Смекни!
smekni.com

Сучасні комп'ютерні технології (стр. 4 из 4)

Мінімальна технологія. Компостні купи — 4 метри у висоту і 6 метрів у ширину. Перевертаються раз у рік. Процес компостування займає від одного до трьох років в залежності від клімату. Необхідна відносно велика санітарна зона.

Технологія низького рівня. Компостні купи — 2 метри у висоту і 3...4 у ширину. У перший раз купи перевертаються через місяць. Наступне перевертання і формування нової купи — через 10... 11 місяців. Компостування займає 16. ..18 місяців.

Технологія середнього рівня. Купи перевертаються щодня. Компост готовий через 4...6 місяців. Капітальні і поточні витрати вище.

Технологія високого рівня. Потрібна спеціальна аерація компосних куп. Компост готовий уже через 2... 10 тижнів.

Сміттєспалювання. Сміттєспалювання — це найбільше складний і "високотехнологічний" варіант обертання з відходами. Спалення вимагає попереднього опрацювання ТПВ (з одержанням т. зв. Палива, витягнутого з відходів). При поділі з ТПВ намагаються вилучити крупні домішки, метали (як магнітні, гак і не магнітні) і додатково його здрібнити. Для того, щоб зменшити шкідливі викиди з відходів, також витягують батарейки і акумулятори, пластик, листя. Спалення нероздшеного потоку відходів вважається надзвичайно небезпечним. Таким чином, сміттєспалювання може бути тільки одним із компонентів комплексної програми утилізації.

У світовій і вітчизняній практиці використовують три методи термічного знешкодження й утилізації ТПВ: шарове спалення вихідних — непідготовлених відходів у топках сміттєспалювальних котлів; шарове або камерне спалення спеціально підготовлених (збагачених) відходів (звільнених від баластових складових, які мають відносно стабільний фракційний склад) у топках енергетичних котлів або в цементних печах; піроліз відходів з попереднім підготуванням або без нього. Спалення дозволяє приблизно в 3 рази зменшити масу відходів, усунути деякі неприємні властивості: запах, виділення токсичних рідин, бактерій, принадність для птиць і гризунів, а також одержати додаткову енергію [1, с. 93].

5. Міжнародні стандарти при використанні сучасних технологій

Міжнародний та регіональний стандарти — стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації;

Сертифікація (від латинського certus — вірний і facio — роблю) — це письмове підтвердження третьою стороною відповідності продукції, процесу чи послуги заданим вимогам, що видається на підставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації системи якості.

Загально визнаним способом такого підтвердження згідно рекомендацій ISO/IECє сертифікація відповідності. Термін відповідність (Assuranceofconformity) вказує, що це процедура, яка дає впевненість, що продукція відповідає заданим вимогам. Ця процедура може бути у формі:

декларації (заяви) виробника щодо відповідності (supplier'sdeclaration) чи письмової його гарантії щодо відповідності продукції заданим вимогам, яка може бути внесена в каталог, інструкцію-з використання продукції чи в іншому документі;

сертифікації — письмового підтвердження третьою стороною відповідності продукції заданим вимогам.

Сертифікація встановлює основні принципи, критерії та порядок перевіряння (аудитів) і містить настанови з призначення, планування, здійснення та документування перевірянь.

Перевіряння якості — це систематичний та незалежний аналіз, що дає змогу визначити відповідність якості та її наслідків запланованим заходам. Перевіряння якості застосовують до систем якості чи її елементів (процесів, продукції, послуг), а здійснюють його аудитори з якості — особи, що мають відповідну освіту, кваліфікацію, особисті якості та несуть відповідальність за перевірювані ділянки.

Системою якості називають сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

ISOстворена в 1946 році двадцятьма п'ятьма національними організаціями зі стандартизації. Україна стала членом ISOпісля розпаду СРСР, який був її членом з 1947 року. В основу назви організації (абревіатури) покладено грецьке слово „isos"— рівний.

Основним завданням ISO є стандартизація в усіх галузях, за винятком електротехніки та електроніки, які віднесені до компетенції Міжнародної електрод технічної комісії (ІЕС). Окрім стандартизації ISO зараз займається питаннями сертифікації продукції [6, с. 160].

Загально визнаним завданням ISO є сприяння розвитку стандартизації ті суміжних видів діяльності в світі з метою забезпечення міжнародного обміну товарами та послугами, а також розвитку співпраці в інтелектуальній, наукової технічній та економічній галузях діяльності.

Значну діяльність здійснює ISO з стандартизації в галузях охорони здоров'я медицини, довкілля, інформаційної технології, мікропроцесорної техніки, якої продукції тощо.

Зараз в ISOвходить понад 120 країн. Членами ISO є національні організації з стандартизації. Україна представлена Центральним органом виконавчої влади галузі стандартизації.

Члени-комітети мають право приймати участь в діяльності будь-якого технічного комітету ISO, голосувати за прийняття стандартів, вибиратися в керівний органи ISO.

Стандарти ISO переважно містять вимоги безпечності продукції, взаємозамінності, сумісності, методів випробувань і не містять вимог до конкретної продукції, які мають встановлюватися в ТУ та договорах на продукцію.

Перспективними напрямками робіт ISO визнані: налагодження тісних зв'язків з ринком продукції; зменшення витрат на продукцію за рахунок підвищення ефективності робіт адміністративних органів, використання людських ресурсів, оптимізації організації робіт, розвитку інформаційних технологій та телекомунікації; ефективне сприяння WTO за допомогою перетворення ТУ на продукцію в стандарти ISO; заохочення до створення нових стандартів в промисловості та покращення відносин з WTO; турбота за підвищення якості національної стандартизації в країнах, що розвиваються; сприяння прийняттю розповсюджених ТУ, створених поза ISO, як міжнародних нормативних документів; забезпечення гнучкості планування створення нових стандартів з урахуванням швидких змін ринкових умов; вивчення можливостей стандартизації в неурядових секторах промисловості (наприклад, військових замовленнях); впровадження інтеграції в галузі інформаційних технологій.

Список використаних джерел

1. Бутова Р. К. Інформаційні системи в промисловості. — Х.: ХДЕУ, 2004. — 176с.

2. Вітюк О. В., Гуралюк А. Г., Москалькова Н. М., Шикова О. М. Основи інформатики. — К.: МАУП, 2005. — 104с.

3. Гаевский А. Ю. Самоучитель работы на персональном компьютере. — К.: А.С.К., 2005. — 415с.

4. Голіков В. І., Єганов О. Ю., Фатєєв М. В., Чайка В. Д. Організація інформаційних систем в управлінні. — Миколаїв: УДМТУ, 2004. — 184с.

5. Дибкова Л. М. Інформатика і комп'ютерна техніка. — К.: Академвидав, 2005. — 416с.

6. Інформатика. — Х.: Фоліо, 2005. — 320с.