Курсова робота з теми:
ВСТУП
За підрахунками Стокгольмського міжнародного інституту по дослідженням проблем миру, в міжнародних конфліктах і кризах після другої світової війни загинуло близько 20 млн. чоловік. Однією з таких криз була і чехословацька криза 1968 року.
Дана проблема є актуальною в історичній науці, тому що і досі є питання які не висвітлені в історичній науці. Дуже часто, коли економічна і політична криза у державі приводить до масових виступів населення за свої права. До 90-х років ХХ ст. Більша частина архівів була закрита для вивчення, а частина – знищена. Події того часу знаходились під кристальною увагою комуністичних партій, і тому ця тема була закритою для вивчення. Особливо залишався маловивченим питання, що розкривають причини вводу військ країн Варшавського договору у ЧСРР.
Метою нашої роботи є вивчення чехословацької суспільно-політичної кризи 1968 року.
З мети нашої роботи випливають наступні завдання:
- визначити причини суспільно-політичної кризи
- праналізувати соціально-економічне положення у післявоєнний час
- розглянути політичне становище Чехословаччинипісля другої світової війни
- визначити основні етапи формування опозиції
- розглянути хід і наслідки “Празької весни”
Хронологічні рамки нашої роботи охоплюють період з 1945 року по 1968 рік. Ми починаємо з періоду 1945 року, тому що саме тоді закінчилась друга світова війна, і починає формуватися тоталітарна система управління у Чехословаччині, яка породжує ті проблеми в країні, що пізніше вилилися у подіях Празької весни 1968 рокую
Предметом нашого дослідження є кризові явища.
Об’єктом нашого дослідження є суспільно політичні процеси , що відбувались у Чехословаччині.
В радянській історичній літературі, що видавалася з 1968 по 1989 роки, трактувалась офіційна точка зору Радянського керівництва, що запевняло, що війська були введені на прохання уряду і народу Чехословаччини./1,2/
В Великій Радянській енциклопедії та в Українській Радянській енциклопедії про події 1968 року практично нічого не говориться./3,4/
Велику увагу цій проблемі приділяють західноєвропейські історики, проте ці роботи не були відомі для широкого кола радянських читачів. Ще у 1968 році радянському посольству в США були подані наступні вказівки, пов’язані з чехословацькою кризою: збільшити публікації статей, брошур, документів, репортажів спеціально для закордонної спільноти; більш активно використовувати фото-, телевізійні і малометражні кінофільми - репортажі спеціально для показу по телебаченню, і розповсюдженню їх по каналам радіо і друку західних країн. /5/
Цій проблемі приділяли увагу чехословацькі історики і політичні діячі.
До 90-х років ХХ ст.. їх роботи не були опубліковані в СРСР. Найбільш відомими роботами чехословацьких істориків з даної проблеми є публікації З.Малинаржа та І.Валенти. /6,7/
Перша праця була написана бувшим Головою Народних Зборів Чехословаччини Зденеком Млинарем у 1978 р. В цьому ж році вона впеше була опублікована у Кьолні чеською мовою, Ною-Йорці та Лондоні- німецькою і англійською мовою. В Росії вона була опублікована лише у 1992 році. В цій книзі була зроблена спроба дати повну характеристику політичними процесам , які відбувались у Комуністичній партії Чехословаччини. Книга містить в собі три розділи, в кожному з яких подається характеристика розвитку соціалізму в Чехословаччини. У першому розділі “Від Хрущова до Дубчека” детально розкриває події, що відбувались у Комуністичній партії Чехословаччини, характеризуються “ключові ” фігури КПЧ.
В другому розділі “”Празька весна серед влади” робиться спроби розглянути протиріччя у КПЧ, детально розповідається про те, що як до влади прийшов О. Дубчек.
У третьому розділі “Перед судом Кремля” Млинарж робить спробу проаналізувати чому були введені радянські війська до Чехословаччини, як їх зустрічали.
Досить цікаву інформацію містить праця Директора Празького інституту Міжнародних відносин І. Валента. Вперше вона була опублікована у 1978 році в М.Відень, у СРСР вона була надрукована лише у 1991 році. Валента характеризує механізм вводу радянських військ у Чехословаччину. При цьому досліджувався не тільки радянський фактор вторгнення, але й участь керівників східноєвропейських країн. Подається інформація про позицію американського уряду. Два перших розділи роботи присвячені чехословацькій кризі літом 1968 року, як в самій Чехословаччині, так і кризовий стан у інших країнах Варшавського Договору. Подається позиція чехословацького радіо, телебачення. Особливе місце в роботі займає третій розділ, в якому приділяється увага боротьбі, що розгорнулася між прибічниками і противниками окупації. Два останні розділи написані спеціально для російськомовного видання “Нові факти і висновки” та “Переоцінка Радянським Союзом рішення 1968 року і “оксамитові революції” 1989 року”.
Особливо активізувалась розробка даної теми у 90-і роки, після відомої заяви СРСР, БНР, УНР, ПНР, НДР від 15 грудня 1989 року, в якому говорилось, що рішення про введення в ЧРСР було помилковим. У 1990-1995 роках була опублікована велика кількість статей, книг, споминів, інтерв’ю з даної теми /8,9,10,11,12,13,14,15,16,17/.
На початку ХХІ століття криза 1968 року і досі цікавить дослідників. Цікавою для нас є колективна праця “Влада– суспільство-реформи: Центральна і Південно-Східна Європа. Друга половина ХХ століття” В якій подається матеріал про “Празьку весну” . Автори цієї колективної монографії залучили при написанні новітні вітчизняні і зарубіжні джерела./18/
Про причини і наслідки суспільно-політичної кризи 1968 року в своїй роботі говорить Валерій Яровий. Автор аналізує «програму дій КПЧ»./19/
З’являються роботи іноземних дослідників Джозефа Ротшильда, Ненсі М. Уїнгфілд. В ній подається історичний огляд Східно-Центральної Європи після другої світової війни. Зокрема розглядаються кризові явища у Чехословаччині. /20/
Джерелом нашої роботи стали спомини очевидців і нові матеріали з архіву ЦК КПРС, які опубліковані вперше у 1993 році у журналі “Кентавр”. У 1990 році на сторінках журналу “Коммунист” було надруковано інтерв’ю з Яношем Кадаром, в якому він розповідає про ключові зустрічі керівників комуністичних партій у Дрездені та Москві, про прийняття рішення про введення військ у Чехословаччину, а також вперше розповідається про існування листа В. Біляка, у якому він просить Брежнєва, у випадку необхідності, ввести війська.
Звертають на себе увагу спомини З Млинаржа і Смрковського, опубліковані у журналі “Юность”. Очевидці цих подій діляться з читачами своїми споминами про події, що відбувались у Празі в ніч з 20 на 21 серпня. Цій же темі присвячено спомини М.С.Золотова, замісника командуючого Закарпатським військовим округом. Автор розповідає про підготовку радянських військ до окупації, згадує про події у Чехословаччині, про відношення чехословаків до радянських воєнних.
Особливе місце необхідно приділити документам з архівів ЦК КПРС: Записка Л.І. Брежнєва завідуючому Відділу ЦК КПРС по зв’язкам з комуністичними і робочими партіями соціалістичних країн К.В. Русакову, стенограма переговорів Брежнєва, Косигіна з Дубчеком, політичний лист Посольству СРСР у США.
Виходячи з вивченої літератури і джерел структура нашої курсової роботи складається з вступу, двох розділів і списку літератури.
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ В КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ
В ході другої світової війни майже в усіх країнах Східної Європи були утворені національні або народні фронти, в яких на антифашистській основі співробітничали різні партії та рухи. Мета, яку ставили перед собою ці політичні сили - визволення від фашизму, відновлення національної незалежності та демократичних свобод, була досягнута в результаті розгрому Німеччини та її союзників об'єднаними зусиллями збройних сил антифашистської коаліції та дій руху Опору. Наприкінці війни у всіх країнах регіону до влади прийшли уряди національних фронтів. В Албанії та Югославії, де компартії відігравали провідну роль в національно-визвольній боротьбі і національних фронтах очолили коаліційні уряди.
Співробітництво різних партій у рамках національних фронтів пояснювалось складністю завдань, що стояли перед тільки що визволеними від фашизму країнами. Нові умови вимагали об'єднання зусиль усіх демократичних партій та організацій. Необхідність розширення соціальної бази і визнання західними державами урядів Югославії та Польщі,, що виникли ще у воєнний період війни, зумовила включення до їх складу представників політичної еміграції та внутрішніх сил, які не входили до національних фронтів.
Зусилля всіх урядів країн Східної Європи були спрямовані на розв'язання першочергових загальнонаціональних завдань: ліквідацію наслідків панування окупаційних і місцевих фашистських режимів, відродження зруйнованої війною економіки, відновлення демократії. В Болгарії, Румунії та Угорщині було ліквідовано створений окупантами державний апарат, а державні установи очищено від фашистських елементів. Була заборонена також діяльність фашистських і реакційних партій, на яких лежала відповідальність за національні катастрофи. В деяких країнах відновлювалися конституції, скасовані ще в 30-ті роки авторитарними режимами. Почали функціонувати парламенти, у деяких країнах була дозволена діяльність партій, що не входили в національні фронти. Поряд з попередніми структурами державної влади почади діяти нові, що народилися в ході визвольної війни, - національні комітети та ради.
Із соціальних завдань у країнах регіону (крім Болгарії) першочерговою стала ліквідація великого поміщицького землеволодіння і наділ селян землею. Аграрна реформа проводилась під гаслом "Землю тим, хто її обробляє". Конфіскована у поміщиків і тих, хто співробітничав з окупантами, земля передавалась за невелику плату селянам у власність, або частково переходила до держави. У Польщі, Чехословаччині та Югославії було конфісковано землі німців, яких за рішенням союзних держав переселили на територію Німеччини. Програми національних фронтів не містили прямої вимоги ліквідації капіталістичної власності, але передбачали вилучення власності нацистів та їх спільників і покарання за національну зраду, у результаті чого під державне управління перейшли підприємства, що належали німецькому капіталу і тій частині буржуазії, яка співробітничала з гітлерівцями.