Міністерство освіти й науки України
спеціалізована середня школа №155
“Богдан Хмельницький
та його роль у визвольній війні українського народу”
Реферат
учня 11-Б класу
Пересєдова Костянтина
Київ 2001
1.Bступ. Україна напередодні визвольної війни середини XVII століття.
У першій половині XVII століття Річ Посполита, яка володіла більшістю українських земель, була однією з найбільших європейських країн. Але в соціально-політичному відношенні вона була відсталою порівняно з іншими країнами. У ній панували сваволя магнатів і анархія шляхти. На захоплених українських землях магнати й шляхта, господарюючи, знищували природні багатства, спалювали ліси задля виробництва поташу та продажу цієї важливої сировини за кордон. У селян забирали кращі землі, а повинності їх у зв’язку із збільшенням кількості фільварків зростали. Більшість селян мали наділи від 5 до 7 десятин, що ледь-ледь забезпечували прожитковий мінімум їхніх сімей. Панщина в районах поширення фільварків досягала 5-6 днів на тиждень. Становище міських жителів було не набагато краще. Магдебурзьке право не захищало від анархії навіть великі міста. У містах, де проживали поляки і німці, українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом суворо переслідувалось. Все це викликало у міського населення незадоволення й спонукало їх до боротьби за своє визволення.
Складовою частиною боротьби українського народу за своє визволення було також прагнення звільнитися від національно-релігійного гніту. Польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури. Після Брестської церковної унії 1596 року польська шляхта планомірно і цілеспрямовано насаджувала українському населенню католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та учбових закладах. Отже виникла пряма загроза існуванню українського народу як етнічної єдності. Все це зумовлювало історичну необхідність визвольної війни українського народу. Важливим фактором, що впливав на виникнення й поширення визвольного руху, була Запорозька Січ.
2.Богдан Хмельницький – видатний полководець, політик і державотворець.
Визначне місце в історії України належить Богдану Хмельницькому, котрий очолив її народ на визвольну боротьбу проти польсько-шляхетського ладу і заклав основи першої держави.
Богдан Хмельницький, імовірно народився в Суботові 1595 р. Оскільки ім’я Богдан (по-церковному Теодор) давали дітям народженим у день св. Теодора Начертаного, то ймовірно, день його народження припадає на 27 грудня. Батько Богдана – Михайло Хмельницький – був дрібним українським шляхтичем, який за звичаєм того часу перебував на службі багатого польського магната С. Жолкевського. Як людина енергійна і освічена, він привернув увагу корсунсько-чигиринського старости й незабаром став підстаростою.
Богдан успадкував від своїх батьків гордість і непокірність, холодний розум, здатність прийняття оптимальних рішень, а ще великі здібності до навчання. Початкову освіту здобув удома та в школі при одному з київських монастирів. Згодом, шести років батько віддав Богдана на навчання до Львівської колегії, де він ґрунтовно вивчив латинську й польську мови. Проте навчання в колегії не призвело до зречення православної віри. Після навчання молодий Хмельницький вступає до Чигиринської сотні, ходить у походи, набуває військового досвіду. Саме в цей час козацьке військо перебувало під булавою славетного запорозького гетьмана Петра Сагайдачного. У 1620р. разом з батьком, який очолював козацьку сотню, Богдан відправився за наказом уряду Речі Посполитої д Молдавії.
У вересні 1620р. в битві під Цецорою було знищено тисячі воїнів і мирних жителів, яких турки-переможці безжалісно вбивали, переслідуючи залишки польської армії С. Жолкевського. У цій битві загинув і сотник Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у полон до турків, де перебував два роки. У неволі оволодів турецькою мовою, вивчив звичаї та традиції, що пізніше стало йому у пригоді. Згодом був викуплений з полону, а можливо, виміняний козаками на полонених турків. Опинившись на Запорожжі, він брав участь у повстанні козаків (1625) під керівництвом Марка Жмайла. Через кілька років Хмельницький повернувся до Чигирина й продовжував службу як реєстровий козак. Десь у цей період Богдан одружився з Ганною – дочкою переяславського козака Сомка. З нею він мав трьох синів (Тимора, Юрію й невідомого на ім’я) та двох дочок (Степаниду й Катерину).
Документи 30-их років не зберегли відомостей про Богдана Хмельницького та його ставлення до повстання 1630р. Хоча відомо, що великий вплив на формування його політичного та воєнного досвіду мало повстання 1637р. під проводом Павла Бута (Павлюка). Після придушення повстання уряд затвердив новий склад старшини реєстрового козацтва на чолі з Ілляшем Караїмовичем. Б. Хмельницький обійняв посаду військового писаря. Це був високоосвічений військовий і політик, який володів латинською, польською, турецькою, татарською мовами. Тому й не дивно, що на козацькій раді, котра відбулася в Києві 30 серпня 1638р., його обрали членом посольства до короля, яке мало своїм завданням домогтися пом’якшення умов “Ординації”. Восени того ж року козаки Чигиринського полку обрали Б. Хмельницького своїм сотником. Авторитет сотника Хмельницького був настільки високим, що восени 1644р. у Варшаві відбулась зустріч із французьким послом графом де Брежі, на якій велись переговори про найм Францією козаків для участі в бойових діях у ході Тридцятилітньої війни в Європі.
Так поступово Формувався політик і полководець, який згодом очолив національно-визвольну боротьбу українського народу.
Починаючи з 1647 року життя Хмельницького навіки виходить зі спокійного русла. Довгий час чигиринський сотник викликав недовіру і ненависть у шляхти, а особливо у підстарости Чаплинського. В той день, коли Богдан разом зі своєю сотнею вирушив у степ, Чаплинський напав зі своїми гайдамаками на Суботів, пограбував увесь хутір, викрав дружину Хмельницького і так побив його сина, що той на наступний день помер.
Пограбований бідолаха поскаржився старості. Той відправив його до суду, а суд – до сейму. Але Хмельницький марно шукав захисту з боку уряду. “Пані Хмельницька змінила віру, потім чоловіка! То що ж! При чому тут закон? Пошукайте собі іншу жінку! – порадив йому суддя. – На Україні їх достатньо!” Хмельницький, спустошений, засоромлений і висміяний, пішов у відчаї до короля і запально описав йому положення на Україні. Його особисті біди, казав він, то лише одне з тисяч таких зловживань, до яких вдаються насильники і грабіжники. Чи ж король не може нічого вдіяти для своїх вірних підданих, яких гноблять королівським іменем знавіснілі тирани? Владислав, який був пригноблений не менш від Хмельницького і позбавлений будь-яких прав, вигукнув: “Що ж я можу вдіяти? Хіба ви не маєте більш своїх шабель? Перестали бути колишніми козаками?”
Генеральний писар Запорізького війська не потребував такої поради, бо вже давно вирішив помститись за себе і свій край. Разом з впливовою старшиною (Ф. Вершняк, К. Бурляй, М. Несторенко, М. Кривоніс та ін.) вже готували повстання проти польсько-шляхетської сваволі в Україні. Наявність у Хмельницького королівського привілею, що дозволяв морський похід, надавала йому змогу збирати під свої знамена козаків. А козаки, у свою чергу, дізналися, що дії Хмельницького супроти властей були нібито дозволені самим королем, якого не слухалася шляхта. Довідавшись про підготовку повстання О. Конєцпольський наказав заарештувати Б. Хмельницького. Однак з допомогою друзів йому вдалось втекти з чигиринської в’язниці на волю. А наприкінці грудня 1647р. Хмельницький вже був на Запорожжі.
Січ перестала вже бути колишнім недоторканим притулком. Права на вільності запорожців було скасовано водночас із правами інших козаків. На берегах Дніпра звели Козацьку фортецю, щоб тримати козаків у покорі. Неподалік від Січі стояли регулярні коронні війська. Однак, певно, під захистом давньої слави та й знаної бідності запорізька ватага фактично була незалежна. Далі тривали морські походи, та це робилося тепер більш потайки, і польські урядовці заплющували на це очі, маючи з того певну користь. Хмельницький відважно з’явився перед своїми колишніми товаришами і оповів їм своє лихо. “Поляки віддали нас у рабство клятому племені орендарів, - сказав він. – Погляньте на старого козака, головного писаря Запорізького війська. Повоювавши за них, я мріяв лише про спокійне життя. Вони захопили мій маєток, заволоділи моїми статками, викрали мою жінку. Вони вбили мого сина, усе вкрали, навіть коня. Вони засудили мене на страту, я прийшов просити у вас притулку. Змилуйтесь над давнім товаришем, і хай моє життя навчить вас, яку долю вам готують наші спільні вороги.”
“Ласкаво просимо, пане Хмельницький ,- відповіли старі січовики ,- прийми наш хліб і сіль, а також наші серця.”
Оскільки на Січі після придушення повстання 1637-1638рр. розмістилась польська залога, Б. Хмельницький зупинився неподалік, на острові Томаківка, де його прийняли незадоволені польською владою реєстрові козаки. Заручившись підтримкою реєстровців Б. Хмельницький у січні 1648р. здобув Січ, повністю очистивши Запорожжя від польських військ. Почалась визвольна війна українського народу.
На початку квітня 1648р. Б. Хмельницький, заспокоївши і перехитривши гетьмана Миколая Потоцького, таємно відправився в Бахчисарай, де уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III, згідно з якою той зобов’язувався надати повстанцям військо перекопського мурзи Тугай бея. Хан погодився на це тому, що знав про план анти турецької війни короля Владислава IV.
18 квітня Б. Хмельницький повернувся на Січ і був урочисто зустрінутий кошовим отаманом, курінними старшинами і пішим військом. На другий день на січовому майдані зібралось до тридцяти тисяч запорожців. Тут кошовий отаман разом з Хмельницьким оголосив про початок великої військової операції проти Польщі. Хмельницькому вручили військові клейноди: хоругву, бунчук, печатку і булаву.