Компетентність – рівень загальної та професійної підготовленості, який забезпечує адекватне реагування на вимоги роботи, що виконується.
Відповідальність:
за власну роботу – відповідне ситуації використання матеріальних ресурсів та часу, відведених для виконання даної роботи, з метою досягнення необхідного результату;
за роботу інших – адекватний вплив на підлеглих з метою безперебійної роботи керованої групи та забезпечення виконання поставленого завдання;
за безпеку інших – попередження небезпеки для людей, що знаходяться у зоні відповідальності працівника.
Фізичні характеристики – вік, здоров’я (біологічне, соціальне, психічне, психологічне), фізична відповідність особистості конкретній професійній діяльності.
Розумові (психічні) здібності – здатність ефективно використовувати свій інтелект.
Інтереси – пізнавальні потреби, що сприяють розвитку особистості.
Характер – психологічні особливості особистості, які визначають відношення до справи, до людей, до середовища і до себе.
Адаптованість – здатність пристосовуватись до справи, до середовища, до змін обставин.
Мотивованість – здатність реагувати на мотиватори.
Мобільність – здатність до професійних та територіальних переміщень.
Інноваційність – здатність до сприйняття та розробки нових ідей, технологій та ін.
Профорієнтованість та професійна придатність – здатність та інтерес до конкретного виду діяльності.
За висновками фахівців наймані працівники є найбільш масовою стороною соціально-трудових відносин і одночасно менш захищеною порівняно з роботодавцями. При укладенні трудових договорів у багатьох випадках порушується баланс інтересів сторін на користь роботодавців.
Необхідність розвитку соціально-трудових відносин у нових соціально-економічних умовах потребує запровадження сучасної моделі відношення до головного суб’єкта цих відношень – людини, найманого працівника. На думку А. Колота вкрай важливо опрацювати та запровадити сучасну національну модель найму працівників, використовуючи передовий зарубіжний досвід та позитивні здобутки у соціально-трудових відносинах, що мали місце за радянські часи. Ця модель має передбачати кілька етапів відносин:
перший етап: укладення угоди про прийняття на роботу на певний випробувальний термін з метою узгодженості інтересів сторін;
другий етап: перехід до постійних відносин між працівником і роботодавцем;
третій етап: надання працівникові особливого статусу, за яким він входить до кадрового «ядра» колективу, за умов чого працівник зобов’язується найефективніше використовувати свій трудовий потенціал в інтересах підприємства, а підприємство гарантує працівникові широку участь в управлінні й розподілі доходів підприємства;
четвертий етап передбачає поєднання в одній особі найманого працівника і акціонера-співвласника підприємства. Це може бути здійснено шляхом пільгового продажу акцій або безплатної їх передачі працівникам (без права передачі за межі акціонерного товариства).
Цей підхід має сприяти оптимізації соціально-трудових відносин між такими суб’єктами, як «людина» і «організація».
4. Профспілки і соціально-трудові відносини
Профспілки (професійні спілки) – громадські організації, що об’єднують працівників певної галузі або професійної групи, та створені для представлення і захисту їх інтересів. На відміну від інших суб’єктів соціально-трудових відносин профспілки є носіями делегованих повноважень, при реалізації яких вони виступають сторонами переговорів, угод, трудових конфліктів.
Появу профспілок зумовило зростання кількості найманих працівників на великих підприємствах та усвідомлення ними необхідності об’єднання з метою захисту своїх інтересів.
В Україні на даному етапі структура професійних спілок є такою: на рівні підприємств (організацій) інтереси найманих працівників як учасників соціально-трудових відносин представляє місцева організація профспілки в особі виборчого органу – профспілкового комітету, на територіальному рівні – власні організації і об’єднання – професійні спілки, на обласному рівні – окремі організації галузевих профспілок (обласні комітети, ради та міжспілкові (міжгалузеві) профспілкові об’єднання), на галузевому рівні – галузеві профспілки. На рівні держави інтереси найманих працівників представляє кілька десятків профспілкових об’єднань, галузевих і фахових профспілок.
Профспілки є не тільки економічним, а й соціально-політичним інститутом, тому метою їх діяльності є захист одночасно економічних, соціальних та політичних інтересів своїх членів. З точки зору економічної теорії профспілки прагнуть покращити для своїх членів в основному дві характеристики – рівень заробітної плати та рівень зайнятості, використовуючи для цього всі без винятку економічні, соціальні та політичні засоби і втручаючись у всі сфери економіки та політики. Серед фахівців має місце як негативний, так і позитивний погляди на проблему впливу профспілок на економічну ефективність. Прихильники першої точки зору відмічають такі негативні наслідки їх діяльності:
збитки від страйків;
обмеження на мобільність і розмір заробітної плати, які сприяють зростанню безробіття;
зниження рівня прибутків, що веде до скорочення інвестицій і відповідного затримання економічного росту;
зниження обсягів виробництва внаслідок втручання профспілок у розподіл ресурсів.
Фахівці, які дотримуються позитивної оцінки впливу профспілок на економічну ефективність, вважають, що профспілки слід розглядати як «колективний голос» на внутрішньому ринку праці. Їх роль полягає в тому, щоб поєднати головні інтереси робітників безпосередньо з інтересами управління і, беручи участь у визначенні порядку встановлення заробітної плати і розподілу службових обов’язків, сприяти зниженню конкуренції на внутрішніх ринках праці.
З цієї точки зору дії профспілок мають такі позитивні наслідки:
скорочення плинності кадрів і, відповідно, збитків від плинності;
закріплення положень, які забезпечують кар’єру працівника із стажем, що усуває конкуренцію на внутрішніх ринках праці і створює стимули для досвідчених працівників, які мають передати свій досвід молодим;
узагальнення досвіду і раціоналізаторських пропозицій;
підвищення дисципліни та зниження збитків від опортуністичної поведінки робітників;
скорочення витрат та часу на укладання трудових договорів (контрактів) за рахунок заміни індивідуальних угод на колективні.
Перелічене сприяє підвищенню продуктивності праці та ефективності виробництва.
Проте, для досягнення переважно позитивного впливу профспілок на соціально-трудові відносини організаційна структура профспілок потребує адаптації до сучасної структури економіки та докорінної зміни форм і методів їх роботи, особливо на малих і середніх підприємствах. За пропозицією провідного науковця А. Колота, за сучасних умов на таких підприємствах профспілковий лідер має виконувати функції «профспілкового менеджера» з регулювання соціально-трудових відносин.
Висновки
У нових соціально-економічних умовах спостерігається загальносвітова тенденція (яка характерна і для України) до зниження членства найманих працівників у профспілках, індивідуалізації трудових відносин та зростання можливостей формування трудових угод на користь роботодавців. Для успішного розвитку соціально-трудових відносин на принципах соціального партнерства є важливим гармонійний розвиток всіх суб’єктів відносин, тому послаблення профспілок є небажаним явищем. Вкрай важливим є те, що крім основної функції (захисту інтересів працівників) профспілки виконують роль індикатора суспільної думки, надають можливість державі корегувати свою соціально-економічну політику. Подолання вказаних негативних тенденцій можливе за допомогою перегляду та розширення напрямів діяльності профспілок, використання нових форм залучення працівників до членства у профспілках.
Література
1. Колот А. Проблеми розбудови національної моделі соціально-трудових відносин // Україна: аспекти праці. – 2002. – № – С. 23–28.
2. Колот А. Теоретичні і прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів // Україна: аспекти праці. – 2002. – №2. – С. 15, 20–2
3. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 638 с.
4. Управление человеческими ресурсами / Под ред. М. Пула, М. Уорнера. – СПб.: Питер, 2002. – 1200 с.
5. Бережная Н.И. Смешанная зкономика с сильной социальной защитой и социальной справедливостью – одна из основних тенденций современного развития. / Проблеми теорії і практики становлення соціально-оріентованої ринкової економіки. Матеріали міжнародної наукової конференції 17–19 листопада 1999 року. – X.: ХДАДТУ, 1999.-С. 118–119.