Київський національній університет імені Тараса Шевченка
Інститут міжнародних відносин
Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики
Курсова робота
на тему:
„Початок роззброєння та скорочення ядерних озброєнь СРСР та США
(кін.60х-поч.90 рр. ХХ ст.)”
Виконала:
студентка ІІІ курсу
відділення МВ
Захарчук К. О.
Науковий керівник:
доц.Суботін А.В.
Київ-2005
План:
Вступ.
Розділ І.Перші кроки у справі обмеження ядерних озброєнь
§1. Обмеження та заборона ядерних випробувань
§2. Нерозповсюдження ядерної зброї
Розділ ІІ. Оформлення договірно-правової бази контролю над ядерним озброєнням
§1.Договір ОСО-1 та ПРО
§2. Підписання Договору ОСО-2
Розділ ІІІ. Програма модернізації озброєнь кінця 70-х років
Розділ ІV. Початок ядерного роззброєння : СНО-1
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Найбільш виразна ознака могутності
держав – не спроможність розпочинати
війни, а спроможність запобігати їм .
Енн О’Хер МакКормік
Протягом останніх шістдесяти років ядерна зброя набула надзвичайно широкого розповсюдження. Двадцяте століття ввійде в історію розвитку цивілізації як століття освоєння ядерної й термоядерної енергії. Це золоте століття фізики.
І як завжди МИР та ВІЙНА суперничали між собою за право першими використати результати науково-технічного прогресу.
Ядерна зброя виникла в результаті складної взаємодії об'єктивних і суб'єктивних факторів глобального масштабу. Об'єктивно до можливості її створення неминуче вів бурхливий науково-технічний прогрес, що почався із блискучих фундаментальних відкриттів фізики XX століття, тому що "ніщо не може бути сильніше ідей, час яких прийшов" (В. Гюго).
Наймогутнішим форсуючим фактором суб'єктивного характеру стала військово-політична ситуація в 40-х роках, коли в країнах антигітлерівської коаліції - США, СРСР, Великобританії прикладалися неймовірні зусилля задля створення ядерної зброї з метою випередження Німеччини.
Друга світова війна (1939-1945 рр.) дала потужний поштовх військовому використанню енергії розподілу й синтезу ядер. Вибухи небаченої сили ядерних бомб у Хіросімі й Нагасакі сповістили світ в 1945 році про створення ядерної зброї й про початок гонки ядерних озброєнь. З тих пір ядерна зброя стає зброєю глобальної політики й твердо входить в практичний арсенал "великої" політики й державних справ.
У результаті поступового розвитку ядерна зброя перетворилася в історично безпрецедентний військово-політичний і воєнно-стратегічний феномен, що забезпечує національну безпеку країни-власника та може знецінити можливості будь-яких інших систем зброї.
Уперше в історії людства зброя стає також фактором миру й балансу стабільності.
Актуальність теми: Уже давно ні для кого не секрет, що саме ядерна зброя вважається чи не основним чинником здійснення та провадження зовнішньої політики багатьох країн. Фактор економічного переважання уже не є настільки важливим як був, наприклад, років сто тому назад. Зараз уже чітко встановлені приблизні кордони сфер економічного впливу окремих великих та економічно-розвинутих країн у світі. Політичне протистояння держав стало менш помітним.
Але так було не завжди. Споконвічно на міжнародній арені існували держави, які формували та підтримували, або ж порушували баланс сил. На практиці підтримка балансу сил у системі міжнародних відносин реалізувалася аж ніяк не внаслідок прагнення держав до збереження динамічної рівноваги системи. Навпроти, більшість країн переслідували (і переслідують) цілком протилежні цілі, що особливо характерно для найбільш великих з них. Тяга до гегемонії, до особливого положення в системі міжнародних відносин є помітною рисою їхньої політики. Але тут уже мова йде не про силу держави, а про політику сили, що являє собою сукупність ідеологічних й організаційних заходів, спрямованих на досягнення гегемонії в системі міжнародних відносин на різних її рівнях насильницькими методами. Разом з тим необхідно мати на увазі, що спроби держави або групи держав порушити рівновагу сил на свою користь неминуче зустрічають протидію з боку опонентів, які використають будь-які засоби для відновлення втраченого балансу сил. Найчастіше зовнішню політику держави здійснюють через демонстрацію або застосування військової сили. Військова сила держави являє собою ступінь й інтенсивність реального впливу її військової могутності на іншу державу, групу країн або систему міжнародних відносин у цілому. При цьому ступінь й інтенсивність застосування військової сили, об'єкти її застосування визначаються, в першу чергу, характером і спрямованістю зовнішньополітичних цілей, тобто військова сила - це засіб політики, точніше, це історично спеціалізована її частина - військова політика держави. Ядерна зброя з моменту її створення стала найсуттєвішою частиною військової сили держав.
Наявність ядерної зброї є вагомим аргументом у будь-якій міжнародній чи регіональній ситуації на користь країн, що володіють цим потужним засобом впливу. Не рахуватися із політичними, економічними, релігійними чи ідеологічними позиціями цих держав неможливо.
Середина ХХ століття позначилася ядерним протистоянням СРСР та США. Після 1962 року (Карибської кризи) стало зрозуміло, що ядерна політика найбільших та наймогутніших держав світу – США та СРСР мусить мати на меті захист, а не напад. Уже на середину-кінець 60х років ХХ століття припало й обопільне усвідомлення цими наддержавами катастрофічних наслідків воєнного зіткнення в умовах нагромадження величезних арсеналів зброї масового знищення з обох сторін.
США та СРСР поступово усвідомлювали недоцільність конфронтаційного типу міждержавних відносин. Відбувається перехід від політики відкритої конфронтації до політики ядерного стримування. Крім того, неодноразово, починаючи десь з кінця 40х років міжнародні організації, серед них головну роль відігравала ООН, намагалися звернути погляди політиків та громадськості на можливі та уже існуючі екологічні проблеми, пов’язані з розробкою та випробовуваннями ядерної зброї[21].
Ситуація навколо ядерної зброї вимагала хоча б спроби обмеження гонки ракетно-ядерних озброєнь та встановлення контролю над нагромадженими арсеналами. США та СРСР ступили на цей шлях саме наприкінці 60-х років ХХ століття, і впродовж послідуючих 25 років міжнародний політичний клімат суттєво змінився. Уже зараз можна сказати, що фундамент цих змін було закладено саме в еволюції ядерної політики держав.
Саме тому дослідження проблем роззброєння та скорочення ядерних озброєнь, що поклали початок перегляду ядерної політики та перебудові міждержавних відносин США та СРСР, є надзвичайно актуальним задля аналізу та розуміння подальшого розвитку подій на міжнародній арені.
Мета: проаналізувати процеси початку скорочення ядерних озброєнь та роззброєння СРСР та США у кінці 60 – початку 80 рр. ХХ століття .
Головні завдання:
визначити головні етапи обмеження ядерних озброєнь;
проаналізувати перші вагомі домовленості в галузі скорочення та заборони ядерних випробувань;
розглянути договірну базу нерозповсюдження ядерної зброї;
детально проаналізувати Договори ОСО-1 (ПРО) та ОСО-2, як найважливіші кроки на шляху скорочення ядерних озброєнь;
висвітлити основні супутні переговорам процеси модернізації озброєнь;
проаналізувати договірно – правову базу початку роззброєння у 80-х роках ХХ століття.
Об’єктом дослідження є системоутворюючі домовленості США та СРСР в галузі скорочення ядерних озброєнь та роззброєння.
Предмет дослідження: еволюція ядерної політики США та СРСР наприкінці 60 - на початку 90 років.
Структура роботи. Структура даної роботи визначена метою та основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Обрана мною тема є досить дослідженою в силу того, що події, котрі охоплюють визначені часові рамки відбувалися порівняно нещодавно і зачіпали інтереси усього людства. Серед науковців та дослідників, що працювали над проблемами скорочення ядерних озброєнь та роззброєння - Генрі Кіссінджер – безпосередній учасник переговорів щодо підписання Договору ОСО – 2, колишній держсекретар США; П.Кальвокорессі, А. Калядін, Рощин А., Тімербаєв Р.
Дослідників цікавили механізми прийняття рішень, переговорні процеси, суть та наслідки найвагоміших кроків на шляху скорочення ядерних озброєнь та роззброєння.
Я намагатимусь висвітлити нові подробиці цього непростого процесу та проаналізувати досліджувані об’єкти в аспекті еволюції міждержавних відносин США та СРСР.
Розділ І. Перші кроки у справі обмеження ядерних озброєнь
Створення Радянським Союзом ядерної та термоядерної зброї, дальньої бомбардувальної авіації та міжконтинентальних балістичних ракет спричинило якісні зрушення в стратегічному співвідношенні сил, на якому базувалася американська ядерна політика. Після втрати США головної переваги – недосяжності їх території для ядерних засобів потенційного супротивника – така політика стала дуже небезпечною з огляду на катастрофічні наслідки для самих Штатів у випадку ядерної війни. Правлячі кола США розцінили створення в СРСР міжконтинентальних балістичних ракет як сигнал до нарощування ядерних озброєнь із метою підтримання ядерної переваги США. У 1958-1960 рр. було розгорнуто широкомасштабну кампанію навколо „ядерного відставання” США від СРСР. Нова адміністрація президента Дж. Кеннеді не тільки не зупинила, а й посилила гонку ядерних озброєнь. Було прискорено реалізацію програм розробки та будівництва ядерних підводних човнів, озброєних ракетами „Поляріс”, та розширено програму розгортання міжконтинентальних балістичних ракет „Мінітмен-1”[26,C.56].