Загалом же Рот написав 16 романів, декілька оповідань та тисячі газетних статей, фельєтонів, нарисів. Адже свого часу він був одним з найліпших журналістів, який працював у провідних газетах Берліну, Відня та Парижу. Цю журналістську сторону його таланту почали вивчати порівняно недавно. Але в очах більшості дослідників вона є рівноцінною, а деякі ставлять її навіть вище, ніж творчість Рота-романіста. Зрештою, сам Рот розглядав працю журналіста та письменника як одне ціле: «Справжня актуальність не обмежується 24-ма годинами», писав він. І справді, його газетні статті є цікавими й актуальними до нині.
"Йозеф Рот у багатокультурному світі: творчість австрійського письменника як інспіруючий чинник міжлітературної рецепції" у світлі концепції Й. В. Ґете про "світову літературу" та її неминучі успіхи зазначено, що рівновагу структур художнього світу кількох творів на перетині зближуваних культур і їх творців забезпечує домінанта рецептивно-типологічних процедур дослідника. Екскурси в історію українсько-австрійських літературних взаємин різних періодів дали підстави для висновку про роль літературних асоціацій в міжлітературній рецепції творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана (Андрія Баб’юка), Р. Купчинського, О. Турянського. Кожен з цих літераторів, які формувалися в просторі Австро-Угорської держави, мав свій досвід, що торкався характеристики Галичини, місцевостей і людей, які інспірували "летючі враження". У дисертації наголошено, що феномен української міжлітературної рецепції на ґрунті безпосередніх чи опосередкованих контактів людей, дотичних до творчості Й. Рота, увиразнюється як насильницькими розривами у літературному житті в просторі Австро-Угорської імперії, так і запізнілими взаєминами національних літератур у континуумі європейської культури. Ті взаємини рано чи пізно ставали для читачів відомими фактами, що уявнювали високі оцінки ротівських мотивів, характерних для його художнього світу. Історико-літературні факти невідривні від власне історичних реалій, до складу яких входять і демографічний, і геотопографічний аспекти. Загострене образне відтворення воєнно-військових реалій притаманне насамперед Й. Роту, а водночас і іншим сучасникам Й. Рота, які брали безпосередню участь у війні, були свідками тодішніх подій.
Український контекст з межі кінця ХІХ – початку ХХ ст. і до часів їх інкорпорації в широко трактований контекст осібно творчості Йозефа Рота відповідно не просто змінювався, а й уявнював у континуумі історико-літературного процесу ХХ століття не однаковий феномен контекстуалізму під впливом різних його чинників. Взявши до уваги, крім Франка, ще й колізії повернення в українську літературу Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського та україномовні версії романів Й. Рота, ми сконструювали динамічно мінливий (чинний для себе) віддалений контекст, який по-своєму давав проекцію смислу доробку австрійського класика. Концепти "типологія" і "міжлітературна рецепція" для нас засадничі, бо перший з них задає вектор "узагальнення" ряду чинників, а другий – "естетичне сприймання під час самостійного читання" – скеровують траєкторію націленості віртуального світу в різні сфери – в раціоналістично-мисленнєву і в чуттєво-уявну.
Тематично-проблемні і генологічні виміри прозових творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського склалися в контексті історії і культури того часу та періоду. Біографічні та світоглядні фактори цих літераторів як фізичних авторів мають спільні витоки і тому текстуально-наративні моделі їх творчості є сумірними, співставними.
Твори названих письменників як явища європейського типу культури межі XIX – початку XX століть доцільно аналізувати за теоретико-методологічними орієнтирами перехідної епохи, коли співіснували різні парадигми в літературознавстві. Осмислення спадщини згаданих письменників можливе на засадах рецептивно-комунікативного підходу до повного корпусу літературних текстів, які дозволяють теорії літератури XX століття це здійснювати за концептами і парадигматикою реінтерпретованої вже в Україні більшості творів Йозефа Рота, Івана Франка, Богдана Лепкого, ОсипаТурянського.
Хаос у "гармонійному світі" та його художня референція: моделювання початку світової війни (Й. Рот, Б. Лепкий, М. Ірчан, Р. Купчинський) " увиразнює смисл не тільки власних оповідань і повістей Йозефа Рота, задуманих передати читачам "дух самопожертви хліборобів" і "глибоке їхнє благочестя", а й тогочасних споріднених творів інших письменників, навіть без фабульно-сюжетних і характерологічних збігів. Незважаючи на нюанси наратологічного виміру, у текстах літераторів звертають на себе увагу біографічно-хронологічні параметри як фізичних авторів, геополітичні, культурно-історичні характеристики, світоглядно-естетичні дискурси і поетикально-наративні домінанти в образотворенні прозаїків, які відтворювали світ людини (різних категорій людей) на війні, моделювали фікційність словесних текстів певного жанрологічного типу – оповідання (Erzдhlung), повість (Roman). Дисертант робить висновок про те, що віддалені у хронотопі культури, названі постаті і твори у сучасній міжлітературній рецепції з української перспективи наявні і співвідносяться на основі історичного реального факту (Перша світова війна), культорологічної реалії ("галицький топос"), біографічних довідок. Вони правлять нам за літературознавчий код (активна участь у війні, еміґрація, вигнання, втрата "малої вітчизни", різний літературний імідж, статус в українській і зарубіжній літературах). Щодо Б. Лепкого беремо до уваги той факт, що він тоді працював як учитель-пропагандист з вояками різних національностей, брав активну участь у формаціях українського січового стрілецтва – як підрозділів австрійської армії, – а водночас продовжував просвітню і письменницьку творчість і в ряді оповідань, нарисів, етюдів, фраґментів, а дещо пізніше і повістей відображаючи події воєнного часу, виразив світовідчуття учасників тієї війни. З такого погляду надзвичайно репрезентативним є інформативно багатий текст "Під портретами предків", поетика наративу якого в стильовому плані відрізняється від індивідуального стилю оповідань і романів Йозефа Рота, але в хронотопних вимірах з проекції воєнної практики і поведінкових зразків вояків-чужинців у початкових операціях-діях під час війни парадигматика прозаїків співвідносна. Взявши до уваги окремі епізоди з "Маршу Радецького" Й. Рота, впізнаємо ті образні деталі та концепти, якими давно оперував той прозаїк у своїх нарисах і статтях. Однак з цього погляду найпромовистішим є оповідання "Начальник станції Фальмерайєр", його фабульно-сюжетна канва, концепція людини на війні і наскрізні концепти, що сягають архетипного рівня.
3. Про переклад
На сьогоднішній день ми маємо такі переклади творів Рота українською: романи Отель “Савой” (Харків 1928), Ціппер та його батько (переклад Євгена Поповича, Всесвіт, 1981, №8), Марш Радецького (переклад Євгенії Горєвої, Київ, “Юніверс”, 2000), уривок з роману Готель “Савой” (переклад Юрка Прохаська, вміщений у спільному номері журналів Четвер та Перевал, 1996) і рецензована тут збірка Білі міста.
Йозеф Рот був чудовим стилістом. Мова була для нього дуже важливою: «Батьківщина справжнього письменника – мова», – стверджував він. Австрієць багато працював над своїм стилем. Зразком для нього були Стендаль та Флобер, яких він цінував за стислість, точність і логічність викладу. Рот вважав, що «не лише тоді, коли не маєш що сказати, треба мовчати, але і тоді, коли не можеш щось точно висловити». Тому, попри видиму простоту творів, перекладати його не легко. А той, хто візьметься за Рота, муситиме часом добре поламати голову. Найменша неуважність може стати причиною значних чи не дуже огріхів.
На закінчення варто сказати, що неуважність до текстів дуже небезпечна, особливо у випадку Рота. Адже стиль, який виробив письменник, використовуючи для цього усі можливості німецької граматики, українською передати дуже важко.
ВИСНОВОК
Попри те, що Йозефа Рота називають одним з найвидатніших німецькомовних письменників ХХ століття, він, на жаль, мало відомий українському читачеві. Існує декілька перекладів його творів, про що докладніше далі, але – і це легко пояснити що його життєписом, то й літературною спадщиною, – інтерес до його особистості та творчості спостерігається переважно на західноукраїнських теренах. А Рот, безумовно, вартий того, щоб його читали (більше) та вивчали (глибше), і, своєю чергою, він, здається, зробив усе, щоб останнє було цікавим і складним завданням для дослідника.
Творчість Йозефа Рота у дивний, на перший погляд, спосіб поєднує несполучуване. Він пише про блискучі європейські столиці – Відень, Париж, Берлін, про провінційний у цьому контексті Львів і про зовсім уже невідомі європейцеві місця, що колись були найвіддаленішими східними теренами Австрійської імперії. Йозеф Рот – автор багатьох романів, і водночас – безлічі фельєтонів, газетних статей, нарисів, які заслуговують на (й уже привертають) нашу увагу. Протягом свідомого життя Рот сторонився свого єврейства, а проте створив, залишивши для наступних поколінь (наче передчуваючи, що цього незабаром не стане), образи східнопольських євреїв, побут штетлів – усього, що він так чудово пізнав у дитинстві.
Ці дивовижні поєднання можна спробувати пояснити біографією Рота.