Дн – кількість днів непрацездатності по травматизму;
С2 = 47,6 х 11=523,8 грн.
С3 – збиток при наданні першої медичної допомоги
С3=15 грн.
С4= Дн х 2,625,
де 2,625 – середня вартість 1 дня перебування на амбулаторному лікуванні
С4= 2,625 х 11 = 28,8 грн.
С6 – витрати на розслідування
С6= (Зп1+ Зп2 + Зп3 + Зп4 ) х Q,
деЗп1, Зп2, Зп3, Зп4 – денна заробітна плата членів комісії
Q – кількість днів роботи комісії
С6 = (20,40 +10,25+16,25+18,95) х 1 = 65,85 грн.
Загальна сума збитків від травматизму склала :
Ез = 240+523,8+15+28,8+40+65,85 = 643,45 грн.
Для того, щоб уникнути таких витрат, необхідно розробити ряд заходів по зменшенню нещасних випадків, згідно з темою магістерської роботи для робітників мехмайстерень та гаражів:
- придбати вогнегасники та протипожежне устаткування для всіх транспортних засобів;
- виконати ремонт та догляд машин і механізмів з метою підтримання їх в робочому стані, безпечному для використання;
- забезпечити робітників спецодягом, а при роботі з отрутохімікатами- засобами індивідуального захисту;
- обладнати кабінет охорони праці стендами та навчально-методичними матеріалами;
- обладнати належним чином приміщення санітарно-побутового призначення;
- сприяти повному забезпеченню персоналу засобами індивідуального захисту;
- дотримуватися періодичності проведення інструктажів.
Впровадження запропонованих заходів сприятиме підвищеннюпродуктивності праці робітників.
Ефективність заходів з охорони праці вимірюється показниками приросту продуктивності праці за рахунок підвищення працездатності, зумовленої поліпшеням умов праці.
Розрахуємо приріст продуктивності праці, що може бути отриманий в управлінні охорони здоров’я при підвищенні працездатності за рахунок поліпшення умов праці, за формулою:
Пт= (Р2/Р1 - 1)*100*m, %
де Р1 і Р2 – показники працездатності до і після поліпшення умов праці.
m – коефіцієнт впливу поліпшення функціонального стану організму людини на продуктивність праці. m = 0,2.
Працездатність – величина зворотна втомлюваності.
Р1= 100- ((Uт1- 15,6)/0,64),
Р2= 100- ((Uт2- 15,6)/0,64),
де Uт1 і Uт2 – інтегровані показники важкості праці до та після впровадження заходів з охорони праці, вилучаються після проведення атестації робочих місць та заповнення карти умов праці;
Uт1 = 35,4; Uт2 = 24,1.
Р1= 100- ((35,4- 15,6)/0,64)= 69,07;
Р2= 100- ((24,1- 15,6)/0,64)= 86,72.
Пт= (86,72/69,07- 1)*100*0,2= 5 %.
Таким чином, можемо стверджувати, що за рахунок підвищення працездатності, зумовленої поліпшенням умов праці, приріст продуктивності праці становить 5 %.
6.Екологічна експертиза
Згідно з Законом України "Про екологічну експертизу" № 45/95-ВР від 9 лютого 1995р. [23] екологічна експертиза в Україні — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються цим Законом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища"[21] та іншими актами законодавства України.
Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.
Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.[22]
В умовах планово-розподільної системи збуту продукції забезпечення агропідприємств матеріально-технічними засобами, а також формування цін, встановлення рівня оплати праці і багато інших питань вирішувались державою централізованим шляхом і не було необхідності їх розгляду на обласному, районному чи господарському рівнях. Пріоритет надавався розв'язанню технологічних і технічних проблем агропромислового комплексу. З переходом на ринкові відносини становище змінилось. Виникло безліч організаційно-економічних проблем, пов'язаних з формуванням ринку, його інфраструктури, економічного механізму господарювання, товарно-грошових, земельних відносин тощо.
В господарстві склалась багатоукладність. У цих умовах для кожної форми господарювання повинна бути визначена своя внутрішньогосподарська система і свій економічний механізм господарювання. Особливо це важливо для фермерських господарств, які все ще знаходяться у стадії становлення. Необхідна чітка організація економічних взаємовідносин між виробниками і споживачами, між підприємствами і державою. Разом з тим не можна вважати удосконаленою чинну систему цін і ціноутворення. Низькі закупівельні ціни, особливо на тваринницьку продукцію, а також диспаритет цін на промислову продукцію є основною причиною кризи в агропромисловому комплексі. Ці проблеми, а також проблеми оподаткування і фінансування потребують свого вирішення.
Економічна ситуація в господарстві характеризується перш за все тим, що через обмеженість платоспроможності населення, значний монополізм у суміжних галузях, і особливо в переробній промисловості та торгівлі, а також великий обсяг імпорту виробники не можуть підвищувати ціни на свою продукцію відповідно до збільшення витраті на виробництво. Це є однією з головних причин зменшення виробництва практично в усіх господарчих галузях.[49]
Економічне стимулювання раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища передбачено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища".[21] Але практика підтверджує, що вимоги цього закону і інших законів та законодавчих актів про економічне стимулювання залишаються лише декларацією. Хоча на думку зарубіжних спеціалістів у найближчий час ми станемо свідками початку всесвітнього повороту до виробництва продукції без пестицидів, гербіцидів 1 мінеральних добрив. Споживачі надають перевагу екологічно чистій продукції, незважаючи на її більш високу ціну.[20]
Для стимулювання товаровиробників при виробництві екологічно чистої продукції пропоную економічний механізм, який складається з трьох основних блоків:
1) економічні важелі і стимули, які сприяють зацікавленості у виробництві екологічно чистої продукції;
2) економічні санкції, які застосовуються до забруднювачів навколишнього середовища;
3) організаційно-правові заходи, які забезпечують ефективність застосування окремих елементів економічного механізму.
До першого блоку економічного механізму входять такі елементи:
- пільгове оподаткування;
- пільгове кредитування;
- підвищення закупівельної ціни;
- централізовані капітальні вкладення;
- пільгові ціни на послуги і засоби виробництва;
- державне страхування.
До другого блоку належать такі елементи:
- зниження цін на екологічно забруднену продукцію;
- система штрафів;
- підвищення плати за землю.
До третього блоку входять такі елементи:
- стандарти на продукцію;
- контроль якості;
- інформаційне забезпечення;
- екологічний моніторинг.
Запропонований економічний механізм забезпечує пріоритетність інтересів споживача, а не отримання товаровиробником прибутку будь-якими засобами. Для товаровиробника агропромислового комплексу головним орієнтиром повинна стати зацікавленість окремого споживача і суспільства в цілому в збільшенні виробництва екологічно чистої продукції. Одним із основних інструментів здійснення цього положення в ринковій економіці є ціни. У наш час існує 30-відсоткова доплата до заготівельних цін на окремі види продукції, вирощеної без застосування отрутохімікатів і призначеної для виробництва дитячого і дієтичного харчування. Проте значної стимулюючої дії зазначена норма не має через такі причини:
- доплата до ціни поширюється на досить обмежений асортимент продукції;
- коло споживачів даної продукції обмежене;
- екологічно чисту продукцію підприємства виробляють, як правило, на умовах цільових договорів або держзамовлення.
З метою заохочення товаровиробників до виробництва чистої продукції необхідно:
- підвищити розмір доплати до 50%;
- поширити цю доплату на всю вироблену екологічно чисту продукцію;
- запропонувати екологічно, чисту продукцію всьому ринку, а не окремим його секторам.
Застосування цього підходу дозволяє товаровиробникам при відмові від застосування засобів хімізації, навіть у випадках отримання меншої кількості, але екологічно чистої продукції, мати пільги по земельному податку.
Такий підхід стимулює товаровиробників, застосовувати екологічно чисті технології, направляти кошти на оздоровлення навколишнього середовища.
Подолання кризової ситуації в виробництві неможливе без проведення політики державної підтримки державного сектора економіки. При вирішенні цієї проблеми не можнане враховувати багаторічного досвіду з підтримки товаровиробників в економічно розвинених країнах. Тут виробництво розглядають як стратегічну галузь, і її підтримку проводять за рахунок бюджетних коштів. У Західній Європі, наприклад, фермер за рахунок ринкових цін отримує тільки частину прибутку, а решту доплачує держава. Так, в Австрії рівень державної підтримки сільського підприємства до вартості продукції складає 44%, у Фінляндії - 72%, у Швеції – 47%, у Швейцарії - 76%, в Канаді - 35%, в Японії - 72%, в США - від 27 до40% (залежно від урожайності). Федеральні органи США протягом багатьох років цілеспрямовано проводять політику підтримки фермерства, використовуючи різні форми субсидій. Конкурентоспроможність великих ферм, які, власне і годують Америку, дозволяє їм виживати за будь-яких умов, але дрібним, особливо низькотоварним фермам без постійної допомоги держави не вижити. Якщо на початок 80-х років XXст. такі доплати не перебільшували 2 млрд. доларів на рік, то тепер у середньому на рік вони складають близько 13 млрд. доларів. Проте ці кошти складають лише частку того, що називається державноюпідтримкою фермерських господарств. Так, у 1982-1986 рр. надання субсидій сільськогосподарським виробникам США проводилось майже за 30 різними пунктами і позиціями. Найбільшу питому вагу в системі субсидіювання займали: