Смекни!
smekni.com

Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка (стр. 5 из 5)

Тепер прослідкуємо факт «внутрішнього мовлення» Мирона. У голові малого Мирона снуються різні думки. Стан хлопчика передається через внутрішні монологи: «не може йому поміститися в голові», що сонечко таке маленьке, а тато говорив, що воно велике.

« - Ба , а як же воно? Сходить, там дірка мала: заходить, то й там дірка. Хіба ж дірка разом із сонцем по небі ходить?

Миронові здається, що брід – це бездонна глибінь, що людина бачить і чує ротом, однак пересвідчується в іншому:

- Татуню, татуню! Я щось знаю!

- Та що таке, моя дитино?

- Я знаю, що чоловік очима видить.

П о батьковім лиці перебіг усміх.

- А вухами чує кудкудакання, а пальцями шум.

- Як, як?

- Та так, що як затикати вуха пальцями, то чути тільки шум».[4, c.138-139]

Процес такого мислення Мирона доходить до ситуацій майже гротескових.

Тепер переглянемо основні засади мислення, що зобразив Франко у цьому моменті. Тож процес мислення у дитини побудований на специфічному методі пізнання або симбіозі теоретичних висновків пізнання оточуючого світу та використання дитиною практичного методу пізнання. Також ще однією відзнакою психологізму даного оповідання є своєрідність зображеного психотипу автором, так нетипове мислення дитини вже з такого раннього віку зразу виокремлює її серед інших дітей. Тому на разі маємо справу с явищем самобутності дитини яке помічають інші люди, помічає і сама дитина. Тобто у оповіданні дитина переходить межу життя тільки у власному світі та думках а іде у суспільство, де стикається з головним проблематичним фактом оповідання-тим , що вона відрізняється від інших але як правильно дати собі оцінку вона не знає, тому за «еталон» психотипу оцінювання особистості приймає стандарти свого суспільства, а також її оцінки що надають оточуючі, насамперед в сім'ї. Дуже делікатним в цей момент є векторність таких оцінок, тобто добре-погано. Так Мирон буде самооцінювати себе й надалі, по тому, яку основу самооцінки та сприйняття іншими себе заклали в дитинстві. Так Франко вибудовує основну концепцію твору, де в центрі знаходиться вразливий внутрішній світ дитини.

Далі проаналізуємо таку частину твору «І малий Мирон зачинає мислити. Слуги побачили се, ззирнулися між собою, трунули одне друге ліктями, а дівка-служниця шепнула навіть до старого Івана:

-Ану, він зараз якусь дурницю вистрілить.

-Ба, не знати, --почав звільна Мирон , - чому то свята матінка дивиться, дивиться, а капусти не їсть?..

Бідний Мирон, хоть і як мучився, не міг нічого ліпшого придумати, може, для того, що його насилу заставляли думати «як люди». Сміх, регіт, звичайна нагана матері враз із «туманом вісімнадцятим» - бідний Мирон заплакав.

- Та що ж, коли я не вмію мислити так, як люди!- сказав він, обтираючи сльози».

Змальовуючи дану ситуацію автор допомагає нам зрозуміти силу впливу оточення на дитину, на її психологічний світ в першу чергу. Франко додає тонкого забарвлення оповіданню психологізм оповідання. Відтінюючи його лінії за допомогою різних ситуацій, де дитина показує свої прояви постійно наштовхуючись на нерозуміння того, що вона намагається пристосувати себе до світу і у відповідь якось збагатити, відзначити думкою, знайти шлях до розуміння світу. Сам процес замислювання у малого Мирона над тим що він скаже в першу чергу з психологічної точки зору походить на певний принцип «психологічного імунітету» людини, адже вона шукає шлях від чергового висміювання своєї думки, точки зору. В описаній вище ситуації дитині не вдалося оминути чергове висміювання. І це для Мирона було найтяжче, як на долю маленької дитини, не бути почутим дорослими, оточуючими у своєму намірі пізнати цей світ. Не треба забувати, що дитина- не знає законів мислення, основ і стандартів, їй дуже складно пристосуватися самій та навчити і роз'яснити можуть тільки оточуючі, якщо вони звісно мають бажання відкрити дитині світ і хоча б мінімальну основу знань як це зробити, а не невігластво по відношенню до світосприйняття дитини які ми бачимо у оповіданні—у матері, сусідів, слуг і т.д.

У кінці аналізу маю відзначити ту особливість психологізму дитячих оповідання, яка проходить крізь рядки – самобутність таланту, внутрішнього світу, особливостей мислення приведена та описана різними психологічними прийомами, у різних життєвих ситуаціях показує нам багатогранний портрет дитини. Який Франко зміг передати у оповіданні всю неоднозначність життя маленького українця із простої сім'ї 19 століття піднявши і глибоке філософське питання - існування унікальності індивідууму, існування бази для розвитку майбутнього. Зараз коли суспільство має у образі освіти потужний інструмент формування власного майбутнього такими далекими здаються часи, коли українське селянство могло тільки мріяти.

Я звичайно дотримуюся думки, що з часів описаних Франком, виховання у сім'ї, школі, культурно-просвітницьке виховання людей різного віку значно прогресувало в найкращу сторону не антагонізму, а зближення, розуміння, подолання багатьох перешкод у спілкуванні між людьми у сім'ї та школі, різних класів та різного віку. Це в першу чергу позначилося на суспільстві та самих людях, в першу чергу у відкритості людей один одному на шляху до порозуміння світосприйняття іншої людини.

Я вважаю найкращим завершенням аналізу даної роботи будуть слова самого автора, який так майстерно змоделював філософо-соціальну направленість психологізму оповідання :«Лучаються по наших селах доволі часто такі дивовижні появи. Все у них змаленьку не так, як у людей: і хід, і обличчя, і волосся, і слова, і вчинки. А коли прийдеться такій дитині вік жити під тісною сільською стріхою, без ширшого досвіду, без яснішого знання, коли від малку нетямучі родичі почнуть натовкати в неї все на такий спосіб, «як звичайно у людей», то їм вдасться придавити вроджений нахилок до своєрідного; всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав'язку, і з малого Мирона вийде кепський господар або, гірше, не доразу приголомшена живість та прудкість характеру попре його до злого ,не можучи розвитися на добро, -стане він забіякою, ворожбитом, що віритиме у власні привиди і буде туманити людей із щирого серця »


Висновок

У даній роботі був проведений аналіз психологізму творів видатного українського письменника 19 століття Івана Франка, серед яких дитячі оповідання «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон».

Також були виконані такі завдання :

- проведений аналіз дитячих оповідання І.Франка;

- виокремлений художній психологізм у формулюванні І.Франка;

- висвітлене функціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окреслено людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;

- позначені наявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення.

Робота складається з відзнаки теоретичних засад аналізу у першому розділі та опису біографічних передумов створення даних оповідань, та питанням психологізму кожного оповідання окремо. Має підкреслити, що кожне з них є відбиттям насамперед біографії самого письменника, його дитячих спогадів про його дитинство, сім'ю, освіту та школу. а далі вже приведений аналіз кожного оповідання окремо через призму світосприйняття дитини навколишнього світу так, як це змальовує автор.

Насамперед у аналізі я приводжу цитати з оповідань, це на мою думку дає найбільш узагальнюючу картину оповідань. А потім вже будую аналітику ствердження певних фактів щодо психології та поведінки головного героя, а також до поведінки та життєвих позицій людей, що його оточують, серед яких родичі, сусіди, вчителі, суспільство.

У висновку маю за необхідне відзначити застосування письменником багатої палітри художніх форм, засобів і прийомів психологічного зображення (як екстравертних, так само й інтервертних) розкриття внутрішнього світу дитини у багатстві її зв’язків зі світом та з суспільством та сім'єю, соціальну лінію всіх оповідань.

Геніальність Івана Франка, саме як педагога-психолога проходить крізь всі оповідання. Його автобіографічний підхід у художньому зображенні дитини, та антропоцентричні концепції в літературній творчості надовго випереджали майбутні здобутки психологічної науки.


Список використаної літератури

1. «Великий Каменяр. Проза та драматургія Івана Франка». Упоряд. і передм. Чічановського А.А.—Київ, 2006 р—672с.

2. «І.Франко. Літературно-критичні статті». Держвидав УРСР, 1950р—150с.

3. «Українська дитяча література. Навчальний посібник для учнів педучилищ». Киличенко Л.Н.—Київ:Вища школа, 1988 р—264с.

4. «Іван Франко. До світла!Оповідання». За ред.Шевцова С.І.—Київ, 1976 р—384с.

5. «Дивослово. Літературний журнал»--Київ, 2008 р—52 с.

6. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 - 2003р. -150 с.

7. Кашуба М. Ідея суспільного прогресу в працях Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, “Світ”, 1998. 352 с.

8. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994. - 315с.

9. Кропивницька Н.С. Ідеал як філософська проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія - Філософські науки. - 2000. - Вип.2. – 230 с.

10. Маланюк Є. Книга спостережень. -- К., 1995. -367 с.

11. Мащенко С.Т. Основні проблеми в історії української філософії. - Чернігів, 2002, 258с..