Мінімальна заробітна плата по певних категоріях установлюється для створення «стартових» умов для учасників колективних переговорів, і якщо заробітна плата, передбачувана роботодавцем, нижче мінімальної заробітної плати, угоди неможливі.
Ціль установлення мінімальної заробітної плати в Україні - фіксування нижньої межі розмірів оплати праці. При такому підході мінімальна заробітна плата гарантує захист від невиправдано низьких ставок заробітної плати.
Виходячи зі структури промисловості України, можливі три рівні гарантування мінімальної заробітної плати: державне, простого відтворення робочої сили; поточного відтворення робочої сили з урахуванням розходжень в умовах праці в галузях промисловості України; розширеного відтворення робочої сили відповідно до результатів господарської діяльності підприємств і з урахуванням складності праці.
На всіх рівнях колективних переговорів і угод від кожної сторони повинне бути присутнім рівна кількість представників.
Необхідно, щоб тарифна угода на рівні підприємства було складовою частиною колективного договору. Тарифна угода включає:
- форми й системи оплати праці для різних груп і категорій працівників;
- розмір мінімальної заробітної плати, диференційований по видах і типам виробництв;
- значення мінімальних і максимальних тарифних ставок по кожному розряді робіт і робітників, виходячи з єдиної для всіх підприємств галузі тарифної сітки, прийнятої галузевою тарифною угодою;
- значення мінімальних і максимальних посадових окладів по кожній посаді на основі єдиних для всіх підприємств галузі шкал відповідних посадових окладів
- види, розміри, показники й умови застосування доплат, премій і інших заохочувальних виплат;
- систему матеріальних штрафів (санкцій) за недотримання стандартів виконуваних робіт і випускається продукції;
- інші питання оплати праці, специфічні для кожного підприємства.
Відповідно до Закону України «Про колективні договори й угоди» [14] колективний договір оформляється на підприємствах, в організаціях, установах, що використовують найману працю і є юридичних осіб, незалежно від форм власності й господарювання.
У відмінності від колективних договорів угоди оформляються на державних, галузевих, регіональному рівнях на двосторонній основі.
Згідно ст. 8 згаданого Закону України угодою на державному рівні регулюються основні принципи й норми соціально - економічної політики держави й трудових відносин (гарантії праці, соціальне страхування й т.п.). Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема нормування й оплата праці на підприємствах галузі, трудові відносини, мінімальні гарантії заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальному рівні й мінімальному розмірі доплат і надбавок, з урахуванням специфіки роботи окремих груп і категорій працівників конкретної галузі, житло-побутові умови й т.п. Галузева угода не може бути спрямоване на погіршення умов праці працівників галузі в порівнянні з умовами, застереженими в генеральній угоді.
Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональних об'єднань підприємців, що мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок або інших уповноважених представників колективів підприємств.
Згадані угоди є міжгалузевими, а питання міжгалузевого регулювання заробітної плати, а також міжкваліфікаційної корекції завжди були в центрі уваги економістів, незалежно від моделі керування господарством.
Відмінність вітчизняних методів від методів країн з розвитий ринковою економікою укладається в тім, що питання оплати праці регулюються за допомогою трьох компонентів: ринку праці, системи колективно - договірного регулювання й активною боротьбою робітників за свої права, а в нас донедавна всі ці компоненти підмінювалися адміністративною системою керування. Перераховані компоненти в Україні вже присутні, але, на жаль, ще не створений злагоджений механізм їхнього функціонування.
Найбільш складна реалізація третього напрямку, оскільки на ньому ґрунтується подальше реформування організації оплати праці. Каменем спотикання отут стають штучно створеними й закріплені законодавчими й нормативними актами розходження в можливостях одержання й використання доходів підприємствами різних форм власності й господарювання. Очевидно, настав час застосувати економічні й адміністративні міри, спрямовані на пошук можливостей підвищення ціни робочої сили, що реально забезпечує гідне існування самого працівника й утримування його родини. Із цією метою варто врахувати матеріали Конвенції МОП № 160 про створення національних класифікаторів витрат на робочу силу.
Підвищення купівельної спроможності споживачів, їхніх трудових доходів, посилення мотивації праці можна досягти за допомогою стимулювання збільшення обсягів виробництва, структурної перебудови економіки на користь її споживчого сектора. З метою посилення мотивації праці бажано, на думку фахівців, поступово реформувати розподіл національного доходу, включаючи в заробітну плату значну частину суспільних фондів споживання й дотацій працівникам. Крім того, було б доцільно сховане безробіття перетворити в «відкриту», що також дозволило б підвищити й мотивацію праці, і рівень заробітної плати, ув’язав його з ростом обсягу виробництва.
Оскільки в Україні лише формуються ринкові відносини, то необхідно враховувати практику країн з розвитий ринковою економікою. Зокрема, пропонується встановити верхню границю цін на товари й послуги. Така міра в значній мірі буде сприяти збереженню певного рівня життя.
Однак деформації в організації заробітної плати виникли в слідство недоліків не тільки системи організації оплати праці, але й всієї системи економічних відносин у суспільстві.
Члени постійно діючої робочої групи, створеної з фахівців економічних відомств і наукових дослідницьких установ України в складі, затвердженому Кабінетом Міністрів України 17.05.91, підготували Концепцію реформи організації оплати праці в Україні. Суть реформи полягає в роздержавленні процесу організації й регулюванні оплати праці, заміні властивих йому державно-централізованих методів на систему колективних переговорів, подібну діючої в країнах з розвитий ринковою економікою. Для цього проведення реформи повинне опиратися на такі основні принципові положення:
- прийняття за основу організації оплати праці системи тарифних угод, що досягаються в результаті дву- або тристоронніх переговорів на державних, галузевому рівнях і на рівні підприємства, організації;
- введення системи диференційованого встановлення мінімальної заробітної плати на всіх рівнях керування як основи регулювання розмірів оплати праці з урахуванням потреб відтворення робочої сили відповідно до ваги праці й залежно від результатів діяльності підприємств;
- забезпечення на основі колективних переговорів системи диференціації оплати праці;
- надання права застосування не тільки тарифної, але й безтарифної форм організації оплати праці на підприємствах всіх форм власності й господарювання;
- забезпечення системи господарювання, при якій регулятором розмірів заробітної плати були б зароблені колективом гроші, що досягається за допомогою підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва. Головним джерелом коштів на оплату праці повинен бути дохід, отриманий у результаті господарської діяльності підприємства;
- зближення економічних умов праці працівників, що працюють по найманню на підприємствах різних видів, форм власності;
- позбавлення державних, галузевих і інших вищестоящих стосовно самостійних підприємств органів керування права прийняття рішень із питань оплати праці за межами тарифних угод. Роль держави в регулюванні заробітної плати зводиться до прийняття законодавчих актів: установленню державної гарантії мінімальної заробітної плати; рекомендаціям умов оплати праці в бюджетних організаціях; установленню системи оподатковування доходів підприємств і громадян;
- приведення законодавчих актів України про працю у відповідність із положеннями Концепцій і Рекомендацій МОП у частині реалізації прав працівників в області оплати праці; ратифікація Україною ряду конвенцій МОП;
- збереження прав в області оплати праці, переданих підприємствам законодавчими й нормативними актами.
Варто помітити, що за останні роки економічна ситуація трохи змінилася й виникла необхідність внести зміни в раніше розроблену Концепцію. У цей час співробітниками науково-дослідного інституту праці й зайнятості НАН України розробляються Концептуальні походи до визначення розміру заробітної плати через механізм підвищення продуктивності праці з урахуванням ринкових змін в економіці України.
3.1 Удосконалення методики обліку праці і заробітної плати в умовах ЕОМ
З подальшим розвитком країни постає завдання – сформувати високоефективну систему оплати праці на основі вдосконалення організаційно-економічного механізму.
Формування високоефективної системи оплати праці для підприємств різних галузей економіки має базуватися на ефективному організаційно-економічному механізмі оплати праці. Виходячи з теоретико-методологічного дослідження, що нові форми власності вимагають пошуку нових підходів до формування матеріальної зацікавленості працівників, необхідно розробити та побудувати такий організаційно-економічний механізм