Право як різновид соціальних норм

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ Реферат тему Право як різновид соціальних норм Київ 1999 Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що певним чином встановлюються та гарантуються з метою упорядкування суспільних відносин.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

Реферат

на

тему

Право як різновид соціальних норм

Київ 1999

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що певним чином встановлюються та гарантуються з метою упорядкування суспільних відносин.

Різновиди соціальних норм

Різноманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які можуть бути класифіковані за різноманітними критеріями.

І. За способом виникнення:

- Стихійні , що виникають в процесі функціонування суспільства без впливу свідомої діяльності людини;

- Свідомі , поява яких в суспільстві є усвідомленою, які спеціально створюються і мають більш високий організаційний вплив.

ІІ. За способом існування:

- Усні норми, що існують у свідомості суб’єктів і передаються з покоління в покоління;

- Письмові , що існують у формі чітко визначеного документу.

ІІІ. За способом забезпечення:

- Норми, що забезпечуються внутрішніми переконаннями суб єктів ( мораль, традиції, звичаї);

- Норми, що забезпечуються недержавними утвореннями ( корпоративні норми);

- Норми, що забезпечуються засобами громадського впливу (норми культури, етики, естетики);

- Норми, що забезпечуються примусовими засобами (політичні та проавові).

І V . За особливістю сфери відносин, що регулюються:

- Норми моралі , тобто правила поведінки, що засновані на уявленнях суспільства про добро та зло, справедливість та несправедливість;

- Норми культури – правила поведінки, що відображають рівень духовного розвитку суспільства;

- Організаційні норми – правила поведінки, що регламентують порядок утворення та функціонування державних і недержавних структур;

- Традиції – правила поведінки, що виникають в результаті багаторазового їх застосування та існування у свідомості суб’єктів;

- Звичаї – правила поведінки, що передаються з покоління в покоління та мають тривале історичне функціонування;

- Політичні норми – правила поведінки, що регламентують взаємодію держави з політичними партіями, націями та громадянами в процесі здійснення політичної влади;

- Корпоративні норми – правила поведінки, що утворюються громадськими об’єднаннями та регламентують порядок їх функціонування;

- Релігійні норми – правила поведінки, що визначають порядок здійснення релігійних культів та засновуються на вірі в бога;

- Норми етики – засновуються на уявленнях про красу людських вчинків;

- Норми права – правила поведінки, що встановлюються чи санкціонуються державою з метою державно-владного впливу на суспільство.

Право та інші соціальні норми: спільні риси.

1. Право, як і інші соціальні норми, має об’єктивний характер – визначається об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

2. Вони існують в реальній поведінці суб’єктів;

3. Регламентують поведінку людини шляхом надання прав та покладення обов’язків;

4. Мають загальний характер;

5. Певним чином встановлюються та гарантуються;

6. Протирічать свавіллю та беззаконню;

7. Виробляють повагу до прав людини.

Відмінності права та інших соціальних норм.

Правові норми Інші соціальні норми
1 Встановлюються чи санкціонуються державою. Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави.
2 Мають формально визначений характер. Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру
3 Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості. Розробляються у довільному порядку.
4 Є загальнообов’язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб’єктів. Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб’єкта.
5 Мають системний характер. Є просто сукупністю норм.
6 Чітко визначають права та обов’язки суб’єктів. Права та обов’язки не визначені.
7 Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто виконання обов’язку є гарантією реалізації права. Виконання обов’язку не пов’язується з реалізацією прав.
8 Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція). Не мають структурних елементів.
9 Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування). Реалізуються в довільному порядку.
10 Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів. Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності.
11 Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності. Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.

Право як різновид соціальних норм.

Право є різновидом соціальних норм. Воно характеризується певними особливостями, що надають можливість визначити право як найважливіший засіб забезпечення життєдіяльності суспільства.

САМЕ ПРАВО:

- Встановлюється чи санкціонується державою в процесі функціонування утворених нею органів;

- Існує як письмовий документ, тобто має формально визначений характер;

- Основу права складають норми, тобто правила поведінки, що мають чітко визначений зміст;

- Право має системний характер, тобто не є простою сукупністю норм, а характеризується їх ієрархічною підпорядкованістю;

- Право має загальнообов’язковий характер – є обов’язковим для всіх суб’єктів і не надає можливості щодо невиконання правових приписів будь-ким з цих суб’єктів;

- Право має імперативний характер – встановлює чіткі межі можливої (право) та необхідної (обов’язки) поведінки суб’єктів;

- Право має загальний характер – поширюється на невизначене коло суб’єктів та кількість життєвих випадків;

- Право охороняється державою за допомогою організаційних засобів – створення умов щодо реалізації правових приписів та примусового характеру застосування чітко визначених засобів впливу, у випадку невиконання суб’єктами покладених обов’язків чи порушення, наданих інщим суб’єктам, прав.

Отже, право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.