Смекни!
smekni.com

Економіка праці та соціально-трудових відносин (стр. 4 из 6)

Таблиця 2.2.

Потреба підприємств у працівниках за видами економічної діяльності у 2002-2007 рр.

Всього У тому числі
с/г, мисливст-во та лісове господарство Промис-ловість з неї будівництво
добувнапромисловість переробна промисловість виробництво та розподілення електроенергії, газу та води
2002 2439 198 604 9 561 34 120
2003 3268 202 977 856 121 207
2004 4653 358 1248 1 1131 116 429
2005 5702 719 1477 4 1267 206 446
2006 5577 535 1380 12 1210 158 450
2007 5828 465 1344 9 1149 186 342

Продовження таблиці 2.2.

У тому числі
торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку діяльність готелів та ресторанів діяльність транспорту та зв'язку фінансова діяльність операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям державне управління освiта охорона здоров'я та надання соціальної допомоги інші види економічної діяльності
2002 152 19 135 57 202 255 195 225 277
2003 130 14 325 68 269 336 233 363 144
2004 325 42 561 72 309 417 238 388 266
2005 433 18 624 138 486 453 181 451 276
2006 746 71 561 108 521 478 161 382 184
2007 760 108 720 147 450 592 223 467 210

Продовжується перерозподіл зайнятих між різними формами власності: порівняно з 9 місяцями 2003 р. чисельність працівників підприємств та установ державної власності зменшилася на 627,7 тис. осіб (на 7,2%), тоді як працівників приватних структур - зросла на 22,5%. Більш інтенсивним був цей перерозподіл у містах [7].

З початком економічного зростання припинився процес перетоку робочої сили із сектору найманої праці до сектору самостійної зайнятості, однак темпи зростання чисельності самозайнятих значно вищі. Загалом кількість найманих працівників за 2002-2005 pp. (9 місяців) зменшилась на 2,2%, а самозайнятих (включаючи працюючих без оплати членів сімей) - збільшилась на 21,4%.

За оцінками, масштаби сектору самостійної зайнятості ринку праці становлять в Україні від 4 до 4,5 млн. осіб, з них менше ніж 20% - зареєстровані. Понад 70% від загалу задіяні у сільськогосподарському виробництві, у сільській місцевості ця частка становить майже 93% і навіть у міських поселеннях вона перевищує 26%. Основною сферою праці самозайнятих у містах є оптова й роздрібна торгівля -51,8%, переважно це чоловіки 25-44 років. Сільськогосподарська самозайнятість поширена передусім серед осіб, яким за 60 [7].

Одиниця виміру Все населення Жінки Чоловіки Міське населення Сільське населення
Економічно активне населення тис.осіб
у віці 15-70 років 1095,2 496,6 598,6 752,0 343,2
працездатного віку 1006,9 437,1 569,8 698,6 308,3
Рівень економічної активності у % до населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 59,3 51,4 67,9 60,2 57,3
працездатного віку 67,4 60,6 73,8 69,0 64,1
Зайняте населення тис.осіб
у віці 15-70 років 1039,2 482,8 556,4 707,3 331,9
працездатного віку 950,9 423,3 527,6 653,9 297,0
Рівень зайнятості у % до населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 56,2 49,9 63,2 56,6 55,4
працездатного віку 63,7 58,7 68,3 64,6 61,8
Безробітне населення тис.осіб
у віці 15-70 років 56,0 13,8 42,2 44,7 11,3
працездатного віку 56,0 13,8 42,2 44,7 11,3
Рівень безробіття у % до економічно активного населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 5,1 2,8 7,0 5,9 3,3
працездатного віку 5,6 3,2 7,4 6,4 3,7
Економічно неактивне населення тис.осіб
у віці 15-70 років 752,7 470,3 282,4 496,9 255,8
працездатного віку 486,6 284,3 202,3 314,2 172,4

Понад третина самозайнятих не має професії, значна їхня частина працює не за фахом. Так, серед самозайнятого населення, що реалізує власну економічну активність у торгівлі, продавці за освітою становлять лише 2,6%. Разом з тим 13,0% мають дипломи технічних фахівців у галузі прикладних наук та техніки, 8,3% за освітою - професіонали в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 4,4% - викладачі, 5,5% - кваліфіковані робітники металургійних та машинобудівних галузей [7].

Світовий досвід свідчить, що самозайнятість є привабливим для населення видом діяльності переважно під час економічної кризи. З її подоланням більшість стає або найманими працівниками, або підприємцями. Однак в Україні повернення зайнятих у цьому сегменті до найманої праці є вельми проблематичним навіть за умов створення необхідної кількості робочих місць зважаючи на те, що середні доходи самозайнятого населення за 2005 р. майже у 1,5 раза перевищували доходи інших категорій зайнятих. Проте не варто переоцінювати значення цього сегменту ринку праці ані для економіки країни, ані для забезпечення зайнятості населення.

Галузевий розподіл зайнятих. На тлі позитивних зрушень, пов'язаних передусім зі сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна структура зайнятості. Порівняння її основних параметрів з аналогами країн з розвиненою та перехідною економікою свідчить про дуже значне скорочення обсягів промислового виробництва і відповідне зменшення попиту на робочу силу цієї галузі. У результаті нині в Україні частка працівників промисловості істотно нижче, ніж у більшості економічно розвинених країн. Виняток становлять тільки Франція та Швеція, у структурах зайнятості яких домінує сфера обслуговування. До того ж зберігається пріоритет добувних галузей, характерний для сировинних економік, а в Україні це частково є результатом розпаду ВПК СРСР [3, c.253].

Найбільша чисельність працюючих сконцентрована у сільському господарстві (5,4 млн. осіб, або 25,2% всіх зайнятих у 2004 p.), що значно перевищує чисельність зайнятих у промисловості (4,4 млн. осіб). Така структура зайнятості не відповідає інноваційним стратегіям розвитку, зорієнтованим на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва, спроможних забезпечити оновлення техніко-технологічної бази сільськогосподарського виробництва. Для порівняння: частка сільськогосподарського сектору в Канаді становить 2,8% загальної чисельності зайнятих, у Франції - 3,6, в Угорщині - 6,3, у Польщі - 19,3, у Чехії - 4,8% [3, c.254].

Попри помітне зростання, протягом останніх років надто низькою залишається зайнятість у будівництві, хоча збільшення обсягів виробництва цієї галузі є необхідним з огляду на її важливість для забезпечення сталого економічного розвитку.

Частка працюючих у невиробничих галузях у загальних обсягах зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Помітно нижчою є тільки питома вага зайнятих фінансовою діяльністю, що свідчить про недостатній розвиток ринкової інфраструктури.