Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 – 1924 року

Деньги и денежные реформы России в период 1895 – 1924 гг.

Реферат студента 7 групи 4 курсу Фінансово-економічного факультету спеціальності 0104 Вертелецького Д.Б.

Міністерство освіти України

Київський Національний Економічний Університет

Кафедра “ Банківська справа ”

Київ –1998

Грошова реформа 1895 – 1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови. Основною з них було накопичення в Росії значних запасів золота . Це пояснюється тим , що Росія приступила до розробок золотих родовищ раніше більшості провідних країн ( на 35 років раніше ніж Північна Америка , на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка ) . Щорічний добуток складав 34 – 42 тони . На початок реформи за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець реформи – 1095,5 млн. крб..

На протязі 1896 року проводив роботу фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму.

Встановлення золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв подальшому укріпленню рубля , та запобіганню коливань товарних цін в країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн. крб.. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у світі. Така політика призвела до того , що поступово до 1912 року покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без проблем для банку.

Обмін паперових грошей на золоту монету проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував розповсюдження золотих монет , намагаючись наситити їми грошовий ринок . Перші роки після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті , щоб привчити до неї населення ; кредитні білети видавалися лише у виключних випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг . Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором . Однак стабільність грошової системи мале іще один аспект – співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет ( тобто співвідношення грошових одиниць окремих країн ) встановлювався на основі вмісту в них золота.

На передодні другої світової війни котування російського карбованця були наступними:

1 ам. Долар = 1,943 крб ( зворотній курс 0,514 )

1 німецька марка = 0,642 крб ( зворотній курс 2,16 )

1 Фр. Франк = 0,374 ( зворотній курс 2,66 )

Але треба зазначити , що валютний паритет в більшості випадків відрізнявся від валютного курсу ( який називали також вексельним , тому що засобом міжнародних розрахунків слугував в більшості випадків переказний вексель ) . Валютний курс коливався навколо паритету у межах так званих золотих точок , що позначали таке відхилення від паритету при якому замість векселя вигідніше переслати реальне золото . Отже відстань від паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку золота. Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі.

Як же в дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте до першої світової війни .

В кінці 19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно франка, марки і фунта стерлінгів . Долар тоді не вважався світовою валютою . На початок реформи карбованець офіціально прирівнювався до 4 франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це співвідношення було вирішено закріпити – карбованець був девальвований і прирівняний до 2 цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому вмісту і купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни на внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи. Встановлений курс вдалося витримати . До 1913 року він коливався у межах 2.57 – 2.69 франку за карбованець. Російський карбованець котувався на всіх біржах світу .

Найбільше випробовування надбанням реформи мало місце в період російсько-японської війни та революційних заворушень 1905 року: було різко збільшено випуск кредитних білетів ( на 13 % ) , почалися масові вилучення вкладів населення , для запобігання краху Держбанк вимушений був надати банкам кредит . Це все відбилося на курсі карбованця він різко упав до з 2.16 до 2.12 марок . Зважаючи на вищесказане Держбанк прийняв дуже ефективний захід , який зараз називається валютною інтервенцією : він продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб ( за наступні 5 років було продано лише 120 млн. крб.)

Вже через місяць це призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через півроку навіть до зростання . Це підіймало авторитет Росії, але також і підіймало вартість російського експорту , тому Держбанк почав проводити політику на утримання росту курсу карбованця поступово скуповуючи розпродану валюту. Так держбанк маневрував чергуючи покупки та продажу іноземної валюти у відповідності з ситуацією , що формувалася на грошовому ринку. Карбованець так зміцнів , що вже було необхідно стримувати його зростання ( за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за паритетом .) За 1906 – 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб , що превисило продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк поповнював валютні резерви не підриваючи цінність власної валюти. Сильний карбованець надав змогу знизити облікову ставку до 4.5 % .

Але треба зазначити , що укріплення карбованця , зниження процентних ставок проходило поступово – цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти стабільності. Після деякого відпливу золота з банків в період 1904 – 1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній процес – населення понесло золото в банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до 300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину , випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .

Законодавство Росії по регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство інших країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не використовував своє емісійне право на 100 % . Не використане емісійне право вимірювалось:

1900 – 132,8 %

1901 – 93,8 %

1904 – 109,2 %

1910 – 45,9 %

Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців , але не зробив цього.

Наступним дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали участь всі банки , великі банкірські контори та дома , товариства взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через палати проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась шляхом заліку взаємних вимог.

Упорядкування грошового господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881 по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.

Але в 1913 в Европі почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912 р. до 6 % . Стійкість карбованця підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою дивізною політикою.

Російський карбованець та цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни Росія та інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото, однак золоте забезпечення карбованця збереглось ( в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд. при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р , але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.

В умовах припинення обміну паперових грошей на золото всі очікували обвалу карбованця , однак цього не сталося . За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс дорівнював:

Грудень 1915 Грудень 1916
Росія 76 70
Німеччина 86 74
Австро-Угорщина 74 59

Однак не все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія грошей , незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. ( Радянський уряд після перемоги жовтневої революції установило норму емісії – 50 млрд ) . Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема держборгу полягала у його структурі : основна частина короткотермінові ( 6 місяців та 1 рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування держборгу та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому наголос ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому ринку , що мали на меті показати інвесторам готовність держави проводити економічну політику зразка більшості капіталістичних країн.:

Підтвердження відповідальності по зобов’язанням царського уряду

Спрощена процедура створення АТ

Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий ринок

Внутрішні інвестори негайно відреагували на ці дії . В березні 1917 р. 30 найбільших банків дали згоду на реалізацію першої довгострокової позички Тимчасового уряду. Однак успіху ця позичка не мала : в умовах інфляції попит на довгострокові ЦП падає.

В цих умовах було прийнято рішення про проведення примусової державної позички. Сума позички повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років , дохідність 5,5 % річних . Облігації можна було продавати та здавати у заставу , доходи по них не обкладалися податками.

Розмістити облігації позички пропонувалось серед :

Власників нерухомості, земельних угідь, ЦП, військових підрядників, банків , СК ( 60 % позички )

Платників подоходного податку. При чому сума підписки була пропорційною сумі отримуваного доходу. ( 40 % позички )

В принципі все це створювало достатні умови для функціонування повноцінного вторинного ринку облігацій цього займу. Якщо б цю позичку було б здійснено то фінансове положення країни було б значно покращено: вдалося вилучити 2/3 грошової маси , що припинило зростання цін і укріпило б карбованець. Крім того країна отримала б значний фінансовий ресурс для фінансування видатків бюджету.

Причиною провалу такої б здавалося гарної акції стало продовження Росією участі у війні і при чому невдалої участі. Часті поразки вкінець підірвали економіку і призвели до серії криз . Якщо проведення займу було б здійснення раніше на півроку ( березень 1917 ) коли воєнні дії було тимчасово припинено і намічалася стабілізація , то цілком вірогідно що все було б навпаки.

Невдалі дії Тимчасового уряду на фондовому ринку призвели до падіння карбованця : на Лондонській біржі курс фунта по відношенню до карбованця зріс з 12-12 крб за фунт у вересні 1914р до 35.5 крб. На передодні Жовтневої революції. Наслідком цього було зникнення в Росії золота з обороту , воно було тезавровано. На кінець 1917 року грошовий обіг Росії складався лише з паперових грошей без ніякої домішки золота чи срібла.

Таким чином невдала економічна та воєнна політика привели , зміни урядів , економічні кризи сильно підірвали грошову систему. Всього за три роки карбованець знецінився по відношенню до долара США на 50 % і перетворився з повноцінного золотого на знецінений паперовий.

Наступним періодом стало правління уряду більшовиків. Однак зміна влади не принесла нічого крім подальшого падіння купівельної спроможності карбованця 9 за період 1918 -1921 у 188 раз )

Назріла необхідність проведення грошової реформи. Її проведення було обтяжене господарською розрухою, неврожаєм 1921 р. гострим бюджетним дефіцитом , а також пережитками воєнного комунізму. В наслідок введення товарного виробництва та дозволу вільної купівлі продажу товарів до кінця 1922 р. були досягненні перші успіхи у відбудові народного господарства і розвертанні товарообігу. Це сформувало передумови для заміни грошових знаків стійкою валютою – червінцями, що являли собою банкноту Держбанку.

Номінал складав –1,2,3,5,10,25,50 червінців.

Вже до середини 1922 р. червінці складали 37 % у складі всієї грошової маси, а на 1 жовтня 1923 р. – 74 %. Випуск та становлення червінця стало першим етапом грошової реформи. Наступним етапом була повна заміна червінцями ден знаків , що були причиною спекуляції та загрожували положенню червінця.

Особлива роль в завершенні грошової реформи відводилась :

відновлення і інтенсифікації с/г , перехід від натуральних до грошових с/г податків

Раціоналізація виробництва та зниження цін на промислову продукцію

Розвиток торгівельної мережі

Укріплення зовнішньої торгівлі

Реформування видатків бюджету

Зниження вартості кредиту

Провадження вищеназваних заходів привело до зростання купівельної спроможності населення , в першу чергу селян , що в свою чергу стало причиною зростання внутрішнього попиту.

Завершення реформи ознаменувалося випуском в обіг в лютому 1924р. державних казначейських білетів в 1,3,5 карбованців золотом , розмінних срібних монет ( 10 , 15, 20, 50коп та 1 крб ) та розмінних мідних монет ( 1,2,3,5 коп. При цьому ден знаки обмінювались на червонці по курсу 50000 ден знаків за 1 червінець.

На 15 лютого 1924 року червінці складали 90 % грошового обігу. На 1.06.24 обмін ден знаків був припинений , що фактично означало завершення реформи . Грошова емісія для покриття дефіциту бюджету була заборонена.

Наслідки реформи :

Введення твердої , забезпеченої валюти ( на 25 % золотом на 75 % короткостроковими векселями та ліквідними товарами )

Запровадження конвертації валюти ( 1 долар = 1.95 черв )

Стабілізація грошового обороту

Ліквідація дефіциту бюджету

Оздоровлення товарно-грошових відносин

Стабілізація господарства в цілому , та ріст ВВП

Зростання рівня життя населення

Тверда конвертована червона валюта протрималась до початку 1928 року . В ряді причин деконвертації та послабленні позицій червінця можна назвати :

Невеликі розміри золотого запасу

Заготівельні складнощі 1928 – 1929

Зниження обсягу с/г експорту

Відхід від принципів НЕПу

Тому , як тільки сальдо торгівельного балансу у зв’язку зі зривом планових завдань 1925 р. стало від’ємним , золоті запаси зменшились, посилилась інфляція і грошова система країни розшаталась. Держбанк відмінив з 2 половини 1926 року вільну купівлю продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку, пізніше був заборонений ввіз та вивіз вітчизняної валюти закордон.

Список литературы

Андрюшин С.А Банковская система России .Либеральные реформы и их последствия . Деньги и кредит 1997 № 4

Белоусов В.Д. Преобразования в денежном обращении в 1914 – 1917 годах .Финансы 1995 № 3

Добкин Л.З. Рубль был устойчивой валютой Деньги и кредит 1996 № 8

Ильин С. Денежная реформа 1922- 1924 годов . Финансы 1995 № 11

Потемкин А.П. Развитие системы госсударственных займов в Росси .Финансы 1997 № 1,7