Змінимо ще раз фрагмент наведеного вище прикладу: «А тумани вже давно щезли: отже, вони розвіялися синіми та теплими вітрами й вітерцями». У цьому міркуванні робиться висновок про погоду, виражаються причинно-наслідкові вивідні відношення, яких не було ні в опису, ні в розповіді.
Маємо наступне: у першому прикладі — предмети і дії з їх ознаками; в другому — дії, що розвиваються, змінюються; у третьому — причинно-наслідкові зв'язки, які стимулюють трансформацію фактів, про які йшлося. Отож зміна характеру об'єкта мовлення приводить до зміни змісту тексту та типу мовлення.
Таким чином, обов'язковою умовою зміни різновиду надфразної цілісності є зміна характеру об'єкта мовлення. Це загальне, логічно-поняттєве значення виражається в тому, що в будь-якому опису перелічуються ознаки в широкому розумінні; в будь-якій розповіді повідомляється про дії, що розвиваються, що змінюються, або про дії чи стани, що уточнюються; у будь-якому міркуванні необхідне повідомлення у вигляді висновку, до якого дійшов мовець на основі встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами.
Тому в процесі навчання кожного з монологічних типів мовлення (розповідь, опис, міркування) слід ураховувати їх загальнопонятійні значення, диференційований, певний характер об'єкта мовлення та специфічні мовні засоби вираження.
Типи мовлення діти інтуїтивно виділяють з потоку мовлення дорослих на основі притаманного їм відчуття й сприймання мови, що формуються і поглиблюються у процесі емпіричного засвоєння цілісних надфразних єдностей. Типізовані монологічні композиції у процесі розвитку дитячої мови закріплюються у сталих мовних побудовах, що стають невід'ємною формою для кожного різновиду дитячого монологічного мовлення за умови, якщо методика передбачає для сприйняття дитиною зразкові тексти, виключно літературно-нормативні зразки, що враховують як специфіку синтаксичних моделей, так і граматичне та мовностилістичне оформлення типів мовлення.
Які граматичні категорії засвоює дитина в процесі практичного оволодіння різними типами надфразних монологічних композицій?
Якщо методика побудована на врахуванні особливостей типів мовлення, що проявляється у своєрідному функціонуванні речень, граматичних категорій, то діти, по-перше, оволодівають різними засобами вираження предикативності у видочасових формах дієслів; по-друге, опановують способи і форми дієслів і, по-третє, оволодівають засобами реалізації модальності взагалі. Такі граматичні форми потрібні для вираження змінності, динамічності розповіді та статичності (буттєвості) опису.
Розповідь — зв'язний, послідовний, логічний виклад певних подій, що розгортаються у часі. Структура розповіді вимагає чіткої наступності, не допускає перестановки в часі (початок події, її розвиток і кінець). Елементи композиції розповіді такі: 1) експозиція; 2) зав'язка; 3) розвиток подій; 4) кульмінація; 5) розв'язка.
У розповідях використовуються засоби, що передають динаміку подій: видочасові дієслівні форми; лексика, що передає час, місце, спосіб дії; слова для зв'язку речень.
У дитячому садку дітей вчать складати два основні види монологів — самостійну розповідь і переказ. Вони різняться тим, що в першому випадку дитина добирає зміст для висловлювання й оформляє його самостійно, а в другому — матеріалом для висловлювання слугує художній твір.
Переказ — осмислене відтворення літературного зразка в усному мовленні. Переказуючи, дитина передає готовий авторський зміст і запозичує готові мовленнєві форми (словник, граматичні конструкції, внутрішньо текстові зв'язки).
За джерелом висловлювання виділяють такі монологи: 1) за іграшками й предметами; 2) за серією картинок; 3) з власного досвіду; 4) творчі розповіді.
Залежно від провідного психічного процесу, на який спирається дитяче розповідання, у методиці прийнято виділяти розповіді за сприйманням, з пам'яті, за уявленням. Розповідання за зоровим, дотиковим або слуховим сприйманням має описовий характер і підводить дитину до міркування. Розповідання з пам'яті — це розповідь з досвіду, про пережите. Це складніша діяльність, ніж розповідання за сприйманням, оскільки спирається на довільну пам'ять. Розповідання за уявленням — це творчі розповіді дітей. З психологічного погляду основою таких розповідей є творча уява.
Прийоми навчання розповіді
Засобом навчання зв'язного мовлення є розповіді дітей. У працях О.М.Бородич, Н.В.Гавриш, М.М.Коніної, Є.П.Короткової, ЛЛ.Пеньєвської, О.І.Соловйової, Є.І.Тихеєвої, О.С.Ушакової, СІ.Фльоріної та ін. розкрита роль розповідання у розвитку зв'язного мовлення дітей, своєрідність використання прийомів навчання різних видів монологічного мовлення.
У методиці виділяють такі прийоми навчання розповіді.
Спільна розповідь — побудова коротких висловлювань, коли дорослий починає фразу, а дитина її закінчує. Вчитель виконує найскладнішу функцію — планує висловлювання, пропонує його схему, називаючи початок речення, підказує послідовність, способи зв'язку. Спільне розповідання поєднується з драматизацією різних сюжетів.
Зразок розповіді — короткий живий опис предмета чи виклад певної події, доступний дітям для наслідування і запозичення. Зразок підказує дитині приблизний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг полегшує добір словника, граматичних форм, способів внутрішньо-текстового зв'язку. Він показує приблизний результат, якого повинні досягти молодші школярі. Зразок належить до прямих прийомів навчання і використовується як на початку заняття, так і в ході його для корекції дитячих розповідей. Як різновид зразка розповіді використовується частковий зразок — початок або кінець розповіді.
Аналіз зразка розповіді привертає увагу дітей до послідовності й структури розповіді. Спочатку вихователь сам пояснює, з чого починається розповідь, про що говориться потім і яка кінцівка. Поступово до розбору змісту й структури зразка залучаються діти. Цей прийом спрямований на ознайомлення їх з побудовою різних типів монологів, він підказує їм план майбутніх розповідей.
Складання дітьми плану розповіді — спочатку це два-три навідних запитання вчителя, що допомагає дітям визначити зміст і послідовність розповіді. Пізніше діти складають план розповіді відповідно до своїх задумів (про що вони хочуть розповісти). План розповіді використовується в усіх видах розповідання.
Колективне складання розповіді (з колективного досвіду) переважно використовується на початкових етапах навчання розповідати. Цінність цього прийому полягає у тому, що він дає змогу наочно уявити весь механізм побудови зв'язного тексту, разом актуалізувати окремі деталі пережитого, висловити їх у мовленні, сформувати єдину сюжетну лінію, реалізувати спільний задум. Різновидом його є складання розповіді підгрупами — «командами».
Моделювання використовується у старших групах. Модель — це схема явища, яка відображає його структурні елементи й зв'язки, найістотніші сторони й властивості об'єкта. В моделях зв'язних висловлювань — це їх структура, зміст (взаємини героїв і розвиток подій у розповіді), засоби внутрішньо-текстового зв'язку.
Поширеною моделлю є круг, поділений на три нерівні рухомі частини, кожна з яких відображає початок, основну частину й кінцівку розповіді. Спочатку модель виступає як зображення структури тексту, що сприймається, а потім — як орієнтир для самостійного складання розповіді.
Оцінювання дитячих розповідей спрямоване на аналіз розкриття дитиною теми розповіді, її послідовності, зв'язності, виразних засобів мови. Оцінювання має навчальний характер. Насамперед вчитель підкреслює переваги розповіді — цікавий і оригінальний зміст, незвичайний зачин, діалог героїв, образні слова й вирази.
У процесі навчання розповідати використовуються й інші прийоми: додаткові запитання, вказівки, виправлення помилок, підказування потрібного (влучного) слова, прослуховування дітьми своїх розповідей, записаних на магнітофон.
Отже, прийоми навчання дітей розповідати різноманітні. Методика їх використання змінюється на різних етапах навчання і залежить від виду розповіді, поставлених завдань, від рівня сформованих умінь, від активності дітей та їхньої самостійності.
Розповіді дітей з досвіду
Цей вид розповіді має велике значення для розвитку зв'язного мовлення. Діти привчаються до широкого мовленнєвого спілкування. У них розвивається уміння використовувати свій чуттєвий досвід, передавати його у зв'язній розповіді; чітко, зрозуміло, образно висловлювати свої думки. Розповіді з досвіду спираються на сприйнятий, осмислений і збережений у пам'яті дитиною матеріал. Це розповіді про ті події, свідками або учасниками яких були самі діти.
Розповіді з досвіду характеризується тим, що дитина добре знає те, про що говорить. Складність полягає в тому, що в процесі розповідання у дітей виникають нові асоціативні зв'язки, коли один образ викликає інший. Ця обставина порушує логіку й послідовність викладу, заважає зв'язному розповіданню. Виникають ситуативні елементи в мовленні.
Вміння розповідати про враження з досвіду набуваються значною мірою у практиці повсякденного спілкування дитини з навколишніми, але головним чином у процесі навчання, тобто на заняттях. Основою для цього виду розповіді є змістовне, різноманітне повсякденне життя дітей: спостереження, екскурсії, прогулянки, свята, ігри, цікаві події.
Методику навчання розповідати з досвіду розробили Є.І. Тихеєва, Л.О. Пеньєвська, Є.П. Короткова та ін.