Найбільш розповсюдженим типом забезпечення є певне майно клієнта, яке виділяється в якості активу (яке підлягає продажу у випадку невиплати позики), з надходжень від продажу якого банк відшкодовує свої витрати на позику. Важливе значення мають і гарантії. Це забезпечення не дає банку права на будь-які активи, але замість цього він отримує підтримку за рахунок особистого контрактного зобов'язання третьої сторони виплатити позику, якщо цього не зробить позичальник. На практиці гаранта часто просять депонувати матеріальне забезпечення або підтримувати на депозитному рахунку сальдо не менше встановленої суми, щоб гарантувати особисте поручительство.
Будь-яке забезпечення має розглядатися тільки в останню чергу, рішення про видачу або невидачу позики завжди повинно прийматися із врахуванням привабливості самої заяви, а не прагнення забезпечити повернення кредиту. Забезпечення стає важливим лише після схвалення заяви на отримання кредиту. Проте наявність підходящого забезпечення може стати основним пунктом у переговорах про видачу позики.
Спеціальні форми забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться форми, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються форми, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище – поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).
Крім того, форми забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на пов'язані і не пов'язані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава. Перевага їх полягає в тому, що при цих забезпечувальних засобах простіше провести примусове стягнення, ніж при неустойці, поручительстві, гарантії. Разом з тим застава, поручительство, гарантія дають кредитору право стягнути всю заборгованість незалежно від провини боржника. Неустойка і задаток, як міри юридичної відповідальності, вимагають провинної поведінки боржника.
Зобов'язання по своїй природі – відношення тимчасове, яке повинно припинитися. Нормальний спосіб припинення зобов'язання – його виконання. Більшість зобов'язань виконуються добровільно і належним чином. Однак кредитор має значний інтерес у тому, щоб полегшати собі відшкодування збитків у випадку невиконання зобов'язання. Нарешті, кредитор зацікавлений у спонуканні боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для того наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
З цією метою виділяють різноманітні засоби, які забезпечують виконання зобов'язання: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, задаток та ін. Вказані форми забезпечення виконання зобов'язань за своєю роллю є додатковими зобов'язаннями, які обслуговують головне зобов'язання. Забезпечувальна роль вказаних форм проявляється в тому, що у момент виникнення зобов'язань вони створюють загрозу додаткових втрат при невиконанні обов'язку боржником.
Вибір форми забезпечення залежить, передусім, від характеру основного договору. Неабияку роль відіграє і те, який порядок дій кредитора передбачено у випадку порушення його прав, і наскільки швидко будуть задоволені його вимоги і в якому обсязі.
Позичальник в якості кредитного забезпечення може використовувати одну або одночасно декілька форм, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобов'язання по поверненню кредиту оформлюються разом із кредитним договором і є обов'язковим додатком до нього.
Неустойка (штраф, пеня) – це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Неустойка – найбільш розповсюджена форма забезпечення виконання зобов'язань. Це пояснюється її простотою в застосуванні та універсальністю, а також тим, що розмір неустойки встановлюється заздалегідь. Неустойка стягується незалежно від завдання кредитору збитків. Кредитор не має права вимагати сплати неустойки, якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Застава – один з найважливіших інструментів ринкової економіки, ефективна і надійна форма захисту інтересів кредитора. Інтерес кредитора до застави виражається в кінцевому рахунку в тому, що в складі майна боржника виділяється певна частина і, якщо згодом зобов'язання буде порушеним, об'єкт застави продається, а з отриманої суми першим, раніше інших можливих кредиторів і в повному обсязі будуть задоволені вимоги того, чиє зобов'язання забезпечено заставою. У цьому зв'язку прийнято вважати, що, на відміну від таких форм забезпечення зобов'язань, як неустойка і поручительство, при яких кредитор в кінцевому підсумку "вірить боржнику", в зобов'язанні, забезпеченому заставою, кредитор "вірить речі".
Застава майна (рухомого чи нерухомого) означає, що кредитор-заставодержатель має право реалізувати це майно, якщо забезпечене майном зобов'язання не буде виконаним. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позики, але й сплату відповідних процентів і неустойок по договору, передбачених у випадку його невиконання. Крім того, необхідно враховувати, що ринкова вартість заставленого майна може знизитись. Отже, у всіх випадках вартість майна повинна бути вищою за розмір позики.
Заставою можуть бути забезпечені зобов'язання як юридичних, так і фізичних осіб.
Застава виникає в силу договору або закону. Найбільше розповсюдження має застава в силу договору, коли боржник добровільно віддає майно під заставу, укладаючи при цьому договір з кредитором. Заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Це означає, що договір про заставу не носить самостійного характеру, тобто його не можна укладати окремо від іншого договору, виконання якого він забезпечує.
Предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності із законодавством має право бути відчуженим заставодержателем, а також цінні папери і майнові права.
Розрізняють наступні види застави:
- при якій предмет застави може залишатися у заставодавця;
- при якій предмет застави передається у розпорядження, у володіння заставодержателю.
Найбільше розповсюдження має перший вид застави. При заставі із залишенням майна у заставодавця останній має право:
- володіти і користуватися предметом застави у відповідності з його призначенням;
- розпоряджатися предметом застави шляхом його відчуження з переведенням набувальнику боргу по зобов'язанню, забезпеченому заставою.
У той же час заставодавець повинен застрахувати за свій рахунок предмет застави на його повну вартість, подбати про його збереження, повідомити заставодержателя про здачу предмета застави в оренду.
Застава із залишенням майна у заставодавця може виступати у декількох формах, основними з яких є:
- застава товарів в обігу;
- застава товарів в переробці;
- застава нерухомого майна.
Застава товарів в обігу (застава зі змінним складом) означає, що позичальник має право реалізувати закладені цінності при умові одночасного погашення певної частини заборгованості або заміни вибувших товарів іншими, які відповідають даному виду кредитування, цінностями на рівну або більшу суму. Позичальник повинен забезпечити відповідний облік та зберігання закладених цінностей і несе за це відповідальність.
Застава товарів в переробці означає, що позичальник має право переробляти на своєму виробництві закладену сировину, матеріали, напівфабрикати, але при цьому заставне право буде розповсюджуватися на вироблені напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію і товари відвантажені. Під заставу товарів в обігу кредитувалися і продовжують кредитуватись торгівельні і постачальницько-збутові організації, державні промислові, будівельні, транспортні та сільськогосподарські підприємства.
Застава нерухомості (іпотека) – це застава підприємств, будівель, споруд або інших об'єктів, безпосередньо пов'язаних із землею, разом з відповідними земельними ділянками або правом користування ними.
Надаючи кредит під заставу будівель, устаткування та іншої нерухомості, банк повинен бути зацікавленим не тільки в степені їх реалізованості, але і в здатності позичальника отримувати прибуток, достатній для погашення кредиту, щоб уникнути продажу застави.
Банк, як заставодержатель, при залишенні застави у заставодавця має право перевіряти по документах її фактичну наявність, розмір, стан та умови зберігання предмета застави. Якщо предмет застави було втрачено, і заставодавець не відновив його або зі згоди заставодержателя не замінив іншим майном, рівним за вартістю, то банк – заставодержатель має право вимагати дострокового погашення забезпеченого заставою зобов'язання.
Другий вид застави – застава із залишенням предмета застави у заставодержателя, або який інакше називається закладом, є найбільш привабливим видом застави в банківській діяльності, особливо якщо в якості предмета застави пропонується майно, яке не є нерухомістю, або майно, передача якого під заставу не вимагає державної реєстрації. Це пояснюється тим, що при передачі майна у володіння заставодержателю (банку) останній може здійснювати найбільш дійовий контроль за станом даного майна і, крім того, у банку більше гарантій відносно можливості погашення виданого ним кредиту позичальнику.