Велике значення має грунт в розповсюдженні гельмінтозів, адже він є основним середовищем для розвитку і дозрівання яєць геогельмінтів, які можуть зберігатися в землі тривалий час.Вони поступають в неї з випорожнюваннями хворих людей і розвиваються тут до стадії личинок. В організм людини яйця і личинки геогельмінтів (аскариди, власоглав, гострики) потрапляють при вживанні немитих овочів і ягід і при їжі руками, забрудненими інфікованою землею. Це особливо торкається осіб, що мають контакт з грунтом по роду своєї роботи: землекопів, шахтарів, городників, а також дітей, які, граючи на землі і в піску, легко можуть занести личинки геогельмінтів в рот.
Значне забруднення грунту яйцями і личинками геогельминтов відзначено в неканализованных містах за відсутності приймачів нечистот і покидьків і належної системи їх очищення, що упорядкували. Самими зараженими бувають затінені ділянки дворів, оскільки яйця гельмінтів гинуть від висихання і інсоляції.
Для профілактики гельмінтозів необхідно мати обладнані туалети, не допускати забруднення дворів фекаліями, використовувати останні для удобрення городів і садів (тільки після попереднього знешкодження – компостування).
В грунті мешкають також гризуни, що заражають збудниками _езій_ій_них_ захворювань, знаходяться личинки паразитичних комах: мух, москітів, _езій_ і інших переносників інфекційних хвороб. Боротьба з ними має важливе гігієнічне значення.
3. Самоочищення ґрунту
Грунт постійно забруднюється органічними речовинами і залишками рослинних і тваринних організмів. Найбільший гігієнічний інтерес представляє здатність грунту звільнятися від речовин, що потрапили в нього, в яких можливо наявність патогенних мікроорганізмів. Грунт може перетворювати органічні речовини, небезпечні в епідеміологічному відношенні, в неорганічні сполуки —мінеральні солі і гази. Цей складний процес називається самоочищенням. Він починається з того, что органічні речовини разом з бактеріями і яйцями геогельмінтів частково затримуються, фільтруючись через грунт. Під впливом біохімічних, мікробних і інших процесів нечистоти, проходячи через грунт, знешкоджуються, втрачають поганій запах, отруйність і інші властивості, зазнаючи радикальні зміни в хімічному складі. Вуглеводна частина покидьків окислюється в грунту до вуглекислоти і води; жири розпадаються на гліцерин та жирні кислоти, що окислюються потім також до вуглекислоти та води; білки розщеплюються на амінокислоти, з яких виділяється азот у формі аміаку, який утворює з кислотами грунту солі і далі окислюється в азотну кислоту. Відбувається так звана нитріфікація, тобто утворення селітри. Розкладання азотних і _езій_ій_них_ органічних речовин в грунті складає процес мінералізації.
Розкладання і мінералізація органічних речовин відбувається при діяльній участі мікроорганізмів грунту, причому цей процес може протікати аеробно — при великій кількості кисню повітря, необхідного для життя бактерій аеробів, і анаеробно—без кисню, за допомогою гнильних бактерій. В першому випадку органічні речовини розпадаються і окислюються без виділення смердючих газів. Мінералізація кінцевих продуктів розпаду _езій_ій_них білкових речовин здійснюється за участю бактерій. В іншому випадку (анаеробний процес) розпад органічних речовин відбувається під впливом гнильних бактерій і супроводиться виділенням смердючих газів: аміаку, сірководня, метану і _ез.
В гігієнічному відношенні переважний процес аеробного розкладання органічних речовин, при якому не утворюються смердючі гази, що псують повітря і воду. Для цього необхідно, щоб грунт не переповнювався нечистотами до меж, перешкоджаючих достатньому доступу кисню, необхідного, як вже указувалося, для окислювальних процесів і підтримки життя бактерій аеробів.
При дотриманні встановлених санітарних правил грунт може використовуватися для очищення і знешкодження господарсько-фекальних мас, що і здійснюється з успіхом на землеробських полях.
4. Хімічне і радіоактивне забруднення грунту
Мінеральні добрива, що вносяться в грунт для підвищення врожайності, містять переважно азот, фосфор і калій. Велике розповсюдження отримали азотні добрива на городах, де вирощуються овочеві і баштанні культури. При помірних дозах вони не представляють небезпеки, при надмірному ж вмісті в грунті нітратів і нітриту вони нагромаджуються в рослинах, погіршують смак харчових продуктів і можуть зробити шкідливий вплив на здоров’я споживачів.
Радіоактивність грунту обумовлена її геологічною будовою і в гірських породах буває дещо більшою, роблячи відповідний вплив і на підземні води, що не відображається істотно на природному радіоактивному фоні навколишнього середовища. При забрудненні грунту промисловими радіоактивними покидьками, радіоактивними ізотопами, що поступають з інших джерел, можливо значне підвищення радіоактивного фону. В цьому випадку радіоактивне забруднення грунту передається, як указувалося вище, далі по так званому харчовому ланцюжку через різні ланки біосфери і харчові продукти — людині. Найбільшу небезпеку представляють _езій_ій -90 і _езій-137, які, потрапляючи в організм корів, виділяються потім з молоком.
Ландшафтний чинник:
Певне значення для гігієни має так званий ландшафтний чинник, або особливості навколишньої природи, діючі на організм через центральну нервову систему і зухвалі позитивні або негативні емоції. Характер грунтового покриву, рельєф місцевості, особливості флори грають в цьому відношенні істотну роль. Живописна перетнута місцевість біля моря, озера або річки, багата різноманітною флорою, зелений або сніжний ландшафт, природно, інакше впливатимуть на настрій, ніж одноманітна піщана рівнина з мізерною рослинністю, викликаючи не тільки суб'єктивні переживання, але і відображаючись на фізіологічних процесах в організмі і працездатності. Проте необхідно враховувати звичку людини до характерних особливостей тієї або іншої місцевості, обумовлену багатьма роками життя.
Список літератури
1. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.
2. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.
3. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.
4. Румянцев Г.И. , Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.