Организация преступного сообщества 3

Вступ 1. Поняття, юридичне значення, види i вимоги, що ставляться правових актiв органiв виконанчої влади. 2. Дія правових актiв органiв виконаної влади. Порядок пiдготовки, видання, припинення, змiни, зупинення i вiдмiни актiв управлiння.

План

Вступ

1. Поняття, юридичне значення, види i вимоги, що ставляться

правових актiв органiв виконанчої влади.

2. Дія правових актiв органiв виконаної влади. Порядок пiдготовки, видання, припинення, змiни, зупинення i вiдмiни актiв управлiння.

З. Акти управлiння, що приймаються органами внутрiшнiх справ.Особливості.

4. Поняття актів управління.

Висновки

Список використаної лiтератури

Вступ

Існування суспiльства i держави, уся органiзацiя суспiльного життя немислимi без повсякденної державно-владної дiяльностi з управлiння економiкою, адмiнiстративно-правовою сферою, соцiально-культурним будiвництвом, мiжгалузевими зв’язками.

Неодмiнним iнструментом, за допомогою якого держава здiйснюе управлiння, е правовi акти державного управлiння. З ними пов’язане здiйснення державних функцiй i розв’язання будъ-яко соцiальної проблеми. Саме в них мiститься переважна частина всiх наявних у державi правових прйписiв, якi поширюються практично на всi державнi органи, недержавнi структури, посадових осiб чи громадян.

Здiйснюючись повсюдно, на рiзних рiвнях керiвництва, великою кiлькiстю державних органiв, правовi акти органiв виконавчої влади здебiльшого становлять значну i рiзноманiтну систему правових засобiв щодо реалiзацiї законiв, закрiплення i розвитку сучасних громадських вiдносин.

Отже, встановлення і застосування правових норм безпосередньо пов’язано з правовими актами органiв виконавчо влади. Бiльше того, правовi акти органiв виконавчої влади — це єдиний спосiб створення i застосуванвя правових норм у процесi управлiнської дiяльностi. Визначення поняття правових актiв управлiння — одна з найскладнiших проблем сучасного адмiнiстративного права. В юридичнiй лiтературi, у тому числi й навчальнiй, їх найчастiше визначають як форму державного управлiння, документ, волевиявлення, припис, дiю.

Основний смисл складностей щодо визначення поняття державного управлiння полягає, головним чином, у з’ясуваннi характеру його соцiальної природи. Вiн зумовлений насамперед одночасною належнiстю актiв до право- них та управлiнських явищ. Зрозумiло, державне управлiння розглядати у вiдривi вiд права не можна, так само як i право неможливо розглядати без його регулюючих, управлiнських функцiй. Проте саме акти виявилися в епiцентрi взаємозалежностей права й управлiння, саме їх генетична двоєднiсть дозволила видiлити таку категорiю, як юридичний механiзм управлiння.

У данiй курсовiй роботi ми розглянемо питання видання та реалiзацiї правових актiв органiв виконанчої влади. дослiдимо їх походження, юридичне значення, охарактеризуемо основнi властивостi. Наведемо класифiкацiю i охарактеризусмо окремi види правових актiв органiв виконанчої влади. Зупинимося на порядковi пiдготовки, видання, змiни, зупинення та скасування правових актiв органiв виконавчої влади. Окремо розглянемо акти управлiння, що приймаються органами внутрiшнiх оправ та їх особливостi.

1. Поняття, юридичне значення, види i вимоги, що ставляться до правових актiв органiв виконавчої влади.

Центральне мiсце в дiяльностi органiв державно влади посiдає видання правових актiв. Це основна юридична форма виконавчої i розпорядчої дiяльностi.

Правовi акти управлiння являють собою певний вид управлiнських рiшень, що приймаються суб’єктом управлiння i обов’язковi до виконання усiма керованими об’єктами.

Слово “акт” походить з латинської мови (actum) i означає дослiвно — документ.

У повсякденнiй i рiзностороннiй роботi органiв виконавчої влади одне з центральних мiсць посiдає прийняття правових актiв, що є однiєю з форм виконавчо-розпорядчої дiяльностi.

Правовi акти органiв виконавчої влади — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконавчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенцiї в односторонньо-владному порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, яке викликає юридичнi наслiдки.

У деяких джерелах дають таке визначення юридичного акта управлiння:

Юридичний акт управлiння — це вольова, владна дiя органу управлiння, що здiйснюється у встановленiй законом правовiй формi.

Актам управлiння притаманнi ряд особливостей (ознак), якi дозволяють вiдмежовувати їх вiд iнших юридичних актiв: законiв, актiв правосуддя, протестiв i подань прокурорiв, цивiльних та iнших угод. [ 9.с. 124]

Основними ознаками правових актiв органiв виконавчої влади є:

1) акт управлiння має юридичну силу, носить державно-владний характер i обов’язковий для тих, кому адресований. Виконання акта управлiння гарантується, а при необхiдностi забезпечується примусовою силою держави.Юридичний характер акта управлiння — спiльна риса актiв органiв держави. Специфiка юридичного характеру акта управлiння полягає в тому, що в ньому мiститься державно-владне вирiшення питань управлiння;

2) вони видаються в односторонньому порядку, виходять вiд компетентного органу держави або посадової особи — суб’єкта державного управлiння. Ця властивiсть акта управлiння зберiгається i при узгодженому виданнi його кiлькома органами управлiння. У цьому випадку вiн виражає колективну волю суб’єктiв управлiння;

З) акт управлiння або встановлює обов’язковi правила поведiнки, або регулює конкретнi управлiнськi вiдносини, тобто тягне за собою виникнення, змiну або припинення правовiдносин, таким чином, акт управлiння регулює як абстрактнi, так i конкретнi суспiльнi вiдносини у сферi управлiння. У цьому розумiннi юридичний акт управлiння с актом-регулятором;

4) вони носять творчий характер, оскiльки спрямованi на оптимальне вирiшення питань управлiння. Вiд суб’єкта управлiння, що видає акт управлiння, вимагається творчий, науковий всестороннiй пiдхiд, облiк i глибокий аналiз фактичних даних;

5) юридичний акт управлiння приймасться суб’єктом управлiння тiльки з тих питань, якi належать до його компетенцiї, i в порядку, визначеному законодавством. Такий порядок, в основному, визначається адмiнiстративно-процесуальними нормами;

6) вони видаються на основi i по виконанню закону, тобто вони є пiдзаконними. Закон має вищу юридичну силу в порiвняннi з юридичними актами управлiння;

7) юридичнi акти управлiння є пiдставою для виникнення інших правовiдносин (цивiльних, трудових тощо).[З]

Юридичне значення актiв управлiння полягає в наступному:

- вони встановлюють, змiнюють або вiдмiнюють норми права (йдеться про нормативнi акти управлiння);

- покладають конкретнi обов’язки на об’єкти управлiння або надiляють їх певними правами;

- виступають в якостi юридичних фактiв, тобто пiдстав для виникнення, змiни або припинення правовiдносин у сферi державного управлiння;

- вони можуть бути пiдставою для видання iнших юридичних актiв;

- вони можуть служити доказом для суду, бути пiдставою для порушення судової справи;

- вони можуть бути умовою чинностi iнших правових актiв.

Правовi акти органiв виконавчо влади вiдрiзняються вiд iнших правових актiв державних органiв, а також актiв об’єднань громадян.

Вiд законiв вони вiдрiзняються тим, що закони мають вищу юридичну силу щодо юридичних актiв управлiння. Акти управлiння мають пiдзаконний характер, видаються на основi i з метою виконання законiв. У разi невiдповiдностi юридичного акта управлiння вимогам чинного законодавства, вiн визнається нечинним i пiдлягає скасуванню.

Вiд судових актiв (вироку, рiшення, ухвали, постанови) юридичнi акти управлiння вiдрiзняються як юридичними властивостями, так i пiдставами й порядком прийнятгя. Судовий акт — це правова форма вираження правосуддя. У бiльшостi випадкiв вiн е актом застосування правово норми щодо осiб, якi порушили закон, права чи законнi iнтереси iнших суб’єктiв права. Судовий акт, як правило, це — iндивiдуальний акт, який приймасться у зв’язку з розглядом i вирiшенням судом справи про правопорушення або спору про право. На вiдмiну вiд судових актiв, бiльшiсть актiв управлiння видається у зв’язку з вчиненням суб’єктами управлiння правомiрних дiй з метою здiйснення державного управлiння окремими галузями та сферами суспiльного житгя. Крiм того, суддi абсолютно незалежнi у прийнягггi судових рiшень i керуються тiльки законом. Нiхто не вправi дати вказiвку суддi щодо змiсту того чи iншого судового рiшення. Акти управлiння приймаються не тiльки на основi закону, ай на пiдставi актiв управлiння органiв вищого рiвня, приписiв, вказiвок та розпоряджень (як письмових так i усних) компетентних державних органiв та

посадових осiб. Характерною вiдмiннiстю юридичних актiв управлiння вiд судових актiв є те, що судовi акти носять, переважно, iндивiдуальний характер, не мiстять правових норм i вичерпують себе одноразовим використанням чи застосуванням. Акти управлiння, як правило, мають нормативний характер, адресуються невизначеному колу осiб, мiстять правовi норми i передбачають багаторазове їх виконання чи застосування.[14. с. 91]

Вiд актiв прокурорського нагляду (протест, подання, припис) юридичнi акти управлiння вiдрiзняються тим, що акти прокурорського нагляду є формою реагування прокурора на порушення законностi, не мiстять у собi правових норм, а також приписiв управлiнського, виконавчо-розпорядчого характеру, що притаманне актам управлiння.

Правовi акти органiв виконавчо влади є — це надзвичайно численна група правових актiв, якi вiдрiзняються мiж собою за юридичними властивостями, формою вираження та багатьма iншими критерiями.

Правовi акти органiв виконавчої влади класифiкують за певними критерiями: за юридичними властивостями, за часом дiї, за територiєю дiї, за характером компетенцiї органiв, що видають акти управлiння, за органами, що видають акти, за формою вираження.

За юридичними властивостями акти управлiння подiляють на:

• нормативнi;

• iндивiдуальнi (адмiнiстративнi);

• змiшаного характеру.

Нормативнi акти управлiння — це основний вид актiв управлiння, що не тiльки мiстять, а й безпосередньо встановлюють загальнi правила поведiнки. Це

— акти-регулятори. Вони регламентують суспiльнi вiдносини у певних сферах, є безпосереднiм механiзмом реалiзацiї законiв. Нормативним актам властивий загальний характер (поширюються по всiй територiї держави, адресуються великим контингентам людей i т.п.), їм притаманна стабiльнiсть, їхня юридична сила зберiгається незалежно вiд виконання приписiв акта в часi.

Iндивiдуальнi акти — наступний вид актiв у цiй класифiкацiї. Вони видаються для вирiшення можливостями норм адмiнiстративного права конкретних управлiнських справ та ситуацiй. Стосуються конкретних дiй, фактiв, випадкiв, органiзацiйних заходiв, адресуються конкретним особам i породжують iндивiдуальнi права й обов’язки (звiдси й найменування — iндивiдуальнi акти). Цi акти iнколи називають адмiнiстративниМи.

iндивiдуальнi акти грунтуються на нормативних актах, реалiзуючи останнi в умовах конкретних життевих випадкiв, юридичних фактiв. Отже, iндивiдуальнi акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (звiдси i Тхня друга назна — “акти застосування норм права”).

Особливий рiзновид юридичних актiв управлiння — змiшанi , або рiзнорiднi акти, що мiстять одночасно нормативнi, iндивiдуальнi та ненормативнi приписи. Наприклад, рiшення мiсцевої ради можуть включати поряд з нормативними приписами iндивiдуальнi та процедурнi правила, наглядово-контрольнi приписи тощо.

За часом дiї юридичнi акти управлiння подiляються на акти:

• а невизначеним строком дiї (безстроковi),

• строковi;

• тимчасовi.

Якщо в актi управлiння не визначений строк його дiї, то вiн є чинним до тих пiр, поки не буде вiдмiнений iншим актом. Якщо в актi вказаний строк його дiї, то вiн втрачає силу пiсля вказаного строку. Тимчасовi акти дiють невизначений, але короткочасний строк. В їх назвi має бути зазначено, що вони с тимчасовi.

За територiєю дiї акти управлiння подiляються на: загальнодержавнi та мiсцевi.

За характером компетенцiї органiв, що видають акти, останнi подiляються на акти: загального, мiжгалузевого, галузевого управлiння.

За органами , що видають акти, це — акти, що видаються Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, центральними та мiсцевими органами виконавчої влади.

Президент України на основi i на виконання Конституцiї та законiв України в межах своєї компетенцiї видає укази i розпорядження , якi є обов’язковими до виконання на територiї країни.

Кабiнет Мiнiстрiв України уряд Автономної Республiки Крим видають постанови i розпорядження на основi i на виконання законiв, постанов вищого органу законодавчої влади та уряду. Постанови з важливих питань державного управлiння приймаються в колегiальному порядку. Вони є нормативними актами вищої юридичної сили. Для них обов’язкова письмова форма. З метою надання Їм широкого розголосу публiкуються в офiцiйних виданнях. Розпорядження — акт управлiння, що видається одноособово прем’єр-мiнiстром, першим вiце-прем’єром з метою вирiшення питань оперативного характеру, якi не вимагають колегiалъного обговорення. Норм права цi акти не встановлюють, набирають чинностi з моменту прийнятгя. Розпорядження КМ України не публiкуються.[5]

У вiдповiдностi з Указом Президента України вiд 10 червня 1997 року “Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi”, нормативно-правовi акти Верховної Ради України i Президента України набирають чинностi через десять днiв з дня їх офiцiйного оприлюднення, а акти Кабiнету Мiнiстрiв України — з моменту їх прийняття.

Мiнiстри, голови державних комiтетiв, керiвники вiдомств вiддають накази, iнструкцiї, правила, положения в межах своєї компетенцiї, на пiдставi i на виконання дiючих законiв, а також урядових постанов i роэпоряджень.

Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй видають розпорядження. Серед нормативних актiв мiсцевих органiв виконавчої влади особливе мiсце займають рiшення, що передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за їх порушення.

Вiдповiдно до Положення про обласну, Київську, Севастопольську мiську державну адмiнiстрацiю та Положення про районну, районну у мiстах Києвi та Севастополi державну адмiнiстрацiю, вказанi органи державної виконавчої влади приймають вiдповiдно до законодавства рiшення, що передбачають за їх порушення адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, з питань боротьби iз стихiйним лихом i епiдемiями, також рiшення з питань боротьби з епiзоотiями, за порушення яких встановлено вiдповiдальнiсть Кодексом України про адмiнiстративнi правопорушення.

Крiм цього, обласнi Кивська i Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї затверджують правила, за порушення яких передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть ст. 152 (порушення правил благоустрою територiй мiст та iнших населених пунктiв), ст. 159 (порушення правил торгiвлi на ринках), ст. 182 (порушення тишi в громадських мiсцях) Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення.

У таких рiшеннях завжди чiтко визначений орган, на який покладається обов’язок здiйснення контролю за його виконанням. У бiльшостi випадкiв такi контролюючi функцiї покладаються на мiлiцiю, що виступає контролюючою iнстанцiєю чи самостiйно, або спiльно з iншими органами державного управлiння (наприклад, з органами охорони здоров’я з питань дотримання санiтарних правил, органами торгiвлi — з питань дотримання правил торгiвлi).

Вони в обов’язковому порядку публiкуються у мiсцевiй пресi для загального ознайомлення населения, а тексти деяких з них вивiшуються, крiм цього, у найдоступнiших для населения мiсцях.

Виконавчi комiтети мiсцевих рад приймають рiшення , тобто правовий акт, що приймаеться в колегiальному порядку, а також роэпорядження.

Керiвники вiддiлiв , управлiнь виконкомiв, керiвники пiдприємств, установ, органiзацiй видають накази, розпорядження, iнструкцiї.

За формою вираження юридичнi акти управлiння подiляються на:

• словеснi (письмовi i уснi);

• конклюдентнi.

До актiв управлiння ставляться певнi вимоги, якi можна подiлити на:

• вимоги загального характеру;

• спецiально-юридичнi;

• органiзацiйно-технiчнi.

Серед загальних вимог чiльне мiсце посiдає застосування системного пiдходу до вироблення (конструювання) приписiв юридичних актiв управлiння. При цьому сфера управлння має розглядатись як система (суб’єкт управлiння, його об’єкти, вiдповiднi зв’язки, їхня структура, режим вiдповiдальностi тощо). Системний пiдхiд до того ж передбачає врахування при опрацюваннi, прийняттi акта iснування та впливу рiзних чинникiв — полiтичних i економiчних, технiчних та органiзацiйних, матерiально-речових i фiнансових, кадрових та соцiально-побутових, етнiчних i моральних, багатьох iнших. Системний пiдхiд побудований на тому, що складну проблему подiляють на певну кiлькiсть дрiбнiших пiдпроблем, оптимальним шляхом їх вирiшують, i синтезують цi частковi рiшення у загальне вирiшення проблеми.

До загальних вимог, що висуваються до актiв управлiння, вiдносять також їх об’єктивну необхiднiсть, актуальнiсть, стабiльнiсть.

Юридичнi акти управлiння мають бути об’єктивно необхiдними на даний iсторичний момент. Очищення законодавства вiд застарiлих норм, законоданчих та нормативних актiв — це закономiрний процес, бо правовi регулятори мають створювати умови для безпосереднього розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих вiдносин нового типу, їх захисту.[1 1.с.142]

З iншого боку, не можна без нагальної потреби створювати, змiнювати, виправляти, скасовувати акти управлiння. Нестача юридичних регуляторiв є такою ж небезпечною, як i їх надмiрнiсть.

Акти управлiння мають також вiдповiдати вимозi iнформацiйної мiсткостi: маї забезпечуватись повнота, оперативнiсть, вiрогiднiсть i актуальнiсть iнформацiї, що включаїться до акту управлiння.

Спецiальнi юридичнi вимоги щодо актiв управлiння витiкають iз приписiв Конституцi та законодавства України. Це, по-перше, пiдзаконнiсть актiв управлiння. Вона виявляє себе в тому, що юридична сила акта управлiння передається йому законом або нормативним актом органiв виконавчої влади вищого рiвня. Тому управлiнський акт має точно й повнiстю вiдповiдати метi, приписам, вимогам законодавчого акту, на виконання якого його видано. Лише пiдзаконнi акти є дiйсними актами, тобто такими, що здатнi виявляти свою юридичну дiю.

Iнший аспект пiдзаконностi — це видання актiв управлiння у межах компетенцiї державного органу. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законоданчим актом, робить акти цього органу незаконними, а отже — недiйсними.

Гарантiєю дiєвостi актiв управлiння є презумпцiя правильностi актiв — вони дiють доти, доки їх не скасовано (або зупинено) у порядку, передбаченому законодавством.

Органiзацiйно-технiчнi вимоги полягають в дотриманнi правил оформлення актiв управлiння.

Дотримання форми актiв — одна з перших умов їхньої правомiрностi та дiєвостi.Правовi форми актiв управлiння подаються у Конституцї, законоданчих актах, у єдинiй державнiй системi дiловодства.

Правова форма акта управлiння — це спосiб зовнiшнього вираження приписiв органiв управлiння. Це також спосiб викладення правового матерiалу в письмових актах.

Зовнiшнiй вияв (форма вираження) актiв управлiння може бути письмовий та усний. Письмова форма для актiв обов’язкова, коли саме така форма зазначена у Конституцiї, iнших законодавчих актах. Така ж форма обов’язкова для актiв управлiння з фiнансових, матерiально-технiчних та кадрових питань.

Таким чином, юридичний акт управлiння — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконавчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенції в односторонньо-владному порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, яке викликає юридичнi наслiдки.

Основними ознаками юридичного акта управлiння є те, що вiн має юридичну силу, носить державно-владний характер, видається в односторонньому порядку i обов’язковий для тих, кому адресований.

Юридичне значення правових актiв органiв виконавчої влади полягає в тому, що вони встановлюють, змiнюють або вiдмiнюють норми права, покладають конкретнi обов’язки на об’єкти управлiння або надiляють їх певними правами.

Юридичнi акти управлiння класифiкують за певними критерiями: за, юридичними властивосгями, за часом дiї, за територiсю дiї, за характером компетенцiї органiв, що видають акти управлiння, за органами, що видають акти, за формою вираження.

До актiв управлiння ставляться певнi вимоги , якi можна подiлити на:вимоги загального характеру; спецiально-юридичнi та органiзацiйно-технiчнi.

2. Дiя правових актiв органiв виконавчоi влади. Порядок підготовки, видання, припинення, змiни, зупинення i вiдмiни актiв управлiння.

Мета правових актiв — вiдповiдним чином впливати на суспiльнi вiдносини у сферi державного управлiння, на поведiнку учасникiв даних вiдносин. Це передбачае їх дiю , тобто фактичне застосування до рiзних конкретних обставин управлiнської дiяльностi закладених у їх змiстовi засобiв керуючого впливу. Мається на увазi виконання одностороннiх юридичновладних приписiв нормативного та iндивiдуального характеру, без чого саме прийняття правових актiв не має смислу.

Оскiльки акти управлiння виходять вiд повноважних органiв виконавчої влади (посадових осiб) i в них виражаються державнi iнтереси, постiльки на них поширюсться презумпцiя їх дiйсностi (правильностi). Вона означає, що прийнятий в належному порядковi i з дотриманням усiх вимог правовий акт управлiння дiє на протязi певного строку або ж до його офiцiйної змiни або вiдмiни. Такий акт обов’язковий до виконання усiма, кому вiн адресований.

Пiдготовка акта управлiння має пройти такi стадiї:

пiдготовка проекту акта;

узгодження проекту (вiзування);

• прийняття акта;

• реєстрацiя акта;

• доведення акта до виконавцiв.

Державну реєстрацiю нормативних актiв мiнiстерств та iнших органiв виконавчої влади здiйснюс Мiнiстерство юстицiї та управлiння юстицiї на мiсцях. Вони не тiльки реєструють юридичнi акти управлiння, але й контролюють стан додержання законодавства про державну ресстрацiю нормативних актiв, вносять пропозицiї про усунення виявлених порушень i

недолiкiв та притягнення до вiдповiдальностi посадових осiб, винних у

допущеннi порушень.

Державна реєстрацiя нормативних актiв проводиться протягом 10, а якщо має великий обсяг — 15 робочих днiв з дня, наступного пiсля надходження його до реєструючого органу. [2]

У державнiй реєстрацi буде вiдмовлено, якщо нормативний акт:

а) не вiдповiдає Конституцiї України;

б) видано з порушенням чинного законодавства, зокрема акт: порушує чи обмежує встановленнi законом права, свободи та законнi iнтереси громадян, пiдприємств, установ та органiзацiй;

в) виходить за межi компетенцiї органу, що його видав;

г) не вiдповiдає вимогам законодавства про мови;

д) не узгоджено з зацiкавленими органами, якщо таке узгодження вiдповiдно до чинного законодавства є обов’язковим;

е) викладено з порушенням правил правопису;

ж) не узгоджусться з дорученням, даним органу, що видав акт.

Слiд вiдзначити, що акти управлiння з питань, що зачiпають iнтереси мiсцевого населення, мають прийматись пiсля обговорення їх проектiв населениям.

Акти, виданi з порушенням вимог, якi до них ставляться, є дефектними. В залежностi вiд характеру й ступеня дефектностi акти управлiння подiляються на:

- акти первiсно недiйснi;

- акти недiйснi в силу оспорювання;

- акти вiдносно недiйснi (заперечнi).

Первiсно недiйсними актами є акти управлiння, якi не породжують юридичних наслiдкiв iз самого свого виникнення. Первiсно недiйсними можна назвати акти, якi мiстять вказiвки на скоєння протизаконних кримiнально карних дiй. Цi акти є недiйсними з початку їх видання, вони не спричиняють правових наслiдкiв навiть i без скасування їх особливою постановою органу влади або управлiння, рiшенням суду. Вони не пiдлягають виконанню.

Акти, недiйснi в силу оспорювання — це такi, що видаються з порушенням компетенцiї за предметом та обсягом правового регулювання. Цi акти мають оспорюватись в позовному порядку до суду, бути предметом прокурорського протесту, скасовуватися вищими органами управлiння.

Акти заперечнi — це такi акти, якi мiстять окремi незаконнi положения або технiчнi помилки; акти, в яких вiдсутнi реквiзити; акти, виданi з порушенням процедури, без належного кворуму i т.д. Вони є частково недiйсними, оскiльки їх доопрацювання, усунення незаконних приписiв повертає їм правову усталенiсть. Iнструментом заперечення дiйсностi цих актiв можуть стати протести прокурора, вiдповiднi дiї вищих владних i виконанчих iнстанцiй.

У чинностi актiв управлiння розрiзняють чотири юридичних стани :

припинення; зупинення; змiна; скасування.

Припинення — дiя закономiрна, така, що не зумовлена будь-якими екстраординарними подiями.

Пiдставами припинення дій актiв управлiння є:

а) загальноприйнято, що iз введениям у законну силу нового акта управлiння автоматично припиняє свою силу акт з того самого питания, виданий ранiше, хоча б у новому i не мiстилася вказiвка на його припинення;

б) закiнчення строку, на який було видано акт;

в) досягнення мети, поставленої перед актом (реалiзацiя правових вiдносин, виконання приписiв акта та iн.);

г) зникнення адресата акта (лiквiдацiя юридичної особи, смерть носiя прав та обов’язкiв).[8, 3.]

Зупинення , як i скасування актiв управлiння, обумовлюсться їхньою незаконнiстю , передбачає усунення порушень у порядку, передбаченому Конституцiєю, iншими законами України.

Зупинення дiї незаконних актiв — тимчасовий правовий захiд, що передує процесовi оспорювання законностi акта в судовому порядку. Зупинення дiї незаконних актiв управлiння є прерогативою органiв виконавчої влади, мiсцевого самоврядування, органiв з надвiдомчими наглядовими повноваженнями. Таким, наприклад, є зупинення актiв, пов’язане з фактом принесення прокурором протестiв у порядку загального нагляду на незаконнi акти.

Змiна приписiв акта може застосовуватися стосовно заперечних актiв, коли є потреба доредагувати окремi приписи, уточнити, доопрацювати реквiзитарну частину цих загалом правомiрних актiв. Є два способи вносити змiни в акти управлiння. Перший, коли змiни вносяться в текст ранiше прийнятого документа. i другий, коли вiдповiдний правовий документ викладається в новiй редакцi.

Скасування правового акта виявляється у визнаннi нечинним цiлого акта або окремих його приписiв, положень (заперечнi акти). Скасувати неправомiрнi акти можуть: Верховна Рада України; Президент України; Кабiнет Мiнiстрiв України; суди (районний, мiський, арбiтражний); iншi органи державної влади.

Юридичнi наслiдки видання неправомiрних актiв — це не тiльки їх припинення або скасування. Мають анулюватись, розпадатись i конкретнi правовiдносини, що утворились внаслiдок видання згодом скасованого акта. Мають бути скасованi також акти, виданi на виконання такого акта (вториннi, “похiднi” акти).[12.с.1О1]

Збитки, завданi актом, що визнаний нечинним, за позовом потерпiлої сторони, пiдлягають вiдшкодуванню за рахунок коштiв вiдповiдного органу управлiння.

Передбачена вiдповiдальнiсть i за необгрунтоване зупинення дiї або скасування актiв у виглядi вiдшкодування матерiальних збиткiв, завданих необгрунтованим зупиненням (скасуванням) акта управлiння.

Видання дефектних актiв управлiння, необгрунтоване зупинення або скасування актiв управлiння тягне за собою як матерiальнi, так i нематерiальнi, або моральнi наслiдки для органiв управлiння. До моральних наслiдкiв вiдносяться вибачення безпосереднє, письмове, через пресу органам та особам, яким завдано збиткiв будь-якого характеру.

Пiдставами скасування актiв управлiння є:

незаконнiсть акта;

практична недоцiльнiсть;

необхiднiсть замiни застарiлого акта новим, що вiдповiдає новим умовам та потребам.

Дуже коротко зупинимося на порядку офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi.

Згiдно з Указом Президента України вiд 10 червня 1997р. № 503 “Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi”, закони України, iншi акти Верховної Ради України, акти Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України не пiзнiше як у 15-ти денний строк пiсля їх прийняття у встановленому порядку i пiдписання, пiдлягають оприлюдненню державною мовою в офiцiйних друкованих виданнях: Офiцiйному вiснику України, Вiдомостях Верховної Ради України, газетi кур’єр”.

Офiцiйне оприлюднення актiв управлiння здiйснюсться пiсля включения їх до Єдиного державного реєстру нормативних актiв iз зазначенням присвоєного їм реєстрацiйного коду.

Нормативно праві акти можуть бути опублiкованi i в iнших виданнях, але тiльки пiсля їх офiцiйного оприлюднення.

Нормативно-правовi акти Верховної Ради України i Президента України набирають чинностi через 10 днiв з дня їх офiцiйного оприлюднення.

Нормативно-правовi акти Кабiнету Мiнiстрiв України набирають чинностi з моменту їх прийняття, якщо ж вони визначають права та обов’язки громадян, то тодi набирають чинностi не ранiше дня опублiкування в офiцiйних друкованих виданнях.

Таким чином, мета правових актiв — вiдповiдним чином впливати на суспiльнi вiдносини у сферi державного управлiння, на поведiнку учасникiв даних вiдносин. Це передбачає їх дiю , тобто фактичне застосування до рiзних конкретних обставин управлiнської дiяльностi закладених у їх змiстовi засобiв керуючого впливу.

Пiдготовка акта управлiння проходить такi стадiї : пiдготовка проекту акта; узгодження проекту (вiзування); прийняття акта; реєстрацiя акта; доведення акта до виконавцiв.

У чинностi, актiв управлiння розрiзняють чотири юридичних стани:

припинення; зупинення; змiна; скасування.

Пiдставами припинення дiї актiв управлiння є: введення у законну силу нового акта управлiння з того самого питання; закiнчення строку, на який було видано акт; досягнення мети, поставленої перед актом; зникнення адресата акта.

Пiдставами скасування акта управлiння є: незаконнiсть акта; практична недоцiльнiсть; необхiднiсть замiни застарiлого акта новим, що вiдповiдає новим умовам та потребам.

З. Акти управлiння, що приймаються органами внутрiшнiх справ та iх особливостi .

Органи внутрiшнiх справ, здiйснюючи покладенi на них функції, в межах сноєї компетенцiї мають право приймати юридичнi акти.

Цi акти видаються у зв’язку iз здiйсненням адмiнiстративної (управлiнської) дiяльностi, а також дiзнання та слiдства.

При здiйсненнi дiзнання i слiдства органи внутрiшнiх справ видають юридичнi акти кримiнально-процесуального характеру. Порядок їх видання регламентується кримiнально-процесуальним законодавством.

Бiльшiсть актiв, що видаються органами внутрiшнiх справ, вiдносяться до юридичних актiв управлiння. Особливiстю цих актiв є те, що вони скерованi на регулювання i вирiшення питань у галузi внутрiшнiх справ , у сферi охорони громадського порядку, громадської безпеки та iнше.

Органи внутрiшнiх справ видають нормативнi та iндивiдуальнi акти управлiння.

Видання нормативних актiв органами внутрiшнiх справ обумовлене необхiднiстю регулювання суспiльних вiдносин, що виникають у сферi внутрiшнiх справ. Уповноваженi керiвники органiв внутрiшнiх справ видають накази, iнструкцiї, настанови, положення, статути та iншi нормативнi акти.

Нормотворча компетенцiя органiв внутрiшнiх справ неоднакова, її обсяг встановлюється в залежностi вiд положення, яке посiдає в iєрархiчнiй системi орган внутрiшнiх справ, його функцiї. Так, центральний орган — Мiнiстерство внутрiшнiх справ має ширшi повноваження щодо видання нормативних актiв, нiж мiсцевi органи внутрiшнiх справ. [14с .90-91]

Видаючи нормативнi акти, МВС України визначає:

компетенцiю структурних пiдроздiлiв МВС (головних управлiнь та вiддiлiв);

компетенцiю окремих посадових осiб (чергових органiв внутрiшнiх справ, дiльничних iнспекторiв мiлiцi та iн.).

Нормативними актами МВС України регламентується порядок органiзацiї i дiяльностi органiв внутрiшнiх справ по окремих напрямах чи питаннях роботи (по здiйсненню дозвiльної системи, забезнеченню безнеки дорожнього руху i т.iн.).

МВС Украни, у межах своєї компетенцiї видає нормативнi акти, керуючись Конституцiєю та законами України, актами управлiння вищих органiв державної влади i управлiння.

З цiлого ряду питань, нормативнi акти можуть видаватись також органами внутрiшнiх справ у областях, мiстах, районах.

Iндивiдуальнi акти управлiння видаються органами внутрiшнiх справ у зв’язку з вирiшенням конкретних питань, що виникають у сферi внутрiшнiх справ. Будь-який орган внутрiшнiх справ у тому чи iншому обсязi надiлений правом видання iндивiдуальних актiв управлiння.

Органи внутрiшнiх справ, шляхом видання iндивiдуальних актiв управлiння, чинять активний вплив на сам процес розвитку суспiльних вiдносин у галузi внутрiшнiх справ, охорони громадського порядку.

Iндивiдуальнi акти подiляються на: акти-регулятори та правоохороннi акти .

Акти-регулятори видаються на основi правової норми, регулюють конкретнi суспiлънi вiдносини, встановлюють суб’єктивнi права та обов’язки учасникiв правовiдносин. Прикладом такого акта-регулятора є дозвiл

громадяниновi на придбання мисливської вогнепальної зброї.

Правоохороннi iндивiдуальнi акти органiв внутрiшнiх справ спрямованi

на охорону врегульованих юридичними нормами суспiльних вiдносин, покликанi забезнечити їх недоторканнiсть. Цими актами здiйснюється безпосереднiй захист прав i законних iнтересiв громадян, пiдприємств, установ, органiзацiй.

Правоохороннi акти управлiння можуть бути виданi в виглядi приписiв, вимог про припинення правопорушення, постанови про припинення правопорушення, притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi, накладення адмiнiстративного стягнення.

Акти управлiння органiв внутрiшнiх справ можуть бути вираженi словесно (письмово чи усно) або конклюдентним способом. Вони можуть бути безстроковими i строковими. Їх можуть видавати центральнi (МВС Украни) й мiсцевi (УМВСУ областей, мiст, районiв) органи внутрiшнiх справ.

Усi акти органiв внутрiшнiх справ повиннi вiдповiдати вимогам, що ставляться до юридичних актiв управлiння взагалi.

Таким чином, органи внутрiшнiх справ, здiйснюючи покладенi на них функцiї, в межах своїє компетенцiї мають право приймати юридичнi акти. Цi акти видаються у зв’язку iз здiйсненням адмiнiстративної (управлiнської) дiяльностi, а також дiзнання та слiдства.

Особливiстю цих актiв є те, що вони скерованi на регулювання i вирiшення питань у галузi внутрiшнiх справ, у сферi охорони громадського порядку, громадської безпеки та iнше.

Органи внутрiшнiх справ видають нормативнi та iндивiдуальнi акти управлiння.

Акти управлiння, що видаються органами внутрiшнiх справ повиннi вiдповiдати усiм вимогам, що ставляться до правових актiв у цiлому.

4. Поняття актiв управлiння.

Поняття актiв управлiння визначають по-рiзному: через форму дiяльностi, дiї, волевиявлення, розпорядження, документи, офiцiйнi вирiшення, результат волевиявлень, спiльне поняття правових актiв державних органiв i т.д.

Акти управлiння називають: формою управлiння; однiєї з форм дiяльностi державних службовцiв; результатом управлiнської дiяльностi; продуктом виконавчої дiяльностi, засобом вираження вирiшення; документами, що виражають вирiшення органiв управлiння; формою вираження управлiнської дiяльностi; вираженням управлiнських дiй; правовими формами реалiзацiї компетенцiї державних органiв; результатом правотворчої форми дiяльностi; особливою формою управлiння; однобiчними владними повелiннями; результатом виконанчої дiяльностi; одним iз проявiв управлiнської дiяльностi; формою визначеного утримання i т.д.

Значнi розбiжностi виявляються i при порiвняннi характеристик актiв управлiння, при перечисленнi рис, елементiв, спiльних властивостей i ознак цих правових явищ . Наявнiсть рiзних визначень вiдбиває складнiсть явища. А складнi явища з багатьма внутрiшнiми i зовнiшнiми зв’язками розкриваються шляхом рiзноманiтних характеристик iз чисельними визначеннями i вiдношеннями. Всебiчне i багатопланове освiтлення властивостей i ознак актiв управлiння, наприклад: Горський Д.П. “Визначення логiко-методологiчних проблем” Москва, 1974 С. 305, Рабинович П. М. “Про розумiнвя визначення права”// Правознавство. 1982. №4. С. 54 Розiн Л. М. питання теорiї [акти державного управлiння i практика органiв внутрiшнiх справ. М., 1974. С. 54-62; «Чим краще обумовлений предмет, тобто чим бiльше рiзноманiтних сторiн подає вiн для розгляду, то бiльше рiзноманiтними можуть бути що виставляються на основi їх визначення. Припустимо, отже, i наявнiсть рiзних визначень понятгя актiв українського державного управлiння.

Рiзноманiття визначень понятгя актiв управлiння пов’язано з причинами, i кожної з них так чи iнакше може бути пояснения визначення поняття актiв управлiнкя через їхню пологову приналежнiсть до рiшень може бути мотивовано хоча б такими, що вирiшеннями називають не тiльки вид (форми) актiв мiсцевих Рад народних депутатiв i один iз видiв (форм) актiв виконанчих комiтетiв цих Рад, але й акти усiх узагалi суб’єктiв державного управлiння.

У Конституцiї України термiн «вирiшення» крiм позначення актiв мiсцевих Рад використовуеться також для позначення усiх актiв органiв, державної влади i державного управлiння усi акти усiх органiв державної влади. Оскiльки акти управлiння ставляться до числа правових, їх визначають за допомогою бiльш широкого поняття. Правовi (iнодi державно-владнi) акти як дiї, волевиявлення акти управлiння визначають тому, що означають право установления або право застосуваннi (або одночасно те й iнше) у сферi державного управлiння, як вiдомо, здiйснюсться шляхом рольових дiй-волевиявлень вiдповiдних суб’єктiв управлiння.

Утримання актiв управлiння складають i право при мiннi розпорядження? Звiдси поява визначень поняття актiв управлiння через розпорядження.

Визначення поняття актiв управлiння через форму дiяльностi знаходить сноє формальне оправдання в значеннi термiна «форми дiяльностi».

Нерiдко зустрiчаються визначення поняття актiв управлiння як документiв зв’язано з документальним оформленням багатьох з них. Акти управлiння називають й результатом власного волевиявлення суб’єктiв управлiння по їх управлiнським рiшенням тут враховується вольовий характер актiв управлiння й той факт, що пiд управлiнським рiшенням часто розумiють вимеслинний акт, сформульовану iдею, яка потiм загортається в форму юридичних актiв утримуючихся у багатьох джерелах визначення поняття актiв управлiння неможливо назвати вiдображуючи рiзнi їх сторони, взаємно дорiвнюючими один одного й своєю совокупнiстью (або в совокупностi видатної частини їх) даючи необхiдне представления про основнi властивостi даних правових уявлень задачам до даного наукового забезпечення навчального процесу, iснуючi розробки визначень розгляданого поняття не вiдповiдає рiзноманiття тут виходить за кордони рацiонального в бiльшостi випадкiв автори стараються виконувати головне требування, до визначень, вказiвок на iснування, а проведеннi дослiдження рiзних видiв актiв управлiння поступово поглиблюють нашi знання про цi правовi уявлення.

Тим не менше неможливо сказати, що всi послiдуючi визначення бiльш довершеннi, нiж iншi таке положення справ, вiдмiчене бiльше десяти рокiв назад, але, залишається сьогоднi визначення даного понятгя формулюється за допомогою основного прийому - через найближчий рiд i видову вiдмiннiсть. Але суттєвi розходження зберiгаються не тiльки у вказiвцi, приналежностi актiв управлiння (форма дiяльностi, правовi акти державних органiв, дiї, документи), але й у характеристицi видових вiдмiнностей ознаки, що Квалiфiкують, цi форми дiяльностi. Деякi автори не притримуються єдиного визначення поняття у визначеннях указуються акти управлiння називають правовою формою дiяльностi, юридичною формою виконанчої дiяльностi, формою дiяльностi апарата управлiння.

При визначеннi актiв як дiй не усi автори вiдзначають властивi їм основнi властивостi. вольовий характер, пiдзаконнiсть усiм цим, як рекомендується, позначається вплив i суб’єктивних i об’єктивних факторне визначення поняття актiв управлiння даються з дотриманням запропонованих до визначень понять вимог зустрiчаються недоробки тих або iнших становищ, недбале обертання з термiнами, неточностi формулювань.

В лiтературi можна зустрiти i спроби замiнити визначення поняття актiв управлiння вказiвкою на деякi з основних властивостей актiв. Суттєвi розходження у вказiвцi найважливiших видових властивостей актiв управлiння пов’язанi з неоднаковою оцiнкою значення тих або iнших властивостей актiв, що, у свою чергу, залежить i вiд того, у який роботi дається визначення, а також вiд iнших причин суб’єктивного порядку в основi iснуючого становища з визначенням понять актiв управлiння лежить головним чином складний характер цих правових явищ Вiн обумовлений насамперед одночасною приналежнiстю актiв управлiння до правових актiв державних органiв i до управлiнської дiяльностi. Цi акти суть частин двох цiлiсних правових утворень, частини двох правових спiльностей. Зрозумiло, українське державне управлiння - один iз видiв державної дiяльностi - не можна розглядати тiльки як правове утворення або як правове утворення, так сказати, у чистому видi акти управління, будучи правовими, є такими важливими i суттєвими частинами цього цiлого (надають йому такi якостi), без яких це цiле iснувати не може.

Державне управлiння не може бути таким без актiв державного владного характеру. Українське адмiнiстративне право пiд правовою цiлiснiстю пропонується розумiти «єднiсть вiдповiдних її компонентiв (частин), що певним чином об’єднанi мiж собою (по змiстовних або формальних критерiях) i який у залежностi вiд їхньої природи i характеру зв’язку мiж ними складають щодо стiйку органiзацiю. У даному визначеннi немає ознаки видову приналежнiсть спiльностi. Але воно чiтко вiдбиває риси спiльностi, i можна сказати що i механiзм правового регулювання i українське державне управлiння як вид державної дiяльностi володiють якiстю правового утворення. Їхньою властивiстю, i саме воно надає керуванню державний характер. У кiнцевому рахунку усе це обумовлено взаємозв’язком i взаємодiєю держави i права.

Акти управлiння, таким чином, мають два джерела особливостей:

правовий i управлiнський. Будучи частиною уяравлiнської дiяльностi i частиною механiзму правового регулювання, вони, природно, вiдбивають риси i властивостi даних правових цiлiсностей, принципи українського права i принципи українського державного управлiння, виступають як складнi, правовi

явища.

Двоєдина їхня функцiя, складний i багато плановий характер зв’язкiв i вiдношень пояснюють i значною мiрою обумовлюють iстотнi вiдмiнностi в пiдходi до визначення понятгя «акти державного управлiння». Подвiйна приналежнiсть актiв управлiння важлива, але не єдина причина рiзноманiтних пiдходiв до визначення понятгя цих правових явищ. Велику роль грає той факт, що усi акти державного управлiння суть волевиявлення вiдповiдних державних органiв (у деяких випадках - органи громадських органiзацiй) i посадових осiб, тобто дiї суб’єктiв управлiння, а розпорядження значної частини актiв (у тому числi i найбiльше важливих) висловлюються, як вiдомо, у письмову форму. Звiдси поява визначень актiв управлiння як дiй i визначень їх як документи, характеристика даних актiв i як правової форми управлiнської дiяльностi, i як форми вираження цiєї дiяльностi i як її результату. У силу приналежностi актiв управлiння до дiй i видання бiльшостi з них у видi документiв визначення аналiзованого поняття як дiї, так само як i визначення його як документа, не є достатньо повними. Не випадково iнодi робляться порiвняння визначень актiв управлiння як дiй i як документiв. У навчальнiй лiтературi характеристику актiв управлiння як дiй-волевиявлень у рядi випадкiв доповноють характеристикою їх як документи. Суттєвi розходження у визначеннях поняття актiв управлiння пов’язанi i з недостатньою розробкою ряду питань теорiї держави i права, науки українського адмiнiстративного права, українського державного права i українського будiвництва.

У спiльнiй теорiї держави i права немає єдностi думок у вирiшеннi таких питань, як визначення видiв держав. Форми дiяльностi державних органiв, форм реалiзацiї права. Вiдсутня вичерпуюча розробка питания про вольову властивiсть правових актiв. Немає узвичаєних визначень понять «правовий акт», «правовий акт державного органа», «нормативно-правовий акт», реалiзацiя права», «правопримiнення» i т.д. Усе це, безумовно, безпосередньо впливає на визначення актiв управлiния i на становище справ iз рiшенням цього питания опосередкованого через стан розробки ряду спiльних питань науки адміністративного права. Очевидно, наприклад, вплив визначень правових актiв державних органiв у спiльнiй теорiї права через правову форму дiяльностi i через її результат на появу визначень актiв управлiння вiдповiдно через правову форму управлiнської дiяльностi i через її результат. З визначенням видiв державної дiяльностi i форм її здiйснення тiсно пов’язанi визначення понять українського державного управлiння, його суб’єкти, форм управлiнської дiяльностi.

У юридичній (у тому числi й у навчальній) лiтературi немає звичайного визначенння поняття українського державного управлiння, єдиної характеристики його функцiй, форм, суб’єктів i т.д.

Проведений ще в 90-х роках порiвняльний аналiз ряду визначень понять актiв управлiння, зроблених в адмiнiстративно-правовiй лiтературi в 80-90-ті роки, безперечно показав вплив названих вище чинникiв на їхнiй характер i якiсть.

Рiзноманiтний пiдхiд адмiнiстративiстiв до визначення українського державного управлiння як виду державної дiяльностi, їхньої розбiжностi по питанню про суб’єктiв цiєї дiяльностi i її форм - одна з головних причин iснуючого становища з визначенням поняття актiв управлiння. На жаль, i у визначеннях, даних уже пiсля того.

Спiльною теорiєю держави i права не запропоновано поки i поняття державного управлiння, «яке би набуло загальноюридичної значимостi i могло бути використане в рiзноманiтних галузях державо-ведення i правознавства.

Акти управлiння в однiм пiдручнику по адмiнiстративному праву визначаються - як особлива юридична форма виконанчої розпорядливої дiяльностi, в iншому - як офiцiйне вирiшення, прийняте органом управлiння по тому чи iншому питанню виконанчої i розпорядлявої дiяльностi, у третьому – як розпорядження повноважного органа державного управлiння ( посадової особи).

Правовий акт управлiння - є засноване на законi однобiчне, юридично -владне розпорядження повноважного органа державного управлiння (посадової особи), спрямоване на встановлення правових норм або виникнення, змiна i припинення конкретних правовiдносин iз метою практичної реалiзацi задач i функцiй виконавчої i розпорядливої дiяльностi.

Як бачимо, визначення в пiдручнику по адмiнiстративному праву, дано через розпорядження, iз перечисленням основних властивостей актiв управлiння, покликаним показати їхні вiдмiнностi вiд iнших розпоряджень. Не розглядаючи тут усiх: гiдностей i хиб цього спiльно розгорнутого визначення поняття актiв управлiння, звернемо увагу лише на два моменти, безпосередньо пов’язаних iз вирiшенням деяких питань у спiльнiй теорiї права й у науцi українського адмiнiстративного права. По-перше, говорячи про правозастосовну функцiю (ролi) акта управлiння, автор аналiзованого визначення називає виникнення, змiна i припинення конкретних правовiдносин, тобто характеризує цю функцію вичерпно. Правотворча ж функцiя у визначеннi зводиться лише до встановлення правових норм. Змiна правових норм, їхне скасування i змiна сфери їхньої дiї при цьому не враховуються. Таке вирiшення питання чiтко вiдбиває становище справ: iз визначенням поняття нормативного правового акта в юридичнiй лiтературi, де на змiну довгий час його визначення , що iснував , як акта, що мiстить норми права, приходять iншi визначення, у тому числi як акта, що встановлює правовi норми. Треба зауважити, що подiбний пiдхiд до розумiння нормативного юридичного акта можна зустрiти i в iнших пiдручниках для студентiв юридичких вузiв.

Але факт участi представницьких органiв державної влади у вирiшеннi конкретних питань державного утiравлiнкя в умовах, коли це закрiплено в Конституцi, не можна просто iгнорувати. У пiдручнику по адмiнiстративному праву сказаний: «Ряд важливих питань державного управлiння вирiшують органи державної влади, на це в силу свого конституцiйного становища. У таких випадках, проте, волевиявлення вiдповiдних органiв державної влади не набувають форми актiв управлiння; вони в усiх випадках є актами державної влади. Не стають, наприклад, актами управлiння, вирiшення мiсцевої Ради народнi депутати, що встановлює правила, що охороняються мiрами адмiнiстративної вiдповiдальностi. Укази Президiї Верховної Ради Украни про утворення того або iншого мiнiстерства України дiйсно не можна вважати актом управлiння, оскiльки вiн ставиться до засобiв здiйснення Президiєю державної влади. Приклад з Указом у даному випадку нiчого не доказує. Те ж можна сказати i про приклад iз вирiшениям мiсцевої Ради. Але справа не стiльки i не тiльки в прикладах.

Треба вiдзначити, що нiхто нiколи не пропонував вважати актами управлiння усi акти Рад народних депутатiв i Президiй Верховних Рад, що мають те або iнше вiдношення до виконання задач i функцiй українського державного управлiння як виду державної дiяльностi. З сферою управлiння, забезпеченням реалiзацiї задач i функцiй даного виду державної дiяльностi (насамперед у силу його специфiки), пов’язана бiльшiсть актiв Рад народних депутатiв усiх ланок i акти Президiй Верховних Рад. Прийнятi цими органами правовi акти, за допомогою яких установлюсться система органiв державного управлiння, утворяться органи управлiнют спiльної компетенцiї, а також бiльшiсть органiв галузевого i мiжгалузевого управлiння; затверджуються керiвники цих органiв; здiйснюсться нормативно-правове регулювання найважливiших вiдношень, що виникають у процесi органiзацiї i дiяльностi органiв управлiння; установлюється програма їхньої дiї; дається оцiнка дiяльностi органiв управлiння, - усе це акти здiйснення державної влади, хоча бiльшiсть з них пов’язанi з органiзацiєю виконання законiв i з виконанням їх. Не уся дiяльнiсть по виконанню законiв здiйснюється органами управлiння.

У виконаннi законiв беруть участь усi органи української держави.

Визначення актiв управлiшя через форму управлiнської дiяльностi - широка i рiзноманiтна група визначень цього поняття в лiтературi. Цiннiсть таких визначень для теорiї i практики управлiння пов’язана з повнотою i точнiстю визначення самої форми управлiнської дiяльностi. Але питания про форми управлiнської дiяльностi, їхньому поняттi, видах, критерiях класифiкацiї i зараз (як i ранiше) ставиться до числа дискусiйних i при характеристицi актiв укравлiння освiтлюється не завжди. З’являються висловлення, що iнколи в адмiнiстративно-правовiй лiтературi, про наявнiсть єдностi поглядiв по цих питаннях не вiдбивають справжнього становища справ. У деяких випадках вони вiдразу й заперечуються авторами, як тiльки справа доходить до перечислення конкретних форм управлiнської дiяльностi. «У адмiнiстративно-правовiй лiтературi про форми управлiнської дiяльностi вирiшується в принципi єдинообразно, якщо не вважати окремих часткових розбiжностей». Але далi Признається, що «загальновизнана класифiкацiя форм управлiнської дiяльностi вiдсутнiх», називаються форми управлiнської дiяльностi, що «видiтяються частiше усього» (встановленої загальнообовязкових норм, видання адмiнiстративних актiв, висновок договорiв, здiйснення суспiльно-органiзацiйної дiяльностi, учинення матерiально-технiчних дiй).

Вказується, що розвиток дiяльностi адмiнiстрацiї соцiалiстичних країн веде до необхiдностi доповнення даного перелiку ще одною формою - так названою адмiнiстративною угодою. Але ця проблема ще дискусiйна. Тут же приводиться iнша класифiкацiя форм управлiнської дiяльностi (видання нормативних актiв управлiння, видання iндивiдуума. Проте неоправдана оптимiстична характеристика вирiшення питання зустрiчається в рядi робiт. Слiд зазначити що, незважаючи на неоднозначну iнтерпретацiю дослiджуваного поняття, усi адмiнiстративiсти розрiзняють правовi i не правовi форми адмiнiстративної дiяльностi, а потiм видiляють ряд рiзновидiв першої і другої груп. Виходить, можна говорити про єдиний у принципi пiдходi до розумiння i класифiкацiї форм державного управлiння, що склались у адмiнiстративно-правовiй науцi. Але де ж єдиний (хоча б i в принципi) пiдхiд до розумiння i класифiкацiї форм управлiнської дiяльностi, якщо саме понятгя форми управлiнської дiяльностi одержує в лiтературi неоднозначну iнтерпретацiю, якщо вiдсутня загальновизнана класифiкацiя цих форм, якщо поряд iз класифiкацiєю, найбiльше поширеної, називається й iнша, що не менше поширена останнiм часом? Повна єднiсть є поки в тому, що усi адмiнiстративiсти говорять про правових i не правових формах управлiнської дiяльностi, у яких, у свою чергу, видiляють рiзновиду.

Висновки

Таким чином, одне з чiльних мiсць у дiяльностi органiв виконанчої влади посiдає видання правових актiв.

Юридичний акт управлiння — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконанчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенцiї в односторонньому порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, i викликає юридичнi наслiдки.

Ознаками такого акту с державно-владний характер, одностороннiсть, пiдзаконнiсть.

До актiв органiв виконанчої влади ставиться ряд вимог загального, спецiально-юридичного i органiзацiйно-технiчного характеру, недодержання яких тягне за собою недiйснисть (дефектнiсть) цих актiв.

Дiя актiв управлiння — це є їх фактичне застосування до рiзних управлiнських обставин. У чинностi актiв управлiння розрiзняють чотири юридичних стани: припинення, зупинення, змiну та скасування, кожний з яких здiйснюється в певному, визначеному законодавством, порядку i за певною процедурою.

Як складова частина системи органiв виконанчої влади, органи внутрiшнiх справ також надiленi правом видавати акти управлiння. Особливiстю цих актiв є те, що вони скерованi на врегулювання i вирiшення питань управлiння, що виникають у галузi внутрiшнiх справ.

Список використаноi лiтератури:

1. Конституцiя України // ВВР. — 1996. — №30. — Ст. 141 зi змiнами.

2. Закон України “Про мiлiцiю” // ВВР. — 1991. — №4. — Ст. 20.

3. Закон України “Про прокуратуру” // ВВР. — 1992. —№4. — Ст. 14, зi змiнами вiд 12.О7.2ОО1р.

4. Закон України “Про об’єднання громадян” вiд 16 червня 1992 р. // ВВР. — 1992. — №34. — Ст. 504.

5. Закон України “Про статус суддiв” вiд 15 грудня 1992 р. // ВВР. — 1993.

—№8. — Ст. 56., зi змiнами вiд 15.О4.2ОО8р.

6. Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення зi змiнами вiд

19.03.2009 р.

7. Указ Президента України вiд 10 червня 1997 року №503 “Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi”, зi змiнами вiд 12.03.2007р.

8. Постанова КМ України вiд 28.12.1992 року №731 про затвердження Положення про державну реєстрацiю нормативних актiв мiнiстерств та iнших органiв державної виконавчої влади”, зi змiнами вiд 10.12.2008 р.

9. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для вузов. — М.,1997р.

10. Коваль Л. В. Адмiнiстративне право України: Курс лекцiй. — К.,1998р.

11. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997р.

12. Самсонов В. М. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. — Харьков, 1991р.

13. Васильев Р. Ф. Акты управления. - М., 1987р.

14. Тихомиров Ю. А., Котелевская И. В. Правовые акты. — М., 1995р.

15. Колпаков В.К. Адмiнiстративне право України: Пiдручник. — К.:

Юрiнком Iнтер, 2003. — 544 с.

16. Ю.П. Битяк . Адмiнiстративне право України: Пiдручник. — К.:

Юрiнком Інтер, 2007.—С. 544.

17. Кiвалов С.В., Бiла Л.Р. Адмiнiстративне право України: Навчально-методичний посiбник. - Вид. друге, перероб. i доп. — Одеса:

Юридична лiтература, 2002. 312 с

18. Голоснiченко i.П., Стахурський М.Ф., Золотарьова Н.І. Г64 Адмiнiстративне право України: основнi поняття. Навчальний посiбник. / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора I.П. Голоснiченка. -К.: ГАН, 2005. -232 с.