Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:
‒ інтернаціоналізація господарського життя.
‒ поява можливості більш вигідного оподаткування капіталу за кордоном.
‒ відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.
‒ прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.
‒ економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.
‒ можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.
‒ прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.
‒ існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективногозастосування за кордоном.
Міжнародний рух капіталу для сучасного світового господарства є найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб’єкти світового господарства сьогодні тісно пов’язані між собою не тільки опосередковано – через обмін товарами, але й прямо – через капітал.
Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо [11].
З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.
Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.
Корисність від імпорту капіталу полягає в наступному: можливість отримання нових технологій при порівняно низьких витратах; порівняно швидкий розвиток виробництва; спрощене здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок; розширення експорту; підвищення рівня кваліфікації працівників; розвиток сфери послуг; нові робочі місця; поповнення національного бюджету; набуття іноземного досвіду в господарюванні.
Негативні риси імпорту капіталу полягають в наступному:
‒ можливе вивезення сировини;
‒ іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;
‒ конкуренція з місцевими виробниками може стати причиною згортання деяких видів національної промислової діяльності;
‒ захоплення іноземним капіталом основних сфер приймаючої економіки країни, що може призвести до однобічного розвитку національної економіки;
‒ втрати контролю над частиною національного ринку з боку національних виробників;
‒ вивезення-прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а _р._у: за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються іноземною фірмою, не виправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);
‒ деякі втрати політичної свободи (насамперед країн, що розвиваються). [4]
Погляди економістів на необхідність міждержавної міграції капітальних ресурсів характеризуються різноманітністю підходів і еволюціонували одночасно з розвитком об’єкта дослідження. Залежно від методу дослідження економічні концепції міжнародного руху капіталів поділяються на: макроекономічні (ґрунтуються на аналізі народногосподарських процесів, тенденцій, явищ, що спричиняють відплив чи надходження капіталів) та мікроекономічні (характеризуються індивідуалістичним тлумаченням причин поведінки підприємницької одиниці, яка інвестує кошти за кордон). [23]
Макроекономічними чинниками міждержавного руху капіталу пов’язуються сучасними науковцями з:
‒ нерівномірністю економічного розвитку окремих країн та дією притаманної розвиненій економіці тенденції недоспоживання;
‒ дією тенденції до міжнародної рівноваги цін на _р._урен виробництва та співвідношення в забезпеченості факторами виробництва в різних країнах;
‒ дією тенденції до монополізації економіки;
‒ незбалансованістю зростання відносної працеємності та відносної капіталоємності виробництва в різних країнах;
‒ ситуацією в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;
‒ вольовими рішеннями владних структур, які за неекономічними міркуваннями стимулюють іноземне капіталовкладення.
Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:
Теорія ринкової влади С.Хаймера – суб’єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.
Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.
Концепція конкурентоспроможності галузі – пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів.
Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.
Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.
Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.
Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у наступних формах: за джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал; за характером використання капітал поділяється на підприємницький, позичковий капітал та міжнародну економічну допомогу; за строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий; за метоювкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.
Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи. Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК). Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп: прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку; отримання підприємницького прибутку; отримання процентів за позичковий капітал; прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни. Факти з економічної історії свідчать, що використання іноземного капіталу прискорює промисловий розвиток країни, сприяє входженню народного господарства до _р._урентоздатної_ї взаємодії. В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов’язання і сплачують борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному масштабі і приносити його учасникам прибутки, що перевищують втрати інших учасників.