Смекни!
smekni.com

Міжнародне приватне право (стр. 16 из 21)

36. Принципи міжнародного приватного права

основними принципами МПП є:

1. Недопущення свавільного втручання в приватне життя особи.

2. Недоторканість права власності:

3. Принцип свободи договору

- свобода укладання договору

- свобода вибору партнера (другої сторони договору)

- свобода змісту договору.

4.Принцип свободи підприємницької (комерційної) діяльності.

5. Принцип судового захисту порушеного права чи інтересу.

6. Принцип розумності, добросовісного і справедливості.

37. Принцип найбільш тісного зв’язку в міжнародному приватному праві

Принцип найбільш тісного зв’язку – відносини, ускладнені «іноземним елементом» повинно регулюватися правом країни, яка має найбільш тісний зв'язок з цими відносинами. Тому законодавці вибудовують систему колізійних норм на основі принципу.

Принцип автономії волі у випадках, передбачених законом, сторона (сторони) можуть самі здійснювати вибір права, яке буде застосовуватися до регулювання конкретних відносин, ускладнених «іноземним елементом», є певні нюанси:

А) вибір права може здійснюватися з необмеженого кола правопорядку, якщо інше не передбачено законом,

Б) вибір права може здійснюватися як при укладенні договору, так і в наступному,

В) сторони договору можуть змінити обране право, але така зміна не повинна погіршувати стан третіх осіб в порівнянні з попереднім вибором.

Г) вибір права повинен носити явно виражений характер: або випливати з обставин справи і дії сторін, які розглядаються в сукупності,

Д) вибір застосованого права може торкатися як договору загалом, так і окремих його частин.

38. Загальні положення джерела МПП

В основному це- внутрішні джерела та міжнародні. Це форми, в яких знаходить вираження правова норма. Це 1.Внутрішне законодавство; 2.Міжнародні договори; 3.Міжнародні і торгівельні звичаї; 4.Судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв як джерел права є особливістю МПП. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел МПП.

1.Термін «вн. законод.» вживається у широкому розумінні. Закони та нормативно-правові акти поділяються на такі, що:1.повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2.Певна частина норм яких регулюють ці відносини.

2.Норми міжн. угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери МПП. Угоди можна класифікувати за різними критеріями: предметом регулювання (шлюбно-сімейні відносини, тощо); видом норм, які містяться у них( колізійні, матеріально-правові, змішані); кількістю учасників (2- або багатост.і); суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються; ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав.

3. Звичай - це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не потребує своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні і торгівельні. Міжнародні правові звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних норм. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні правові звичаї стають обов'язковими для них. Різновидом міжн. Правових звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1.норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2.сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.

4.Судова та арбітражна практика – це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду(судові прецеденти). Вони мають правове значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.

39. Поняття колізійної норми.

Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої країни необхідно застосовувати при вирішенні питання прав і обов’язків сторін у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом. Сукупність колізійних норм є колізійним правом конкретної країни. Колізійні норми є найскладнішою і найбільш об’ємною частиною МПП. Кол.норма — це інструмент, за доп.якого вирішується проблема, право якої країни підлягає застосуванню в даному випадку. Не відсилає до конкретної пр. норми в іноз.праві, вона лише визначає певний правопорядок, до якого необхідно звернутись. Конкретну норму вже потім потрібно відшукати в іноземному праві. Змістом колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин.

Виникнення колізії означає конфлікт між системами права в цілому. Для вирішення конфлікту сторони зобов’язані застосовувати колізійну норму, оскільки вона була спеціально для цього створена. Іноді колізійні норми можуть зтикатися з проблемою дії законів у часі. Найчастіше практика вирішує це питання шляхом застосування норм, що існували на той період (час укладення угоди). Також практикуються спеціальні застереження щодо зворотньої сили, в яких сторони висловлюють свою волю щодо дії договору в часі. Спеціальні норми не застосовуються навіть в тому випадку, коли є відсилання до іншої правової системи (наприклад, щодо статусу суб’єкта), оскільки в них є спеціальний адресат. Колізійна норма — це правило, яке визначає, право якої країни має бути застосоване до відповідних цивільно-правових відносин. Поява колізійних норм викликала інтенсифікацією м/н співробітництва та глобалізацією світових господарських зв’язків.

Сама по собі колізія може виникнути в будь-якій сфері права.

Склад і види колізійних норм.

Кол.н. складається з двох частин:

об’єм або обсяг кол.н.— це визначення комплексу відносин, до яких дана кол.норма застосовується. В обсязі вказується правовідношення, яке потребує законодавчого регулювання.

прив’язка — вказівка на той правоп., що має бути заст. до відповідного комплексу відносин. міститься відсилання до законод. д-ви, яке повинно врегулювати певне правовідношення.

За змістом прив’язки поділ. на 1сторонні та 2сторонні.

Односторонні визначають межі застосування свого власного права до відносин, ускладнених іноземним елементом. Відсилають тільки до свого права;

двосторонні. Містять загальне правило, на основі якого можна застосовувати норми іноземного чи вітчизняного права. Прив’язка в двосторонній колізійній нормі отримала назву “формула прикріплення”.

Кол.н.можна розд.на:

імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.

диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.

альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них.

комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз

40. Основні формули прикріплення та сфера їх застосування

Кол. прив’язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фіз. та юр.осіб, 2) правового становища майна, 3)угод та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив’язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фіз. та юр. о.визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди. Щодо особистого статусу фіз.о. застосовується особистий закон (lexpersonalis), в одному з 2 його варіантів: як закон громадягства (lexpatriae) чи закон місця проживання (lexdomicilii). Перша прив’язка використовується переважно в державах «сімї континентального права», зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив’язка найбільш широко застосовується в країнах «сімї загального права», зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовуються обидва варіанти прив’язок.

Щодо юр.о. використовується закон національності (lexsocietatis) Вказана прив’язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, США, Великобританія). По –третє, за законом місця здійснення основної діяльності.

Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lexreisitae). За цією колізійною прив’язкою вирішуються питання, належні до права власності.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається законом країни, на території якого воно знаходиться. Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця.

До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з «іноземним елементом» застосовується здебільшого закон автономії волі (lexvoluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов’язків. Чинне колізійне право сприяє можливості вибору права країни сторонами в основному у сфері зовнішньоекономічних угод. Проект ЦК надає автономії волі особливого значення, що повністю відповідає засадам приватного права з його вільним волевиявленням приватних осіб. Так, у проекті значно розширене поле правовідносин, де допускається вибір права країни. Крім договірного права автономія волі передбачена для всіх правочинів, деяких питань права власності, а в обмеженому вигляді – для деліктів, сімейного та спадкового права.

У ЦК України зафіксоване відсилання до закону місця вчинення угоди, що визначає її форму (lexlocusregitactum). Проте застосування таких засобів зв’язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці місцем укладання контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника.

Закон країни продавця (lexvenditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторгівельній угоді. Цю колізійну прив’язку часто містить законодавство держав Європи.