Смекни!
smekni.com

Чехословацька криза 1968 року (стр. 2 из 10)

Таким чином, у результаті ліквідації фашизму і відновлення національної незалежності у країнах Східної Європи вже наприкінці війни утвердився новий державний порядок, який тоді отримав назву "народної демократії". У політичній сфері його характерною рисою була багатопартійність, за якої не допускалася діяльність фашистських та реакційних партій, а в урядах та інших органах влади значну роль відігравали різні марксистські партії. В Румунії та Болгарії - зберігався інститут монархії. У сфері економіки при збереженні приватних і кооперативних підприємств значно більшу, ніж у довоєнний період, роль почав відігравати державний сектор. Найсерйозніші зміни відбувалися у сільському господарстві, де почалося розв'язання аграрного питання.

Відбувалися зміни й у зовнішньополітичній орієнтації країн Східної Європи. Договори про дружбу, взаємодопомогу та повоєнне співробітництво було підписано між Радянським Союзом та Чехословаччиною (грудень 1943 р.), Югославією та Польщею (квітень 1945 р.). Над Болгарією, Румунією та Угорщиною (сателітів Німеччини) союзниками був встановлений контроль Союзної Контрольної Комісії (СКК), де завдяки присутності Радянської Армії представники СРСР мали більш сильні позиції, ніж західні партнери.

Але вже в перші повоєнні місяці почалися накопичуватися суперечності в національних фронтах між різними партіями. В Югославії комуністи продовжували займати пануючі позиції. В листопаді 1945 р. на виборах в Установчу скупщину Народний фронт отримав 90% голосів. Інакшою була ситуація в інших країнах: в Угорщині на перших повоєнних виборах (листопад 1945 р.) компартія завоювала 17% голосів; в Польщі, враховуючи несприятливу для себе розстановку політичних сил, комуністи домоглися перенесення виборів до січня 1947 р.

Але роль компартій в органах нової влади, що формувалася, була більш значною, ніж про це можна судити за підсумками парламентських виборів. Підтримка з боку СРСР створювала комуністам найсприятливіші можливості для того, щоб почати поступове відтиснення своїх союзників по національному фронту. Зберігаючи за собою провідні пости в урядах, компартії значною мірою визначали їх політику, навіть якщо й не мали в них більшості портфелів. Все більш зростаючий вплив на формування та спрямованість політики нових режимів в країнах Східної Європи набував введений в 1946 р. інститут радянських урядових радників.

З багатьох питань, які розв'язувалися владою, виникали суперечності між комуністами та іншими політичними силами. Так, праві партії вважали, що з відновленням національної незалежності, конституційного ладу, покаранням воєнних злочинців і тих, хто співробітничав з гітлерівцями, проведення аграрної та деяких інших реформ - завдання, проголошені в програмах національних фронтів, - вже повністю виконані. Саме ці сили виступали за подальший розвиток своїх країн шляхом традиційної демократії з орієнтацією на Захід та збереженням, водночас, дружніх відносин з СРСР. В свою чергу компартії, які розглядали встановлення "народної демократії" як етапу на шляху до початку "побудови соціалізму", вважали за необхідне продовження та поглиблення розпочатих соціально-економічних перетворень. Використовуючи буржуазію, її капітали та підприємницьку ініціативу для розв’язання завдань відбудови своїх країн, компартії водночас вели всезростаючий наступ на її політичні та економічні позиції.

Націоналізація власності німецького капіталу і тієї частини буржуазії, яка співробітничала з гітлерівцями, привела до утворення в усіх країнах більш-менш міцного державного сектора економіки. Услід за тим . компартії почали добиватися націоналізації капіталістичної власності. Передусім це було здійснено в Югославії, де нова конституція (січень 1946 р.) передбачала експропріацію приватної власності. Наприкінці 1946 р. було видано закон про націоналізацію всіх підприємств, за винятком дрібних виробництв та ремісничих майстерень. В Польщі селянська партія на чолі з С. Миколайчиком не заперечувала проти того, щоб головною формою стала передача підприємств у власність держави. В січні 1946 р. за наполяганням комуністів було прийнято закон про націоналізацію, за яким відбувалося одержавлення великої та середньої промисловості.

У Болгарії, Румунії та Угорщині, які перебували під контролем СКК, наступ на позиції буржуазії здійснювався не націоналізацією її власності, а встановленням, державного та робітничого контролю над приватними підприємствами. Практично вже в 1945 - 1946 рр. компартіям країн Східної Європи при безпосередній допомозі сталінського режиму вдалося домогтися того, що почався процес вилучення власності буржуазії і переходу її до рук держави. Це означало вихід за рамки програм національних фронтів і перехід від розв'язання загальнонаціональних питань до соціальних.

Водночас розпочалося ущемлення, а потім і переслідування партій правої орієнтації, які були змушені переходити в ряді випадків навіть в опозицію. За сфабрикованими обвинуваченнями у змовницькій діяльності арештовувалися їх прихильники. В Угорщині такі звинувачення були висунуті не тільки проти керівників партії дрібних сільських господарів, а навіть і проти голови уряду. Багато з них, побоюючись арешту, були змушені тікати за кордон. У Болгарії було страчено Н. Петкова, одного з лідерів БЗНС, в Румунії віддано під суд ряд діячів націонал-цароністської партії. У Польщі після виборів 1947 р. та поразки селянської партії, вона зійшла з політичної сцени, а її лідер Миколайчик, щоб уникнути ареолу, був вимушений рятуватися за кордоном.

Таким чином, уже в середині 1947 р. в багатьох країнах Східної Європи компартії витіснили з національних фронтів своїх союзників "справа" і зміцнили власні позиції в державних структурах ті. керівництві економічним життям. Лише в Чехословаччині, де в результаті виборів в Законодавчі збори (травень 1946 р.) компартія вийшла на перше місце, ще зберігалася нестійка рівновага політичних сил у Національному фронті. Але й там КПЧ практично зайняла ключові позиції і почала готуватися до остаточного захоплення влади.

В 1945-1946 рр. керівники ряду компартій заявили, що політичні і соціально-економічні перетворення, здійсненні в ході становлення й розвитку ладу "народної демократії", ще не мають соціалістичного характеру, а, створюють тільки передумови для переходу в майбутньому до "побудови соціалізму". Вони вважали, що цей перехід може бути здійснений мирним шляхом - без диктатури пролетаріату і громадянської війни, з урахуванням національної специфіки. Все це свідчило про те, що керівництво компартій Східної Європи допускало можливість іншого шляху ніж радянський. Але ця концепція не набула всебічної розробки, і була окреслена лише в загальних рисах. Подальший розвиток подій в країнах регіону, на жаль, не виправдав цих сподівань. По суті, прагнення певної частини політичних сил були цинічно відкинуті Й.Сталіним та його прибічниками, в цих умовах режими "народної демократії" набували все більше риси тоталітарних.


РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ КРИЗИ ТОТАЛІТАРНИХРЕЖИМІВ

Протягом майже чотирьох десятиліть, перекидаючись з однієї країни Східної Європи на іншу, хвиля за хвилею прокочували гострі політичні, економічні та соціальні кризи. їх причини, перш за все, полягали в тих першоджерелах того шляху розвитку, який під тиском ряду зовнішніх та внутрішніх факторів був нав'язаний народам цих країн. Остаточне утвердження у Східній Європі тоталітарних режимів означало, що у сфері економіки було взято курс на форсовану індустріалізацію, яка передбачала перш за все створення або реконструкцію важкої промисловості. Засоби для цього вилучалися з сільського господарства, де вже наприкінці війни почався процес примусової колективізації. Паралельно з розвитком важкої індустрії та виникненням нових галузей, старі, традиційні галузі (легка та харчова) промисловості, дедалі більше відставали. Дрібнотоварне та ремісниче виробництво згорталося, а приватна сфера обслуговування була замінена державною. Панування державної власності у всіх сферах економіки супроводжувалося утвердженням командно-адміністративних Методів управління.

Перехід до будівництва соціалізму за радянським зразком досить чітко виявився вже в другій половині 1947 р. Саме тоді в більшості країн Східної Європи замість .довоєнних політичних структур утвердилися нові "народно-демократичні" політичні та економічні структури: в органах влади переважали представники комуністичних та інших марксистських партій (які невдовзі "об'єдналися"), а в економіці перевага віддавалася державному сектору, хоч процес націоналізації залишився ще незавершеним.

У вересні 1947 р. у Варшаві було утворено Інформаційне бюро дев'яти європейських компартій, на якому від імені радянського керівництва була висунута теза про те, що в країнах Східної Європи склалися всі необхідні умови для переходу до побудови "соціалізму за радянським зразком". Керівники компартій цього регіону, виховані Комінтерном в дусі беззаперечного виконання директив ВКП(б) на чолі зі Й. Сталіним, без дискусій та опору прийняли нав'язану їм схему побудови "радянської моделі соціалізму" з усіма її деформаціями.

Особливо слід відзначити грубі помилки та прорахунки, цинічний диктат та підступні дії у відношенні до народів країн Центральної та Південно-Східної Європи з боку Й. Сталіна та його політичного оточення. Найбільш виразно все це виявилося у штучно спровокованому "вождем всіх часів та народів" конфлікті між ВКП(б), Інформбюро та югославською компартією, в якому було продемонстровано повну відсутність принципів рівноправ'я та ігнорування будь-якої національної специфіки народів у тільки що створеному "соціалістичному таборі". Вся відповідальність за ці дії лягає на Й. Сталіна. Вони мали трагічні наслідки не тільки для Югославії, але і для всіх країн східноєвропейського регіону.