Смекни!
smekni.com

Метапневмовірусні інфекції птиці (стр. 1 из 3)

Метапневмовірусні інфекції птиці

Рінотрахеїт індичок (РТІ) – висококонтагіозне захворювання, що характеризується ураженням верхніх дихальних шляхів. У качат і курей спалах захворювання супроводжується опуханням голови. Рінотрахеїт птиці, який раніше називався рінотрахеїтом індичок, у теперішній час частіше називається пневмовірусною інфекцією птиці [1,2].

Пневмовірусне захворювання птиці – загальна назва двох, схожих за клінічними ознаками, респіраторних синдромів, які спостерігаються у різних видів птиці: у індичок -рінотрахеїт (Turkey Rhino Tracheitis – TRT) це запалення носових ходів, синусів і трахеї; у курей і курчат - синдром опуклої голови (Swollen head syndrome - SH) [3].

Збудник захворювання РНК-геномний вірус сімейства Paramyxoviridе, відноситься до роду Pneumovirus. Пташині пневмовіруси і метапневмовірус людини – патогенні як для птахів, так і людей. Захворювання супроводжується респіраторними симптомами [4,5].

Розмір віріонів від 150 до 200 нм. Ліпопротєїдна оболонка товщиною 15-20 нм утворює характерні поверхневі виступи довжиною до 8 нм. Внутрішні компоненти віріона - нуклеокапсид (НК) – містить рібонуклеїнову кислоту і білки в співвідношенні 1:20, і має впорядковану структуру із спіральним типом симетрії. Довжина НК в середньому складає до 1 мкм, діаметр - 12-17 нм, кількість витків - близько 204. До складу віріонів входять шість структурних білків: нуклеокапсидний N (60Kd), фосфобілок P (66-70Kd), матрічний M (34-37Kd), білок злиття F (55-60Kd), гемаглютинін H (78-80Kd) і великий білок L (120-200Kd) РНК- полімерази. Крім того, у віріонах був виявлений актин, що є продуктом життєдіяльності господарської клітини. Основним білковим компонентом нуклеокапсиду є фосфоріллірований нуклеопротеїн N. Субодиниці капсиду, що є мономерами N-білка, покривають спіраль РНК під кутом 600, це дає НК велику гнучкість. Ця якість забезпечує збереження цілісності витягнутої спіралі НК, що знаходиться всередині вірусної оболонки. НК виконує деякі регуляторні функції у вірусній транскрипції і реплікації. Завдяки його здатності білок N полегшує розтягання спіралі в процесі прочитування матриці РНК-полімерази. До складу вірусної оболонки входять два глікопротеїни: F (білок злиття) і H (гемаглютінін), що будує ліпідну мембрану. Білок F відповідає за злиття клітин і гемоліз, а H - за гемадсорбцію, гемаглютинацію і нейтралізацію. При цьому їх зовнішні домени утворюють шипи на поверхні оболонки (Н - конічні, такі, що складаються з двох однакових копій білка, а F - гантелеобразні з кінцями різної величини, глікозілірованими і негликозілірованими копіями білка, сполученими дисульфідним містком) і є мішенню для імунного захисту, а внутрішні взаємодіють з матричним білком М. Склад ліпідів вірусної оболонки більшою мірою залежить від середовища на якому культивувався вірус [6,7].

Вірус уперше був виділений у Південній Африці. У 1996 році хвороба індичок спалахнула в Колорадо, і пневмовірус згодом був ізольований у національній ветеринарній лабораторії в Алесі. На початку 1997 року в штаті Міннесота в індичок серологічно встановлено наявність вірусу [8].

МПВ був класифікований у чотирьох підтипах: А B, C і D, за послідовністю нуклеотида. Використовуючи моноклональні антитіла, перехресна реактивність між підтипами спостерігалася в зв'язаному ферментом імуносорбенті випробовуючи методи ELISA і нейтралізації [8, 9]. На відміну від підтипу B, у сполучених штатах Америки (США), штат Колорадо, був найдений новий підтип C – який типований при експерементальному зараженні птиці. Дослідження МПВ (підтип C) показали, що він має 83% ідентичність нуклеотида і також викликає респіраторні захворювання та зменшення яєчної продуктивності у птиці [9,10]. Ретроспективний молекулярний аналіз вірусів, ізольованих у 1980 році від індичок і який віднесли до підтипу D [11].

Вірус стійкий до низьких температур. У замороженому стані його активність зберігається до 2-х років. Інфекційність, гемаглютинуюча активність та імуногенність вірусу руйнуються при t 56°С впродовж 5 хв. або за 6 годин. Вірус стійкий у діапазоні рН від 2 до 10 і швидко руйнується при дії ультразвука. Розчини формаліну (1-2%), гидроксиду натрію (1-2%), мильного крезолу (1%) і фенолу (3-4%) швидко інактивують вірус. Стабільність вірусу залежить від середовища, в якому він знаходиться. Денне світло знижує інфекційність вірусу за 4 години. Гемаглютинуюча активність (ГА) зберігається при тривалішій інактивації, ніж інфекційній. Встановлено, що вісцеротропні велогенні штами являються термочутливими, тоді як лентогенні - термостабільними. Вірулентність штамів прямо не пов'язана з термостабільністю ГА [12].

Джерелом інфекції є хвора птиця. Зараження відбувається при контакті хворої птиці із здоровою, а також через інфіковану воду і корми. Хвора птиця через 2 доби після зараження і за добу до появи клінічних ознак захворювання виділяє вірус з повітрям під час кашлю.

Розповсюдження вірусу на великі відстані пов'язане з перевезенням птиці, тушок вимушено забитої птиці, забрудненої тари, яєць із неблагополучного господарства [13].

В організмі вірус розмножується в клітинах респіраторної системи, руйнує клітини кровоносних судин, порушує їх порозність і викликає запально-некротичні процеси. Через 24 – 36 годин вірус локалізується в трахеї, легенях, та зумовлює важкі некрозо-дистрофічні процеси.

У період вираженої клінічної картини хвороби збудник виділяється в зовнішнє середовище з фекаліями, трахеальним слизом. Птиця, що перехворіла, може бути вірусоносієм [14].

При легкій формі рінотрахеїту птиця пригнічена, спостерігається розлад функції органів дихання, тремор, опістотонус. Із дзьоба витікає спочатку катаральний, потім гнійний ексудат. Доросла птиця витягує шию вперед, робить позіхальні рухи, а курчата збираються докупи і тривалий час сидять. Така клінічна картина характерна для бройлерів до 20-добового віку. Надалі у курчат помітні зволоження очей і набряк інфраорбітальних синусів, риніт. У цей час виражена різниця у вгодованості хворих і здорових курчат [15].

З віком прогресує розвиток симптомів захворювання: кон'юнктивіт, сльозотеча, запалення шкіри навколо очей, виділення з носових ходів, а пізніше пінні виділення з очей. Такі симптоми характерні для бройлерів 32 добового віку. Саме з цього віку спостерігається різке збільшення загибелі хворої птиці. У цей віковий період у курчат разом із респіраторним синдромом реєструють діарею, при цьому фекалії набувають зеленувато-коричневого кольору. У таких випадках захворювання затягується на декілька тижнів і ускладнюється бактеріальними інфекціями [16].

Через гнійний кон'юнктивіт, запалення підочних синусів, очна щілина у бройлерів різко звужена (“вузькоока птиця”). Як наслідок прояву набряку і запалення сполучної тканини голови розвивається синдром “опуклої голови”. Крім того, у хворої птиці відзначають нервові явища, що виражаються хиткою ходою. Tака клінічна картина характерна для 39-41-добової птиці. Через сепсис, що зумовлюється кишковою паличкою відбувається загибель птиці. З розвитком епізоотичного процесу змінюється вікова сприйнятливість курчат до пневмовірусної інфекції. Якщо на початку розповсюдження інфекції клінічні ознаки у хворої птиці виявляються з 30-добового віку, то в подальшому вони можуть виявлятися вже з 14-ї доби життя [17].

Діагноз на МПВІ ставлять на підставі эпізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін і лабораторних досліджень (виділення, ідентифікація вірусу і виявлення специфічних антитіл у птиці, що перехворіли). Практичне значення мають лабораторні дослідження - виділення вірусу на курячих ембріонах (КЕ), а також виявлення антитіл (АТ) у сироватці крові птиці. Вірус вдається виділити тільки в період спалаху хвороби. Через 15 діб після захворювання ізолювати його звичайними методами не вдається. Тому патологічний матеріал необхідно брати на початку захворювання (у перші 3 доби) і направляти в лабораторію в термосі з льодом. Це дозволяє виявити антиген вірусу впродовж від 3 до 5 годин. [16].

Виділення вірусу у культурі клітин здійснюють рідко, оскільки культуральний вірус за гемаглютинуючою активністю поступається ембріональному. Для виділення і ідентифікації вірусу застосовувують культуру фібробластів КЕ, а також лінії клітин ВНК-21 і Нер-2 [17].

Серологічні дослідження дозволяють швидше поставити діагноз, визначити ступінь розповсюдження вірусу. Але серологічні дані не дозволяють судити про резистентність досліджуваної популяції, оскільки не завжди рівень АТ корелює з резистентністю. Серодіагностика заснована на виявленні АТ у хворої та перехворілої птиці, за допомогою РН, РДП, РЗГА та ін. [18].

Термін утворення АТ і їх рівень у сироватці крові і жовтку яєць при МПВІ залежать від вірулентності вірусу і віку птиці. В основному АТ накопичуються з 10 на 36 добу хвороби і зберігаються в сироватках крові до 483-х діб, досягаючи найвищого рівня впродовж 6 тижнів. Для постановки реакції нейтралізації необхідні еталонні, адаптовані до КЕ штами вірусу. Найчастіше використовують шт. BUT 1 # 8544: > = 3,0 log10 ТЦІД50, який викликає загибель КЕ через 24 години [19].

Реакція дифузної преципітації (РДП) особливо цінна для швидкої діагностики гострих випадків хвороби, оскільки АТ можна виявити на 7-му добу з початку хвороби (оптимальний час 15 діб). Проте за допомогою РДП антитіл виявляють лише у 10-15% випадків. У разі виявлення великого відсотка преципітуючих сироваток, стадо птиці вважають неблагополучним з МПВІ[20].

Чисельні дані зарубіжних дослідників вказують, що чутливим серологічним методом являється ELISA, хоча для виявлення МПВІ використовували інші методи ( реакцію нейтралізації, іммунофлюрисценції і іммунодифузії). На даний час розроблено багато тестів діагностики ELISA – це доведено в дослідженнях сироватки крові індиків і курчат. У зв'язку з цим були проведені дослідження щодо чутливості з виявлення МПВІ [21]. На думку зарубіжних науковців найчутливішим тестом є блукуючі комплекти ELISA, де використовується моноклональне антитіло. Цей тест має широкий спектр чутливості для всіх підтипів МПВ, і може використовуватися для дослідження сироватки крові всіх різновидностей птиці. Цим тестом можна дослідити сироватку крові на наявність антитіл як у вакцинованої так і нещепленої птиці. У курчат серологічна відповідь щодо МПВІ слабша порівняно до індичок [22,23].