Ерік Берн, розвиваючи ідеї З. Фрейда, пише, що два найсильніших потягів є в людині: це потяг до творення – лібідо і потяг до руйнування – мортідо. Із намагання до творення виникає кохання, великодушність і щедрість, радісна творчість. Потяг до знищення призводить в дію ворожнечу, ненависть, сліпий гнів, жахливу насолоду жорстокістю.
Виходячи с цього, можна зробити висновок приборкує прояви ворожих тваринних інстинктів людина. Вона накладає на них обмеження і заборони, завдяки чому стає можливим соціальне життя, тобто існування і розвиток суспільства. У суспільстві створюються принципово нові "надбіологічні" умови збереження і продовження біологічного життя людського роду. Культура не створює життєву енергію людини, вона лише спрямовує її на розумні цілі і раціонально організує її використання в умовах людської спільноти.
Потреба жити і діяти – не продукт розвитку культури, а вихідний стимул до її розвитку, біологічне підґрунтя, з якого зростає здатність людини до творення і вдосконалення культури. Культура приборкує прояви природжених тваринних інстинктів людини. Ці умови призводять до утворення різноманітних форм людської діяльності, яких немає і не може біти у тварин. Людська діяльність – це розумова діяльність. А оскільки сам розум є продуктом культури і формується у кожної окремої особистості в ході залучення до неї, то можна сказати, що вся людська діяльність відбувається на основі засвоєння культури, відбитого у ній соціального досвіду.
Культура програмує життєдіяльність у людей і визначає її соціалізовані способи. Кожна окрема особистість живе і діє, вибудовуючи своє особисте життя і діяльність за програмами, які визначаються соціальними умовами і засвоєними особистістю культурними установками. Програми такого роду прийнято називати сценаріями. Сценарій – це розгорнутий у відповідно соціально-культурному контексті план дії особистості. Він не завжди нею чітко осмислюється і може носити досить розмитий, ескізний і орієнтований характер. Але будь-яка людина, якщо вона діє, як розумна істота, завжди має якийсь, бодай приблизний сценарій. Що визначає можливі шляхи і способи реальних дій особистості (наприклад, коли ми збираємось зателефонувати, то ще до того, як беремо трубку, в нашій голові складається сценарій попередньої розмови: ми згадуємо ім’я того, з ким хочемо розмовляти, намічаємо канву бесіди, передбачаємо можливі варіанти, що робити, коли нам скажуть те або інше, або якщо до телефону підійде хтось інший). Цей сценарій може бути намічений лише в загальний рисах, у ході розмови він може змінюватися залежно від різних обставин, але без нього навряд чи ми змогли б телефонувати.
Значно складнішими є довготривалі сценарії, які визначають професійну діяльність, форму дозвілля, дружні або любовні стосунки, сімейне життя. Такі сценарії звичайно формуються у вигляді окремих цілей, завдань і принципів. Багато чого тут залишається невизначеним і вибудовується гіпотетично, маючи на увазі, що життя буде вносити в них великі корективи.
У таких сценаріїв можна розрізняти два рівні – культурний сценарій та індивідуальний сценарій. На першому рівні сценарій виступає у вигляді сюжету, який визначається об’єктивними умовами життя людини і тим, які знання, норми, цінності та ідеали може вона отримати з навколишнього культурного простору. Культурний сценарій виступає як соціокультурно-умовлений сценарний план, як основна сюжетна лінія життєвих дій. У просторі культури можуть існувати еталонні сюжети культурних сценаріїв та інваріантні, незалежні від конкретних життєвих ситуацій, принципи побудови. Але в рамках загального культурного сценарію може існувати цілий набір різноманітних варіантів і нюансів основного сюжету. Кожна людина вибирає якийсь із них залежно від конкретних обставин свого життя і своїх власних особливостей.
В індивідуальному сценарії діяльності сюжет набуває своєрідності, характерної саме до конкретної особистості. Він включає в себе зміни, варіанти, не загальноприйняті в даному суспільстві сценарні репліки і ходи, в яких відбуваються особистісні і ситуативні моменти.
Культурні сценарії – це платформи, на яких вибудовуються індивідуальні сценарії. Будь-який культурний сценарій, з одного боку, забезпечує відповідність дій людини умовами суспільного життя, її успішну можливість. Внаслідок її дії поведінка людей стає зрозумілою і передбачливою для інших. Але з іншого боку, межі культурного сценарію стандартизують мислення людини і це може призвести її до безвихідного положення, коли на неї діють життєві ситуації, які не збігаються із звичайними культурними умовами і непередбачені еталонними культурними сценаріями. Творці культури, що визначають нові шляхи її розвитку, часто відхиляються від впроваджених культурою сценаріїв і віднаходять не пройдені, оригінальні, раніше невідомі сюжети діяльності (які згодом можуть стати взірцями для нових культурних сценаріїв).
Можна зробити висновки, що у сучасному суспільстві створена і функціонує складна, високорозвинена система духовного виробництва, яка забезпечує продукування, поширення і споживання культурних цінностей, їх зберігання і передачу. Вона впливає на виробничу, економічну, соціальну і політичну сферу людського життя, в свою чергу, перебуваючи під їх впливом. Практична значущість системи духовного виробництва для сучасного суспільства проявляється в тому, що у всіх країнах сучасного світу держава керує культурними процесами як за допомогою відповідного законодавства, так і з використанням фінансових, економічних, адміністративних і політичних засобів. У сучасних країнах існують закони, які регламентують діяльність системи освіти та науки, роботу засобів масової інформації, охорону культурної спадщини, охорону авторських прав як у сфері науково-технічної, так і художньої творчості.
Таким чином, культурний простір – лише начерк, загальний план, що окреслює контури людської поведінки. На основі культурних сценаріїв люди створюють індивідуальні сценарії, пристосовані до сценарних особливостей і конкретних умов. В результаті життєдіяльність людей "обрамлюється" і організується культурою. Обумовлена культурним сценарієм форма, в якій здійснюється будь-яка людська діяльність, виступає як культура діяльності.
1. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.
2. Подольська Є. А., В.Д. Лихвар, К.А. Іванова – Культурологія: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с 288.
3. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х., 1990, 1999..
4. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1992.
5. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.