Реферат
з дитячої літератури
на тему:
„Життєвий та творчий шлях Ганса-Крістіана Андерсена”
Всесвітньовідомий датський письменник, славетний казкар Ганс-Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 р. в невеликому місті Оденсе. Він був єдиною дитиною в сім'ї бідного шевця. Батько його був грамотною людиною, любив книги і заохотив до читання й сина.
Хоч дитячі роки майбутнього письменника пройшли в бідності і тісноті, та хлопчик не відчував себе знедоленим: батьки його дуже любили. Всі, хто знав малого Андерсена, були до нього уважними, багато знайомих хвалили і дивувалися з його здібностей, віщували йому блискуче майбутнє.
Справді, Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Тихий, соромливий, він не грався з дітьми в шумні ігри, як інші хлопчики, а багато читав, мріяв, захоплювався театром, складав п'єси і ставив їх у своєму ляльковому театрі, сам майстрував ляльки і шив для них театральні костюми. Гарно співав, декламував, і тому його часто запрошували до себе заможні жителі Оденсе, для яких він був лише забавкою, бо ніхто по-справжньому не допомагав хлопчикові. Він учився в школі "для бідних", де вчили дітей лише сяк-так читати, писати і трохи рахувати. Вчити Г. -К. Андерсена в гімназії батьки не мали змоги, а стати ремісником він не хотів. Коли йомуминуло чотирнадцять років, він твердо вирішив поїхати В Копенгаген, хоч і сам ще не знав, ким він хоче стати і що робитиме в столиці.
Опинившись у 1819 р. у великому незнайомому місті без будь-яких засобів до існування, без освіти, не знаючи ні єдиної душі, Андерсен пережив тяжкі часи. Він сміливо звертався до незнайомих йому діячів мистецтва - композиторів, артистів, письменників, просив їх перевірити його здібності і прийняти на роботу. Хоч і придбав він собі у цей час немало знайомих серед датських артистів і літераторів, проте два роки життя в Копенгагені були для нього періодом голодування, моральних страждань і невдач. Пробував учитися в хорі, та пропав голос. Працював у театрі, виконуючи непомітні ролі, але не мав успіху. Андерсен тоді багато читав, вивчав латинь, та все ж йому бракувало систематичної освіти. Нарешті, один із його знайомих, директор столичного театру Коллін, не обмежився лише добрими порадами, як всі інші друзі Андерсена, а допоміг йому поступити на навчання у гімназію в місті Сля-гельзе і виклопотав для нього стипендію. Так шістнадцятирічний юнак Г. -К. Андерсен став учнем 2 класу і змушений був учитися з малюками.
Гімназичні роки (1822-1826) були в житті Андерсена дуже тяжкими. Він був наполегливим, старанним, учився добре. У вільні від навчання хвилини писав вірші. Директор гімназії хоч і був задоволений успіхами Андерсена, проте не тільки не хвалив його, але й ставився деспотично, глузливо і забороняв юнакові писати вірші. Становище молодого поета було нестерпним.
Друзі Андерсена, довідавшись про його страждання, допомагають йому переїхати до Копенгагена. Тут, підготувавшись приватним способом, Андерсен склав успішно екзамени і в 1828 р. став студентом Копенгагенського університету. Знову роки напруженої праці: сумлінне вивчення наук і поетична творчість. Тепер Андерсен знав, що його покликання - художня література. У студентські роки він виступив у датській літературі як поет, драматург, автор нарисів. Вийшла в світ перша збірка його поезій (1830), з успіхом пройшла вистава першої п'єси.
Андерсен багато подорожує. Об'їздив свою батьківщину, побував за кордоном: в Італії, Німеччині, Англії, Франції та інших країнах. У Римі він зібрав матеріал для свого першого роману-"Імпровізатор" (1835). У чужих країнах він теж знайомився з талановитими людьми. До нього ставилися прихильно, він придбав собі багато добрих друзів серед діячів культури різних країн. Андерсен стає близьким другом Ч. Діккенса, познайомився з братами Грімм, з Г. Гейне, В. Гюго, О. Бальзаком, Дюма (батьком і сином), Ф. Лістом та ін.
Талант Андерсена визнавали в багатьох країнах, тільки в Данії критики або замовчували його, або писали про нього насмішливо, з презирством, не визнавали його "своїм". Це дуже пригнічувало письменника. Коли ж слава Андерсена стала світовою, критики змушені були визнати його і припинити глузування.
В період розквіту творчих сил і здібностей Андерсен почав писати казки. У 1835 р. було надруковано дві збірки перших його казок, і вони принесли йому нечувану славу. їх було перекладено на багато мов світу.
З цього часу протягом сорока років Андерсен створив немало казок, які з захопленням були сприйняті не тільки дітьми, а й дорослими. Славетний казкар вважав себе щасливою людиною. Свою автобіографію, яку писав довго - з 1846 по 1869 р. - і назвав "Казка мого життя", починає такими словами: "Моє життя – прекрасна, розкішна казка. Якби тоді, коли я вступив у світ маленьким, бідним, самотнім хлопчиком, до мене з'явилась всемогутня чарівниця і сказала: "Обери собі мету і напрямок, а я буду тебе направляти і захищати! " - моя доля не могла б бути щасливішою, розумнішою і кращою".
Нечувана популярність, загальна пошана письменникові, пишні свята на його честь, матеріальна забезпеченість, численні друзі, подорожі, а головне - змога займатися улюбленою справою, літературною творчістю, - все це давало Андерсену відчуття щастя, хоч він і багато страждав раніше, довгий час терпів приниження, образи, зневагу. З ним сталося те саме, що й з героєм його казки "Гидке каченя". Колись гнане й зневажене усім світом, гидке каченя, вирісши, стало чудовим лебедем, краса якого всіх вражала. Лебідь став щасливим і забув про свої страждання в минулому.
Помер письменник 4 серпня 1875 р.
Г. -К. Андерсен - автор відомих у свій час п'єс, ліричних віршів, романів і нарисів про подорожі, але в світову літературу він увійшов як талановитий автор казок. Дивна особливість їх полягає насамперед у тому, що "в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть зрозуміти тільки дорослі". Андерсен знав це, і тому назву першої збірки "Казки, розказані дітям" він змінив у 1843 р. на "Нові казки". Коли письменникові за кілька місяців до смерті показали проект пам'ятника, де його було зображено серед дітей, Андерсен не ствердив його, сказавши, що свої казки він адресує дорослим у такій же мірі, як і дітям. Проект було перероблено.
Казки Андерсена критика зустріла без особливого ентузіазму. Дехто шкодував, що письменник вдався до таких "дрібниць", відступив від серйозної літератури. Тупість і обмеженість дворянських критиків у тогочасній Данії, їх вороже ставлення до письменника з народу не дали їм змоги побачити, що Андерсен вийшов на новий шлях творчості, що своїми казками він вніс у літературу свіжий оригінальний струмінь.
А казки Г. -К. Андерсена справляли надзвичайно велике враження на читачів – дітей і дорослих. На думку М. Добро-любова, вони написані з визначним талантом. "У них є одна прекрасна особливість, якої бракує іншим дитячим книжкам: реальні уявлення надзвичайно поетично набирають у них фантастичного характеру, не лякаючи, проте, дитячої уяви різними буками і всякими темними силами. Андерсен, звичайно, оживлює і змушує діяти звичайні, неживі предмети. То у нього свинцевий солдатик скаржиться на свою самотність, то квіти починають веселі танці, то льон переживає різні відчуття, перетворюючись у нитки, полотно, у білизну, папір. Дуже в небагатьох оповіданнях появляються надприродні, вищі сили, і ці оповідання становлять безсумнівно найслабішу частину всієї книжки. Та зате є пречудові оповідання, в яких фантастичного майже зовсім немає. Такі, наприклад, нове вбрання одного герцога, дівчинка з сірниками, принцеса на горошині... Оповідання ці забавні або зворушливі; вони можуть добре вплинути на розум і серце дітей, і між тим у них немає ні найменшого резонерства... В тому-то й видно майстерність і талант розповідача: його оповіданням не треба повчального хвостика; вони наводять дітей на роздуми, і оповідання застосовується самими дітьми, вільно і природно... ".
У 1864 р. в журналі "Современник" була вміщена рецензія на повну збірку казок Андерсена. В ній були відзначені такі достоїнства казок, як стриманість фантазії письменника, дотепність і непідроблена наївність, серйозність думки, втіленої в простодушну форму, а тому вони цікаві для всіх читачів, незалежно від їх віку.
К.Г. Паустовський, згадуючи про своє перше знайомство з казками Андерсена, розповідає, як він зачитався казкою про стійкого олов'яного солдатика і принадну танцюристку, а потім про снігову королеву. "Дивна і, як мені здалося, запашна, неначе подих квітів, людська доброта сходила зі сторінок цієї книги... ". Далі Паустовський пише, як йому пощастило, що "напередодні важкого й великого двадцятого століття... зустрівся милий дивак і поет Андерсен і навчив... світлої віри в перемогу сонця над темрявою і доброго людського серця над злом".
У казках відбився світогляд Андерсена, його ставлення до людей, до життя. Він любив людей, добре знав життя народу, його страждання і радості. З повагою і співчуттям розповідає він у своїх казках про життя бідняків, скромних трудівників, про їх дітей і показує водночас моральну вищість простих людей над багатіями і аристократами. З іронією, насмішкою змальовує він пихатих і дурних дворян, тупих, обмежених королів і придворних, ненаситних купців, багатіїв. Це зближує казки Андерсена з фольклором, з яким він був добре обізнаний ще з дитинства.
Творчість Андерсена справедливо вважають вершиною демократичних і реалістичних тенденцій у датській літературі XIXст., саме в казках найяскравіше виявляється демократизм поета, народність його творчості.
Андерсен не був революціонером, проте у своїх творах він розкриває гострі суперечності в буржуазному суспільстві того часу, засуджує його пороки. Його казки пройняті гуманістичними почуттями, оптимізмом, вірою в краще майбутнє людства; у них письменник стверджує рівні права усіх людей на щасливе життя.