Зміст
Вступ
1. Страхування у сільському господарстві
2. Проблеми, які виникають на ринку страхування сільськогосподарських ризиків
3. Кроки, які необхідно зробити для розвитку сільськогосподарського страхування в Україні
Вступ
Однією з життєво важливих галузей суспільного виробництва, яка безпосередньо пов’язана із задоволенням першочергових потреб людей, є сільське господарство.[ 1]
Сільське господарство — одна з найдавніших, найважливіших і найбільш ризикованих галузей економіки.[2]
Сільськогосподарське виробництво має певні особливості, які полягають у тому, що економічний і природний процеси відтворення безпосередньо пов’язані між собою. Сільське господарство перебуває у великій залежності від метеорологічних та інших природних умов.[1]
В Україні на нього покладено завдання дедалі повніше забезпечувати внутрішні потреби країни в сировині і продовольстві та нарощувати відповідні експортні можливості. За належних інвестицій аграрний потенціал України може досягти рівня, достатнього для того, щоб нагодувати більш як половину населення Європи. Фактичні показники — на порядок нижчі. [2]
АПК нашої країни вже давно зазнає дефіциту фінансових ресурсів, який був і певною мірою лишається наслідком низької врожайності сільськогосподарських культур, нееквівалентного міжгалузевого обміну, недосконалої податкової та митної політики. Ціни на сільськогосподарську продукцію нерідко занижуються через погану організацію її закупівлі, монопольне становище деяких заготівельників. Матеріально-технічні засоби продаються селу за цінами, не завжди адекватними якості добрив, машин, обладнання. Останніми роками багатократно зросла вартість енергоносіїв. Триває відплив із села найактивнішої частини трудових ресурсів. Вельми низькою лишається платоспроможність більшості населення — споживача продукції. Ось ті головні чинники, які зумовили відчутне зниження темпів розвитку вітчизняного аграрного сектору порівняно не лише з іншими державами, а й із середніми макроекономічними показниками України.
Нині в Україні прискорюється аграрна реформа, стратегічна мета якої — забезпечити повне й надійне продовольче постачання населення, досягти високого експортного потенціалу галузі, відродивши господаря землі й створивши багатоукладний конкурентоспроможний аграрний сектор економіки.
Залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить і від того, як вирішується проблема зменшення та розподілу ризику товаровиробників.
З початку 1990-х років страховий захист сільськогосподарських товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна допомога господарствам. Комерційні банки не можуть покривати збитки, спричинювані природними катаклізмами, дається взнаки інфляція грошової одиниці. За цих умов годі було й сподіватися на високу страхову активність. Аграрна реформа має докорінно змінити ситуацію. Приватизація землі, дедалі інтенсивніше її використання, зміна стосунків із банками, перехід до сплати єдиного податку — ці та багато інших чинників спонукають до організації страхового захисту сільських товаровиробників на нових засадах. Ідеться, насамперед, про впровадження системи комерційного та взаємного страхування за відчутної державної підтримки.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств має велике значення для розвитку сільськогосподарського виробництва й використовується в інтересах зміцнення економіки і фінансів сільськогосподарських підприємств, матеріального добробуту громадян.
Сільськогосподарське страхування належить до дуже ризикових галузей діяльності страхових компаній, але таке страхування конче необхідне.
Такий захист здатні здійснювати лише ті страховики, котрі мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахівців, добре ознайомлених з особливостями аграрного виробництва.(2)
Український аграрний страховий ринок також має значні фінансові перспективи. Потужність вітчизняного ринку сільськогосподарського страхування тільки при страхуванні врожаю зернових оцінюється в 400 - 500 млн. гривень, а при страхуванні зерна, що зберігається на елеваторах - 25–30 млн. грн.
Вперше спроба системно підійти до страхування агро ризиків була зроблена з прийняттям Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки." Як напрям розвитку сільськогосподарського страхування в Україні було обрано запровадження обов’язкового страхування врожаю зернових культур та цукрових буряків підприємствами всіх форм власності. В подальшому страхування зернових культур та цукрових буряків підприємствами всіх форм власності було внесено до обов’язкових видів страхування Закону України "Про страхування". Ризики, які підлягають страхуванню та відповідні тарифи були визначені Постановою КМ України № 1000 "Про затвердження порядку та правил обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур та цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності".
Значний інтерес в той час до аграрного страхування виявили страхові компанії. Більше 80 компаній отримали ліцензії на здійснення цього виду страхування.
Однак спроба запровадити систему обов’язкового страхування сільгоспризиків виявилась невдалою. Головним чином, через відсутність реальної державної підтримки. В згадуваному вище Законі України "Про пріоритетний розвиток сільського господарства України на 2001-2004 роки" передбачалась 50-ти відсоткова компенсація сільгоспвиробникам страхових платежів, сплачених ними при обов’язковому страхуванні сільськогосподарських врожаїв. Але бюджетом України на 2002,2003 та 2004 рр. кошти не передбачались та не виділялись, державна підтримка сільськогосподарського страхування на даному етапі носила декларативний характер. Ще однією причиною неефективності було те, що законодавство не передбачало відповідальності за недотримання вимог щодо обов’язковості страхування. В результаті, можна констатувати, що сьогодні обов’язкове страхування сільгоспкультур практично не здійснюється.
Добровільне страхування врожаїв сільськогосподарських культур розвивається повільно. Причинами цього є незадовільний фінансовий стан сільгоспвиробників, а також нерозуміння ними переваг страхування, як методу мінімізації погодних ризиків. Значна частина аграріїв не довіряє страховим компаніям, вважаючи існуючі умови страхування складними та такими, що не дають можливості в разі настання страхового випадку отримати відшкодування. [3]
1. Страхування у сільськогосподарстві
Сільськогосподарське виробництво - одна з важливих і водночас найбільш ризикових галузей економіки, яка перебуває постійно під впливом стихійних сил природи. Тому одним із чинників стабільності його економічного розвитку та фінансового стану є страхування.
Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створені і використані страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних стихійними лихами та іншими несприятливими подіями.
Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Під це виробництво відведено більш як половину території України. Рослинництво — це діяльність, здійснювана переважно під відкритим небом, і на результати господарювання тут істотно впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які точно прогнозувати неможливо.
Згідно з чинним законодавством в Україні протягом останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а в державних — обов’язковим. З реформуванням аграрного сектору економіки питома вага державних підприємств у виробництві продукції рослинництва і тваринництва різко скоротилася. У державній власності залишилися переважно господарства при аграрних наукових та навчальних закладах та деяких відомствах, які використовують продукцію для внутрішніх потреб. Для цих господарств спеціального положення про страхування врожаю так і не було опрацьовано.
За правилами добровільного страхування за першим варіантом об’єкти страхування розбито на чотири групи.
1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку.
2. Дерева й плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу.
3.Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл у вуликах.
Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.
Перелік сільськогосподарської продукції, страхові ризики відносно якої що підлягають страхуванню з державною фінансовою підтримкою у відповідному фінансовому році щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти на виплату субсидій передбачаються у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Не є об'єктом страхування сільськогосподарське майно, зазначене у частині першій цієї статті, яке не знаходиться у цивільному обороті та щодо якого законом встановлені інші заборони або обмеження.
Відповідно до цього Закону право страхувати сільськогосподарські виробничі ризики мають усі сільськогосподарські товаровиробники, що здійснюють свою діяльність на території України, за винятком нерезидентів, які вирощену на орендованих/власних земельних ділянках, сільськогосподарську продукцію вивозять за межі митної території України відповідно до міжнародних (міжурядових) договорів України.[2]