План
1.Дайте визначення проектного планування.2
2.Наведіть приклади різних видів проектів.3
Список використаної літератури. 17
1. Дайте визначення проектного планування.
Загалом під проектним плануванняv розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту при використанні різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування [3, 51].
Проектне планування — це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегічних планів, проектів і програм [4, 90].
Перед тим, як почати розгляд моделі реалізації інвестиційного процесу на підприємстві потрібно, насамперед, погодити питання щодо цілі, або, можливо, цілей фірми з точки зору саме інвестора, а не менеджера-розпорядника коштів. У економічній теорії за основу береться твердження згідно з яким ціллю фірми є створення максимально можливої величини багатства для акціонерів. Беручи це до уваги, можна стверджувати, що будь-яке інвестиційне або фінансове рішення, яке вважається за таке, що може збільшити вартість долі акціонера у фірмі - є прийнятним[2, 64].
Слушно зауважити, що зазначена ціль може істотно різнитися від думок багатьох керівників-практиків. В останні роки широке розмаїття цілей проголошувалося різними підприємствами (в залежності від економічної ситуації у країні або галузі у цілому, або на фірмі зокрема): від традиційної цілі максимізації прибутку, включаючи дохідність на акцію, до обсягу продажу, добробуту найманих робітників, задоволення потреб керівництва, виживання та підвищення добробуту суспільства. Реалізація цілей інвестування у виробництво передбачає формування сукупності ізольованих або взаємозв'язаних інвестиційних проектів. Систему взаємозв'язаних інвестиційних проектів, що мають спільні цілі, єдині джерела фінансування і органи управління називають інвестиційною програмою.
2. Наведіть приклади різних видів проектів.
Підготовка і аналіз реальних інвестиційних проектів суттєво залежать від того, якого саме роду ці інвестиції, тобто на вирішення якого з завдань що стоїть перед підприємством вони спрямовані. З цієї точки зору усі можливі різновиди інвестиційних проектів можна (з певним ступенем умовності ) звести у наступні групи [1, 87].
1. Інвестиційні проекти, що мають на меті підвищення ефективності. Метою таких проектів є насамперед створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни обладнання, підвищення кваліфікації персоналу, переміщення виробничих потужностей у регіони з більш вигідними умовами виробництва.
2. Інвестиційні проекти з розширення виробництва мають на меті розширення можливостей випуску товарів для вже сформованих ринків в рамках існуючих виробництв.
3. Інвестиційні проекти з створення нових виробництв забезпечують створення абсолютно нових підприємств, де планується виробляти товари (або надавати послуги), що раніше підприємством не випускалися, або ж дозволять підприємству вийти на нові для нього ринки з товарами що вже випускаються.
4. Інвестиційні проекти реалізація яких задовольнить вимоги органів державного управління. Необхідність у реалізації таких проектів виникає у випадку, коли підприємство стикається з необхідністю задовольнити вимоги влади стосовно екологічних стандартів, безпеки продукції або ж інших умов функціонування, які не можуть бути забезпеченими лише за рахунок удосконалення процесів, видів, типів, форм і методів управління.
Такого роду класифікація реальних інвестиційних проектів обумовлена різним рівнем ризику, що асоціюється з кожною групою проектів.Залежність між типом інвестицій і рівнем їх ризику визначається ступенем ймовірності помилки у передбаченні можливої реакції ринку на зміну результатів функціонування підприємства після завершення процесу інвестування.
У рамках такого підходу організація нового виробництва, що має на меті випуск нового для ринку продукту, асоціюється з найвищим ступенем невизначеності, у той час як підвищення ефективності (мінімізація витрат) на виробництві товару, що вже був сприйнятий ринком, несе мінімальну загрозу негативних наслідків інвестування. Аналогічним чином, з низьким рівнем ризику асоціюються інвестиційні проекти пов’язані з задоволенням вимог державних органів управління.
Сучасне проектне фінансування бере свій початок з відомого продукту банківського бізнесу - погашення кредиту виробленою продукцією. На початку 30-х років ХХ сторіччя перші механізми подібного роду були задіяні при розробці нафтових родовищ в США. В 70-і роки у зв’язку з геологорозвідкою та початком широкомасштабної розробки нафтогазових запасів у Північному морі схеми проектного фінансування почали застосовуватися в Європі. Так, кошти, необхідні для розробки родовищ нафти, надавалися банком в кредит під нафтові запаси. З початком добування нафти позичка погашалася з отриманих від продажу доходів. Фінансовий ризик банку, при цьому, полягав у ймовірній недостатності нафтових запасів для погашення основного боргу та процентів по ньому. Згодом фінансування за типом проектного дало поштовх розвитку енергетичних галузей та сировинної промисловості: розробка рудників, будівництво електростанцій, нафтопереробних заводів, тобто тих галузей та напрямків які відчували потребу у значних вкладеннях. Це суттєво вплинуло на поведінку банків, що зайняли активну позицію на фінансовому ринку. Вонивідшукували прибуткові проекти для кредитування з метою їх фінансування без регресу або з обмеженим регресом на позичальника, беручи на себе підвищені ризики.До 80-х років енергетичні та сировинні проекти, особливо розробка нафтових родовищ складали основу портфелю проектного фінансування фінансово-кредитних установ. Проте падіння цін на нафту та газ, з одного боку, знецінило визначений напрямок роботи банків, а з іншого – спонукало до розвитку та поширення проектного фінансування на інші сфери та галузі, серед яких особливо виділилися високотехнологічні галузі, гірничодобувна та інші галузі мінерально-сировинної промисловості, туристичний бізнес та індустрія розваг (готелі, казино, аквапарки тощо).
З іншого боку – світова криза заборгованості країн, що розвиваються, яка почалася в 1982 році призвела до скорочення кредитування країн, що розвиваються під суверенні гарантії. Середньо- та довгострокове кредитування платіжного балансу таких країн комерційними банками фактично припинило своє існування.
Високі темпи економічного зростання, характерні для розвитку світового господарства в першій половині 90-х років, обумовили велику потребу у формах проектного фінансування. Понад усе така потреба була характерна для ринків країн, що розвиваються. До світової фінансової кризи 1997-1998 років лідерами на світовому ринку проектного фінансування були країни Південно-Східної Азії. В 1996 році в Гонконгу було реалізовано 36 інвестиційних проектів обсягом 19,3 млрд. дол. США., в Індонезії – 72 проекту обсягом 14,1 млрд. дол., в Таїланді – 31 проект обсягом 9,4 млрд. дол. Всього в 1996 році в азіатських країнах було профінансовано 400 інвестиційних проекти обсягом більше 86,2 млрд. долл. Ця частка становила більше, ніж в країнах європейського та американського континентів.
В кінці 90-хроків азіатські країни втратили першість на світовому ринку проектного фінансування, та лідерами знову стали США та західноєвропейські держави [5, 124]. Проте останніми роками азіатські країни та східноєвропейські країни, знову прагнуть забезпечити високі темпи економічного зростання за рахунок залучення іноземних інвестицій. Це відноситься перед усім до таких азіатських країн, як Китай, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, а також до східноєвропейських країн, де темпи інвестування за останні 2-3 роки стали помітними на загальносвітовому фоні.
За даними журналу „ProjectandTradeFinance” наприкінці 90-х років у всесвітньому масштабі було укладено 897 угод інвестиційних проектів на умовах проектного фінансування на загальну суму більше, ніж 225 млдр.долл.
В міжнародній практиці отримали широке розповсюдження такі методи та інструменти фінансування інвестиційних проектів, як:
· боргові зобов’язання в формі цінних паперів, що випускаються корпораціями та інвестиційно-фінансовими інститутами (в тому числі транснаціональними); державних облігацій; облігацій, що випускаються регіональними та муніципальними органами (включаючи облігації з фіксованими ставками та термінами); цінних паперів, забезпечених активами компанії-позичальника; облігації з більш низьким статусом у порівнянні з іншими фінансовими зобов’язаннями емітента тощо;
· різноманітні цінні папери міжнародних фінансових ринків (в тому числі, єврооблігації, євроноти та єврокомерційні папери), а також похідні від них фінансові інструменти (перш за все опціони та свопціони), доходи за якими не оподатковуються;
· кредитні лінії та банківські кредити („старші” та субординовані, забезпечені та бланкові, авальні, акцептно-рамбурсні, контокорентні, ролл-оверні, револьверні, синдиковані, „стенд-бай” тощо);
· різновиди лізингу, операції факторингу та форфейтингу;
· гарантії, в тому числі, умовні гарантії, непрямі гарантії, гарантії виконання контракту, гарантії завершення проекту та інші види гарантій;
· зобов’язання, підкріплені прямими гарантіями третіх осіб; різні комбінації зовнішніх та внутрішніх зобов’язань, обмін ними;