Смекни!
smekni.com

Кредитний механізм в комерційних банках (стр. 3 из 19)

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов'язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство.

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

- одноразово (передбачає повернення кредиту в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк);

- в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

Таким чином, неухильне та послідовне дотримання даних етапів дасть змогу ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля та ефективність діяльності банківської установи в цілому.

Як показали дослідження, кредитний процес жорстко регламентується законодавчо з боку державних органів, що необхідно розглянути в наступному підрозділі.

1.2 Нормативне регулювання кредитної діяльності банку

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності [1].

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Теоретичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами:

- Законом України “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000р. №2121-ІІІ;

- Законом України “Про заставу” від 02.10.1992р. №2654-ХІІ;

- Положенням про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій: Постанова НБУ № 257 від 17.07.2001 р.

- Інструкцією НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків України”, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368;

- Положенням про застосування НБУ заходів впливу до комерційного банку за порушення банківського законодавства: Постанова НБУ від 28.08.2001 р. № 369;

- Положенням про кредитування, затверджене Правлінням НБУ від 28.09.95р. №246;

- Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затв. Правлінням НБУ від 14.03.96р. №351;

- Положенням про порядок формування і використання резерву на покриття можливих витрат за позиками банків, затв. Постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279.

Так, Законом України “Про банки та банківську діяльність” зазначено, що операції з “розширення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик” (до яких належать кредитні операції), відносяться до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяє лише юридичним особам, що мають банківську ліцензію [1]. Філії та представництва банків виконують кредитні операції на підставі дозволу головного банку та положення про філію.

Крім того, регулювання кредитної діяльності банків здійснюється окремою статтею №49 цього Закону: “Кредитні операції”, де зазначено права і обов’язки банку” при виконанні ним операцій кредитування.

Законом України “Про заставу” регулюються відносини застави при проведенні кредитних операцій. Так, предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності з законодавством України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери та майнові права. Відносини застави, як і самого кредитування, оформлюються окремим договором застави – це юридичний документ, який складається окремо від того зобов’язання, яке забезпечується заставою, тобто окремо від кредитного договору.

Відносини гарантії та поручительства за кредитними операціями регулюються ст. 175 Цивільного кодексу України. Ці відносини також оформлюють окремим додатковим договором у кредитній справі.

Питання ліцензування банківських операцій регламентує також Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій. Цей документ визначає порядок і умови видачі ліцензій на здійснення банківських операцій, а також умови, за якими Національний банк України може відмовити в наданні ліцензій. Для новостворених банків в цій Постанові наводяться умови, дотримання яких надає йому право отримати ліцензію на здійснення банківських операцій та наводиться перелік документів, які подаються комерційними банками до НБУ для отримання ліцензій.

Згідно цього Положення: ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів [ 6 ].

Однією з умов отримання ліцензії на здійснення банківських операцій є дотримання економічних нормативів, які наведенні в Інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”. Цей документ розроблено на підставі Закону України “Про банки і банківську діяльність”, чинних законодавчих актів України та нормативних актів НБУ.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій, які відображені в цій інструкції [5].

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіально – Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. НБУ розроблені і діють економічні нормативи стосовно надання кредитів:

1. Норматив максимального розміру ризику на одного контрагента:

, (1.1)

де Зс - сукупна заборгованість за позичками, між банківськими кредитами та врахованими векселями одного контрагента та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих стосовно цього контрагента;

К - капітал банку.

2. Норматив "великих" кредитних ризиків:

, (1.2)

де Ск - сукупний розмір усіх великих кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банка.

3. Норматив максимального розміру кредитів гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру:


, (1.3)

де Ркі - сукупний розмір наданих банком позик, в т.ч. міжбанківських, поручительств і гарантій щодо одного інсайдера комерційного банку

4. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдером

, (1.4)

де Рк - сукупний розмір наданих банком позик, поручительств та гарантій щодо всіх інсайдерів.

Крім того, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Безпосередньо кредитні відносини банків з клієнтами-позичальниками повинні ґрунтуватися на Положенні про кредитування №246, яким визначені основні форми і види кредитів, принципи (правила) та умови банківського кредитування. На основі цього Положення №246 комерційні банки самостійно визначаються з власними напрямками та засадами кредитування, що знаходить відображення у Кредитних Меморандумах та Інструкціях, які затверджуються Правлінням кожного банку окремо[ 3 ].

Окремі питання, пов’язані з консорціумним кредитуванням, регулюються відповідним Положенням №351 [ 4 ].

Консорціумні кредити не є самостійною формою кредиту і базуються на тих же принципах, що й інші види банківських позичок: змінюється лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та техніка надання кредиту, які відображені у цьому Положенні.