Лабораторно-практична робота, як метод ведеться у таких напрямках:
1) значно збільшилась частка лабораторно-практичних завдань, зорієнтованих на “сильних” студентів;
2) почала зростати питома вага дослідницьких завдань у дидактичних матеріалах;
3) з`явились потемні експериментальні розробки, повністю розраховані на самостійний аналіз джерел;
4) було зроблено обґрунтування лабораторного уроку та лабораторно-практичних занять у викладанні;
5) розробили методику досліджень у двох напрямах: а) організація занять з одного питання під час вивчення нового матеріалу за допомогою поширеного пізнавального завдання; б) організація заняття протягом усього уроку.
У цьому випадку заняття може мати таку структуру: вступне слово вчителя (5-10хв.), робота студентів з аналізу джерел (20-25 хв.); бесіда-перевірка результатів роботи (15-20хв.), прикінцеве слово вчителя, домашнє (5-10).
Таким чином, в основі лабораторно-практичної роботи як методу викладання лежить опрацювання студентами різноманітних джерел.
2. Структура, зміст і методика проведення лабораторно-практичних робіт в землеробстві
Структура лабораторно-практичних робіт в Землеробстві являє собою єдність таких складників:
1) актуалізація знань і корекція опорних уявлень;
2) мотивація навчальної діяльності;
3) усвідомлення змісту;
4) самостійне виконання роботи;
5) узагальнення і систематизація результатів;
6) підбиття підсумків.
Актуалізація і корекція опорних уявлень – досить короткий, але відповідальний етап лабораторно-практичної роботи. Виокремлення його в структурі лабораторно-практичного заняття як незалежного елементу пояснюється тим, що організація самостійної діяльності учнів у навчанні пов`язана з великими витратами часу. Це призводить до того, що вчитель частину матеріалу змушений подавати оглядово, переносити на наступний урок або включати до домашнього завдання. Тому дуже важливо, щоб зміст лабораторно-практичної роботи відповідав навчальному матеріалові виучуваної теми. На цьому етапі викладач спрямовує увагу студентів на сутність майбутньої роботи. Студенти сприймають або повторюють факти, поняття, потрібні для виконання завдання.
Наступний етап - мотивація навчальної діяльності – передбачає ознайомлення студентів з темою, та завданням роботи, її характером. Викладач пояснює, як підходити до виконання завдань, які результати мають бути одержані; визначає засоби фіксації проміжних і кінцевих результатів, підходи до оцінювання підсумків праці кожного. Залежно від характеру роботи створюється проблемна ситуація.
Відтак студенти сприймають і усвідомлюють мету, послідовність своїх дій, аналізують і узагальнюють вихідні положення, на яких грунтується завдання, вивчають проблему (якщо вона є), шукають засобів до її розв`язання
На черговому етапі студенти знайомляться зі змістом завдання, встановлюють, що вони знають, а що потрібно вивчити, які відомі прийоми дослідницької діяльності можна застосувати в цій ситуації. Якщо викладач не сформулював проблему, студенти шукають її в змісті роботи. Якщо виникає потреба, вчитель уточнює план діяльності, а в разі, коли студенти натрапляють на серйозні перешкоди в дослідженні, пропонує їм докладну інструкцію і шляхи їх вирішення.
Виконуючи роботу з Землеробства, студенти аналізують джерело індивідуально, парами або групами – залежно від кількості примірників тексту джерела й мети заняття. Викладач спостерігає за перебігом дослідження, точністю виконання завдання, при потребі допомагає, спрямовуючи непрямими запитаннями та опосередкованими завданнями їхню роботу в належне річище.
На передостанньому етапі виконання завдання, студенти ретельно аналізують результати своєї роботи, систематизують та фіксують їх у конспектах у вигляді коротких висновків.
Підбиття підсумків, якими закінчується робота, викладач проводить у формі узагальнювальної бесіди, під час якої розглядається кінцевий і проміжний результати дослідження, характерні помилки. Викладач теоретично обґрунтовує підсумки студентських досліджень.
Зміст лабораторно-практичної роботи – це сукупність фактів (закономірностей, засобів діяльності та методів пізнання, норм ставлення до різноманітних явищ і оцінок їхнього значення в ряді інших), вибраних з джерел знань методами, властивими науці. Специфіка знань, які становлять зміст лабораторно-практичної роботи полягає в тому, що вони мають свою конкретну форму відображення – джерело інформації. Але не всі вони в чистому вигляді можуть бути використані як предмет лабораторного дослідження.
3. Організація лабораторно-практичних занять в землеробстві
А) Організація лабораторно-практичних робіт в Землеробстві починається з планування. Викладач визначає теми, за якими буде їх проводити. Зважаючи на те, що навчальні програми тепер допускають певний вільний вибір викладачем тем і часу на їхнє вивчення, істотного значення набуває визначення основних вимог до теми заняття. При цьому слід виходити з того, що дослідницька робота такого виду передбачає не тільки самостійність студентів, а й глибше вивчення ними певного явища, процесу тощо. Неодмінна вимога до теми – це її значущість у загальному курсі викладання. Крім того, тема за відведеним на її вивчення часом має допускати організацію лабораторно-практичної роботи. Здебільшого на лабораторно-практичному занятті вивчають не всі питання, які б розглядав викладач на уроці якогось іншого типу, а лише одне (рідше два-три). Решта питань студенти вивчають самостійно або ж вони переносяться на інший урок. У будь-якому разі викладачеві потрібно використати частину наступного уроку чи то для систематизації матеріалу, який студенти опрацювали самостійно, чи для викладання. До того ж на цьому уроці ще потрібно прорецензувати й узагальнити результати роботи. Усе це потребує додаткового часу. Тим-то не всяку тему можна виносити на лабораторне вивчення.
І, звичайно, вибір теми залежить від наявності джерел.
Б) Наступний етап підготовки до лабораторно-практичного заняття – визначення його мети.
Виконання студентами дослідницької роботи передбачає здобуття знань у вигляді фактичного матеріалу; засвоєння основних понять, законів або теорій; формування специфічних, притаманних тільки цьому предметові й тільки цьому виду діяльності вмінь і навичок, що своєю чергою становлять навчальну мету роботи. З іншого боку, лабораторно-практичні заняття покликані розвивати мислення студентів, формувати пізнавальну потребу, забезпечувати переростання її в інтерес, у пізнавальну активність аж до досягнення пізнавальної самостійності, сприяти розвиткові волі й наполегливості в навчанні; удосконалювати емоційну сферу особистості; виробляти загально-навчальні вміння й навики. У цьому полягає розвивальна мета лабораторно-практичної роботи.
Оскільки ми розглядаємо методику організації лабораторно-практичних робіт з погляду піднесення пізнавальної активності, мета заняття має включати розвиток реальних творчих можливостей студентів, що спирається на попередній досвід пізнавальної активності. Завдання розвитку творчих можливостей передбачає навчити студентів:
1. Самостійно переносити засвоєні знання в нову ситуацію.
2. Бачити проблеми у звичних умовах.
3. Бачити структуру об`єкту.
4. Бачити альтернативи способу розв`язання та самого розв`язку.
5. Комбінувати нові способи з уже відомих.
Принципово важливо, що під час виконання лабораторно-практичних робіт формуються уявлення про загальнолюдські цінності, етичні норми, виховуються моральні якості.
Практика організації дослідницької діяльності засвідчує, що результати будуть більш вагомими, якщо поряд із звичайною корекцією мети роботи вирізнятиметься й провідна дидактична мета, і залежно від неї визначатиметься пізнавальне завдання й дозуватиметься допомога студентам з боку викладача. Це:
1. Набуття нових знань, умінь самостійно оволодівати ними.
2. Закріплення й уточнення знань.
3. Вироблення вмінь застосовувати знання на практиці.
4. Формування вмінь практичного характеру.
5. Формування вмінь творчого характеру.
Мета заняття є основою для пізнавального завдання, під яким розуміють сукупність вказівок і питань, спрямованих на конкретизацію мети, визначення вимог, умов, засобів і прийомів її досягнення. Саме пізнавальне завдання визначає характер пізнавальної діяльності студентів. Тому відповідно до трьох видів пізнавальної діяльності розрізняють три види завдань:
- перший вид – передбачає репродуктивну діяльність, тобто діяльність за зразком або досить детальною інструкцією;
- другий – має перетворювально-репродуктивний характер (робота за скорочено інструкцією або лише за планом);
- третій – пов`язаний з пошуковою діяльністю.
Якщо складність змісту вже закладена а самому джерелі й зменшити її можна лише скороченням обсягу інформації (фрагментацією джерела), то пізнавальне завдання покликане допомогти подолати труднощі змісту.
Отже, основні диференціації пізнавальних завдань – це: варіювання їх з урахуванням індивідуальних можливостей виконавців, обсягу й складності, міри вчительської допомоги, характеру діяльності студентів, а також різні поєднання цих способів. Найефективніша – комплексна диференціація завдань.
Розподіл завдань у Землеробстві відбувається так:
1) згідно з результатами попередніх робіт, умовно ділять студентів на групи за рівнем розвитку їхньої пізнавальної активності й відповідно пропонувати завдання;
2) дають студентам завдання, вищі на один ступінь від того рівня, який вони звичайно показують (тобто стимулювати їхню пізнавальну активність);
3) надають студентам право самостійно обирати собі завдання. Такий підхід ґрунтується, зокрема, на поглядах французького педагога С.Френе, що будь-яке класифікування студентів помилкове, а тому завдання має визначити собі сам студент.