Страховий ризик

1. Запобігання появі випадкових подій, які формують ризикові ситуації в суспільному житті.

2. Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.

3. Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).

Наведений троїстий поділ антиризикової діяльності був повсюдно визнаний фахівцями за такий, якому властиві ознаки системності та комплексності. Згодом зазначені методи антиризикової боротьби були трансформовані у специфічні функції страхування.

Розвиток економічної, страхової науки засвідчив, що антиризикова діяльність має ґрунтуватися на залученні значно ширшого кола інструментів управління. Їх склад та послідовність застосування визначаються багатьма чинниками, які впливають на господарський процес чи стан суспільного буття.

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном англомовного походження – «Ризик-менеджмент» (risk management), тобто управління ризиками у його найширшому розумінні. Як система ризик-менеджмент утворюється з ряду послідовних етапів, які, у свою чергу, складаються з низки різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру. Зазначені етапи набувають такого змісту:

1. Аналіз ризику.

2. Контроль за ризиком.

3. Фінансування ризику.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається послідовна кваліфікація та квантифікація ризику, а саме:

- діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);

- оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);

- визначення послідовності наступних дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб'єкта господарювання – носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини – це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробництва чи іншої діяльності, а також стан власних засобів безпеки (попередження ризиків). Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб'єктом господарювання чи іншим носієм потенційного ризику остаточних можливих наслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризику може бути двояким: негативним або позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або ж часткове ігнорування. Така позиція суб'єкта у страховій теорії характеризується поняттям аверси ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.

Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності.

Комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

- аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

- аналіз свідчень працівників;

- документальний аналіз господарської діяльності;

- аналіз організації об'єкта дослідження;

- аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення, виникає потреба кількісно оцінити ризик. Здійснюючи операцію o класифікації ризику, необхідно брати до уваги два взаємозв'язані аспекти:

максимальну величину збитку, який може виникнути при даному ризикові;

імовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку.

Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуар-них розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних та кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

4. Страхування як інструмент управління ризиками на підприємствах

Ризик, як невизначеність в досягненні бізнес-результату є об’єктивним елементом економіки ринкового типу, а необхідність ефективного управління ризиком стає ключовим фактором успіху для будь-якого господарюючого суб’єкта. Це в свою чергу потребує адаптації складних теорій ризику і методів управління ризиком до практичної діяльності економічного суб’єкту.

Страхування як інструмент управління ризиком є одним з складових етапу контролю ризику. Це дає можливість оцінити страхування як один з ключових механізмів реалізації програми управління ризиками на підприємстві, а роль в цьому страхової компанії (як постачальника страхових послуг) і її взаємодія з підприємством набуває особливого сенсу. Страхування охоплює цілий ряд господарських явищ і є могутнім економічним інститутом сучасної економіки тісно стикаючись з різними сторонами підприємницької діяльності.

Страхування також є одним з важливих інструментів покриття ризиків в ринковій економіці і поступово збільшує масштаби своєї присутності у фінансовій сфері економіки України. Комплексні показники функціонування страхового сектора – валові та чисті страхові премії – починаючи з 2000 року характеризуються стабільними темпами зростання, що помітно випереджають темпи зростання споживацьких цін. За підсумками 2004 року українські страховики зібрали 19431,4 тис. грн. валових страхових премій, що на 12,7% більше, ніж рік тому. Зростання обсягів зібраних премій було підкріплено відповідним зростанням активів та резервів страховиків України. Відношення валових страхових премій до ВВП в поточному році склало 5,62% і цей показник постійно зростає, проте залишається низьким у порівнянні з економічно розвинутими країнами. Чітко простежуються позитивні зміни в законодавчій базі страхування, що наближають її до стану, характерного для країн з розвиненою ринковою економікою.

Разом з тим, говорити про різку активізацію використання страхових можливостей в діяльності більшості підприємств поки не доводиться. На страховому ринку переважають риси інтенсифікації страхування (нарощування фінансових масштабів в рамках страхових відносин, що вже склалися). Істотної екстенсифікації страхування, найлогічнішого і економічно кориснішого варіанту розвитку в ситуації, коли значна кількість ризиків залишається не охопленою, не відбувається. В результаті, за різними оцінками, не більш 10–15% господарюючих суб'єктів цілеспрямовано використовують страхові операції в своїй діяльності.

Таким чином, в даний час в економіці України чітко простежується невідповідність між існуючими потребами підприємств в страховому захисті від прояву майнових ризиків і рівнем використання страхових операцій, що реально склався.

Недостатні масштаби покриття майнових ризиків негативно позначаються як на діяльності конкретних підприємств, так і на національній економіці в цілому. Через те що велика кількість ризиків підприємств не має страхового покриття, страхування не може виступати як механізм підтримки економічної стабільності, не виконуючи, таким чином, одну з своїх найважливіших функцій в економіці України.

Однієї з основних причин низького рівня використання страхування в діяльності підприємств є відсутність сталої практики цілеспрямованого застосування страхових методів покриття ризиків. Це може бути пов'язано з особистими переконаннями керівництва підприємства (заперечення необхідності в страхуванні, не усвідомлення можливих ризиків), наявним негативним досвідом взаємодії із страховими компаніями, недовірою до страхових організацій, високими для даного підприємства цінами страхування. На даний час немає достатньо опрацьованих механізмів формування раціонального страхового захисту підприємства, відсутні чіткі способи визначення результатів використання страхового захисту, існує теоретична складність отримання коректної оцінки фінансового ефекту, що забезпечується страхуванням в рамках конкретного підприємства. Це викликає певні сумніви в доцільності застосування страхування для підприємств.

Необхідність розгляду і опрацьовування даних питань, що дозволяють забезпечити основу для активізації страхових процесів в діяльності підприємства, не викликає сумнівів. Ефективне використання страхових операцій на рівні окремого підприємства здатне відчутно підвищити стійкість його функціонування, сприяє стабільності фінансового стану і ритмічності виробничої (підприємницької) діяльності. На макроекономічному рівні розвиток страхового захисту підприємств позитивно позначиться на підвищенні стійкості розвитку і функціонування підприємницької сфери, зниженні рівня некомпенсованих втрат від надзвичайних ситуацій і аварій, на загальному оздоровленні соціально-економічних процесів.

Таким чином, проблема формування механізму страхового захисту майнових ризиків підприємства на сучасному етапі розвитку української економіки є актуальною у зв'язку з наявністю потреб підприємств в забезпеченні страхового покриття цього, найпоширенішого виду ризиків; низьким рівнем активності використання страхових операцій в діяльності підприємств при значному масштабі некомпенсованих втрат; недостатньою теоретичною і практичною спрацьованістю питань побудови ефективного страхового захисту.