Рівень оплати праці в колективних сільськогосподарських підприємствах залежить від економічного стану і розмірів доходів господарства. На жаль, труднощі сьогодення не дають підстави підприємствам значно нарощувати обсяги виробництва. Цим обмежуються можливості підвищення доходів працівників, в тому числі тарифної частини заробітної плати як основного елемента соціальних гарантій працюючих. При стабілізації виробництва вона досягне достатнього рівня, відповідно, державний тариф зможе розглядатися як мінімальна гарантія оплати праці зайнятих у народному господарстві. Такі умови сприятимуть практичному запровадженню показника ціни робочої сили. А це закладе умови подальшого реформування системи оплати праці, забезпечить запровадження державних тарифів як мінімальних гарантій в оплаті працівників відповідних кваліфікацій, що в свою чергу забезпечить відтворювальну функцію робочої сили.
Реформування оплати праці повинно орієнтуватися на вирішення виробничих завдань і визначатися рядом критеріїв: забезпечувати відтворення робочої сили, сприяти підвищенню інтенсивності сільськогосподарського виробництва, поліпшенню якості продукції та підвищенню продуктивності праці. Посилення комплексності дії Закону “Про оплату праці” полягає у прискоренні реформування оплати праці на основі залучення механізмів реалізації відтворювальної, мотивуючої, регулюючої і соціальної функцій заробітної плати, без виконання яких вона перестає відповідати своєму соціально-економічному призначенню.
Для виходу з руйнівної економічної і ресурсно-фінансовї кризи в аграрному секторі економіки важливо підвищувати ефективність використання праці, знайти резерви підвищення її продуктивності шляхом впровадження дійового механізму стимулювання праці. Схема мотивів виробничої діяльності на мікрорівні – це активізація виробничої діяльності працівників. В Україні стимулювання працівників з метою спонукання їх до продуктивної праці було і залишається серйозною проблемою. В умовах перехідної економіки праця повинна стимулюватися через грошові показники – систему оплати праці і преміювання за кінцеві результати роботи. Обов’язковим залишається необхідність зв’язку заробітку з продуктивністю праці. Вимірювання продуктивності праці, встановлення оптимальних пропорцій між темпами зростання продуктивності праці та фондом оплати праці повинно визначатися показником, який відображає результативність господарської діяльності. Таким показником у сільському господарстві (специфічній галузі народного господарства, де створена продукція не може бути вся товарною) є показник валового доходу.
При визначенні оптимальних пропорцій між продуктивністю праці та її оплатою прийнято обчислювати продуктивність праці за валовим доходом, тому що він враховує кількість і якість виробленої продукції та рівень матеріальних витрат на її виробництво, забезпечуючи тісний зв’язок заробітку і кількості вироблюваної продукції, сприяє встановленню та додержанню раціональних пропорцій між нагромадженням і споживанням. Валовий дохід є основою для розширеного відтворення і особистого споживання. Тому така форма оплати, як найбільш надійний елемент противитратного механізму, займає провідне місце при переході господарств до ринкових засад господарювання.
Величина валового доходу окремих господарств залежить від багатьох факторів, насамперед від рівня енергоозброєності, енерго- і матеріалоємності, продуктивності праці, використання трудових ресурсів, спеціалізації сільськогосподарського виробництва, якості землі та інтенсивності її використання.
Розмір фонду оплати праці повинен бути погоджений з ефективністювиробництва, в якій відображаються кінцеві результати діяльності. Відповідно до суті ефективності праці можна констатувати, що вона є результатом певних функцій у виробничому процесі. Це, насамперед, відношення ефекту, одержаного від виконання всіх функцій живої праці до її витрат (тобто кількість вироблених споживних вартостей); по-друге – ефект від підвищення якості і конкурентоспроможності виробленої продукції; по-третє – ефект від економії засобів виробництва (чи збиток від їх перевитрат). Таким чином, вимір ефективності праці полягає у вимірі загальної ефективності виробництва. Найбільш правильним способом виміру ефективності праці, особливо в сучасних умовах дії господарського механізму, може бути вимір лише у вартісному виразі. Він дасть змогу співставити результати ефективності праці як господарств, так і їх структурних підрозділів. Найбільш повно цим умовам відповідає показник валового доходу. В колгоспах України (з 1966 року) джерелом фонду оплати праці став валовий дохід господарства. Причому при його розподілі передусім передбачено виділяти кошти на оплату праці колгоспників. Такий підхід дозволив колгоспам (залежно від своїх економічних можливостей) встановлювати відповідний рівень гарантованої оплати праці.
Валовий дохід господарства характеризує всі сторони його виробничої і фінансової діяльності, орієнтує працівників на прискорення процесу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення організації праці і виробництва. Використання цього показника в господарському механізмі забезпечує матеріальну зацікавленість трудових колективів не тільки в збільшенні виробництва і реалізації продукції, а й у всебічній економії матеріальних ресурсів. Тому практика встановлення нормативу формування фонду оплати праці від валового доходу, яка діє в колективних сільськогосподарських підприємствах України, цілком відповідає вимогам ринкових відносин. Адже в показнику валового доходу найбільш повно враховуються результати господарювання і ефективність виробництва, тому саме на його основі може здійснюватися формування фонду оплати праці в ринкових умовах.
Метою проведення політичних і економічних реформ є вирішення головного соціально-економічного завдання - забезпечення зростання валового внутрішнього продукту, орієнтація економіки на підвищення рівня життя людей. Для цього повинні бути створені умови, за яких виробник міг би ефективно працювати на ринку, а споживач - ефективно споживати. Сьогодні через низький рівень оплати працііснує безпрецедентне обмеження попиту, що стало головним чинником катастрофічного спаду виробництва, а отже - доходів і держави, і підприємств, що призвело до глобальної платіжної кризи. Відновлення мотиваційного механізму до продуктивної праці може відбутися шляхом достатньої її оплати, щоб реанімувати споживчий попит і повернути заробітній платі її історичне місце в системі суспільних цінностей і факторів виробництва. Низький рівень оплати праці, по суті, зруйнував і так хиткий мотиваційний механізм до продуктивної праці. Робоча сила втратила свою нормальну ціну, яка повинна формуватись на ринку праці і забезпечувати розширене відтворення робочої сили.
Одним із факторів економічного зростання суспільства є праця, її організація і стимулювання. Тому економічна політика і характер ринкових реформ повинні бути спрямованіна підвищення ефективності використання праці і виробництва. Необхідною є розробка системи заходів для поліпшення організації й управління, впровадження дійових методів економічного стимулювання.
В умовах ринкового середовища при ринкових відносинах валовий продукт є власністю виробника, отже, розподіляти його повинносаме підприємство. Самостійність у розподілі валового продукту спонукає працівників підвищувати продуктивність своєї праці.
При розподілі валового продукту необхідно дотримуватися оптимального співвідношення між його складовими частинами - матеріальними витратами і валовим доходом, який включає оплату праці з нарахуваннями і валовий прибуток. У більшості суб’єктів господарської діяльності матеріальні витрати складають понад 60 відсотків валового продукту. Це пов’язано з високим рівнем цін на матеріальні ресурси. Лише в тих господарствах, котрі наперед достатньо можуть забезпечити себе необхідними ресурсами, зменшується частка матеріальних витрат виробництва, що призводить до збільшення валового доходу. З економічної точки зору співвідношення між валовим доходом як новоствореною вартістю та матеріальними витратами повинно становити відповідно 45-50 відсотків : 55-50 відсотків. У цій ситуації можна забезпечити резерви розширеного відтворення і підвищення прибутковості підприємства. Більшу частину валового доходумає складати фонд оплати праці. Це сприятиме піднесенню життєвого рівня кожного працівника.
В умовах вільного вибору стратегічних напрямів діяльності і тактики господарювання підприємства повинні самостійно визначати рівень оплати праці своїх працівників, а механізмами державно-договірного регулюваннянеобхідно забезпечити таке середовище мотивації до праці, яке було б найбільш сприятливим для розвитку сільськогосподарського виробництва, бізнесу,розвитку підприємництва у сільські місцевості, збалансованості товарної маси і платоспроможного попиту населення.
[1] Україна в цифрах у 1998 р. короткий статистичний довідник. Державний комітет статистики України /За ред. В.Осауленка . – 1999. – С. 159.