Смекни!
smekni.com

Тенденції в управлінні банківськими інноваціями (стр. 2 из 3)

Структурна мобільність комерційного банку – це його здатність порівняно швидко реорганізовувати свою структуру залежно від змін зовнішніх умов та внутрішніх вимог самої організації (перегляд цілей, стратегій, політики, принципів). Структурна мобільність необхідна для того, щоб мати можливість вдосконалювати нові технології, що підвищують ефективність діяльності організації, звільнюють від тягаря зайвих елементів, неефективних технологій.

2. Як визначається експортна конкурентоспроможність?

Стійкий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру підприємництва в конкретній сфері. З одного боку, сама по собі підприємницька здатність є особливим чинником виробництва, що з'єднує всі інші фактори в єдину економічну систему заради одержання підприємницького прибутку. З іншого боку, праця і капітал, що втягуються сьогодні у виробництво, змінюють свою якість і продуктивність на базі нових технологій, що дозволяє різко підвищити рівень господарювання.

Поєднання інноваційного підприємництва з новою якістю капіталу характеризує сучасний етап розвитку світового виробництва. У результаті світові ринки ростуть швидше, ніж очікувалося в середині 90-х pp. (середній ріст світової економіки складає 3%). У цьому зв'язку суть, форми і методи конкуренції терплять зміни, суть яких полягає в глобалізації цього процесу при загостренні ринкових відносин і підвищенні ефективності підприємницької діяльності на базі ефективних нововведень.

Теорія конкуренції виходить з того, що кожен суб'єкт конкуренції має визначений індивідуальний набір конкурентних переваг. До них можуть відноситися:

- споживча цінність товару,

- продуктивність бізнесу,

- виробнича і маркетингова кваліфікація персоналу,

- якість менеджменту,

- рівень гнучкості й адаптації

Якщо звернутися до теоретичних положень, сформульованих М. Портером стосовно глобальної конкуренції, то переваги концентруються на факторах виробництва, інвестиціях і накопиченому багатстві.

Такий підхід передбачає визначену послідовність економічного росту, в основі якого лежить процес розвитку конкурентоспроможності – від конкуренції на основі факторів виробництва через конкуренцію інвестицій до конкуренції на основі багатства. Якщо конкурентні переваги досягаються за рахунок природних ресурсів і дешевої робочої сили, то економіка має примітивну структуру і відносно низьку ефективність. Активне інвестування у виробництво створює конкурентні умови економічного росту і різко підвищує ефективність реального сектора.

Економіка, що приводиться в рух багатством, створеним раніше, поступово починає втрачати здатність утримувати досягнуті переваги. Разом з тим ретроспективний аналіз глобальних процесів розвитку конкуренції в останні роки не підтверджує універсальність цього теоретичного підходу.

Конкурентні переваги, суто індивідуальні і, тією чи іншою мірою, досягаються за рахунок одночасного використання ресурсних, інвестиційних можливостей і накопиченого багатства. Саме таке поєднання і створює істотні, відмінні конкурентні переваги.

Тут ми підходимо до моделі інноваційності конкурентних факторів як якісної основної характеристики рівня конкурентоспроможності. Чим глибше новації (нововведення) проникають у використовувані матеріальні ресурси, чим ефективніше інвестиції обслуговують нововведення у виробництві, тим краще накопичені багатства відбивають результати цих процесів, тим фундаментальнішою і довгостроковішою стає конкурентоспроможність.

Ринок вимагає уміння ризикувати, якщо ризик раціонально співвідноситься з майбутніми конкурентними перевагами.

Конкурентоспроможність залежить від вихідного стану суб'єкта реального сектора економіки, наявності ринкового попиту на його продукцію, можливості залучення фінансових ресурсів, рівня менеджменту. Разом з тим, існують такі важливі аспекти, без яких неможливо говорити про розвиток підприємства. Мова йде про інноваційний характер діяльності і збалансованості інтересів усіх ланок системи товару, що функціонує у визначеному режимі.

Суб'єкти, що господарюють, пов'язані між собою товарними і грошовими потоками і тимчасовими зобов'язаннями, що регулюють швидкість цих потоків. Значна кількість господарських зв'язків, що утворять економічні комунікації, приводить до необхідності узгодження всієї системи загальних, приватних і одиничних пропорцій бізнесу й економічних інтересів, тобто збалансованості економічної системи, що визначає її конкурентоспроможність на ринку.

Узгодження економічних інтересів завжди відносне і допускає можливість відхилення від рівноваги. Ці відхилення впливають на характер і динаміку бізнесу. Деякі з них руйнують збалансованість і роблять бізнес хитким. Якщо в підприємця є достатні резерви, що дозволяють відновлювати стабільність, то рівноважний стан може зберігатися тривалий час. Це досягається в тому випадку, коли підприємство має деяку перевагу чистих доходів над витратами. Але як тільки цей надлишок перевищує визначену межу, омертвляються накопичені засоби, і відразу знижуються ефективність їхнього використання і конкурентоспроможність.

Інноваційні зміни в бізнесі також порушують збалансованість і рівновагу, але створюють внутрішню енергію росту конкурентоспроможності, можливості переходу бізнесу в іншу якість.

Як правило, інновації забезпечують перехід економічної системи до нової пропорційності, до нового рівноважного стану. Саме інноваційний за характером економічний ріст ми називаємо розвитком. Економічний розвиток як поступальний рух на шляху підвищення економічної ефективності виробництва відбувається нерівномірно. Нерівномірність пов'язана в першу чергу з якісними змінами в капіталі, зі зміною поколінь техніки. Заміщення старих засобів виробництва здатне сформувати нову технологічну базу і збільшити можливості економічного росту, для чого необхідні якісні одночасні зміни в робочій силі. Тут слід зазначити особливу роль перетворень у системі менеджменту, від відповідності якого до змін у капіталі і праці багато в чому залежить закріплення і розвиток нових конкурентних переваг.

Головними елементами національного багатства є основні виробничі фонди, оборотні виробничі фонди, матеріальні запаси і резерви, природні ресурси і невиробничі фонди. У джерел відтворювальних процесів знаходяться нові знання, що безупинно накопичуються і виливаються в принципово нові виробничі можливості. Реалізація нових знань, інноваційні процеси здійснюються за допомогою інвестицій і наступної експлуатації нових технологій і виробничих фондів, що утворять свій відтворювальний цикл, нарощуючи національне багатство.

Попит на інновації виходить із прагнення наростити національне багатство, що створює умови і резерви для ефективного економічного росту, збільшення обсягу національного доходу, розширення можливостей споживання і заощадження. Інвестиції в нововведення складають другий компонент сукупного попиту, величина якого залежить від обсягу національного доходу, тобто стану економіки тепер.

У свою чергу, суб’єкти реального сектора економіки звертаються до інновацій у силу необхідності не тільки підтримати прибутковість свого бізнесу, але й одержати конкурентні переваги на ринку. Бажання дістати додатковий прибуток і монопольний надприбуток штовхає до зниження витрат виробництва, тобто до змін в умовах виробництва, у засобах і предметах праці. Швидкий розвиток ринків товарів і послуг, насичення споживчого попиту на відомі товари і послуги знижує можливості витягти додатковий прибуток у виробництві традиційних товарів. Одночасно відбувається процес утворення груп монопольних виробників, що домінують на ринку традиційних товарів і можливості прибуткового бізнесу, що знижує, для широкого кола більш дрібних виробників.

Індивідуальний капітал обходить цю монополію за рахунок активної інноваційної підприємницької діяльності шляхом створення і випуску на ринок раніше неіснуючих продуктів і послуг Монопольний контроль над цінами, за якими новий товар продається на ринку, визначається не стільки величиною індивідуаіьного капіталу, скільки винятковим характером (новизною) самого товару. В міру неминучої втрати цієї винятковості губляться економічні переваги монополіста. Підрив монополії підприємця, заснований на винятковості виробленого продукту, штовхає його до нових довгострокових вкладень капіталу для відновлення конкурентних переваг. При сприятливій кон’юнктурі ринку конкурентні переваги, пов'язані не тільки з унікальністю продукту, але одночасно і з технологією його виробництва, дозволяють підприємцю розвинути свій бізнес у велику корпорацію.

Загострення конкуренції змушує кожного виробничого підприємця швидко пристосовуватися до попиту і формувати нові споживчі переваги. Така ситуація складається щораз при насиченні попиту на стандартизовані товари і послуги, а також при виникненні ефекту демасифікації попиту, його індивідуалізації.

Таким чином, можна виділити два складові попити на інновації:

- прагнення підприємця до одержання переваг в ефективності (прибутковості) бізнесу;

- диверсифікованість, індивідуалізація попиту на товари і послуги.

Підприємці, менеджери, найняті власниками, зацікавлені як у прибутку, так і в розширенні своєї присутності на ринку. Тут діє принцип: чим кращі фінансові результати, тим вищі особисті доходи. Але. як відзначено вище, проблема полягає в тому, що з такими ж мотивами діють, конкуренти, збиваючи рентабельність суперника і витісняючи його з ринку. Саме тут виникають найбільш сильні мотиви до нововведень, як живлющого джерела додаткових сил у конкурентній боротьбі. Інвестиції в інновації дозволяють вдержатися на ринку, а також при визначеній ринковій кон'юнктурі розширити свою присутність за рахунок нового товару (послуги) чи в результаті одержання переваг у ціновій конкуренції.