Смекни!
smekni.com

Ліквідність інвестицій (стр. 2 из 4)

До складу Світового банку входять чотири пов’язані між собою міжнародні фінансово-кредитні інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство по гарантованим інвестиціям. МБРР надає довгострокові позики країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу. Певна частина кредитів Банку надається на розвиток малорентабельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське господарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне будівництво у країнах, що розвиваються. МБРР бере плату за кредити на рівні ринкових умов.

У 1991 р. почав свою діяльність новий банк – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн. ЄБРР сприяє тим країнам Центральної та Східної Європи, де відбувається розвиток ринкової економіки. Кредити надаються передусім приватному сектору. Рада ЄБРР може обмежувати доступ країн Центральної та Східної Європи до ресурсів банку у тому випадку, якщо політика відповідної країни суперечить цілям його створення.

Фінансову підтримку економічних реформ у країнах Центральної та Східної Європи банк здійснює шляхом надання прямих кредитів, інвестування у акціонерний капітал підприємств приватного та державного секторів, гарантування розміщення цінних паперів, полегшення доступу приватних підприємств до внутрішніх та міжнародних ринків капіталу шляхом надання гарантій, фінансових консультацій, позик і технічної допомоги для реконструкції та розвитку інфраструктури, необхідної приватному сектору для переходу до ринкової економіки.

На сьогодні основними міжнародними організаціями, з якими активно співпрацює Україна, є Міжнародний валютний фонд, Світовий та Європейський банки реконструкції і розвитку. Але цілий ряд причин обумовлює неефективне використання позичених коштів в Україні. Серед них:

• низький рейтинг інвестиційної привабливості української економіки;

• економічні та політичні ризики, на які іноземні інвестори звертають велику увагу;

• нерозробленість відповідного законодавства;

• невизначеність пріоритетів ринкової трансформації економіки;

• низький рівень розвитку валютного ринку;

• практична відсутність, у багатьох випадках, гарантій повернення кредитів;

• низький рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, інформаційно-комунікаційних систем.

Світовий ринок позикових капіталів – це сукупність попиту і пропозиції на позиковий капітал позичальників та кредиторів різних країн.

Основна мета світового ринку позикових капіталів – акумуляція та перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

Функціональна структура світового ринку позикових капіталів.

Світовий ринок позикових капіталів функціонально представляє собою світовий грошовий ринок.

Світовий грошовий ринок – це попит та пропозиція капіталу, який функціонує як міжнародний купівельний та платіжний засіб. Він є ринком короткотермінових операцій в межах від декількох годин до року і функціонує переважно між банком і іншими кредитно-фінансовими інститутами.

Функціональна структура світового грошового ринку:

1. Міжбанківський ринок – сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позик на суму не менше 1 млн. дол.

2. Світовий кредитний ринок – це попит та пропозиція капіталу, який використовується для фінансування капіталовкладень. Це сукупність кредитних відносин, які функціонують в масштабах світового господарства, це попит та пропозиція кредитів в міжнародній сфері. Основна мета – довгострокове фінансування інвестиційних проектів.

3. Світовий ринок цінних паперів – це попит та пропозиція цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні.

Основні тенденції розвитку функціональної структури світового ринку позикових капіталів: активізується ринок цінних паперів, збільшується його частка; розвивається процес сек’юритизації (поступовий перехід позичальників з кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів, в першу чергу – облігацій.

Інституційна структура світового ринку позикових капіталів.

Вона відображає відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками та кредиторами різних країн і передбачає виділення суб’єктів світового ринку позикових капіталів.

Суб’єкти світового ринку позикових капіталів:

1. Професійні посередники – транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, кредитно-фінансові установи.

2. Позичальники і кредитори – офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації), приватні фірми та банки, страхові компанії, пенсійні фонди, транснаціональні компанії.

Основні тенденції розвитку інституційної структури світового ринку позикових капіталів: підвищення ролі держави в експорті капіталу, зниження ролі банків, підвищення ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій.

Географічна структура міжнародного ринку позикових капіталів.

Вона відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні міжнародні фінансові центри:

1. Нью-Йорк (головний міжнародний фінансовий центр, найбільша фінансова біржа світової спільноти. Основна функція – реалізація цінних паперів).

2. Лондон (перше місце у світі за обсягом валютних та кредитних операцій).

3. Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург (фінансові центри, які займаються середньостроковими кредитними операціями).

4. Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн (спеціалізуються на кредитних операціях).

5. Латиноамериканські фінансові центри – Панама, Багамські, Кайманові та Нідерландські Антильські острови (спеціалізуються на створенні офшорних компаній).

Офшорні компанії – це фірми, які діють в регіоні, де переважає пільгове оподаткування і митне регулювання.

Тенденції розвитку географічної структури світового ринку позикових капіталів: зниження ролі країн, що розвиваються, на ринку капіталу; переважання ввезення капіталу в розвинуті країни над ввезенням капіталу в країни, що розвиваються.

Валютна структура світового ринку позикових капіталів.

Вона складається із трьох елементів:

1. Національний ринок валюти – використання позичальниками та кредиторами національної валюти даної країни.

2. Міжнародний ринок валюти – сукупність національних ринків валюти. Він характеризується використанням національної валюти і міжнародної колективної валюти.

3. Євроринок валюти – відносини між позичальниками і кредиторами з приводу використання грошових коштів у валютах, які функціонують як позиковий капітал поза країною їх походження (проявляється у використанні, наприклад, доларів США за їх межами та аналогічно інших валют країн Західної Європи: євродолар, євромарка та ін.

Основні тенденції розвитку світового ринку позикових капіталів: зниження ролі долару США на світовому ринку позикових капіталів, підвищення обсягу та ролі облігаційних позик, що виражені в іноземній валюті, на євроринку валюти.


Задача 1

Таблиця 6. Вихідні дані для розв’язання задачі

Показники Одиниця вимірювання Значення
1. Ціна устаткування, що підлягає впровадженню, без ПДВ грн 34700
2. Транспортні витрати* % до ціни 3
3. Заготівельно-складські витрати* % до ціни 2
4. Монтаж обладнання* % до ціни 8
5. Обсяг виробництва:
в базисному році тонн 80
в проектному році тонн 110
6. Ціна 1 тонни продукції грн 9200
7. Початкова вартість устаткування, що підлягає демонтажу грн 33130
8. Витрати на демонтаж (від п. 7) % від пункту 7 4
9. Маса устаткування, що здаватиметься як металобрухт тонн 9
10. Ціна 1 тонни металобрухту грн 850
11. Реалізація демонтованого обладнання (залишкова вартість) грн 10550
12. Обігові кошти підприємства (за базисний рік) грн 6700000
13. Обсяг виробництва підприємства (за базисний рік) грн 92700000

Інвестиційні витрати визначаються за формулою:

(11) [1]

де

– загальна сума інвестиційних витрат;

– нові капіталовкладення (вартість нових основних засобів) з урахуванням їх придбання, транспортування, монтажу, науково-дослідних, проектних, складських та будь-яких інших витрат, включаючи податок на додану вартість (ПДВ);

– витрати на демонтаж старого обладнання, що знімається з балансу;