Смекни!
smekni.com

Земельні ресурси та ефективність їх використання СПТ Урожай Братського району (стр. 6 из 7)

;

;

;

2882,4=10,059а2;

а2 = 286,5;

3000=а1+10*286,5; а1=135;

2081,5=а0+10,4286*135+9,4757*286,5

а0=-2041,1;

Модель рівняння залежності виходу валової продукції від фондозабезпеченості та енергозабезпеченості має такий вигляд:

;

Коефіцієнт регресії показує, що із збільшенням фондозабезпеченості на 1 тис. грн., вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 286,5 тис. грн., а також із збільшенням енергозабезпеченості на 1 к.с. вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 135 тис. грн.

Крім параметрів рівняння необхідно встановити щільність кореляційного зв’язку, який знаходиться за допомогою коефіцієнтів кореляції.

;

;

;

або 98,76%

Необхідні розрахунки приводяться в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Розрахункові дані для визначення парних коефіцієнтів кореляції

Роки Ланцюгові абсолютні прирости Квадрати приростів Добуток приростів
ΔХ1 ΔХ2 ΔУ ΔХ12 ΔХ22 ΔУ ΔХУ ΔХ2ΔУ ΔХХ2
2002 - - - - - - - - -
2003 -0,01 0,01 -2,3 0,0001 1E-04 5,3361 0,028 -0,0231 -0,0001
2004 0,086 -0,04 -2,3 0,0074 0,002 5,3824 -0,2 0,0928 -0,0034
2005 0,048 0,05 1,6 0,0023 0,003 2,56 0,077 0,08 0,0024
2006 -0,03 -0,02 -2,3 0,0012 4E-04 5,29 0,078 0,046 0,00068
2007 -0,16 0,13 11,4 0,0256 0,017 129,05 -1,818 1,4768 -0,0208
2008 -0,74 -0,08 49 0,5476 0,006 2401 -36,26 -3,92 0,0592
Разом -0,81 0,05 55 0,5842 0,028 2548,6 -38,09 -2,2475 0,03792

Аналізуючи розраховані данні можна зробити висновок, що множинний коефіцієнт кореляції свідчить про середній зв’язок між виходом валової продукції, фондо– та енергозабезпеченістю, а множинний коефіцієнт детермінації показує, що сукупний вплив вказаних факторів на вихід валової продукції складає 98,76%, а інші 1,24% інших неврахованих факторів.


РОЗДІЛ 4

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Cаме завдяки властивості родючості земля є головним засобом виробництва в сільському господарстві. Важливо усвідомити сутність природної, штучної і економічної родючості ґрунту. Ефективність використання земельних ресурсів доцільно визначати за натуральними і вартісними показниками. Важливо засвоїти методику їх визначення двома способами з урахуванням і без урахування якості землі.

Один з таких радикальних шляхів забезпечення управління процесом збереження та відтворення родючості грунтів, зокрема їх основного компонента - гумусу. Системних досліджень у цій сфері, наскільки відомо, поки що не існує. Немає єдиних підходів до формування сучасної ідеологи раціоналізації землекористування, чітко окресленої методики визначення цінності такого енергоресурсу ґрунту, як гумус, не опрацьовано механізм управління відтворенням і збереженням родючості ґрунтів. Власне, усвідомлення необхідності управління енергоресурсом ґрунту й спонукало авторів поставити мету - поглибити теоретико-методологічні засади та розробити практичні рекомендації щодо розвитку землекористування, яке базується на бездефіцитному балансі гумусу в ґрунті.

При обґрунтуванні важливості розв'язання цієї проблеми закономірним є перехід від аналітичної аргументації причинно-наслідкового зв'язку між балансом гумусу в ґрунті, тобто його надходженням і виносом з ґрунту, способом використання орних земель, до засобів, які забезпечують його бездефіцитний баланс.

Проблема балансу гумусу в ґрунті є багатоаспектною, оскільки втрати його відбуваються, насамперед, в результаті ерозійних та дефляційних процесів, виносу його урожаєм сільськогосподарських культур тощо. Причому група зернових культур виносить його менше, просапних - більше, а багаторічні та однорічні трави, навпаки, гумус у грунті нагромаджують. Баланс гумусу в ґрунті залежить і від способу використання супутньої продукції (соломи, гички та ін.): при згодовуванні її худобі дефіцит гумусу буде більший, ніж при заорюванні в грунт. У цілому, залежно від структури посівних площ щорічний винос гумусу з ґрунту становить від 0,6 до 1,4 т з га, що еквівалентне внесенню 12-28 т органічних добрив (гною) на гектар. Причому практика господарювання на землі показує, що за останні 15 років у грунт вносилося в середньому лише 2-3 т органічних добрив на гектар через їх відсутність у суб'єктів господарювання.

Внаслідок втрат гумусу (якщо їх не компенсувати) відбувається процес збіднення ґрунту, що призводить до зниження його родючості і зменшення врожайності вирощуваних культур. Але, враховуючи той факт, що в основі ринкової економіки лежить госпрозрахунок, орієнтований на окупність втрат, зумовлених господарською діяльністю, то досягнення її забезпечується лише шляхом інтенсифікації землеробства, що, у свою чергу, "провокує" прискорену мінералізацію гумусу, тобто його втрату. У чому ж проявляється механізм зниження гумусності грунтів та поживних речовин, які містяться у їх складі?

Існуюча практика складання проектів контурно-меліоративної організації території орних земель, які передбачають диференційоване їх використання, залежно від крутизни схилів, викликає певну настороженість. При так званих, "технологічних групах ґрунтів" з поділом орних земель за схилами

0-3, 3-7 і більше 7 градусів, ставлять за мету вилучення із структури посівів багаторічних і однорічних трав, розміщених на рівнинних територіях, з наступним їх розміщенням на схилових землях. Це призведе до того, що, з одного боку, схилові землі будуть певною мірою захищені від процесів ерозії ґрунту, а з іншого - рівнинні території, на яких розміщуватиметься, головним чином, група просапних культур, зазнаватимуть інтенсивного виносу гумусу з ґрунту, що спричинятиме не менше зло, ніж ерозія ґрунтів. Тому навряд чи є доцільніші способи раціонального використання та охорони грунтів на рівнинних територіях, ніж розміщення у структурі посівів багаторічних і однорічних трав, післяжнивних культур тощо.

Щоправда, нині в наукових колах і серед практиків має місце спрощення ситуації щодо дефіциту гумусу в ґрунті; гумусність ґрунту, його родючість визначаються кількістю внесених на одиницю площі мінеральних добрив. Це стало головною причиною того, що діяльність суб'єктів господарювання на землі спрямована не на пошуки шляхів впровадження гумусобездефіцитних технологій землеробства, а на пошуки мінеральних добрив, які за своєю ціною не завжди їм доступні. Проте внутрішня суперечливість використання мінеральних добрив полягає у тому, що вони не підвищують родючість ґрунту, а, навпаки, прискорюють процес мінералізації органічної речовини, в результаті чого втрати гумусу набувають більш інтенсивного характеру, ніж без внесення мінеральних добрив. Тому необхідно розуміти, що внесенням мінеральних добрив у грунт забезпечується лише врожайність культур. Прикладом може бути гідропонний спосіб вирощування овочевих культур, урожайність яких формується головним чином за рахунок поживних речовин не органічного, а мінерального походження.

Зрозуміло, що ситуація з органічними добривами нині в Україні є складною, тому постійно вживаються заходи, спрямовані на їх пошуки. З цією метою суб'єкти господарювання активізують роботу щодо збільшення поголів'я худоби на фермах. Але, на жаль, доводиться констатувати той факт, що збільшення поголів'я худоби на одиницю площі ріллі не супроводжується зростанням гумусності ґрунтів на сівозмінній площі.

Водночас не можна недооцінювати внесення гною в грунт. Його перевага полягає в тому, що він забезпечує в концентрованій формі за рахунок інших площ сівозмінного масиву підтримання родючості конкретних земельних ділянок, на яких вирощуватимуться гумусозалежні культури (цукрові буряки, картопля, овочі тощо).

Наведені розрахунки мають стати основою для визначення ключового завдання нового етапу управління процесом збереження і відтворення родючості ґрунтів. Сьогодні це набуває особливого практичного значення для протистояння деструктивним процесам у землекористуванні незалежно від форм власності на землю. Тому на законодавчому рівні потрібно зобов'язати фермерів бути не тільки споживачами якісних властивостей ґрунту, але й зберігати та відтворювати його родючість шляхом забезпечення бездефіцитного балансу гумусу. Уряд України має розробити і запровадити у практику механізми економічного стимулювання фермерів за організацію екологобезпечного землекористування