Смекни!
smekni.com

Механізм формування і використання фонду оплати праці в аграрних формуваннях (стр. 1 из 2)

Механізм формування і використання фонду

оплати праці в аграрних формуваннях

Поглиблення ринкових відносин вимагає розробки і практичної реалізації дієвого механізму формування і використання фонду оплати праці, який би забезпечив стабілізацію доходів працівників аграрних формувань і був достатнім для розширеного відтворення робочої сили.

Вивчення особливостей відтворення робочої сили в агропромисловому комплексі є актуальним науковим завданням. Воно полягає у теоретичному визначенні всієї специфіки відтворення робочої сили, можливості накреслити конкретні шляхи до усунення негативних тенденцій у соціальному житті села, призупиненні падіння рівня життя сільського населення. Недостатня увага до економічних і соціальних проблем села призвела до кризових явищ у всіх сферах розвитку сільськогосподарського виробництва. Поліпшення соціально-економічних умов життя аграрних працівників – це одна з найскладніших проблем. Вона охоплює весь спектр питань, пов’язаних з реформуванням трудових відносин в агропромисловому комплексі, зміцненням матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, поліпшення культурно-побутових умов і благоустрою села, формуванням кваліфікованих кадрів та ефектив-них трудових колективів.

Визначальним показником рівня добробуту сільськогосподарських працівників є їхні доходи. Вони безпосередньо впливають на інтереси кожної сім’ї, від їхніх розмірів залежить забезпечення сільських жителів різними благами, стан здоров’я і відтворення робочої сили. В умовах перехідного періоду важливо знати їх рівень, структуру, тенденції та пріоритетні напрями підвищення. Доходи сільської сім’ї характеризуються показником, що являє собою суму грошових та натуральних виплат на підприємствах суспільного сектора, надходжень від особистих підсобних господарств, селянських (фермерських) господарств, виплат і пільг, одержаних із суспільних фондів споживання та надходжень з інших джерел. Динаміку структури грошових доходів сільських сімей протягом 1995- 1998 рр. наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка структури грошового доходу сімей у сільській місцевості, %[1]

Показник 1995 1996 1997 1998
Грошовий дохід - всього 100 100 100 100
Оплата праці 64,0 49,4 46,9 45,9
Пенсії 6,5 12,1 13,4 13,4
Стипендії 0,2 - - -
Допомоги, компенсаційні виплати і додаткові пільги 6,9 4,6 3,9 3,2
Доходи від реалізації продукції ОПГ та іншої продукції 9,3 25,0 25,9 2,9
Надходження від родичів та інших осіб 5,3 4,6 4,6 4,7
Інші надходження 5,4 4,3 5,3 3,8

З таблиці видно, що за роки переходу до ринку теж прослідковується зменшення в динаміці й структурі доходів сільських сімей трудових доходів від участі у суспільному виробництві. Якщо в 1995 році оплата праці та заробітна плата в колективних сільськогосподарських підприємствах становила в сукупному доході сімей колгоспників 64,0 відсотки, то уже в 1998 році ця частка склала 45,9 відсотка. Це породжує гостру проблему, що пов’язана з існуванням порівняно невеликої частки членів сільськогосподарських підприємств, зацікавлених у високопродуктивній праці. Причин цього багато, але основною з них є неприпустимо низька оплата праці. Одним із наслідків цього є істотне переважання в сукупному доході селян доходів із присадибного сектора, за рахунок яких забезпечується певний рівень споживання. Без подолання такої ситуації безпідставно сподіватися на зростання зацікавленості в колективних формуваннях.

В аграрному секторі відсутні ефективні і прості способи матеріального заохочення залежно від вирішення важливих виробничих проблем. Не відповідає вимогам сьогодення матеріальне стимулювання якості праці і продукції. Потребує удосконалення порядок розподілу натуральної частини оплати праці та нарахування доходу у вигляді дивідендів на паї працівників. Внаслідок відсутності науково визначеного ринкового механізму оплати праці діюча система оплати праці не забезпечує активної мотивації посилення зацікавленості в кінцевих економічних результатах діяльності безпосередніх виробників, а навпаки, породжує байдужість до зростання ефективності виробництва.

Серед матеріальних стимулів праці провідне місце займає заробітна плата, ринковий механізм формування якої в перехідній економіці визначається попитом і пропозицією на ринку та вартістю робочої сили з врахуванням об’єктивно необхідних умов її відтворення. Конкретні умови відтворення робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури, структурними елементами якої визначають збалансованість попиту і пропозиції на робочу силу, мотиваційну систему входження працездатного населення до складу робочої сили, рівень продуктивності трудової діяльності [1]. У межах названих компонентів формуються основні соціальні, економічні та демографічні параметри відтворювального циклу, комплексний прогноз яких вирішить проблеми соціально-трудової діяльності. Стимули трудової діяльності в сільськогосподарських підприємствах малоефективні через низькі доходи працівників, які не завжди вчасно видаються, тим більше не індексуються у відповідності із зростанням цін на споживчі та промислові товари. Оплата праці і система матеріального заохочення повинні щомісячно стимулювати виробника і зацікавлювати його кінцевими результатами діяльності. Справедлива оплата праці, активне її стимулювання та достатній рівень є могутніми мотиваційними засобами підвищення ефективності всього сільськогосподарського виробництва. За нинішніх кризових умов через достатній рівень основної заробітної плати необхідно забезпечити її відтворювальну функцію. Встановлення оптимального співвідношення між основною та додатковою заробітними платами повинно бути гнучким, у межах, які служать критерієм збалансованості відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Робоча сила розглядається як соціально-економічна категорія, коли вона (як єдиний здобуток людини, що не володіє засобами виробництва) стає об’єктом купівлі-продажу на ринку робочої сили [2]. Впровадження ринкової системи господарювання вимагає комплексного впровадження і надання ринкової оцінки всім видам ресурсів, які беруть участь у господарському обороті, включаючи робочу силу. Головним регулятором при цьому повинен стати закон вартості, який забезпечує еквівалентність обміну робочої сили на вартість фонду життєвих засобів. Теоретичний аналіз економічної категорії “вартість робочої сили” необхідний для з’ясування макроекономічного змісту оплати праці. Вартість робочої сили – це фундамент усієї системи доходів від праці, а заробітна плата (як основний її елемент і основа відтворення робочої сили) повинна відповідати стандарту якості життя. Людина, де б вона не працювала, враховує вартість своєї робочої сили, прагнучи до такої її величини, яка б забезпечувала їй гідне життя.

Низька оплата праці сільськогосподарських працівників, несвоєчасність її виплати – все це породжує зубожіння сільського населення, відсутність нормального процесу відтворення та деградацію трудового потенціалу. В умовах економічної кризи та спаду обсягів сільськогосподарського виробництва виявилися різко обмеженими можливості для формування коштів на оплату праці. Однією з найважливіших проблем (серед загальної фінансової проблеми неплатежів) є несвоєчасність виплати заробітної плати. Внаслідок відсутності об’єктивної основи формування фонду оплати праці і преміювання на сільськогосподарських підприємствах праця стала найдешевшим ресурсом. Низькі доходи працівників та несвоєчасність їх виплати віддаляють сільськогосподарського трудівника від тієї суми зароблених грошей, яку він отримає наприкінці року. Вона далеко не завжди пов’язана з кінцевими результатами, а це знижує стимули трудової активності і не сприяє підвищенню продуктивності праці. Вирішальне значення доходів від праці повинне забезпечити відтворювальну функцію заробітної плати на макрорівні і стимулюючу на мікрорівні, підтримуючи належну частку заробітної плати в структурі виробничих витрат.

Для дослідження механізму формування коштів на оплату праці вирішальне значення має структура ціни, тобто співвідношення між собівартістю і прибутком в ціні товару. На практиці завдання полягає в тому, щоб визначити, яку частину заробітку необхідно включити у собівартість, а яку її частину виплачувати за рахунок прибутку для ув’язки оплати праці зі стимулами ефективного господарювання. В економічній літературі переважає думка, що базова оплата має складати 60-80 відсотків доходів працівника. Участь у розподілі прибутку зацікавлює виробника у його отриманні, в цілому підвищує ефективність виробництва.

Становлення в Україні економіки ринкового типу зумовлює необхідність створення організаційно-економічного механізму формування і регулювання фонду оплати праці, що адекватний умовам перехідної економіки. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці здійснюються відповідно до Закону України “Про оплату праці” від 1.05.1995 року. В цьому Законі розмежовуються сфери державного і договірного регулювання оплати праці. Кризовий стани економіки значною мірою ускладнює дію законодавства з питань оплати праці. Не запроваджено життєво важливі статті Закону, пов’язані з компенсацією втрати частки заробітної плати у зв’язку із затримкою термінів її виплати, затримується вирішення питання про черговість виплати заробітної плати в порівнянні з іншими платежами. Метою вдосконалення законодавства з питань оплати праці є забезпечення прямої і максимальної залежності розміру заробітної плати від розміру трудового внеску працівника у дохід кожного суб’єкта господарювання.