Питання про релігійні подання Дюрера залишається без відповіді. У сюжетах його картин можна знайти й католицькі, і протестантські відтінки. Він симпатизував Лютеру, з яким, однак, не був знаком. В 1526 році Дюрер створив "Портрет Эразма Роттердамского" (гравюра на міді), чиї помірні релігійні погляди, очевидно, збігалися з його власними. Диптих "Чотири апостоли" (1526, Мюнхен, Стара Пінакотека) був подарований Дюрером міській раді Нюрнберга. Можливо, чотири фігури апостолів у ріст були написані під впливом образів вівтаря Джованни Беллини з венеціанської церкви Фрари (1488). На лівій стулці настільки улюблений Лютером Іоанн Богослов поміщений перед Петром - каменем твердження католицизму; на правій стулці Павло, апостол Реформації, коштує спереду Марка. Можливо, цей добуток був створений спеціально для протестантським міста, що недавно стало; однак напис унизу можна розцінювати і як застереження проти будь-якого прояву релігійного фанатизму.
Вмер Дюрер у Нюрнберзі 6 квітня 1528.
Альбрехт Дюрер (Durer) (1471, Нюрнберг - 1528, там же), що видається німецький художник і теоретик мистецтва епохи Відродження.
Біографія. Син срібних справ майстри, вихідця з Угорщини. Учився спочатку в батька, потім у нюрнберзького живописця й гравера Михаэля Вольгемута (1486-1490). Обов'язкові для одержання звання майстри "роки мандрівок" (1490-1494) провів у містах Верхнього Рейну (Базель, Кольмар, Страсбург), де ввійшов у коло гуманістів і книгодрукувальників. У Кольмарі, не застав у живі М. Шонгауэра, у якого мав намір удосконалюватися в техніку гравюри на металі, вивчав його роботи, спілкуючись із його синами, також художниками. Повернувшись в 1494 році в Нюрнберг, женився на Агнесе Фрей і відкрив власну майстерню. Незабаром відправився в нову подорож, цього разу в Північну Італію (1494-1495; Венеція й Падуя). В 1505-1507 роках знову був у Венеції. Познайомившись в 1512 році з імператором Максиміліаном I, видимо, тоді ж почав на нього працювати (аж до його смерті в 1519 році). В 1520-1521 роках відвідав Нідерланди (Антверпен, Брюссель, Брюгге, Гент, Малин й інші міста). Працював у Нюрнберзі.
Творчість. Дюрер й Італія. Творчий шлях Дюрера збігся з кульмінацією німецького Відродження, складний, багато в чому дисгармонійний характер якого наклав відбиток на все його мистецтво. Воно акумулює в собі багатство й своєрідність німецьких художніх традицій, що постійно проявляються у вигляді персонажів Дюрера, далекому від класичного ідеалу краси, у перевазі острохарактерного, в увазі до індивідуальних деталей. У той же час величезне значення для Дюрера стикалося з італійським мистецтвом, таємницю гармонії й досконалості якого він намагався осягти. Він - єдиний майстер північного Відродження, що по спрямованості й багатогранності своїх інтересів, прагненню опанувати законами мистецтва, розробці зроблених пропорцій людської фігури й правил перспективної побудови може бути зіставлений з найбільшими майстрами італійського Відродження.
Малюнки. Дюрер був дорівнює обдарований як живописець, гравер і малювальник; малюнок і гравюра займають у нього велике, що часом навіть веде місце. Спадщина Дюрера-малювальщика, що нараховує більше 900 аркушів, по просторості й різноманіттю може бути зіставлено тільки зі спадщиною Леонардо да Винчи. Малювання було, видимо, частиною щоденного життя майстри. Він блискуче володів всіма відомими тоді графічними техніками - від срібного штифта й очеретяного пера до італійського олівця, вугілля, акварелі. Як і для майстрів Італії, малюнок став для нього найважливішим етапом роботи над композицією, що включає в себе ескізи, штудии голів, рук, ніг, драпірувань. Це інструмент вивчення характерних типів - селян, ошатних кавалерів, нюрнберзьких модниць. Його прославлені акварелі "Шматок дерну" й "Заєць" (Альбертина, Відень) виконані з такою пильністю й холоднуватої відстороненністю, що могли б ілюструвати наукові кодекси.
Творча зрілість. Живопис 1494-1514 років. Перша значна робота Дюрера - серія пейзажів (акварель із гуашшю, 1494-1495), виконаних під час подорожі в Італію. Ці продумані, ретельно збалансовані композиції із просторовими планами, що плавно чергуються, - перші "чисті" пейзажі в історії європейського мистецтва. Рівний, ясний настрій, прагнення до гармонійної рівноваги форм і ритмів визначають характер мальовничих робіт Дюрера кінця 15 століття - початку 2-го десятиліття 16 століття; такі невеликий вівтар "Різдво" ("Вівтар Паумгартнеров", близько 1498, Стара пінакотека, Мюнхен), "Поклоніння волхвів" (близько 1504, Уффици), де Дюрер поєднує групу, що складається з Мадонни й трьох волхвів, спокійним круговим ритмом, плавністю силуетів, підкресленої мотивом арки, що багаторазово повторюється в архітектурній декорації. Однієї з головних тем творчості Дюрера в 1500-х роках стає пошук ідеальних пропорцій людського тіла, секрети яких він шукає, малюючи оголені чоловічі й жіночі фігури (Дюрер першим у Німеччині звернувся до вивчення оголеної натури), підсумовуючи їх у гравюрі на міді "Адам й Єва " (1504) і однойменному великому мальовничому диптиху (близько 1507, Прадо). До років творчої зрілості Дюрера ставляться його самі складні, гармонічно впорядковані багатофігурні мальовничі композиції - виконаний для однієї з венеціанських церков "Свято чітке" (1506, Національна галерея, Прага) і "Поклоніння святий Трійці" (1511, Музей історії мистецтв, Відень). "Свято чітке" (точніше - "Свято вінків з роз") - одна із самих більших (161,5х192 див) і найбільш мажорна по інтонації мальовнича робота Дюрера; вона найбільш близька італійському мистецтву не тільки мотивами, але й життєвою силою, повнокров'ям образів (здебільшого портретних), фарб, широтою листа, рівновагою композиції. У невеликій вівтарній картині "Поклоніння святий Трійці" сонм святих, батьків Церкви, ангелів, що ширяють у небесах, поєднують, як в "Диспуті" Рафаеля, ритмічні півкруги, що перегукуються з арковим завершенням вівтаря.
Портрети й автопортрети. Найважливіше місце в мальовничій спадщині Дюрера займає портрет. Уже в ранньому портреті Освальда Креля (близько 1499, Стара пінакотека, Мюнхен) Дюрер з'являється як сформований майстер, що блискуче передає своєрідність характеру, внутрішню енергію моделі. Унікальність Дюрера й у тім, що провідне місце серед його ранніх портретів займає автопортрет. Тяга до самопізнання, що водила рукою 13-літнього хлопчика ("Автопортрет", 1484, малюнок срібним штифтом, Альбертина, Відень) одержує подальший розвиток у трьох перших мальовничих автопортретах (1493, Лувр; 1498, Прадо; 1500, Стара пінакотека, Мюнхен), причому в останньому з них майстер зображений строго у фас, і його правильна особа, обрамлена довгими волоссям й невеликою борідкою, нагадує про зображення Христа-Пантократора. Гравюри Дюрер однаково успішно працював й в області ксилографії (гравюра на дереві), і в області резцової гравюри на міді. Випливаючи за Шонгауером, він перетворив гравюру в один із провідних видів мистецтва. У його гравюрах одержав вираження неспокійний, бентежний дух його творчої натури, що хвилювали його драматичні моральні колізії. Різким контрастом раннім, спокійним й ясним мальовничим роботам стала вже його перша більша графічна серія - 15 гравюр на дереві на теми апокаліпсиса (1498). У своїх гравюрах Дюрер у набагато більшій мері, чим у мальовничих роботах, опирається на чисто німецькі традиції, що проявляються в надмірній експресії образів, напруженості різких, кутастих рухів, ритмі ламких складок, стрімких, що клубляться ліній. Грозний характер носить образ Фортуни на одній із кращих його резцових гравюр, що ввійшла в історію мистецтв за назвою "Немезида" (початок 1500-х років). Характерні для німецької художньої традиції достаток подробиць, інтерес до жанрових деталей помітні в самому спокійному і ясному по настрої графічному циклі Дюрера "Життя Марії" (близько 1502-1505, ксилографії). Драматичною експресією відрізняються два більших графічних цикли, присвячених страстям Христа, т.зв. "Більші страсті" (ксилографії, близько 1498-1510) і дві серії "Малих страстей" (гравюри на міді, 1507-1513 й 1509-1511); вони одержали найбільшу популярність у сучасників. Найважливіше місце у творчій спадщині Дюрера займають гравюри "Лицар, Смерть і Диявол" (1513), "Святий Ієронім у келії" (1514), "Меланхолія"(1514), що утворять своєрідний триптих. Виконані з віртуозною тонкістю в техніку резцовой гравюри на міді, що відрізняються лаконізмом і рідкою образною зосередженістю, вони, видимо, не були задумані як єдиний цикл, однак їх поєднує складний морально-філософський підтекст, тлумаченню якого присвячена велика література. Образ суворого літнього воїна, що рухається до невідомої мети на тлі дикого скелястого пейзажу, незважаючи на погрози Смерті й наступного по його п'ятах Диявола, навіяний, очевидно, трактатом Эразма Роттердамского "Керівництво християнського воїна". Святий Ієронім, що поглибився в учені заняття, з'являється як уособлення духовної самозаглибленості й споглядального життя. Велична, занурена в похмуре міркування крилата Меланхолія, оточена хаотичним накопиченням знарядь ремесла, символів наук і скороминучого часу, трактується звичайно як уособлення бентежного творчого духу людини (гуманісти епохи Відродження бачили в людях меланхолійного темпераменту втілення творчого початку, "божественної одержимості" генія).
Пізні роботи. Працюючи після 1514 року при дворі імператора Максиміліана I, Дюрер був завантажений офіційними замовленнями, самим трудомістким з яких було створення колосальної, видрукуваної на 192 дошках розфарбованої літографії "Арка Максиміліана I" (у роботі над нею, крім Дюрера, брала участь більша група художників). Початок нового творчого підйому пов'язане з поїздкою Дюрера в Нідерланди (1520-1521), де він, крім численних швидких замальовок, зробив ряд чудових графічних портретів ("Еразм Роттердамский", вугілля, 1520, Лувр; "Лука Лейденський", срібний олівець, Музей образотворчих мистецтв, Лілль; "Агнес Дюрер", металевий олівець, 1521, Гравюрний кабінет, Берлін, і ін.). В 1520-і роки портрет стає провідним жанром у творчості Дюрера й у гравюрі на міді (портрети найбільших гуманістів його часу - Пилипа Меланхтона, 1526, Виллибальда Пиркхеймера, 1524, Эразма Роттердамского, 1526), і в живописі ("Портрет парубка", 1521, Картинна галерея, Дрезден; "Чоловічий портрет", 1524, Прадо; "Ієронім Хольцшуэр", 1526, Картинна галерея, Берліном-Далем, і ін.). Ці невеликі портрети відрізняються класичної завершеністю, бездоганною композицією, карбованістю силуетів, ефектно ускладнених обрисами крислатих капелюхів або величезних оксамитових беретів. Композиційним центром у них є дане великим планом особа, виліплена тонкими переходами світла й тіней. У легкої, тільки-но помітній міміці, обрисах напіввідчинених або ледве вигнутих у посмішці губ, погляді широко розкритих очей, русі нахмурених брів, енергійному малюнку вилиць проступає відблиск напруженого духовного життя. Сила духу, відкрита Дюрером у його сучасниках, знаходить новий масштаб у його останній мальовничій роботі - великому диптиху "Чотири апостоли" (1526, Стара пінакотека, Мюнхен), написаному для нюрнберзької ратуші. Величезні фігури апостолів Іоанна, Петра й Павла, євангеліста Марка, що персоніфікують, за свідченням деяких сучасників Дюрера, чотири темпераменти, трактуються з такою монументальністю, що можуть бути зіставлені тільки з образами майстрів італійського Високого Відродження. В останні роки життя Дюрер видав свої теоретичні праці: "Керівництво до виміру циркулем і лінійкою" (1525), "Наставляння до зміцнення міст, замків і фортець" (1527), "Чотири книги про пропорції людини" (1528). Дюрер вплинув на розвиток німецького мистецтва 1-й половини 16 століття. В Італії гравюри Дюрера користувалися таким успіхом, що навіть випускалися їхні підробки; прямий вплив його гравюр випробували багато італійських художників, у тому числі Понтормо і Порденоне.