Однією з найбільш популярних казок Андерсена є казка "Нове вбрання короля" (1835). У цій казці письменник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: "А король голий" - став крилатою фразою, якою народ викриває убогість думки людини, її фальшиву репутацію.
У казці висміяно підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляються правдивість і сміливість народу.
Казка чітко побудована, сюжет її динамічний. Починається вона з яскравої характеристики короля, і нею письменник вмотивовує зав'язку - появу пройдисвітів та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кожному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі пройдисвіти: вони сидять за порожніми верстатами і тчуть без пряжі, спалюють багато свічок, щоб всі думали, наче вони і вночі працюють; великими ножицями ріжуть повітря, ніби кроять тканину, шиють голками без ниток, щоб ніхто не побачив, що нитки не витрачаються.
Король і придворні теж удають, ніби вони захоплені красою тканини, якої не бачать. За допомогою внутрішніх монологів письменник показує різкий контраст між станом персонажів, їх думками та переживаннями і тим, що вони говорять. Розгублені і неприємно вражені, що не бачать нового вбрання, вони старанно приховують від інших свої справжні почуття й роздуми і вишуканими словами вихваляють тканину, її візерунки, фарби, удавано захоплюються її красою. Цим прийомом Андерсен влучно викриває лицемірство придворних і обмеженість короля. Ось до "майстрів" з цілим почтом з'явився король, щоб подивитися на матерію. Всі роблять вигляд, ніби милуються чудовою тканиною. Це ж саме робить і король, щоб приховати від інших, що він не достойний займати таку високу посаду:
- Що таке? - подумав король. - Я нічого не бачу! Це жахливо! Невже я дурний? Невже нездатний бути королем? Це найстрашніше, що могло трапитись зі мною.
- О, дуже гарно, - сказав він, - це варто моєї найвищої похвали! Він задоволено кивав головою і розглядав порожні верстати...
Дія досягає свого найвищого розвитку у сцені святкового параду, коли король змушений був вийти на вулицю столиці і у "новому вбранні", щоб показатися народу. Контраст між урочистістю церемонії і виглядом голого короля під розкішним балдахіном - прийом, за допомогою якого письменник створює комічний ефект, викриває й засуджує короля і придворних, їх нікчемність і глупство.
Казка закінчується правдиво і мудро: істину - король голий - сказала невинна дитина, яка ще не навчилася лицемірити. Настає розв'язка: хоч король і зрозумів свою помилку, але продовжує поводитись так, нібито нічого й не сталося:
- Та він же зовсім голий! - закричав нарешті весь народ. Королю раптом стало ніяково. Йому й самому здавалося, що народ каже правду, але він подумав: "Все ж таки я мушу витримати всю процесію".
І він виступав і далі ще величніше, а камергери йшли і удавали, що несуть шлейф, якого насправді зовсім не було.
В інших казках Андерсен також гостро картає і засуджує пороки верхівки тогочасного суспільства. У казці "Соловей" (1843) висміяно неуцтво, тупість придворних імператора, відрив їх від життя народу, невміння збагнути справжнє мистецтво, відрізнити його від фальшивого, підробленого. Ці тупі й обмежені придворні віддали перевагу механічній іграшці, штучному солов'єві, бо хоч він і співав лише одну мелодію, його можна було завести коли завгодно, він міг співати, не стомлюючись, по тридцять разів одне і те ж. Вони знехтували живого солов'я, його чарівну пісню і вигнали його з володінь імператора.
Так само принцеса із казки "Свинопас" відмовилася прийняти від принца в дарунок живого солов'я і прекрасну троянду, бо вони були не штучні, а справжні. їй більше сподобалися такі нікчемні іграшки, як, наприклад, музична торох-тушка, що награвала популярні польки й вальси, і чарівний горщик, який відкривав принцесі тайну, у кого що вариться на обід.
У казці "Принцеса на горошині" (1835) Андерсен висміяв аж занадто тендітну, зманіжену принцесу, яка відчула горошину, покладену на її ліжко під двадцять перин і матраців. За цю надмірну чутливість її було визнано в аристократичному світі справжньою принцесою.
У багатьох казках Андерсена висміяно обивателів, обмежених, тупих, чванливих, хоч цими рисами письменник часто наділяє не людей, а тварин або неживі предмети. Такими обивателями, чванливими і нерозумними, є, наприклад, кіт і курка у казці "Гидке каченя" (1843). Вони, як і качки, зневажають бідне каченя тільки за те, що воно не таке, як усі інші качки й каченята.
Кіт був паном у хаті, а курка почувала себе господинею, і вони завжди казали: "Ми і світ", тому що вважали себе половиною світу і до того ж кращою.
Їм не під силу збагнути трагедію "гидкого каченяти", зрозуміти його прагнення, його бажання стати кращим, жити у злагоді з усіма, чинити лише добро всім, хто його оточує. Вони просто вважають його божевільним.
Тобі нічого робити, тому і лізуть у голову такі дурниці; неси яйця або воркочи, - і все минеться! - казала йому самовпевнено курка.
Зовсім інший тон у казках Андерсена, коли він розповідає про хороших людей, благородних, добрих і правдивих, про героїв, стійких у біді і мужніх, здатних бути самовідданими, вірними в дружбі.
Маленька дівчинка Герда мандрує по світу, зносить муки, долає великі труднощі, щоб дізнатись, куди зник її друг - хлопчик Кай. Зрештою вона дізнається, що Кая забрала у своє крижане царство Снігова королева. Тільки велика любов дівчинки, її самовідданість і гарячі сльози допомогли знайти хлопчика - розтопити лід у його серці і повернути йому життя ("Снігова королева" - 1844).
Крихітна дівчина Дюймовочка і ластівка допомагають одне одному в біді, рятують у важку хвилину життя ("Дюймовочка").
Тварини і рослини, олюднені письменником, по-людському добрі, співчувають чужому горю, полегшують страждання інших.
Так, горошина ("П'ятеро з одного стручка") не просто проростає, зеленіє і цвіте на підвіконні у бідної вдови-робітниці. Вона нагадує її хворій дочці весну, поле, зелень і надає їй сил перебороти хворобу. Горошинка жила не марно - вона принесла радість людині.
Непомітна польова квітка ромашка ("Ромашка"), опинившись у клітці з жайворонком, намагається полегшити страждання пташки, яку мучить спрага (діти спіймали жайворонка і, посадивши його в клітку, забули поставити воду).
У творах Андерсена поряд із фантастичними картинами й образами змальовано і картини реального життя, відображено національні риси датського народу, природу Данії. У таких казках діють живі люди: жителі міста і села, ремісники, чиновники, студенти, моряки, робітники, юнаки й дівчата, старі й діти. Зображено чудові букові ліси, поля й сади, синє море. З яскравими подробицями відтворено побут, працю, мистецтво датського народу. Відображено і деякі риси минулого - старовинна архітектура міст, середньовічні цехові традиції ремісників тощо.
Андерсен з любов'ю пише про минуле і сучасне, не віддаючи переваги ні тому, ні другому. Так, у казці "Старий дім" письменник розповідає про зустріч двох поколінь, і ця зустріч - дружня, доброзичлива. Старий дім своє віджив, його руйнують і будують новий, просторий і світлий. Але про старий дім залишаються у всіх теплі спогади; в ньому теж жили люди, у них були свої радості і турботи, їх життя не минуло безслідно.
Андерсен плідно використав кращі традиції народної творчості. Він створив ряд казок за сюжетами і мотивами народних творів - "Нове вбрання короля", "Дикі лебеді", "Що не зробить старий - все гаразд", "Великий Клаус і маленький Клаус" та ін.
Проте більшість казок письменника - це цілком оригінальні твори. Вони вражають читача дивовижним умінням поета оживляти речі, тварин і рослини, робити їх такими схожими на людей, створювати неперевершені образи ("Ялинка", "Льон", "Гидке каченя", "П'ятеро з одного стручка", "Стійкий олов'яний солдатик" та ін). Багата фантазія, поетичність, яскравість мови персонажів, тонкий гумор, мальовничі картиниприроди - все це знаходимо в казках Андерсена, то веселих, то зворушливих, завжди зігрітих теплотою його почуттів.
Майже в кожній казці незримо присутній казкар; ми ніби чуємо його голос, сприймаємо його оцінку подій чи осіб - іноді схвальну, а інколи іронічну, насмішливу. Здається, що автор казок десь тут поруч із читачем і разом з ним то радіє, то дивується, а, буває, й сумує. Андерсен брав дуже близько до серця почуття і переживання своїх вигаданих героїв, навіть коли вони й неживі предмети. У багатьох казках він безпосередньо звертається до читачів, і від цього ще сильнішим стає відчуття близькості письменника до тих, кому він адресував свої твори. Він то запрошує вислухати казку, то робить іронічні зауваження з приводу дій персонажів.
Наведемо кілька прикладів.
Коли у солдата не стало грошей ("Кресало"), то "ніхто з друзів тепер його не відвідував - надто вже високо було підніматися до нього". Коли ж він за допомогою чарівного кресала дістав гроші і став носити багатий одяг, "всі друзі відразу його пізнали і полюбили знову".
Казку "Снігова королева" письменник починає словами: "Отже, починаймо! Коли ми дійдемо до кінця цієї історії, - ми знатимемо більше, ніж зараз".
"От тільки послухай! - звертається автор до читача в казці "Ромашка". - За містком, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! "
Іноді в кінці казки, ніби між іншим, поет вставляє своє зауваження. Так, у казці "Циганська голка", коли героїня її, голка, після всіх пригод лежала спокійно на бруку, письменник каже: "Ну, і нехай собі лежить".