Смекни!
smekni.com

Сучасні аграрні відносини стан і проблеми розвитку в Україні (стр. 2 из 8)

Ринковими вважаються цивільно-правові угоди, які передбачають перехід права на землю від однієї особи до іншої на основі співвідношення попиту та пропозиції земельних ділянок. Якщо власник земельної ділянки дарує її іншій особі, то ні перший, ні другий не зацікавленні у виявленні реальної ринкової ціни земельної ділянки. Інша справа, коли проходить процес купівлі-продажу. Продавець зацікавлений в отриманні якомога вищої вартості, а покупець – навпаки, у якомога нижчій ціні на земельну ділянку. Отже, саме на основі угод купівлі-продажу земельних ділянок формується ринкова ціна на них.

Таким чином, ринковий обіг земельних ділянок відбувається на основі одного виду цивільно-правових угод – купівлі-продажу. Всі інші, на основі яких відбувається перехід права власності на земельні ділянки від однієї особи до іншої, є угодами, на основі яких відбувається цивільно-правовий обіг земельних ділянок.

Уряд України приділяє велику увагу використанню земельних ресурсів. Система управління земельними ресурсами має вирішувати проблеми забезпечення раціонального використання і охорони земель, збереження і відтворення родючості ґрунту, розвиток і контроль земельного ринку, захист прав громадян, організацій, підприємств і установ. Це обумовлено тим, що в процесі земельних відносин відбувається трансформація земельних ділянок в просторі форм власності (продаж, дарування, міна, застава тощо) і в просторі плати за землю (орендна плата, земельний податок, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо).

Слід зазначити, що питання ринку земель є не тільки економіко-правовим, а й соціальним та політичним. За останній час особливого значення набуло питання державної політики у сфері земельних відносин. Були прийняті ряд нормативно-правових актів, які виражають регулювання ринкового механізму для регулювання економікою.

Але, до основних стримуючих факторів створення земельного ринка можна віднести: незавершеність законодавчої бази – не прийнятий Закон «Про ринок земель», відсутність інфраструктури ринку, чіткого порядку, обмежень. Також гальмуються процеси інвестування та іпотечного кредитування під заставу землі, не повноцінне ведення державного земельного кадастру (необхідне прийняття Закону «Про державний земельний кадастр», виключити недостовірність даних про кількість і якість земель), не проводиться моніторинг земель та землекористування, без якого неможливе обґрунтоване здійснення державної земельної політики, недотримання умов договорів оренди, нецільове використання коштів земельного податку, який повинен використовуватись на виконання меліоративних заходів, захист ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

Державна фінансова підтримка – це, з одного боку, діяльність держави, що характеризується виділенням коштів з державного бюджету з метою сприяння економічному зростанню окремої галузі. Однією з таких галузей і є аграрна. З іншого боку, фінансова підтримка є одним з механізмів державного регулювання економіки. Нині в сільській місцевості України в основному завершено реформування відносин власності в плані роздержавлення, паювання землі та майна. Створено нові організаційно-правові форми господарювання, засновані на приватній власності на землю та майно [18, с. 46]. При цьому, незаперечним є той факт, що аграрний сектор національної економіки залишається невиведеним з кризової ситуації. Низька ефективність сільськогосподарського виробництва не забезпечує навіть простого відтворення.

Забезпечити стабільну діяльність новостворених аграрних формувань нині непросто. Дається взнаки непідготовленість селян до роботи в ринкових умовах, низька платоспроможність більшості з них, відсутність послідовної державної політики щодо диспаритету цін, що зумовлює постійну нестачу фінансових ресурсів та обмежує діяльність і розвиток сільськогосподарських товаровиробників, замала фінансова підтримка держави та місцевих органів самоврядування.


РОЗДІЛ 2 РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ВАЖЛИВОЇ СКЛАДОВОЇ АГРАРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

2.1 Особливості землі як фактора виробництва. Формування попиту та пропозиції на землю

Земля розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і першооснова господарської діяльності. Тут з матеріального фактора виділяються в особливий фонд природні умови. При цьому термін «земля» вживається в широкому розумінні слова. Він охоплює усі переваги, що дані природою у визначеному обсязі і над пропозицією яких людина не владна, будь то сама земля, водні ресурси чи корисні копалини.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва. Особливості землі як засобу праці пов’язані з її родючістю. На відміну від інших факторів виробництва однією з важливих властивостей «землі» є її обмеженість. Людина не в змозі змінити її розміри по своєму бажанню. По відношенню до цього фактора можна говорити про закон зменшуваної віддачі. При цьому мається на увазі віддача в кількісному вираженні чи у прибутковості, що зменшується. Людина може впливати на родючість землі, але цей вплив не безмежний. За інших рівних умов, невпинне застосування праці і капіталу до землі, до видобутку корисних копалин не буде супроводжуватися пропорційним ростом віддачі.

Складність проблеми трансформації відносин власності на землю в Україні пов’язана зі специфікою юридичної й економічної реалізації права приватної земельної власності, а також зі специфікою земельної реформи, яка супроводжується поділом великих господарств на дрібнотоварні.

Ринкова трансформація економічної системи України об'єктивно формує передумови для залучення землі в ринковий обіг, що надає їй змісту товару. Як і на будь-якому іншому ринку економічних ресурсів, ціна на землю формується під впливом попиту і пропозиції, хоча і має свої особливості.

Ринок землі – це система юридичних та економічних відносин між фізичними, юридичними особами, державою, а також між державами і наддержавними органами з приводу організації, купівлі-продажу, оренди, обміну та іпотеки землі з метою здійснення ефективної господарської діяльності. Найбільш ґрунтовно охарактеризувати ринок можна через його функції: регулювання; стимулювання; розподілу; контролю; ціноутворення; інформування; інтеграції.

Функція регулювання проявляється в тому, що ринок землі приводить у відповідність платоспроможний попит пропозиції землі за допомогою механізму цін, визначає напрями перерозподілу земель між аграрною сферою та іншими галузями економіки. Функція стимулювання спонукає землекористувачів до зниження витрат виробництва продукції за рахунок здійснення додаткових капіталовкладень, спрямованих на покращення якості землі. Функція розподілу за допомогою механізму цін перерозподіляє доходи окремих землевласників, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства. Суть функції контролю полягає у тому, що ринок здійснює постійний контроль над привласненням земель, скороченням витрат на придбання земельних ділянок та ін. Функція ціноутворення розкривається в процесі здійснення ринкових операцій із землею, коли на основі збалансування попиту і пропозиції землі здійснюється остаточне визначення ціни землі. Функція інформування проявляється в тому, що ринок інформує продавців і покупців земельних ділянок про попит, пропозицію та ціни на землю, що дає змогу суб'єктам ринку планувати свою господарську діяльність. Що ж до функції інтеграції, то вона об'єднує усіх учасників ринку землі задля формування єдиного економічного простору у сфері земельних ресурсів як на рівні окремої держави, так і на наддержавному рівні [22, с. 248]. З вищевикладеного слідує, що для ефективного функціонування ринку землі має бути налагоджено механізм ціноутворення на землю, головними компонентами якого виступають попит і пропозиція.

Попит на землю – платоспроможна потреба в ній, а пропозиція – прагнення землевласників продати свої земельні ділянки за певну ціну. Під впливом взаємодії попиту і пропозиції формуються ринкові ціни на товар. Проте, земля є особливим товаром, оскільки вона обмежена в просторі, що зумовлює нееластичність пропозиції (рис. 2.1). А це зумовлює обмеженість впливу ринкового механізму на ціноутворення.

Отже, попит є єдиним чинником, що визначає ціну землі (рис. 2.2).

Рис. 2.1 Рис. 2.2

Сукупний попит на землю (рис. 2.3) складається з індивідуальних попитів на земельні ділянки сільськогосподарського (Dсг) та несільськогосподарського (Dне сг) призначення:

D= Dсг+ Dне сг. (2.1)

Рис. 2.3

Криві попиту на землю завжди мають спадний характер, що пояснюється дією закону спадної граничної продуктивності чинників виробництва. Адже постійне зростання чисельності населення зумовлює нагальну потребу залучати у виробництво все менш прибуткові земельні ділянки.

Попит на землю формується під впливом трьох груп чинників: адміністративно-економічних, природно-кліматичних і соціальних. Попит на земельні ділянки сільськогосподарського призначення є похідним, оскільки залежить не лише від продуктивності чи ціни землі, а переважно від цін на сільськогосподарську продукцію. Так, якщо сільськогосподарська продукція, яку можна вирощувати на певній земельній ділянці, буде користуватися високим попитом на ринку та матиме високу ціну, то й попит на таку ділянку буде значним. Водночас, малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати земельну ділянку, яка є навіть надзвичайно високопродуктивною, якщо продукція, що може на ній вироблятися не матиме відповідного збуту.