукції, що виробляється, тощо. Ці фактори не виокремлюють і не враховують у звітності підприємства, але вони є реальним джерелом прибутку.

Усю сукупність нематеріальних активів (НМА), що знаходяться у розпорядженні компанії, можна умовно поділити на 3 групи. До першої відносять НМА, що є невіддільними від компанії: наявність навченого персоналу, досягнення в галузі реклами і просування своєї продукції, переваги територіального розміщення, репутація бізнесу. Активи цієї групи, як правило, мають невизначений термін служби і їх оцінюють у сукупності. У зв’язку з тим, що для них неможливо визначити термін служби і норму амортизації, ці активи вважають такими, що не амортизуються. Друга група – це НМА, що є невіддільними від робітника компанії. Серед них особиста репутація і професійні навички конкретного робітника з урахуванням особистих ноу-хау, комерційних здібностей, таланту у сфері фінансових операцій тощо. Як і активи першої групи, ці НМА є такими, що не відділяються від робітника, не мають терміну використання і не амортизуються. Третя група – це НМА, які у загальному випадку можна відділити від підприємства, такі, як торгові марки, фірмові знаки, авторські права, патенти тощо. Ці активи можна оцінити окремо і більшість з них мають певний термін служби. Такі активи вважають тими, що амортизуються, і їх можна поставити на баланс підприємства.

Серед спеціалістів у сфері оцінки гудвілу не існує спільної думки щодо того, які активи слід вносити до складу гудвілу. У подальшому за ці активи будемо вважати нематеріальні активи, що не відділяються від виробництва і які не є поставленими на баланс підприємства. Одним із найбільш поширених методів оцінки гудвілу компанії є метод оцінки за обсягами реалізації. Для цього необхідно знати середньо галузеві коефіцієнти рентабельності. У цьому випадку гудвіл компанії розраховується за формулою

(4.8)

де GW – гудвіл;

NOIі – чистий операційний дохід від діяльності компанії у періоді і;

Qfi – вартість продукції для реалізації в періоді і;

Rq – середньо галузевий коефіцієнт рентабельності реалізації продукції;

Rg – коефіцієнт капіталізації НМА (відношення прибутку компанії до вартості НМА, що є врахованими у балансі);

E – норма дисконту;

N – кількість років, що відділяють поточний період (рік) від розрахункового.

Для приблизних розрахунків К= 0,15 – 0,20. для підвищення точності розрахунків їх здійснюємо за період 5 років.

Головною проблемою у застосуванні даного методу є складність отримання зовнішніх даних, зокрема коефіцієнта середньо галузевої рентабельності.

Розв’язання

Розрахуємо чисельник формули 4.8 як поміжний показник для визначення гудвілу компанії:

(51200-216715*0,14)*1,14 + (52300-256719*0,14)*1,13 +

+ (49700-287563 *0,14 )*1,12 + (48650-256899*0,14)*1,1 +(4.9)

+ (45321-248765*0,14) = 88185,54 (грн.)

Тоді з урахуванням коефіцієнта капіталізації величина гудвілу буде становити

(грн.)(4.10)

Отже, як бачимо гудвіл компанії є додатнім 551159.63 грн.

Задача 3

Останнім часом все чіткіше вимальовуються обриси такого нематеріального активу компанії, як бренд. За суттю своєю його можна ототожнювати з торговою маркою, але він є поняттям дещо більш маркетингового характеру, ніж юридичного, що є притаманним торговій марці. Бренд є торговою маркою, що володіє беззаперечною репутацією і лояльністю споживачів, що відома у широкому географічному просторі, в ідеалі — на глобальному рівні. Бренд є і ім’ям компанії, і її репутацією, і стійким іміджем. Економічна оцінка вартості такого ОІВ, як бренд, становить собою інтерес і для внутрішнього менеджменту компанії, і для зовнішніх цілей (оцінка вартості прав на ТМ-бренд, оцінка вартості ліцензій, розміру роялті-платежів тощо).

Одним із найбільш поширених методів оцінки вартості бренду є так званий метод дисконтованих грошових потоків (ДГП), що зарекомендував себе у практиці відомого в усьому світі лідера з оцінки брендів компанії Interbrand.

Для отримання більш точної оцінки віртості бренду необхідно скласти достатньо об’єктивний і точний прогноз додаткових доходів, які очікуються, що приносить компанії бренд, прогноз додаткових витрат, які необхідні для «розкручування» і підтримання бренду, а також дисконтної ставки, що відображає додаткові ризики, пов’язані з управлінням брендом. Як правило, період прогнозування дорівнює 5 рокам.

При розрахунку дисконтної ставки необхідно до звичайної ставки дисконтування додати ставки, що характеризують можливий вплив таких ризиків:

-ринкового (поява на ринку більш сильних брендів-конкурентів, різноманітні форс-мажорні обставини);

-управлінського (помилки при побудові і реалізації систем маркетингового дослідження, рекламної кампанії);

-юридичного (поява недобросовісної конкуренції, контрафактної продукції).

Визначити вартість бренду компанії за варіантами.

Розрахунок проводити станом на 01.01.06р.

Таблиця 4.2 — Загальні дані для оцінки вартості бренду компанії АВС

Зростання обсягу продажу завдяки бренду, % 16
Зростання додаткових доходів від бренду, % 15
Зростання додаткових змінних витрат, % 15
Зростання витрат на підтримання бренду, % 15
Дата оцінки вартості компанії 1 січня 2006 року

Таблиця 4.3 — Розрахунок дисконтної ставки для оцінки вартості бренду

Дисконтна ставка для компанії в цілому 13,0%
Премія за ринкові ризики 4%
Премія за ризики управління брендом 4,5%
Премія за юридичні ризики 5%
Всього 26,5%

Розв’язання

На основі даних табл. 4.2, отриманих експертним шляхом менеджерами компанії, складаємо прогнози для розрахунків у табл. 4.4.

Таблиця 4.4 — Прогнози для оцінки бренду, млн $

Показник 2006 2007 2008 2009 2010
Обсяги продажу 120
Додаткові доходи від бренду 25
Додаткові змінні витрати 16
Витрати на підтримання бренду 8
Чистий грошовий потік від бренду
Приведений чистий грошовий потік
Усього вартість бренду

Задача 4

Фірма АВС розпочала випуск малої серії кухонних комбайнів з новими елементами зовнішнього дизайну. Зовнішній вигляд даної складної машини не має прототипу. Дані про кількість одиниць об’єкта техніки, що вироблені за періоди, а також дані про чистий прибуток, який отримано з одиничного об’єкта техніки у періодах, наведено у табл. 4.5. Визначити вартість цього промислового зразка на цей час. Ставка дисконту у періодах становить 14,7%.

Таблиця 4.5— Вихідні дані для розрахунку

Показник

Період
1 2 3 4 5
Кількість одиниць об’єкта техніки, що вироблені за період, Vt , шт. 1240 1450 1500 1490 1530
Чистий прибуток, який отримано з одиничного об’єкта техніки у періоді, Pto, грн 111 112 123 132 144

Розв’язання

Визначити вартість промислового зразка PV. Для цього скористуємося методикою, що наведена далі:

, (4.11)

де Pt — чистий прибуток, що отриманий у періоді t від того об’єкта техніки, у якому застосований промисловий зразок, грош. од. Його розраховують за формулою

, (4.12)

де Pto — чистий прибуток, який отримано з одиничного об’єкта техніки у періоді t, грош. од.;

Vt — кількість одиниць об’єкта техніки, що вироблені за період t, шт.

n — кількість періодів t, у яких передбачається отримання прибутку від об’єкта техніки;

it — ставка дисконту у періоді t, %;

k — частка прибутку від об’єкта техніки, у якому застосовано промисловий зразок. Розраховується таким чином:

, (4.13)

де k1 — коефіцієнт оригінальності промислового зразка = 0,6

k2 — коефіцієнт складності рішень дизайнерського завдання = 0,7

k3 — коефіцієнт обсягу випуску = 0,4

Беручи до уваги умови поставленного завдання, розрахуємо коефіцієнт k:

(4.14)

Розрахуємо вартість промислового зразка PV:

(4.15)

Вартість промислового зразка на даний час становить 715113,77 грн.


ВИСНОВОК

В даній роботі була розглянута тема «Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність».

Досягнута мета даної роботи – дати повну характеристику становленню, розвитку законодавства України про інтелектуальну власність.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції», "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р. // Відомості ВРУ. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. - Хмельницький: ТУП, 2003. - 135 с.

3. Інтелектуальна власність. Основні поняття. - Хмельницький: ХДЦНТЕІ, 2001. - 29 с.

4. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. - Науч.-практ. изд.: В 4т. / Под общ. ред. А.Д. Свято-цкого. - К.: Издательский Дом "Ін Юре", 1999. – 358 с.

5. Конспект лекцій з курсу «Інтелектуальна власність» / Укладач С.М. Махнуша. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 120 с.

6. Основы интеллектуальной собственности. - К.: Издательский Дом "Ін Юре", 1999. - 600 с.

7. Робоча програма та методичні вказівки до виконання практичних завдань і ОДЗ з курсу «Інтелектуальна власність» / Укладач С.М. Махнуша. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 86 с.