ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Бібліотеки та архіви як інформаційний ресурс суспільства.
Розділ 2. Збереження документального фонду в українському та зарубіжному бібліотекознавстві.
2.1 Cучасні проблеми збереження бібліотечних фондів
Розділ 3. Архівні фонди в системі документальної пам’яті України: організація та збереження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Інформація суспільства, від якої значною мірою залежить духовне та культурне відродження держави, її соціально-економічний розвиток, потребує створення повноцінної інформаційної бузи, здатної задовольнити потреби суспільства. В наш час відбуваються суттєві зміни у формуванні і збереженні бібліотечних та архівних фондів. Виробляються нові принципи, ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, утвердженні гуманізму, демократії, доступності фондів широким верствам населення. Змінюється ставлення до критеріїв якості бібліотечних і архівних фондів.
Актуальність теми. Архівні і бібліотечні фонди, як документальні системи мають багато спільних властивостей, викликаних загальними закономірностями їх формування, розвитку та зберігання. Тому, говорячи про бібліотечні фонди, маємо на увазі і архівні фонди, і навпаки.
Стан культури і перш за все бібліотек, визначає рівень розвитку суспільства. Саме бібліотеки відіграють основну роль у системі документальних комунікацій, виконуючи функції інформаційних, бібліографічних і документальних інститутів.
Недооцінка суспільством ролі бібліотек, відсутність законодавчої бази її розвитку, довголітнє залишкове фінансування заважає використанню їх інтелектуального потенціалу, що має великий негативний вплив на хід відродження нашої держави і виходу її на світовий рівень.
Викликає тривогу масова ліквідація і невиправдана реорганізація низових бібліотек, кардинальні зміни в системі книгопостачання, що ставить під загрозу оновлення фондів, а значить сприяє старінню фондів як у плані відповідності інформації своєму часові. Так і у плані фізичного старіння.
У цьому є ряду стоїть і проблема збереження бібліотечних і архівних фондів. І проблема ця багатопланова. Вона потребує зацікавленого погляду фахівців багатьох галузей.
Якщо у бібліотечних фондах більшу частину матеріалів можна перевести на інші носії, то у архівній справі документ має зберігатися у оригінальному вигляді.
Багато питань складних і важливих виникає у зв’язку з вирішенням питання збереження бібліотечних і архівних фондів. Обов’язковість, терміновість їх вирішення і роблять це питання на протязі вже досить тривалого часу актуальним. Тому і тема даного дослідження є актуальною.
Мета дослідження. Метою даного дослідження є висвітлення питання збереження бібліотечних і архівних фондів, стан збереження їх на даний час, перспективи вирішення даного питання у майбутньому.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження у даній роботі є фонди архівів і бібліотек, стан збереження документації в них, проблеми, що потребують негайного вирішення.
Проблематика. Збереження архівних і бібліотечних фондів є проблемою для вирішення якої недостатньо лише письмового розпорядження високого керівного органу.
Для вирішення питання збереження архівних і бібліотечних фондів необхідний також і певний рівень розвитку хімічної, целюлозної промисловості, друкарської справи тощо. І, звичайно виділення певних коштів.
Бібліотечна і архівна справа – види діяльності, які не можна назвати прибутковими. І архіви і бібліотеки – організації бюджетні і повинні чекати, коли їх профінансують.
Впевнено можна сказати, що сьогодні бібліотечні і архівні фонди виживають і зберігаються не за рахунок створених державою комфортних умов існування і утримання фондів, а здебільшого за рахунок ентузіазму бібліотечних і архівних працівників.
Над питанням збереження бібліотечних і архівних фондів працювали науковці, такі як Л.А. Дубровіна, Л.В. Муха, М.С. Слободяник та інші.
Вивчення розвитку та збереження фондів, пов’язані з іменами Д. Багалія, В. Барвінського, В. Маяковського, В. Романовського та інших.
Г. Новікова та І. Скобець опрацювали тему „Кількісна оцінка стану фізичного збереження бібліотечних фондів”, в якій використали метод прикладної статистики. Історик Г.В. Порохнюк працює над вивченням архівних фондів, як складової документного фонду України. Л. Муха аналізує практику архівної та бібліотечної форми зберігання документів в них, зокрема описує походження, історію та реконструкцію бібліотечних книжкових колекцій.
Робота складається зі вступу, 3-х основних розділів, висновків та додатків. В кінці роботи вміщено список використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. БІБІЛОТЕКИ ТА АРХІВИ ЯК ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС СУСПІЛЬСТВА
В останні десятиріччя створилося підґрунтя для нового розуміння бібліотеки і архіву, що за умови переходу до інформаційного суспільства почали розглядатися як суб'єкти інформаційних процесів (інформаційні системи (ІC) й інформаційні ресурси (IP).
Згідно із Законом «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993), національний архівний фонд визначений як «складова частина інформаційних ресурсів суспільства»; за нормативним термінологічним словником «Архівістика»: архівні інформаційні ресурси – це сукупність «первинних і вторинних документів, що зберігаються і підлягають зберіганню в архівах держави».
Із Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995): бібліотеки - соціальний інститут, «що забезпечує акумуляцію і загальнодоступність документально-інформаційних ресурсів (книг, документів та інших носіїв інформації)».
IP- це третій найважливіший вид ресурсів сучасного суспільства (як і матеріальний та енергетичний), що реалізує процеси збирання, опрацювання, зберігання, пошуку і використання інформації й представлений масивами документів в 1C: архівах, бібліотеках, службах НТІ, музеях тощо.
Як 1C архіви та бібліотеки перебирають на себе їхнє визначення як організаційно впорядковані сукупності документів і інформаційних технологій, функція котрих – зберігання, пошук й видавання інформації. В інформатизованому суспільстві інформація як головний ресурс буде абсолютно необхідною в усіх його сферах, архіви та бібліотеки (професійні постачальники інформації) не тільки не втратять своєї цінності, навпаки - їх роль зростатиме. Цій тенденції сприятиме співпраця вказаних об'єктів.
До IP України належать ті з них, які становлять суспільний інтерес і мають міжвідомчий універсальний характер. Це, насамперед, - Національний архівний фонд, Державний бібліотечний фонд, довідково-інформаційні фонди Державної системи науково-технічної інформації. Кожна з названих систем має неоднаковий ступінь завершеності й досконалості, хоча в сукупності це поки ще конгломерат. Щоб перетворити його в систему IP, слід визначити завдання, які потребуватимуть спільних зусиль і сприятимуть розширенню меж внутрішньо системної і міжсистемної взаємодії.
Нині в Україні на кожні 2,5 тис. населення припадає одна стаціонарна публічна бібліотека, а всього налічується 45 тис. бібліотек усіх систем і відомств з 700 млн. книг (за кількістю бібліотек Україна стоїть поряд із високорозвиненими країнами світу: США, Великою Британією, державами Північної Європи). На всіх рівнях системи державного управління функціонує мережа державних архівів (683), котрі налічують 182324 архівних фонди і зберігають 49,1 млн. справ документів на паперовій основі, 0,6 млн. од. зб. науково-технічної документації, 73,6 тис. кінодокументів, 1,1 млн. од. зб. фотодокументів, понад 31 тис. фонодокументів. Законом 1993 р. декларовано створення Національного архівного фонду як єдиної сукупності всіх документів, що зберігаються на території України і мають офіційно визнану наукову й історико-культурну цінність, та закладено міцну правову базу подальшого розвитку галузі.
Соціальна корисність бібліотек та архівів набагато перевищує їхнє соціальне визнання.
Якщо простежити генезу понять «бібліотека» та «архів», то виявлятимуться їх спільні витоки. Можна говорити навіть про їхню злитість, нерозривність на початковому етапі існування, тобто про синкретизм. Відомо, що в Єгипті за часів Давнього царства бібліотеки та. архіви мали навіть одну назву: р rmd ’ t. Єдиною, найвірогіднішою, спонукою до їхньої появи можна вважати виникнення писемності та писемних документів, які потребували збереження для подальшого користування.
Диференціація писемних документів стимулювала функціональне виокремлення кожної галузі з метою обслуговування конкретних суспільних потреб. Виникнення друкарства збільшило масиви книжкової продукції і сприяло створенню спеціальних сховищ для книг (бібліо - книга, тека - сховище). Відтак автономне існування бібліотек і архівів було зумовлене різними видами документів, з котрими вони працювали.
Навіть наприкінці XIX ст. в Європі ще існувала проблема роздільного зберігання архівних та бібліотечних документів, про що свідчать рекомендації в першому підручнику з архівної справи (1898 p., Голландія): «рукописи, які не входять до складу архівного фонду, треба вміщувати до бібліотеки (яка має бути поза архівом); тільки коли в місті немає громадської бібліотеки або деякі з цих рукописів тісно зв'язані з архівними фондами, можна організувати такі бібліотеки при архівосховищах»3. Спільною була і перша створена бібліотекарями міжнародна організація. З неї архівісти виокремились у 1948 р. і заснували Міжнародну раду архівів [12,20].
Бібліотекарі раніш усвідомили автономність, самостійність своєї галузі та професії - архіви ж ще довго знаходилися під орудою істориків, створювали інфраструктуру історичної галузі, обслуговували її. На жаль, і бібліотекарі, й архівісти нині набули про свої витоки й уже не згадують про спільне минуле. Однак проблеми, що сьогодні постали перед ними, спонукають до співпраці.