Не витримує критики твердження про досить високий професійний рівень нашої робочої сили. Згадайте, що одна третина працівників промисловості, три четвертих у сільському господарстві, і приблизно одна друга в будівництві зайнята ручною некваліфікованою працею. Якщо взяти інші сфери народного господарства, то й тут ситуація приблизно та ж. Не може бути висококваліфікованим лікар, учитель, вчений і інші фахівці, якщо вони не знайомляться з досягненнями НТП і не працюють із застосуванням передових технологій.
Якщо до цього додати низьку трудову і суспільну дисципліну заполітизованість "пролетаріату", соціалістичний соціальний менталітет і інші властиві нам якості, то виходить, що робоча сила не є конкурентоздатною силою з якою можна виходити на світовий ринок.
На сучасному етапі науково-технічного розвитку, що є основним джерелом підвищення конкурентоздатності, до виробництва пред'являються нові, набагато більш жорстокі вимоги. Насамперед, це відноситься до якісних характеристик трудових ресурсів, дисципліни, кваліфікації, відносини до праці, організації і керування виробництвом (сучасного менеджменту) і т.п. Хіба відповідає сьогодні наша робоча сила цим вимогам? Звичайно не повною мірою. Значить вона ще дорожче обходиться для підприємця.
Крім того, значне розширення в індустріально розвинутих країнах електронних і інформаційних технологій, з обліком їх працезберігаючого ефекту ставиться під сумнів конкурентні переваги, досягнуті за рахунок дешевої робочої сили. Забезпечуючи різке підвищення продуктивності праці, ці технології не тільки зменшують, але і приводять до мінімуму значення низької заробітної плати.
2. Відносно розвинута промисловість, що при визначених маркетингових і політичних зусиллях може зайняти гідне місце на ринках країн, що розвиваються, і країн СНД. Причому головними причинами реалізації такого напрямку визнаються "присутність" колишнього СРСР у цих державах, невимогливість їхніх ринків до якості продукції, необхідності підтримувати виробничі процеси "радянського" походження, можливі низькі ціни на українські товари, а також причини політичного характеру. Але варто враховувати визначені обставини, що роблять ці "конкурентні" переваги досить спірними.
Сучасний світовий ринок характеризується застосуванням лідерами міжнародної конкуренції глобальних стратегій, у яких нерозривно зв'язується торгівля й експорт капіталу.
Ринки країн, що розвиваються, вимагають значних кредитів. Адже на цьому будувалася торгова політика СРСР. Саме в припливі іноземних інвестицій зацікавлена більшість країн, що розвиваються. Але в найближчі 15-20 років Україна навряд чи зможе реалізувати таку політику в масштабах, достатніх для завоювання позиції лідера.
До того ж варто враховувати так називаний "російський слід" на цих ринках. Адже саме з Росією асоціюється колишній СРСР, саме Росії відійшла зовнішньоторговельна і дипломатична інфраструктури, саме вона найбільше активно діє на них. Тому на будь-які світові ринки ми повинні виходити з конкурентноздатною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.
Підкреслимо, що при визначенні експортно-орієнтованих виробництв необхідно керуватися запитами світового ринку, активно ці запити задовольняючи. На світовому ринку немає незаповнених ніш (сегментів). Значить потрібно засновувати їх і активно брати участь у їхньому заповненні інакше конкуренти швидко заповнять їх і витиснуть з них менш активних учасників ринку. З іншої сторони великі можливості це інший план даної проблеми. Вони оцінюються з позицій запитів ринку, так що потрібно відповісти на запитання: а чи зможуть наші виробники зробити те, що необхідно?
3. Можливість швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей. З позиції оцінки первинних (тобто природних) факторів конкурентних переваг Україна займає вигідне положення: гарні землі, помірний клімат, велика кількість робочої сили, зручне географічне положення, великі ринки збуту і т.д. Однак стан АПК України не настільки задовільний, щоб вести мову про його конкурентні можливості.
Перед Україною стоїть одна з головних задач з кожним роком все більше і більше закріплювати позиції на світовому ринку. Перспективи на найближчі роки не вселяють оптимізму. Аграрна реформа настільки затяглася, що вона не зможе відразу розв'язатися з найважчими питаннями соціально-економічних відносин в аграрній сфері і значно підвищити продуктивність праці.
По оцінках експертів, для того, щоб цілком забезпечити себе зерном на використовуваних посівних площах, необхідно вирощувати врожай по 33-35 ц. з га. Це зовсім не рекордні врожаї, але вони для нас поки доступні.
І нарешті, важливе питання: а кому продавати продукцію? На Заході вона не потрібна. Залишаються тільки Росія і колишні республіки СРСР. Однак і тут важливо не переоцінити свої перспективи. Росія це великий ринок збуту, де розпалюється гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції.
Наші сільськогосподарські продукти, так сказати, вимінюються на нафту і газ. Такий обмін не може бути еквівалентним, тому що значно легше установити світові ціни на енергоносії, і практично ніхто не купує сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами. З такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості в якому-небудь іншім місці за кордоном. Так що по так званих світових цінах наша продукція сільськогосподарського сектора неконкурентоспроможна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше це не вихід. Отже, експортний потенціал України в цій області може стати значимим через 5-10 років.
4. Значний технологічний потенціал УПК, а також у сфері науково-дослідних робіт і науки. Розглянемо одну з його сторін, може бути найважливішу , ефективність виробництва. Варто підкреслити, що основна маса конкурентних технологій сконцентрована у ВПК, де вони розроблялися і застосовувалися, як правило, для випуску малих серій і одиничних екземплярів, при слабкому контролі за матеріальними витратами. Відомо, що в цій сфері ефективність мала економічний зміст. Хто сьогодні може сказати, які витрати ідуть на ракети, танки, кораблі, літаки ? Чи вигідно виготовляти їх і продавати на світовому ринку? І нарешті: розвиток УПК, з одного боку, і конверсія з іншої, вимагають постійних великих вкладень. Причому мова йде не про необхідність значних витрат на маркетинг цієї специфічної продукції і труднощі, що маються з нею на світовому ринку.
З УПК зв'язуються значні надії по виходу на світовий ринок з високими технологіями. Але варто помітити, що цей оптимізм занадто перебільшений. На сьогодні сфера високих технологій фактично згорнута. Стагнація є спадщиною паралічу підприємств, що мають ці високі технології. У них звузився внутрішній ринок, а відновлювати підприємства-гіганти дуже важко з економічної точки зору неефективно. Першими кроками в рішенні цієї проблеми стали роздержавлення, демонополізація, реструктуризація, підстава системи малих і середніх підприємств, що мають високі технології і можуть їх використовувати відповідно до запитів ринку. Тому підприємства поєднуються, кооперуються, роздрібнюються, конкурують і всим цим вносять життя в цю сферу, що може стати конкурентноздатною на світовому ринку. Кожне з них знайде свою ринкову нішу і буде відстоювати її, що можливо тільки за допомогою НТП. Крім того невеликі підприємства значно легше пристосовуються до ринку це один зі шляхів конверсії.
На нашу думку, ми занадто багато говоримо (саме говоримо) про виявлення так званих "технологій світового рівня" і підтримку їх державою. Експертні оцінки (оцінку з боку державних органів, чиновників) ні до чого не приведуть, а навпаки принесуть шкоду. Адже в кого більше влади, той і тягне на себе бюджетну "ковдру". Цей пережиток соціалізму залишився й в умовах економічної і політичної нестабільності приймає характер "безладу" (прикладів тому безліч). Тому вважаємо, що за допомогою незалежної експертизи має бути виявлено кілька перспективних напрямків для державної підтримки, а частину, що залишилася, потрібно кинути в океан ринкових відносин, що держава повинна створити в першу чергу. Ще раз хочу підкреслити: головне при цьому демонополізація в сфері науки і високих технологій. Досягненнями науково-технічної думки як товаром повинні володіти люди, що їх винайшли.
Особливу увага варто приділяти науці, оскільки для виходу на зовнішні ринки необхідний постійний науковий пошук по створенню нових товарів і послуг, але і сам науковий продукт має величезне значення як товар. Українська наука досягла великих висот, у її "портфелі" є низка готових до реалізації унікальних технологій. Але цього мало. Сьогодні необхідно мати також високорозвинену інфраструктуру, а саме підготовку висококласних науково-інженерних кадрів, розвиту інформаційну науку і її інтегрування у світовий інформаційний простір, створення обмеженого кола державних наукових органів, які б досить фінансувалися державою (інші повинні мати приватний характер) і були національними центрами фундаментальних досліджень і т.д. В кінців-кінців, потрібно виробити державну стратегію розвитку науки.
Освоєння нових технологій вимагає не тільки високоорганізованої системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів, але і значних вкладень у розвиток так званих "допоміжних" виробництв (і в тому числі різних послуг, від яких залежить ефективність використання сучасної техніки), а також виробничої, ринкової й інформаційної інфраструктур.
Вважаємо, що розвиток науки це реальний для України шлях у світове співтовариство через підвищення рівня конкурентоздатності її економіки. Саме наука є основою силою, що робить, по термінології М. Портеру, розвинуті (чи, краще сказати, придбані) джерела конкурентних переваг, що мають вирішуючи значення в конкурентній боротьбі. Про цьому безсумнівно говорить досвід Японії, Італії, Тайваню та інших країн.