Смекни!
smekni.com

Управління енергетичною безпекою (стр. 3 из 4)

Оцінку ризиків функціонування підсистеми енергозабезпечення можна здійснити шляхом визначення коефіцієнта

:

де

– вірогідний розміру недодержаної продукції чи послуг (прибутку) від погіршення роботи операційної системи внаслідок збоїв в роботі енергетичної підсистеми;

– Планові обсяги виробництва продукції чи послуг (прибутку від їх реалізації) операційною системою.

Для запобігання ризиків у підсистемі енергозабезпечення доцільно забезпечити:

– формування системи прийняття рішень, які враховують неповну визначеність результату в операційній системі;

– здійснення вибору між альтернативними рішеннями з різною мірою ризику щодо енергозабезпечення;

– об’єктивну оцінку невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища організації та ризиків, енергозабезпечення їх впливу на рівень функціонування операційної системи.

До особливостей прийняття управлінських рішень в умовах ризику енергозабезпечення належить:

– прийняття рішень в ситуаціях вибору (альтернативи);

– невизначеністю конкретного результату, що буде одержаний внаслідок прийнятого рішення, оскільки з можливих результатів одні будуть ефективними, а інші – неефективними (навіть небезпечними для функціонування операційної системи);

– збільшенням рівня ризику щодо енергозабезпечення при прийнятті рішень, що передбачають вищу енерговіддачу (прибуток).

До рішень, що приймаються з урахуванням ризиків енергозабезпечення, відносяться:

– рішення, що приймаються за умов визначеності зовнішнього та внутрішнього середовища організації. За цих умов результати прийнятих рішень можуть бути спрогнозовані;

– рішення, що приймаються за умов часткової невизначеності та ризику з вірогідністю в межах від 0 до 1. При цьому результат функціонування підсистеми енергозабезпечення та операційної системи вцілому може бути визначена частково;

– рішення, які приймаються в умовах повної невизначеності внаслідок, зокрема, відсутності чи недостовірності інформації. За таких умов відсутня можливість об’єктивної оцінки вірогідності майбутніх результатів функціонування операційної системи.

Правила прийняття рішень в умовах ризику енергозабезпечення:

– ризикувати з урахуванням обсягів власного капіталу, яким можна страхувати потенційні збитки від недобору продукції внаслідок неритмічної роботи енергосистеми;

– прогнозувати наслідки ризику;

– рішення щодо функціонування операційної системи в умовах підвищеного ризику енергозабезпечення приймати з урахуванням розгляду альтернативних варіантів;

– прагнути не ризикувати за умови, коли потенційні вимоги значно менші за потенційні витрати.

Методи (шляхи) запобігання (зменшення витрат) ризиків:

1) при великій величині ризиків енергопостачання – диверсифікація операційної системи (виробництва) та користування послугами страхової організації;

2) при середній величині ризиків енергопостачання – диверсифікація підсистеми енергозабезпечення, користування як власними коштами, так і показами;

3) при незначних ризиках – резервування підсистемами енергозабезпечення, використання власних коштів підприємства.

Методи управління ризиками енергозабезпечення:

1) уникнення ризику (уникнення стосунків підприємствам постачальникам енергоресурсів з невисокою репутацією; відмова від використання систем енергозабезпечення з низькою надійністю);

2) страхування ризиків (страхування відповідальності, предметом якого є можливі зобов’язання страхувальника щодо відшкодування збитків третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об’єктом є ризик неотримання прибутку або зазнавання збитків внаслідок перерв у роботі операційної системи; хеджування як форма страхування ціни та прибутку у ф’югерсних угодах тощо);

3) локалізація ризиків (створення спеціальних підрозділів, що спеціалізуються на розробці і реалізації високоризикових інноваційних енергоощадних проектів або венчурних підприємств аналогічного типу);

4) дисипація ризиків (диверсифікація джерел енергопостачання, видів виробничої діяльності (операційних систем), розподіл ризику в часі тощо);

5) компенсація ризиків (резервування енергосистем, стратегічна планування і прогнозування стану зовнішнього середовища тощо);

6) хімітування ризиків (збільшення запасів енергоресурсів на підприємстві тощо).

9. Методи підвищення надійності

Інновації в енергопостачанні – це процес реалізації нової ідеї, спрямованої на впровадження у виробництво результатів наукових досліджень у сфері енергопостачання, спрямованих на підвищення енергетичної ефективності одержання енергетичного ефекту і зменшення енергоємності виробництва продукції (послуги).

Інноваційні проекти у сфері енергозаощадження характеризуються:

– досить високою мірою ринку як при розробці, так і реалізації інноваційного енергоощадного проекту, що зумовлюється динамікою зовнішнього і внутрішнього середовища організації;

– складнощами у визначенні вірогідності наслідків ризиків, обумовлених високою мірою невизначеності внаслідок нестачі об’єктивної інформації, що утруднює можливість прогнозування величини ефекту від його впровадження;

– наявністю бар’єрів комунікації при взаємодії значної кількості учасників розробки і реалізації, інтереси яких можуть не співпадати, що може зумовлювати збільшення затрат часу і коштів.

Важливим методом підвищення надійності системи енергозабезпечення є резервування, що передбачає застосування додаткової кількості елементів та зв’язків енергосистеми порівняно з мінімально необхідними для нормативного виконання функцій енергозабезпечення у звичайних (пересічних) виробничих умовах.

Основними елементами енергосистеми є елементи мінімізованої структури енергосистеми, що забезпечують її працездатність.

Резервні елементи енергосистеми – це елементи, які використовуються для забезпечення працездатності енергосистеми у випадку виходу з ладу основних елементів.

Резервування енергосистеми класифікується за рядом ознак:

1) рівень резервування. Виділяють загальне резервування, при якому резерв передбачається на випадак відмови енергосистеми вцілому; поелементне резервування, при якому резервуються окремі елементи енергосистеми; змішане резервування, яке поєднує загальне та поелементне резервування;

2) кратністю резервування, що характеризує відношення кількості резервних елементів до кількості основних елементів енергосистеми. Виділяють однократне (дублювальне) та багатократне резервування;

3) стан резервних елементів енергосистеми до часу їх включення у роботу. Виділяють навантажений резерв, при якому резервні елементи навантажені так, як і основні елементи; полегшений резерв, коли резервні елементи навантажені менше, ніж основні; навантажений резерв, коли резервні елементи не включені до роботи;

4) можливість спільної роботи основних і резервних елементів із загальним навантаженням (визначається здатністю елементів, що одночасно підключених до навантаження, не викликати виходу з ладу резервованої енергосистеми);

5) спосіб з’єднання основних і резервних елементів у складі резервованої енергосистеми. Виділяють постійний спосіб з’єднання усіх елементів, коли вони підключені до загального завантаження протягом цього часу роботи енергосистеми, напівпостійне з’єднання, коли з’єднаними із загальним навантаженням залишаються лише працездатні елементи, а елемент, що вийшов з ладу, виключається; напівзаміщення, коли на початку роботи з’єднують із загальним навантаженням лише працездатність основні елементи, а при відмові одного з них підключається резервний елемент, але основний елемент, що відмовив, відключається вручну автоматично або за допомогою відповідного пристрою.

10. Методика визначення резерву пального для транспортних засобів

Внаслідок сезонності аграрного виробництва витрати пального транспортними засобами досягають максимуму в період заготівлі кормів, збирання врожаю та його транспортування до споживачів (червень-жовтень) і зменшуються в зимові періоди. Коефіцієнт нерівномірності споживання пального автомобільними та тракторними транспортними засобами може визначатися за опрацьованою нами формулою:

де Кнij – коефіцієнт нерівномірності споживання автомобільним і тракторним транспортом і-го виду пального j-ї марки;

Qmaxij, Qсерij, Qminij – відповідно максимальне помісячне, середньорічне та мінімальне помісячне використання і-го виду пального j-ї марки.

Склад пального повинен мати необхідну кількість резервуарів, що забезпечує не тільки щоденну заправку транспортних засобів, але й наявність певного резерву.

Обсяги резерву (Qрез) залежать від наступних чинників:

- транспортних можливостей господарства щодо завезення необхідної кількості пального, яке визначається наявністю спеціальних автоцистерн, продуктивністю та часом їх використання (Р);

- віддалі від основної нафтобази чи залізничної станції, куди надходить пальне (l);

- стану шляхової мережі, наприклад, наявністю ґрунтових доріг, по яких при несприятливих погодно-кліматичних умовах рух транспорту обмежений (Ш);

- витрати пального в найбільш напружений період – місяць, тиждень (Qmax);

- перехідних запасів пального (Qпер);

- економічних можливостей підприємства – наявності оборотних коштів для закупівлі пального чи відповідних угод з контрагентами на постачання пального під продукцію майбутнього урожаю тощо (Ф);