МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА
Кафедра рідної мови і методики її викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
«Формування у молодших школярів комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови»
Виконав:
студент 32 групи
заочного відділення факультету ПВПК
Петлюк В.Й.
Науковий керівник:
кандидат педагогічних
наук, доцент
Наумчук М.М.
Тернопіль 2009
Зміст
Вступ
І. Теорія і практика формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів
1.1 Психолого-педагогічні основи формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів
1.2 Шляхи формування комунікативних умінь і навичок
ІІ. Експериментальне дослідження ефективності формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів на уроках рідної мови
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
2.3 Перевірка ефективності експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Усучасних умовах відродження національної школи і реформування освіти в Україні в цілому і мовної зокрема домінуючим стає особистісно орієнтований підхід у навчанні, що забезпечує перехід від авторитарної школи до гуманістичної. Такий процес обумовлений змінами в соціально-політичному житті країни і підтверджується Конституцією України, Законом України “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття) і концептуальними положеннями мовної освіти.
У сучасній педагогічній науці провідними є ті форми і методи освіти, що акцентують увагу на учневі з урахуванням його інтересів, запитів і цінностей як суб'єкта навчального процесу.
Головна мета мовного навчання в початковій школі – формування в учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні вміння, сформовані на основі мовленнєвих умінь і навичок.
Формування комунікативних умінь і навичок в Україні – провідна проблема сучасної методики навчання мови. Цій проблемі приділяли значну увагу такі провідні педагоги і лінгвісти 19-го століття, як В.Г. Бєлінський, М.Ф. Бунаков, Ф.І. Буслаєв, В.І. Водовозов, Я.К. Грот, О.А. Потебня, І.І. Срезнєвський, К.Д. Ушинський, Ф.Ф. Фортунатов, М.Г. Чернишевський та інші, які бачили мету навчання рідній мові у формуванні мовленнєвих умінь.
Великий внесок у методику розвитку мовлення внесли Л.П.Авдоніна, М.Т. Баранов, Б.М. Головін, Л.К. Граудіна, В.А. Добромислов, Г.М. Іваницька, Н.А. Іполітова, В.І. Капінос, І.Я. Лернер, Б.Т. Панов, А.В. Тєкучев, Л.П. Федоренко. Але, на жаль, ці вчені зупиняються в основному на характеристиці уроків з розвитку зв'язного мовлення. Комунікативна ж спрямованість у навчанні пропонує роботу над формуванням різних видів мовленнєвої діяльності як на уроках розвитку зв'язного мовлення, так і на тематичних (аспектних) уроках (Т.К. Донченко, А.Ю. Купалова, Н.А. Пашківська).
На комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення мови вказують сучасні вітчизняні і зарубіжні вчені-методисти А.Й. Багмут, В.П. Бєломорець, Є.І. Бикова, А.М. Богуш, М.С. Вашуленко, Л.В. Вознюк, І.П. Ґудзик, Л.В. Давидюк, В.К. Іваненко, А.Й. Капська, В.О. Корсаков, Т.О. Ладиженська, В.Я. Мельничайко, Г.О. Михайловська, Є.І. Пассов, М.І. Пентилюк, Т.Ф. Потоцька, Г.М. Сагач, Е.Ф. Тарасов, О.Н. Хорошковська, Г.Т. Шелехова й інші.
Сучасна методична наука рекомендує весь процес навчання учнів української мови направляти на формування в школярів мовленнєвих умінь і навичок, вироблення комунікативної компетенції в результаті активного залучення до вирішення мовленнєво-мисленнєвих завдань. Комунікативні уміння в сучасних школярів розвиваються недостатньо. Це відзначають у своїх працях сучасні українські й російські дослідники, зокрема В.І. Аннушкін, В.П. Бєломорець, В.М. Вандишев, І.П. Ґудзик, О.Н. Зарецька, С.Ф. Іванова, А.Й. Капська, М.М. Кохтєв, Т.О. Ладиженська, М.Р. Львов, Ю.В. Рождественський, Г.М. Сагач, Н.Г. Чибісова. Рівень комунікативних умінь і навичок не завжди виправдовує ті зусилля, що затрачаються на їхнє оволодіння. Багато в чому це пояснюється тим, що процесу навчання на уроках не завжди властива чітка комунікативна спрямованість, не дивлячись на те, що процес формування комунікативних умінь і навичок передбачений програмою для середніх загальноосвітніх шкіл та поданий у працях С.Д. Абрамовича, М.Т. Баранова, М.С. Вашуленка,І.П. Ґудзик, Л.В. Давидюк, А.С. Зимульдінової, В.К. Іваненка, А.Й. Капської, В.О. Корсакова, М.Р. Львова, Л.І. Мацько, Г.О. Михайловської, Н.А. Пашківської, М.І. Пентилюк, Г.М. Сагач, О.Н. Хорошковської, М.Ю. Чикаркової та інших.
Низький рівень розвитку комунікативних умінь та навичок школярів пояснюється недостатньою розробленістю технології формування й удосконалення комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови. Принцип комунікативної спрямованості останнім часом порушується на всіх рівнях – лінгвістичному, психологічному, педагогічному.
Учні зазнають труднощів в оформленні усного мовлення через складність операцій, які виконуються мовцем одночасно:
· добір лексичного варіанта мови;
· вибір стилю мовлення;
· граматичне конструювання висловлювання;
· правильна вимова звуків та їх поєднання;
· логіко-композиційне конструювання тексту;
· врахування реакції слухачів на мовлення.
Ці аспекти враховані при створенні програми з української мови, але, щоб займатися ними не тільки на уроках розвитку зв’язного мовлення, необхідні відповідні психолого-педагогічні умови, новий комунікативно орієнтований підхід до уроку.
Таким чином, вибір теми дипломної роботи “Формування у молодших школярів комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови” обумовлюється відсутністю теоретично обґрунтованої системи формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів і недостатньою розробкою методики її цілеспрямованого удосконалення.
Об’єкт дослідження– процес формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів.
Предмет дослідження– педагогічні умови формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів на уроках рідної мови.
Мета дослідження– теоретично узагальнити та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів на уроках рідної мови.
Гіпотеза дослідження – якщо під час оволодіння загальномовленнєвими вміннями та навичками впроваджувати науково обґрунтовану та методично доцільну педагогічну технологію формування комунікативних умінь і навичок, яка включає поетапність засвоєння основних комунікативних ознак мовленнєвої культури, раціональне використання адекватних методів, прийомів і засобів мовленнєвого розвитку, відповідну організацію навчально-мовленнєвої діяльності шляхом мовного забезпечення і побудови системи вправ, то це підвищить ефективність оволодіння молодшими школярами нормативним мовленням.
Відповідно до мети та гіпотези дослідження були поставлені такі завдання:
1. На основі аналізу психолого-педагогічної, лінгвістичної та навчально-методичної літератури, шкільних програм і підручників, практики сучасної початкової школи вивчити стан досліджуваної проблеми.
2. Розкрити зміст поняття "комунікативні уміння і навички", з’ясувати психологічні, психолінгвістичні та лінгвістичні основи формування комунікативних умінь і навичок.
3. Обґрунтувати психолого-педагогічні передумови процесу формування комунікативних умінь і навичок учнів початкових класів.
4. Визначити провідні принципи та критерії добору мовного матеріалу, згідно з якими розробити технологію формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів.
5. Експериментально перевірити технологію формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів.
6. Зробити висновки і запропонувати вчителям-практикам рекомендації щодо формування основних комунікативних ознак мовленнєвої культури.
Для вирішення поставлених завдань використані такі методи дослідження:
а) теоретичні – вивчення й аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та навчально-методичної літератури з проблеми дослідження, прогнозування і моделювання навчально-мовленнєвої діяльності; синтез емпіричного матеріалу;
б) емпіричні – цілеспрямоване педагогічне спостереження та аналіз уроків української мови і читання; вивчення продуктів мовленнєвої діяльності учнів; анкетування, бесіди; узагальнення передового педагогічного досвіду; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний); методи математичної обробки експериментальних даних.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Матеріали та результати, представлені у науковій роботі, можуть використовуватись вчителями початкових класів загальноосвітніх шкіл для вдосконалення комунікативних умінь і навичок молодших школярів та допоможуть студентам у підготовці до практичних занять.
Розділ І. Теорія і практика формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів
1.1 Психолого-педагогічні основи формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів
Коли йдеться про гармонійне виховання особистості, насамперед мають на увазі музичну освіту людини, вміння розумітися на мистецтві, знання іноземних мов, фізичний розвиток тощо. Та чи часто доводиться чути, що важко назвати людину досконалою без уміння вправно володіти рідною мовою? Але ж мова – це те що, виявляє саму сутність людини, і тому мовне виховання має бути першоелементом у цілісній системі розвитку особистості. ”Людина може володіти кількома мовами. Залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина має володіти, звичайно, рідною мовою” [1;12] - зазначав Б. Антоненко-Давидович, сам щиро закоханий в українське слово та глибоко переконаний в тому, що однією й тією ж мовою... можна і полову віяти, й святий вогонь викрешувати, усе залежить від того, як хто вміє володіти цим чарівним інструментом, що ним є мова. Людина повинна поціновувати таку ж відповідність змісту і форми в мовленні інших.