Традиційно іноземний капітал прагне проникнути у галузі, котрі забезпечують найбільш високі прибутки, насамперед у ті країни, де такі галузі сформувалися. Раніше це були переважно нафтові, гірничодобувні розробки та плантаційне господарство. В останні десятиліття іноземні корпорації спрямовують свої капітали в оборонну промисловість та у виробництва, основані на новітніх досягненнях НТР. І знову ж таки перевага надається країнам, де такі галузі промисловості досягли високого рівня розвитку. Саме на їхню частку припадає майже половина прямих приватних інвестицій, спрямованих на континент. Те саме простежується й на світовому рівні. Серед восьми країн, що розвиваються, на частку яких припадає майже половина всіх прямих приватних інвестицій, перше місце належить Бразилії - 17%, друге Мексиці - 10%. До цієї вісімки входять також Аргентина - 4% та Венесуела - 3% [21, 86].В табл. 2.2. наведений рейтинг країн за річним об'ємом ринку лізингу, його динамікою та часткою.
Таблиця 2.2
Рейтинг країн за річним об'ємом ринку лізингу, його динамікою та часткою станом на 01.01.2004 р.
| Місце в порядку зменшення | Країна | Річний об'єм ринку лізингу, млрд. дол. США | Приріст, % | Частка на ринку, % |
| 1 | США | 220,00 | 13,4 | 29,9 |
| 2 | Японія | 74,41 | 3,4 | 8,7 |
| 3 | Немеччина | 55,18 | 10,7 | 15,7 |
| 18 | Бразилія | 4,37 | 117,5 | 7,7 |
| 27 | Мексика | 2,30 | 27,0 | 3,9 |
| 34 | Колумбія | 1,32 | 64,0 | Не визначено |
| 37 | Чилі | 0,72 | 38,8 | 10,5 |
| 42 | Перу | 0,55 | 11,3 | 5,0 |
| 43 | Аргентина | 0,50 | 575,0 | 2,2 |
| 50 | Коста-Ріка | 0,24 | 45,0 | Не визначено |
2.3. Становлення та розвиток іпотечного ринку в країнах
Латинської Америки
Іпотечний ринок є одним з найважливіших механізмів ринкової економіки, а іпотека є суттєвим фактором економічного і соціального розвитку суспільства.
Іпотека вважається найефективнішим механізмом розв’язання житлових проблем населення. В європейських розвинених країнах кредити видаються строком на 15-30 років під 7-10% річних. У середньому родині доводиться віддавати 30% від всього доходу. Завдяки іпотеці можна оплатити 70% вартості житла. Держава встановлює загальні правила, забезпечуючи ефективність взаємодії всіх учасників процесу житлового кредитування, а також прямими чи опосередкованими методами використовує бюджетні засоби для залучення додаткових інвестицій в житлову сферу. Державне регулювання іпотечного кредиту пов’язане насамперед із державними субсидіями, гарантіями і страхуванням. Мета цих заходів – зробити іпотечний кредит доступнішим для широкого загалу юридичних та фізичних осіб [9, 58].
У світі не існує універсальної фінансової моделі іпотечного кредитування. Будуючи свою систему іпотечного кредитування, кожна країна виходить з наступнх чинників:
· макроекономічних умов;
· нормативної бази банківської діяльності;
· структури банківської системи;
· режиму оподаткування;
· програм субсидування;
· особливостей функціонування ринків житла.
Ці чинники впливають на те, як здійснюватиметься перехід від фінансування іпотечних кредитів за рахунок власних ресурсів банків до фінансування з коштів, отриманих на ринках капіталів. Наявні світові тенденції свідчать про те, що сучасні іпотечні ринки формуються в основному зобов’язаннями, забезпеченими житловою іпотекою.
Іпотечне кредитування в Латинській Америці найактивніше розвивається в Аргентині, Бразилії і раді інших країн. У Аргентині ефективна схема іпотечного кредитування реалізована за допомогою Усесвітнього банку. Узагальнений вид схеми виглядає таким чином: уряд створює гарантійний фонд для облігацій (боргових зобов'язань), що емітуються банками-учасниками проекту. Світовий банк для створення фонду надає 15-річну позику (включаючи 7-річне відстрочення платежу) на суму 500 млн. дол. Фонд видає гарантії по цінних паперах, що емітуються суб'єктами іпотечного ринку, гарантії по паях участі в пулах іпотечних кредитів іпотечних банків. Плата за гарантію — 5% від суми кредиту [17, 11].
Сертифікати паїв мають єдиний стандарт і номіновані до валюти кредиту Усесвітнього банку. Гарантійний фонд створюється для того, щоб викупити у банків-учасників проекту випущені ними облігації у випадку, якщо у банків немає можливості підтримувати їх курс зважаючи на спад на ринку. Розрахунок з фондом проводиться у всіх випадках, коли банки вирішують скористатися своїм правом, зафіксованим в угоді з фондом, продати йому свої цінні папери.
Банки-учасники емітують номіновані до курсу долара США, облігації для того, щоб акумулювати грошові кошти: кредитування інвестиційних проектів (в області як виробничого, так і житлового будівництва). Емітент за узгодженням з гарантом (фондом) може вибрати вид облігацій, що емітуються.
Відмітними особливостями житлового ринку в Латинській Америці є:
· незначні приватні інвестиції в житловий сектор;
· незначні суми кредиту, лише в небагатьох країнах сума кредиту перевищує 30% вартостей квартири;
· концентрація іпотечного кредитування на сім'ях з доходом вище середнього;
· обмежена доступність іпотечного кредитування для сімей з невеликим доходом, неможливість надання ними гарантій і документального підтвердження доходів (часто отримуваних перманентно).
У країнах Латинської Америки існує три види іпотечних кредитних продуктів:
· кредити, що видаються в доларах США;
· кредити з плаваючими кредитними ставками, прив'язаними до конкретного місцевого індексу;
· кредит в національній валюті з фіксованою ставкою (цей вид кредиту із-за високих коливань на фінансових ринках і пов'язаного з цим підвищеної риски інфляції зараз практично не використовується) [10, 222].
З погляду подальшої секьюритизации іпотек на зовнішньому ринку кредити, номіновані в доларах, виглядають предпочтительней кредитів, індексованих по місцевих індексах. Крім того, необхідні певні інструменти, наприклад своп, що дозволяють компенсувати різку девальвацію або зростання інфляції.
Так, в Мексиці в цілях підвищення доступності кредитів і можливості подальшої секьюритизації, недавно почав використовуватися кредитний продукт в національній валюті з індексацією по зростанню інфляції. У деяких латиноамериканських країнах в результаті проведених реформ сформувалася достатньо розвинена система довгострокових заощаджень, представлена приватними пенсійними фондами і компаніями страхування життя (Чилі і ряд інших).
Фахівцями наголошується, що для успішного розвитку первинного ринку іпотек в країнах Латинської Америки в рамках житлової політики повинна бути активна роль держави, направлена на розвиток ринку і механізмів приватного інвестування в іпотечний ринок, мобілізацію заощаджень і створення нових інструментів для довгострокового інвестування, вдосконалення процедур видачі кредитів.
Особливістю фінансового ринку країн Латинської Америки є його висока залежність від кон'юнктури на світовому ринку капіталів. У цих умовах зниження залежності іпотечного фінансування від зовнішнього ринку можливо за умови розвитку механізмів трансформації внутрішніх заощаджень в інвестиції. Реформи, що проводяться в області регулювання ринку капіталів і приватизації, і підвищення конкуренції на ринку банківських послуг в Аргентині, Мексиці, Болівії, Чилі, Перу, Уругваї і низці інших країн, були націлені на розвиток іпотечного кредитування, стимулювання внутрішніх заощаджень, розвиток недержавних пенсійних фондів.
Серед останніх тенденцій процесу розвитку системи іпотечного кредитування в Латинській Америці варто відзначити зростання крім традиційних короткострокових заощаджень, що фінансують довгострокові кредитні операції (так, в Бразилії основними іпотечними кредиторами є ощадні банки і асоціації), зростання числа нових інструментів — облігацій, що забезпечують залучення довгострокових ресурсів з ринку.
Це дало новий поштовх ринку, внаслідок чого скоротилися витрати у учасників ринку за рахунок економії на масштабах, підвищилася керованість ризиками (кредитовим і ризиком ліквідності) за рахунок включення в систему інвесторів в іпотечні папери.
У деяких країнах Латинської Америки існує дворівнева банківська система, що дозволяє акумулювати засоби для випуску іпотечних кредитів з підтримкою держави. Дворівнева модель дозволяє поступово розвивати вторинний ринок застав. Державна політика в даній області полягає в розвитку прямого субсидування процентних ставок. У Бразилії була створена система житлового фінансування, заснована на обов'язковому вкладенні частини привернутих по депозитах коштів в іпотечне кредитування. Кредити в рамках цієї системи видаються на строк до 20 років (на практиці — на 10-12 років), початкова процентна ставка складає 12% річних, далі індексується по зростанню вартості залучення депозитів [20, 137].
КТУ (коефіцієнт відношення суми кредиту до вартості нерухомості, що купується) складає 90%, максимальна сума кредиту — 52000 дол. Так само необхідно застрахувати життя позичальника і ризики нанесення збитку заставної нерухомості [11].
Деякі країни Латинської Америки приділяють значну увагу розвитку вторинного ринку застав (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика і Тринідад і Тобаго). Багато учасників ринку в цих країнах пам'ятають провал багатьох ощадних і кредитних інститутів в США, які робили запозичення на короткостроковій основі, але видавали довгострокові позики. На думку багатьох місцевих експертів, країни Латинської Америки цілком здатні «стиснути історію» і протягом декількох років створити те, на що США було потрібно десятиліття — високоліквідний вторинний ринок застав, який дозволяє великому числу сімейств з низькими доходами обзавестися власними будинками [27, 39].